/l/ - Література

Була опублiкована у науковому журналi, у чому iï суть...

Всім привіт! Хочу поділитися початком однієї своєї розповіді, надіюсь вкатить! Вгол. ролях:

Русик — прямолінійний двометровий шкаф. Природжений водій КрАЗа,
що воліє по життю лихачити на ІЖі й слухати дет-метал.

Кірсєня — шпалоподібний друг і по заступництву культурний опонент
Русика. Цінитель яскравого життя і поп-музики.

Кузя — невисокий, трохи замкнутий чувак, життя котрого до недавнього
часу крутилося довкола річного дайвінгу, роботи на друкарні і рубилова
у «Сталкер Золотий Шар».

Марина — мешканка Трилис.



В епізодичних (але не менш важливих) ролях:

- Безіменний гусь

- Сом

- Зграя псів


***


— …Я тобі щас цьой картой кишки на жопу намотаю!

Бадьоро цокаючий вишневий драндулет птахом вилетів з хвойних заростей.

— Пустяки... Кузя! Тримай спину рівніше!

Мало не зігнувши в коло кермо п'ятої Планети Русик люто рикнув проїжджаючому над їхніми головами товарняку.

— Чуваки, нам там два гондона із вагону факи тичуть…

Мотоцикл незграбно бухнувся на пересіченку.

— Сука, та кинь же ти в нього костильом! Або во…

Долоня Кирсені залізла в метушливу нейлонову вітровку.

— На травмат, хуярь в коліна!

Розвалений в люльці Кузя взвів затвор Макарова і випустив кілька
куль у бік дверей критого вагона.

Мотоцикл звернув у ліс.

— Кірсєня! Куди дальше?!

Просичав притиснутий до керма Русик.

— Зараз-зараз… Е-м Фастів-2 був тут… Значить…

Витягнувши з рота обгризений олівець Кірсєня ткнув грифелем по карті, що прикривала спину Кузі

— Тримайся вздовж наси… Йобана ти в рот!

Налетівши на вибоїну, Планета биком стрепенула осідлалих її матадорів.
Мало не розірвавши від напруги нову сорочку, Русик таки зміг приборкати
норовливий характер ІЖа.

— Всі на місці?

Русик різко замотав будівельною каскою.

— Чуваки, блядь, ми борсука збили!

Кузя махнув загіпсованою ногою назад.

Кірсєня з підозрою витріщився на ще не осілий пил.

— І коли ти востаннє бачив борсуків під Фастовом, га?

Їдко заявив відмахуючийся від армади гілок хлопець.

— Та блядь тільки що! В колесі мотався нахуй!

Шофер від крику Кузі нервово закивав головою.

— Єслі ця лісная блядь мені спиці погнула…

— Спокуха Рус!

Обірвав Кірсєня.

— Хоч пощастило що не кабан…

Похмуро протягнув підкурюючий три сигарети Кузя.

— Так а чого?

Вигукнув прикриваючи голову картою Кірсєня.

— З борсука ми окрім шкури з жиром і хуя лисого не поімєєм, а от зі свині…

— Піздюлєй ми, блядь, поімєєм со свині, Кірсєня!

Втрутився жуючий сигарету Русик.

— Ти хоч коли-небудь одичавшу свиню бачив?

Споглядаючий поступове згущення лісу Кірсєня приклав карту до спини Русика.

— Сука Рус, а ти прямо коли-небудь в своєму житті бачив?

Палець Кірсєні зіткнувся з радянським позначенням болота.

— Шо мені, трасу тобі, баклану, проложить, чи шо?

— Чуваки! Вон виїзд!

Долоня Кузі вистрілила прямо по курсу планети.

Кірсєня застукав пістолетною рукояткою по касці Русика.

— Гальмуй ти блядь! Болото!

Осліпливе світло серпневого полудня вдарило дуговим розрядом по замруженим очам.
Планета зі ревом раненого слона вискочила із лісової просіки, лишивши за собою клуби пилу й сивого диму.

— Сука, шо це?!

— Куда ми, блядь, влетіли?

Планета затрусилася в епілептичному припадку.
Зверху, з боків і навіть знизу екіпаж мотоколяски щось так лихо пиздило, що Кірсєня на мить задумався про катапультацію.
Відмахуючись милицею від кукурудзяного бадилля, Кузя скажено витріщився на чертяючого штурмана.

— І де твоє болото, блядь, Сусанін?

Прикриваючи компас нейлоновим рукавом Кірсєня задовбано крикнув:

— Висохло Рус! Карта 84-го року!.. Курс на десять, там шосе.

Запихкавшийся мотоцикл звернув на ґрунтовку.

Кірсєня застукав кісточками по гіпсу.

— Встигаємо?

Кузя без надії витягнув телефон угору.

— Та знати б іще... Але так, 5 хвилин.

Кірсеня хижим поглядом вчепився в хлібовоз що маячив на горизонті.

— Кузя! Дістань сигнальну шашку!

— Толку-то? Не побачить!

Погляд Кірсєні розчаровано пробіг по краю малиново-м'ятного рукава.

— Та і як би вона відповіла? Сигнальним, блядь, огньом?

Втрутився Русик.

Гавкаючий мотоцикл з вибухом вилетів на трасу.

— Та хоч поштовим голубем… Піздєц всім срєдствам радий.

Кирсеня зашарудів упаковкою гематогену.

Мотоцикл зістрибнув на чергову ґрунтовку, що п'яно виляла вздовж картопляного поля до іржавої радіощогли.

— Сука, йобані Триліси!

Русик влучним ударом кирзака відправив на орбіту гуся що увязався за ними.

— І кого ти тут собі знайшов? Мавку, блядь?

Усміхнений Кузя дзвінко зацокав по екрану загрубілими від річкової води пальцями.

— Слухай, Рус, а ти коли таким жартівником став?

Кірсєня кинув гусю кубик гематогену.

— А то, я щось пропустив важливий етап твого життя…

— Заткнись ти, клоун блядь.

Русик відпустив ручку газу.

Мотоцикл ліниво ткнувся мордою в зарості.

— Філігранно.

Плеснувши в долоні, Кірсєня першим вистрибнув з мотоцикла, поспішивши
сховатися за однією з навколишніх беріз.

— Отже, тут?

Русик, побачивши 50-метрову конструкцію, шанобливо зняв з себе каску.

— О, знайшов!

Пролунало з коляски.

Скочивший на милицю Кузя скакнув до шофера.

— Диви, яка!

З трепетом мовив хлопець.
Пихкаючий сигаретою Русик примруженим поглядом глянув на глянцевий екран.
На його грубу пику тут же глянула світлолиця дівчина.
Гостре підборіддя, кучеряве рожеве каре, розкішна лляна сорочка...
Русик тяжким поглядом упав на обтрушуючого пил з піщаної рубахи Кузю.

— Та таких, м-м-м...

Русик тихо клацнув пальцями.

— І в столиці не знайдеш, а тут у селі...

Віддавши Кузі телефон, Русик зиркнув у бік кущів.

— Ти шо там, шнур рожаєш?

Шарудячий синтетичними парашутами Кірсєня зупинився під щоглою.

— Можеш піти подивитися коль так хвилюєшся…

Поправивши оправу червоних окулярів, Кірсєня кивнув угору.

— Може вона того? Нагорі чекає?

— Дибіл? Чи шо?

Простягнув шофер.

Кірсєня окинув поглядом підступи до радіощогли.

— Нє ну, а шо? Зуб даю в ції залупі тіки там щось ловить!

Русик глянув на годинник.
Десь вдалині проїхала машина.
З лісу загавкали собаки.
Кузя ліниво витер з чола піт рукавом джерсі.

— Принаймні, перевіряти нікому… Цей уже налазився!

Кисть Русика злетіла назустріч Кузі.

— Тебе відправляти — собі дорожче, а я не полізу.

Кірсєня напружено застукав носком по піщаній землі.

— А ти чого?

Вкрадливо почав хлопець.

— Всьо! Хорош хуйню пороть!

Русик зайшов за опору.

Стоплений від сільської пісні Кірсєня нудьгуючи повернувся до мотоцикла.

— Є відповідь, Кузь?

Кузя показав хлопцю вічне коло загрузки.

— У ці Триліси, нахуй, навіть гугл-карти не доїхали... Так що... (Далі буде)

Бо ïм належатиме Царство Господнє (Порожнина Земна), читай Книгу Урантiï, там усе написано.

Знайшов тут одну їбанашку на «Аркуші», Христина Холод. Сиджу, читаю її профіль. Ну, думаю, чергова графоманка з претензією. Читаю біо: «Зустрічайте. Холод, ваш гід по абсурду! ... сатира на саму сатиру... правила існують лише для того, щоб їх порушувати». Теги: #авангард, #контркультура, #інтелектуальний_екстрім. Ну, думаю, все ясно. Зараз буде черговий український Паланік в спідниці.
Дивлюся на книжки. Перша: «Каліфорнійська уша ісекайнулася в Україні». Обкладинка – якась дика суміш постапокаліпсису, кролика і трешу. Ну, думаю, база. Далі: «Донбас 1984 рік». Серйозна, похмура, явно щось антиутопічне, 18+. Думаю, ну, дівка тримає стиль. Антиутопія, хорор, гумор чорний, як моя душа. Все, як ми любимо.
І тут, бляха, я бачу ЦЕ.
«Мій бос перечитав жіночих романів».
Анони. Я, бляха, аж поперхнувся. На обкладинці якийсь зализаний хуй з трояндами і дівка у футболці з котиком. Жанр: романтична література, сучасна проза. Я сидів і дивився на це хвилини три, намагаючись зрозуміти, що за збій в матриці. Де, сука, мій #інтелектуальний_екстрім? Це він? Оце і є ламання шаблонів?
Але це ще не все! Далі йде:
«Геракліт на Дунаї» — якась наукова фантастика з аніме-дівчатами та козаками.
«Я звичайна японська школярка і я призвала богиню з України» — ну це просто база для будь-якого задрота, що тут скажеш.
«Загублена в Пентхаусі» — еротика 18+.
Якого біса тут відбувається? Це або якийсь геніальний 5D-шаховий постмодерн-тролінг, або просто клінічна графоманія у всіх існуючих жанрах одночасно. Спочатку вона тебе занурює в пекло війни на Донбасі, потім пропонує подрочити на аніме-школярку, а на десерт — ванільну історію про боса-мудака.
Анони, хтось це читав? Поясніть, що за хуйня відбувається? Це така нова форма психологічних тортур, чи я просто ніхуя не розумію в сучасному авангарді? Бо я вже й не знаю, чого чекати далі. Дитячих казок? Збірки рецептів? Інструкції з ремонту карбюратора? Це шиза чи геніальність? Допоможіть.
https://arkush.net/user/14767

Хай, вкотре, Кропивач!:)

не сильно впевнений, що це підходить під тематику треда, але як-не-як пов'язано з літературою.
Дуже довгий час в моїй хворій голові було бажання написати книгу. Ідея з'явилась на фоні моїм захопленням фентезі. І я от хочу поділитись з вами стислим переказом цієї ідеї:

головний герой - скелет.
Він просто прокинувся однієї ночи в тунді, і такий типу "Хто я, і нашо я існую?"
І протягом книги він намагається це дізнатись

Він є божеством, що заперто в смертному тілі, але щоб дізнатись це йому було варте розділити свою душу навпіл. Відпиздити другу частину дущі яка з'їбалась і стала темним володарем на деякий час (така собі аналогія на боротьбу "зла" та "добра" всередині людини), а потім зустрітись 1 на 1 з Смерттю (це конкретна особа, що є головною в пантеоні божеств)
Вона розповідає гг про його святий шлях — вбити іншого бога, що колись зкинув його з всесвітнього трону і заточив у смертне тіло, почавши так новий "магічний цикл".

І ця книга як раз розповідає про один з таких циклів, що підходить кінця.
Гг після цього екскурсу розуміє своє призначення і намагається зруйнувати свої смертні окови і вийти на інший план — план ідей, де і живуть боги (їх там багато, але самі головні, після Смерті, це саме гг та оцей Бог-узурпатор якого він повинен вбити)

Але щоб це зробити треба зібрати всі свої сили, частини дущі, які він здобуває роблячі геноцид всих живих істот, тим самим поглинаючи свої уламки:D
Переходить в план ідей ГГ зрубає голову Узурпатору, що спав в той момент, тим самим завершив старий цикл і почавши новий.

Я вже протягом цих 4 років потихеньку щось писав, переписував, але не збираюсь кидати цей, вже монументальний для мене, труд. Як не як хочеться залишити після себе хоч щось, чи створити маленьку, лампову, групу з фансервісу цієї книги. В ідеалі б ще вкласти туди якісь морально-етичні ідеї , щоб книги мали хоч якусь культурну вагу. А що ви думаєте?

P.S.: Я також вже маю начерки щодо другої книги з цього "всесвіту" але то іншим разом:)

Комікс "Одна весна в Чорнобилі" від Еммануеля Лепажа - це не просто комікс про катастрофу на ЧАЕС, а особиста історія подорожі автора до зони відчуження у 2008 році. Він показує Чорнобиль не лише як місце трагедії, а як простір із власною атмосферою, людьми та дивним відчуттям життя серед покинутих територій.

Особливо цікаво читати, як іноземець сприймає Україну, її історію та наслідки аварії. Багато уваги приділено емоціям, деталям і навіть красі цих місць — що створює дуже незвичний контраст із темою катастрофи.

Якщо вам цікаві історії про Чорнобиль або шукаєте щось більш глибоке, ніж стандартні документалки, то однозначно варто звернути увагу.

Детальньніше про комікс «Одна весна в Чорнобилі»: https://tayemnakimnata.com/komiks-odna-vesna-v-chornobyli-poglyad-na-tragediyu-ochyma-yevropejcziv-emmanyuel-lepazh/

Справжній ажіотаж навколо релізу «S.T.A.L.K.E.R. 2: Heart of Chornobyl» перекинувся з ігрових моніторів на полиці супермаркетів. Через шалений попит на інтерактивний альманах «Пам’ять Зони», мережа АТБ прийняла рішення про випуск додаткових другого та третього тиражів.

Механіка залишається незмінною: покупці магазинів АТБ можуть придбати альманах за спеціальною ціною, виконуючи умови акції (купівля товарів-партнерів або збір фішок). Враховуючи швидкість, з якою зникла перша партія, варто поквапитися, щоб не залишитися з порожніми руками.

https://tayemnakimnata.com/atb-zapuskaye-drugyj-ta-tretij-tyrazh-interaktyvnogo-almanahu-s-t-a-l-k-e-r-2-pamyat-zony/

Вирішив почати читати філософію, але не знаю с чого краще взятися.
Знаю імена: Платон, Ніцше. Але сам не читав.
Що порадите з такого, що може заходить новачку?
Хочеться не просто ознайомитися, а зрозуміти, чому це важливо.

І тут я зрозуміла, що він сам цього хоче. Хоче, щоб я задушила його, милувалася його тілом, так лагідно жертвувала ним. Він слухняно лежить, поки тремтять мої руки. Я різко набрала повітря в груди і завмерла. Мої долоні закрутили дріт щільніше. Зав'язки не давали йому втекти, та він і не дуже пручався — тільки дивився кудись повз мене. Раптом він почав сильно ворушитися, нявчати. Мої руки самі відсахнулися від нього, я відштовхнулася назад на сіно. Його тіло здригалося, закручений дріт усе ще стискав шию. Він тремтів, і я тремтіла. Але його тремтіння закінчилося швидше. Він завмер. Розслабився чи просто закам'янів.
Я отямилася пізно, коли затихло і моє тремтіння. Обережно підповзла до тіла й торкнулася пухнастого животика — всередині нічого не рухалося. Моя долоня сповзла на пухлину. «Я не дам тобі померти некрасивим». Руки намацали скальпель у кишені. Я зняла ковпачок і розсунула шерсть. Шкіра з характерним тріскотом лагідно розійшлася. Той великий овальний шарик вискочив назовні — гладенький, схожий на перлину. Я обережно відрізала судини, на яких він тримався.
Переклавши кульку на дощечку, я почала різати. Навіть гострому скальпелю ця куля не піддавалася, ковзала. Але невдовзі розійшлася. Лезо різко пішло вниз і поранило мій палець. Я піднесла його до рота, але швидко зупинилася — облизувати таке не можна. Витерла палець об темні штани і подивилася на розрізану кульку. Мені відкрився вид хаотично переплетених клітин і колагенових ниток. Це видовище прекрасне, таке гарне та приємне. Схоже на гниле м'ясо, хоча... хто зна.
Кота вона зашила та поховала швидко, під величезною вишнею. Без хреста — там йому й місце. Повернувшись додому, продовжила готувати. Час підтискав, скоро мала повернутися мати з церкви. Що ж, Кароліна витримає ще одну хвилю критики за те, що рухається недостатньо швидко. Але чи витримають вони «цікавий інгредієнт» у холодці? Залишається тільки мріяти.

Це пиздець. Як можна у восьмому класі задавати таку залупу? У восьмому класі, блядь! Ну ж читали вже більш-менш серйозні твори, а тут ВІТЬКА+ГАЛЯ. Ті мудні, які складали програму, вони нас за неповноцінних сприймають чи що?