(
Музика подумки: Джозерс - Прокляття двадцятих)
Спочатку, після деякого пробудження, повільно розглядав (
змушував себе згадувати та уявляти) модель руїн з арками та баштою.
Погляд зачепився за рух повітря—і мене ніби загіпнозувало...
Хмари просувались дуже плавно, поглядом намагався розгледіти якомога більше деталей.
На мить уявив величезного "хмарного кашалота" у небі, на відстані до кілометра, з землі.
Під ногами все ще були характерні кам'яні плити, що бачив у руїнах раніше.
Йшов пришвидшеними кроками дорогою поміж "чорної пластикової землі", що була усіяна "білими запиленими перлинами".
Зайшов у підземні двері нори посеред "фантастичного поля"—там розгорнувся цілий універмаг, на кшталт
>>3285.
Пройшов один ряд прямо, крізь натовп та нерозбірливу товарів, повернув направо—там був прохід по сходах на верхні поверхи.
Знову вийшов у "фантастичне чорнопластикове поле з перлинами", дивився на кам'яну плитку, що гнучко рухалась разом з усім простором і витягнулась у невеличку гору з самотньою хатинкою—це здавалось гарним завершенням подорожі, але фантазія продовжувала створювати і перетворювати.
Чорна пластикова земля перетворилась на тихе море, а на небосхилі, з-за дерев виглянув повний місяць (
у порівнянні з лампочкою ліхтаря—48:1 відповідно).