⋮⋮⋮
No.
3051
OP
Власне, торчав я собі в Польщі. Повернувши з однієї зарплати з фотовольтаок всі кредити, я поспішив набрати нових (так, я ідіот). Почав регулярно торчати спіди (ефедрон, мефедрон, амфетамін - до альфа-пвп, слава богу, не дійшло).
Під психостимуляторами важко вгамувати невгамовне лібідо, тому я і не вгамовував. Під стимуляторами мені подобається трапувати (тверезим меньше), я вже давно цим займаюсь. Отож я накупив собі трохи жіночих шмоток і пішов в техно клуб.
В клубі так всерівно було всім на мій прікід, що аж навіть сумно.
Хотів не афішувати це, та вже спалили в попепедньому треді, так шо енджой. Маю непоганий телефон зараз, я думаю ці фотки вийшли не зоісім огидними.
⋮⋮⋮
No.
3053
OP
І раптово мені в 3 ночі телефонує дядько і каже, що помепла моя бабуся (дружина дідуся, того що хірург)(а до цього ще батькова мати померла нещодавно). Я терміново поїхав до України на похорони.
Ледве встиг. Але торчати не перестав - нарішав в Україні аптеки, від чого зловив лютий передоз-бед на фоні наявної ситуації.
Не хотів повертатись до Польщі. Хоч там я не скучив за домом, але такі дешеві ціни, все таке рідне і гарне... багато плакав.
Але на подинній нараді настояли, щоб я повертався до Польщі - сидіти на дідовій шиї буа погана ідея.
Взагалі ніякий доїхав до Польщі. Я попепедньо домовлявчя, щоб за мною залишили робоче місце - але мене таки звільнили.
Десь 4 дні ще бомжував, поки не знайшов нову роботу. Шліфую яхту. Наче зупинився зі вживанням стимуляторів, бо вже нема де брати кредит. Працюю поганенько, і боюсь тут мене теж звільнять.
⋮⋮⋮
No.
3056
OP
Бамп
⋮⋮⋮
No.
3058
>>3057Технічно так і є...
⋮⋮⋮
No.
3234
>>3049>>3051>>3052>>3053В мене склалось враженн що оце трапування це наслідок розшатаної психіки наркотиками і дитячими травмами, і власне чув що під всякими наркотами сильно їбстись хочеть що аж похуй з ким, можна пруф віж опа? Так це чи не так? І якщо так то можливо допамінове голодання допоможе?
І дуже вже ніжне питання, твій батько чи хтось з дорослих гвалтував тебе коли ти був малий?
⋮⋮⋮
No.
3236
>>3234це не було гвалтування, навпаки, найкращий спогад мого дитинства. Жаль матір вдарилась в релігію і цього не повторилось у дорослому житті
Плюс в мене була дитяча фотка в маминій рожевій шубі, яка їй, щоб ви розуміли, діставала до стегон максимумА наркотики лише додають мотивації, я б тверезий трапував (і я трапував), але ліньки, подрочити простіше.
Під стимуляторами, канабіноїдами хочеться їбатись, але одночасно і підвищується тривога, тому замість того щоб їбатись похуй з ким сидиш і трясешся, шукаючи загрозу, якої нема. Мені треба ультра безпечні умови і ще підбухнути додатково, і партнер для сексу якому я абсолютно довіряю, щоб з ним поїбатись під наркотиками. Взагалі в мене гіпертрофоване і при цьому максимально незадоволене лібідо
⋮⋮⋮
No.
3237
А якщо взагалі, то дуже індивідуально наркотики діють на кожного. Універсального і передбачуваного способу змусити захотіти їбстися кого завгодно не існує.
⋮⋮⋮
No.
3283
>>3237Існує. Мєфєдрон.
Підсипав мяу в бухло тьолкам в центрових блядовніках Львова і якщо акуратно підбивати на єблю-то вона відбудеться. 90% її бажання в цей момент становитиме мурмур, а 10% твоє вміння пиздіти\зовнішній вигляд і т.д. Головне не проїбати таймінги.
⋮⋮⋮
No.
3284
>>3283>мяу>передбачуваногоХтось або пиздить або пиздить.
⋮⋮⋮
No.
3286
>>3283За таку хуйню я б тобі по єбалу дав
⋮⋮⋮
No.
3291
Репорт по екзамену на піхоту
https://kropyva.ch/b/res/253535.html#309975Далі - репорт по навчаннюна оператора навідника т64
⋮⋮⋮
No.
3293
>>3291А твої родичі в курсі, що ти вернувся з Польщі і записався в армію?
⋮⋮⋮
No.
3294
>>3293Звичайно, давно.
Ну крім батька і матері, перший в дурці і з ним неможливо зв'язатись, а мати хуй забила на мене.
⋮⋮⋮
No.
3295
>>3052Друже, твої фотографії по кілька мегабайтів загострюють дискову недостатність кропивача
⋮⋮⋮
No.
3296
>>3295Кропивач помре не від дискової недостатності, а від відсутності модераційних дій.
⋮⋮⋮
No.
3300
>>3295Вибачте. Зменшив роздільність фото на камері.
⋮⋮⋮
No.
3323
>>3310Живий. В даний момент відівчився на навідника танку.
Але детальні репорти буду постити з затримкою, тому врахуйте, якщо ви раптом підете служити - те що я публікую застаріло приблизно на місяць. А в армії ситуація може мінятись щосекунди.
⋮⋮⋮
No.
3324
Я не готувався до служби ніяк. Тупо з вулиці - а точніше, ледве перетнувши кордон Польщі і України - я зайшов в будку з написом "Вітаємо іноземних солдатів!", щоб спитати, чи візмуть такого-сякого служити мене.
Я за 12 годин з моменту перетинання порогу вищевказаної будки, опинився в навчальному центрі для мобілізованих і вже йшов з іншими мобілізованими в їдальню, за цей час пройшовши через легкий сніданок в військоматі, спрінт (або, якщо точніше, спідран) по кабінетам в поліклініці, обід і післяобідній сон.
Перші дні проходили в стресі - всі перелякані, неорганізовані, і готові до найстрашнішого. Проходивших раніше військову службу серед нас навіть менше, ніж добровольців, тому всі спантеличені - але при цьому я особисто відчув якусь готовність діяти взагалом, допомогти одне одному, врахувати потреби іншого. Ні в якій школі чи роботі такого немає, де кожен сам за себе.
Поїли, хаотична реєстрація, підписи, хаотичні шикування, поселення в намети, сон.
Ну зрозуміло, почалось життя по графіку - ранній підйом і ранній відхід до сну, щоденні активності, починаючи з шикування, переклички, невеликої кількості уроки і дещо більше пратиичних заннять - стрельб, базової тактики (уявлення про які, хоч не кидались в очі, але в'їлись в підсввдомість кожного хто хоч раз бачив хоч якийсь контент з бойовими діями)...
І також - нарядами і роботами ("єбашками") за рахунок навчання. І це не була складна чи важка робота, чи нудні тривалі чергування - навпаки, хто не потрапляв на полігон на тренування на користь, як в мому випадку, встановленню палаток чи будуванню "приміщень" для інших батальйонів - робив і фізично напружувався меньше, але при цьому звільнювався від шикувань і перекличок і навіть мав більшу свободу в порівнянні з тими, хто йшов на тренування. Здавалось би, кайфуй і радій, що тебе не змушують заряджажати магазин за наносекунду і не ганяють по полігону з одного кінця в інший заради десятка пострілів... Але, як я відчув, скарги були на наряди і "єбашки" - примусово мобілізовані (більшість з тих, хто зі мною навчався, саме такі) хотіли максимум отримати від навчання і почути максимум від інструкторів з бойовим досвідом.
Не сказати що навчання було інтенсивним чи продуктивним. Інформативним було для тих, хто був готовий ловити будь яку інформацію і нічого не знав... і таких була абсолютна більшість з нас. Але по факту більшу частину часу ми чекали чергового прийому їжі, транспортування, підписували папери, перевіряли наявність особового складу... Навіть в дитячому садочку, як я його пам'ятаю, навчання було інтенсивніше.
При цьому інструктори - не викликали неповагу. Це не були професійні педагоги, але люди, які пройшли бойові дії. При тренуваннях і практичних заняттях сотня мобілізованих людей різного віку, поглядів на життя і бажання воювати - затихала, щоб почути кожне слово інструктора і з максимальною відповідальністю виконати його рекомендації. Тренування тактики проходили як рольові ігри - і всі з захопленням в них грали, з повним заглибленням і серйозно. При цьому не було якихось вірних і помилкових тактик - навіть інструктори, хоч і не прямо, визнавали що самі чомусь вчаться в процесі таких ігор, через варіативність ситуацій і непередбачуваності подій.
Забезпечення мене, вчорашнього бездомного, щиро порадувало - щоденне трьохразове харчування, і не тупо каша чи суп - і м'ясо, і печиво з цукерками, і фрукти, навіть каші і супи кількох видів, навіть можна просити добавку.
Те, що видалось нам тут у користування назавжди - а саме одяг, взуття і баул - чудової якості, в порівнянні з цивільними товарами.
Житлові умови (в мому випадку), дещо екстремальні - зрештую, любителі походів і фестивалів, як я, можуть навіть не відчути виходу з зони комфорту. Перші дні. Але і на хіпі фестивалі в горах більше тижня навряд чи більшості сучасних гіпі буде так вже й комфортно....
Ну і негатив, про який я не маю права промовчати - комарі, холод зранку, тіснота в наметі і постійний близький фізичний і соціальний контакт з близько 25 людьми, які вибрані машиною тцк і підібрані батальйонним рандомом вам в побратимив один намет...
Але останнє виявилось плюсом - особисто я, нігіліст, мізантроп, індивідуаліст і нейронетипова людина з відвертими вадами, після справді трималого часу мандрів, авантюр, самотності, важкого самотнього виживання, потрапивши в армію - відчув, що таке - мати братів. Тих, хто, коли я не справляюсь - допоможуть, коли я туплю - підкажуть, і навіть коли бачуть що я не витримую - не викинуть і не посміються, а згуртовано організуються, щоб не допустити не дай бог якоїсь хуйні з мого боку.
Особисто я, наслухавшись всякого від проходивших срочну службу, ще й від тих хто служив в радянські часи, очікував потрапити в тоталітарну антиутопію, де всі один одному - джерело страждань. І був, знову ж, неймовірно приємно здивований соціальним устроєм на початку служби. Побратими (а це тей термін ідеально підходить, на відміну від простого "сослуживця") лояльні і схильні підтримувати одне одного і допомагати, а якісь прояви булінгу чи неповаги обговорюються і колективно припиняються, а недоліки одне одного скоріше пробачаються чи максимум висуваються на обговорення і вирішення.
Дивовижно, що "колективна відповідальність", виражена публічно в гучних, жорстоких словах "косячить один, страждають всі", на справі несвідомо виливається "ми разом допоможемо і підтримаємо і найслабших для загального блага, і прикладемо зусилля для цього".
Ну і.
Медицина безкоштовна, навіть ліки, навіть психолог. Але почілити в госпіталі замість намету мають прівилегію тільки достатьно тяжко хворі.
Навіть старші по званню, так чи інакше керуючі чи відповідальні хоч і намагаються робити вигляд суворих диктаторів, але насправді схильні скоріше до навпаки турботи, розуміння і емпатії. Звання, посада - сприймаються як формальність, і самі керівники підкреслюють неодноразово - вони такі самі люди як і ми, рядові курсанти. З нашого ж боку дисциплінованість і послух - особиста ініціатива і відповідальність кожного ("і колективна", а не результат примусу і залякування.
Єдине що мені відверто не сподобалось, це постійно озвучуване побратимами недовольство з приводу недосконалої організації. Аргументи, що буквально фізично немає кваліфіковуваних організаторів, не спрацьовували. Але то фігня, дехто з читаючих це знає, як нию я, і в мому випадку, організаторів взагалі не ічнує в природі.
Хочеться закінчити цей текст подяками до своїх побратимів по навчанню (хоч вони того не прочитають).
Я не запам'ятовую імен, тому - дякую кожному за нагадування що я щось забув і допомогу в пошуках пройобаних мною своїх речей. Дякую що будили зранку. Дякую за терпіння моєї неохайності. За увагу до мого здоров'я. За те що слухали і відповідали. За доброту і турботу. За помірну строгость і всеосяжний позитив.
Я не зустрів тут поганих людей. А чудових - більшість.
Такі люди переможуть, бо добро перемагає.
Слава Україні.
⋮⋮⋮
No.
3325
Фінальний екзамен на піхоту.
3 дні мандрів по дорогам (тактичною колоною) з тренувальними засідками, окопуванням у хащах, по лісам, також додаткове навчання і стрельби на полігоні, і навіть пейнтбол.
Я весь час навчання на піхоту (40 днів) кашляв, температурив, погано спав і жахливо стресував.
Хоч і тим, хто себе погано почував, було запропоновано відмовитись від проходження екзамену - я на момент початку екзамену почував себе відносно добре, тому вирішив не косити.
Перші пів дня маршу пройшли ще більш-менш добре. Я ризикнув, за відсутністю бажаючих, стати "командиром відділення" і наче непогано керував колоною і організував, як міг, перший наш привал. Так як мені пощастило бути в середині нашої навчальної роти в місці привалу - моє відділення "вижило", хоча підопічні мої активно окопались і дозорні відповідально ставились до своїх обов'язків.
Але вже до другого, нічного привалу, пройшовши наднормові 4 км через ліс (керівник навчань вирішив повчити своє знання топології на практиці, ведучи сотню курсантів хз якими дорогами)… моральний стан мій, та і мого відділення, вже не кажучи про фізичний, був абсолютно на нулі. А ще й кашель у мене почав рввти мені буквально легені.
Нічний привал у лісі. Я прийшовши на місце привалу, дав команду "піздєц в мене башка не варить шо робити ми всі помрем"… після якої мої подопічні самі організували адекватні оборону, чергування і розміщення. Правду кажучи, під ранок (з 4ї до 6ї)чергові, хоч і були в своїх окопах (серед них був і я) спали до підйому (це дуже небезпечно, але враховуючи темпи навантаження і дані "розвідки" було логічно поспати більше а не симулювати спостереження на посту за рахунок реальних фізичних навантажень і недосипу).
Крім того, як і під час першої, так і другої ночівлі наше відделення не зачепило тренувальними нападами, так як інші відділення нашої навчальної роти в 100 чоловік дали таку відсіч "нападникам" що вони буквально не дійшли до нашого табору. Ми обидві ночі чули тільки постріли холостих десь в посадці і "трататата" тих хто від нападу захищався.
Це ночівлі і перший день.
Другий день - навчання на полігоні тактиці, стрельби. Третій день - стрільби і пейнтбол (мені майже одразу попали в шию, де досі залишився гарний шрам). І до вечора 3 доби ми вже були в своїх "домашніх" наметах.
Я особисто ледве дожив. Кашель, температура, сильно пригнічений моральний стан і не найкраще виконання своїх задач, як піхотинця, так і "командира", зробило свою справу.
Але самий цінний урок для мене був... Що це все минулось. Що всеодно знайшлась годинка, в якій я просто лежав, дихав і дивився на небо - і мені цього було досить, щоб відчувати щастя від того що я живу.
В цілому, навчання на піхоту, ці 40 днів, здались мені недостатньо корисними в плані отримання корисних навичок чи знань. Якісь чи то факапи, чи то хвороби, чи просто перехід з локації на локацію і організація навчального процесу, займали більше часу ніж навчання чи практика. Основна інформація отримувалась від учасників бойових дій-інструкторів під час неформальної розмови на полігоні під час очікування обіду, наприклад.
Але стріляти і ходити тактичною колоною я навчився. Спробував штурмувати окоп, зачищати будівлі. Жодного разу не кинув гранату, і не викопав жодного окопу повністю.
Щиро надіюсь, що якщо мене відправлять піхотинцем, то будуть додаткові тренування. Бо цього замало, а я і так не сильно розумний і спритний чи життєлюбний щоб доперти задля свого виживання таких знань інтуїтивно.
⋮⋮⋮
No.
3330
>>3324По прев'юсі світлини з грибами здалося що це купа мертвих москалів.
⋮⋮⋮
No.
3348
>>3329А ще кажуть що в нас елітна армія, а насправді наркомани які ніхуя не вміють.
⋮⋮⋮
No.
3349
>>3348> А ще кажуть що в нас елітна арміяХто, де, коли?
⋮⋮⋮
No.
3350
>>3349Піхотну лопатку видати не можуть, турнікети пиздять, все грабують ще з 90-х, а ти йди й здохни за те щоб сини данілова чілили в монако, а хвойда зелі мільйонами тратила в американських магазинах
⋮⋮⋮
No.
3353
>>3352Додік, ти вийобуєшся в треді людини яка вже більш тебе знає і вміє і який пройшов дохуя життєвих випробувань.
⋮⋮⋮
No.
3354
>>3353Випробувань рознюхати ніздрі різноманітними солями і проїбавши все, маючи навіть можливість сїбатись до польщі, проїбати навіть це і попиздувати в армію щоб в кінці кінців забахмутитись за клоуна який обкрадає свій народі і довів до трагічної війни мільйони людей?
⋮⋮⋮
No.
3355
>>3354а ну звісно, якби був порошенко - війни не було б
⋮⋮⋮
No.
3357
>>3348Єбать в тебе розрив шаблону. Думаєш там всі гігачеди-космодесантники як на плакатах 3 ошб? Саме в армію як раз і пішло дохуя бидла, ніщебродів, алкашів, наркоманів і іншого бидла. З ідеєю захищати Україну там далеко не всі. Особливо в тро. Бо вони не вміють ніхуя а грошей дохуя платять. 30к за стояння на блок посту чи ще десь хуї пинати. Фронт то вже інша справа, туди менше людей йде заради грошей.
⋮⋮⋮
No.
3358
>>3357Прикол у тому, що перші війну зустріли саме заробітчани. Вони йшли в армію на зарплатню, а не воювати, про війну ніхто не думав тоді.
Ось я ще до війни зустрічав в інтернеті хлопця, який на той час працював у Польщі, за освітою вчитель молодших класів. Розповідав мені, що складно, важко, що якщо в тебе в Україні є зарплатня в 10 тисяч, то їхати в Польшу немає сенсу (він не пеший, від кого я це чув). Каже, повернусь в Україну, піду в армію на контракт.
І зустрів я його вже після початку війни. Він запитував, коли війна скінчться, щоб випустили в Чехію на заробітки. Про бажання йти на контракт нічого не казав. Він не бидло, просто вчитель молодших класів, звичайна людина.
А таких же було багато - заробітчан. Нажаль, мабудь багато з них так і загинули в перші дні чи місяці війни.
⋮⋮⋮
No.
3359
>>3357> Фронт то вже інша справа, туди менше людей йде заради грошей.Йде? В бусіку незламності не правдами загнані залякані громадяни яких за бидло ресурс рахують?
⋮⋮⋮
No.
3361
>>3354Не тільки ноздрі.
І можливість з'їбати я використав успішно, і не оцінив.
⋮⋮⋮
No.
3362
>>3360Ти довбойоб? Які нахуй рублі? І чому рублі? Ти з на росії? Сциш що українці вичислили зермака фсбшну гниду?
⋮⋮⋮
No.
3363
>>3361Як успішно, ти в Польщі записався у військо аби похєрити остаток життя, ти дібіл.
⋮⋮⋮
No.
3364
Якщо ті люди які дискутують в цьому треді з позиції "ррряя війна за клоуна люди мруть ніпочом зря" не отримують 30 рублів - ви якісь лошари.
Мені трошки ліньки внікати в ваш псевдополітичний брєд.
Це війна не яку почав Зеленський, чи Порошенко. Навіть мотиви для початку війни путіним не Зеленським придумані. Він підлаштувався під народ - той, який навіть його не вибирав, можливо, але який є активної меншістю який не сцить реалізуіати свою волю.
Ті хто зараз коментує анонімно в треді наркомана який в силу своєї психічної вади подорожує по стежкам життя перескакуючи з одної на іншу - не активна меншість. Пасивна, вічно невдоволена якимись складнощами більшість.
Ти особисто, хотів би стати успішним з'йобком - міг би піти по шляху опа, рецепт буквально в цій серії тредів. Але нє, ти сциш, ти максимум відпишеш анонімно свою позицію на борді в треді який читає може буквально 5 чоловік.
Ганьба тобі.
⋮⋮⋮
No.
3365
>>3363В польщі теж рекрутують у військо до речі, 5000 зл зі старту. Це трошки не 20000 грн зі старту в укр війську але - тут лол дешевше тютюн
і алкоголь і рецептурнат аптека - безрецептурна
⋮⋮⋮
No.
3366
>>3363А на рахунок похєрити - почитай мій тред, що тут можна похєрити?
⋮⋮⋮
No.
3367
>>3365Ну і тут не єбуть сіої своїх. В Польскій армії, раптом якби я ризикнув туди рекрутуватись, я б отримував пизди не тільки бо просто аватар і довбойоб, а і по нац. ознаці.
⋮⋮⋮
No.
3368
Ну і попередньо, моє загальне враження про службу.
Бля пацани це ахуєнно.
Кормлять, вдягпють, розважають, навчають. Лікують, допомагають. Навіть найближчі кєнти які знали всю мою підногітну - рішуче змінили своє відношення до мене після того, як я імпульсивно і спонтанно вирішив зайти в ту рекрутаційну будку. І я вже не кажу про незнайомих людей, тобто просто йти по вулиці по формі і почути "Слава Україні! Дякую вам!" - це норма, але все рівно - мега приємно, і це приємно - регулярне.
Всередині армії - повний конгітивний дисонанс. Ти очікуєш тотальної дисципліни і жорстких умов - а про тебе турбуються краще за рідних батьків і забезпечують усім необхідним по першому неформальному проханню. Ти очікуєш загинути м'ясом при штурмі посадки за Зелю і Україну - а тобі дають танка і кажуть шо поки не навчишся затягувати турнікета -тебе не підпустять навіть піднімати шлагбаум на блокпості.
Реально розумієш - тебе, Українця, цінять більше за залізо, порох чи завдання. Головне для тебе - повернутися живим. Ти маєш не просто здохнуть за безцінь, а навчитися максимуму, бути ефективним, озброєним і полюбити себе, побратимів і Україну.
⋮⋮⋮
No.
3369
>>3368Слухай, може служба дійсно для тебе хороший варіант - с твоїм характером та звичками може дійсно це все тобі на користь (звісно я про небезпеки військового часу зараз мовчу).
⋮⋮⋮
No.
3372
>>3369А чому не норм, якщо виграв у лотерею і потрапив не до дебілів, то годують, вчать, конкурси цікаві. Інтрига куди його після навчання кинуть
⋮⋮⋮
No.
3390
>>3389На танкіста вже вивчився?
⋮⋮⋮
No.
3391
>>3390Так. Міг стати командиром танвого екіпажу, але слава богу мене замінили.
⋮⋮⋮
No.
3399
>>3398Дуже хотів в абрамс.
⋮⋮⋮
No.
3400
>>3398Головне - що він вже вміє стріляти, а ти ні.
⋮⋮⋮
No.
3408
>>3398Нажаль не гей, інколи кросдрессер.
⋮⋮⋮
No.
3412
>>3411> В мене тепер є няша тяночка.Вірю, я повірив.
⋮⋮⋮
No.
3425
>>3412А всього лише треба було вивчитися на танкіста.
⋮⋮⋮
No.
3432
>>3411Життя покращується.
⋮⋮⋮
No.
3451
>>3432Або ні. Жінки від лукавого, тільки братерство. Але пан марк відростив страшно їбабельну бороду.
⋮⋮⋮
No.
3549
Навчання на навідника, злагодження і неавдале навчання на командира танку, лікування.
Після закінчення екзамену на піхоту нашу навчальну роту поділили на 2 частини і наказом зверху повідомили, що одна частина буде водіями/навідниками бтр, друга – танкістами. Я потрапив в групу 50 приблизно 50 танкістів.
Ще не повністю вірячи в долю, ми сіли на автобус зі всіма речами і проїхали пару сотень кілометрів. Як так – нас, довбойобів-духів і в танкісти? Одразу, без знайомств і якихось задатків, отак підряд?
Приїхали і інформація підтвердилась. Ми тепер були в начальному центрі, де викладали навчання для танкістів.
Танкіст – не штурмовик. Не треба бігати, качатись, вигартовувати витривалість, головне – вивчити як працює машина і як стріляти з танку. Особисто я по свому бажанню вирішив стати водієм танку. Нас навчали на напіврозібраному Т-67 – спочатку – як заходити/виходити, і як стріляти з незапущеною систему, як крутити башнею. Навчили потівм працювати з включеною системою, як прицілюватись, як стріляти, які є снаряди, як встановлювати боєкомплект в танка.
Варто сказати, нам навчання здалось досить інтенсивним, але трохи все одно розслабленим – навчальний танк трохи ключиав, не завжди знаходились снаряди для стрільби з пушки, іноді інструктори десь губились і ми не робили нічого (рідко). Були й мінімальні теоретичні заняття, і заняття на справжньому танку, і занняття на тренажерах з комп’ютерною симуляцією перебування в танку з реальними ручками, але в окулярі був екран з грою а не живе поле зі справжніми мішенями.
Також вся муштра, оці всі «рота підйом» в 6 ранку і «рота отбой в 10» і в принципі хоч якась дисципліна, крім елементарною людської – зникли. Просто тупо відвідуєш заняття, у перервах робиш що хочеш, в наметах достатньо місця. Головно не набухуватись в кізяк (що теж хоч неприємно але все одно не смертельно) і мінімально нормально навчатись. Магазини в селі поряд охоче продавали все чого хотілось, і ми по суті чисто чілили 40 днів навчання.
Я успішно відстрілявся, здав всі екзамени, зробив тисячі пострілів танковим кулеметом, з кілька десятків пострілів вкладним невеликим стволом (типу як з пушки, але зарядшалось все хоч і збільшеними, але все таки – кулями), і один штантним підкаліберним бронебійним снарядом (ломом) – успішно попав в ціль, та й взагалі, хоч і хвилювався,Ю стресував або навпаки інколи розслаблявся, але навчання було успішним.
І поїхали ми – водії і навідники – уже на злагодження, в бригаду, з якою безпосередньо воюватимемо проти кацапів.
Тут уже нам видали танки, безпосередньо ті, якими ми керували б на полі бою.
Виявилось, що є водії і навідники… Немає командирів. І це виявилось мені в подальшому проблемою – бо на цей час, коли я не бачив ні танку, ні своїх обов’язків, ні свого екіпажу, мені здалося, я понадіявся – що в мене вийде займати цю посаду.
На злагоджені, хоч ми і мали наче фах навідників/водіїв – все одно проходили навчання і стрельби. Найінтенсивніші і найсерйозніші. Стрільба в русі, з місця, по різним мішеням, командні стрільби з укриттями, зв’язок по рації, лазер таг на танках, багато використаних саме снарядів, мені як «командиру» довелось не тільки стріляти, але й раз проїхатись за кермом водія, ну і звісно навчатись на місці командира танку, координуватись по рації, і, начебто, командувати – хоча я в силу свого характера навпаки питав у свого екіпажу, що мені робити.
А мій екіпаж був обурений. Очіукувалося, що командири будуть досвідчені і не далбайоби аби хто добровільно-примусово призначені на цю посаду. Тому мені прямо сказали що потрібно виправляти цю проблему – я в силу характеру і проблемам деяким з психікою і поведінкою абсолютно і радикально не влаштовував свій екіпаж як командир. Я звернувся до командування з цією проблемою.
Мене зняли з посади і запропонували проти корекцію в психіатричній лікарні, я звісно не відмовився.
Я провів три тижні в психіатричній лікарні – саме там я познайомився з гарною молодою пацієнткою, з якою я наразі зустрічаюсь. Але лікування не подіяло по явкійсь причині – крім того, що мені по виписці трохи обламали плани на одруження (так, я збирався одружитись на цій дівчині і 10 днів законно погуляти) і відпустку – я приїхав самотужки за свої гроші в депресивне прикордонне місто, і поселився в прифронтовий сільский будиночок, який був засквочений для військових потреб.
Я розкис. Не було інтернету, моє весілля провалилось, і мені треба було проявляти ініціативу на новій посаді, займатись документацію по матеріальному забезпеченню, ну а також тупо не морозитись і бути адекватно активним і діяти а не просто займати місце на зарплаті і ліжку. Спав чотири дні в пригніченому безнадійному стані, іноді прокидаючись щоб може півгодинки-годинку щось зробити на комп’ютері, трохи покидати лопатою чи напиляти пару дров.
Я відчуваю провину за таку поведінку, і що мій моральний стан зашкодив чи просто не приніс необхідної користі, яку має приносити нормальний солдат. Хоча, це нікого власне не цікавить.
Звісно, це не влаштувало моє керівництво – і мене відправили, чи то справді, чи то удавано – знов в лікарню, пройти повторно медкомісію і можливо, долікуватись.
Зараз я сижу в лікарні і пишу цей пост.
Дуже надіюсь, мене не комісують з армії, оточуючі кажуть що це майже неможливо – ну я в цьому напрямку не діятиму. Я ще спробую поговорити з керівництвом і лікарями, можливо переведуся в іншу частину на гарячу вакансію там де я буду потрібен, можливо – переконаю і попрошу скерування мене до мого ж підрозділу, де я вже, як розраховую, не буду в поганому моральному стані або навіть з поганим зможу все ж виконувати обов’язки і виправдовувати свою посаду і звання солдата.
⋮⋮⋮
No.
3550
>>3549Заходжу на Кропивач суто за твоїми постами. Пиши ще.
⋮⋮⋮
No.
3557
>>3549Переживаю за героя треду.
⋮⋮⋮
No.
3559
>>3558Армія робить тебе автоматично привабливішим для чаночок.
⋮⋮⋮
No.
3561
>>3560Без ризику не буде жінки.
⋮⋮⋮
No.
3563
>>3049О, ніхуясобі, ти ще живий?
⋮⋮⋮
No.
3564
>>3563Та він моцний, усіх переживе.
⋮⋮⋮
No.
3565
At first I was like
>>3051But then I was like
>>3549Ви вже створили статтю на драматиці про цього почесного пана?
⋮⋮⋮
No.
3566
>>3565Ти в захваті від нього чи навпаки??
⋮⋮⋮
No.
3571
>>3567Марк має багато вільного часу тепер?
⋮⋮⋮
No.
3573
>>3572Тебе що, з армії звільнили?
⋮⋮⋮
No.
3574
>>3573В лікарні ж лежу. (так, досі, того вимагає бюрократична процедура)
⋮⋮⋮
No.
3580
>>3578ну вибач, самому про себе писати статтю на вікі проекті несолідно
⋮⋮⋮
No.
3581
>>3580Хай хтось напише. А ти доповниш. Долучайтесь до драматики, пацани.
⋮⋮⋮
No.
3590
>>3581А що таке драматика?
⋮⋮⋮
No.
3602
Наркоман, повертайся! Без тебе нудно.
⋮⋮⋮
No.
3605
Нарокмане, ти там помер чи що?
⋮⋮⋮
No.
3614
Ні, не помер, набираюсь матеріалу для наступної пасти поки що. Так, без напряга служу, як маю трохи часу займаюсь сайд проектами.
⋮⋮⋮
No.
3616
>>3614Гарно. Якщо що, ти навіки в наших серцях.
⋮⋮⋮
No.
3617
>>3616Та він усіх нас переживе)
⋮⋮⋮
No.
3618
>>3614Як у тебе зараз з наркотиками в армії?
⋮⋮⋮
No.
3637
https://t.me/kropyvachannel_chat/1324В ОПа все добре, просто на кропивачі старлінк чогось в бані а впн він їбав трохи.
⋮⋮⋮
No.
3650
тест
⋮⋮⋮
No.
3651
Ой піздець, я навіть не знаю як розказувати вам про це все, я явно пропустив 3 репорта як мінімум.
Забрав батька з дому милосердя де в нього ледве не вкрали 60к то вкрав їх в результаті я лол))) Зараз у відпустці, і думаю підготувати документи для списання з армії щоб при необхідності списатисью Списуватись не хочу, але мене хочуть.
Ну це ультра коротко.
⋮⋮⋮
No.
3658
Це піздець.
Моє життя перейшло в сингулярність.
Я - бос в перспективі мегаприбутковго медіастартапу про психоактивні речовини.
я - головний сержант взводу аватарів, за спиною якого, крім бойових аватарів, ультрарозумні ультрабагаті київські айтішніки. я збираю на старлінк роті за півтори години і збираюсь організувати кібер прокачку танкової роти. я - захисник найкращого місця життя на планеті в поточний момент. мене люблять, мною пишаються, мене с плачем в плече відправляють на фрон т люди які раніше зневірились в мені і фінансують дорогу і ліки задаром. мене чекають. мене люблять. мною пишаються.
з джанкі за 2 дні в києві я прокачався в уберменша.
⋮⋮⋮
No.
3665
>>3658Марку, здається ти на правильному місті щодо своїх талантів.
⋮⋮⋮
No.
3690
Ой так лінь розказувати шо там і як.
все добре. копаю окопи. в безпечному місці. Пилю свій проєкт, отримую 50000. Задули, винен державі 34000.
Ну краще питайте, відповідатиму.
⋮⋮⋮
No.
3692
>>3690> Задули, винен державі 34000Тобто?
⋮⋮⋮
No.
3697
>>3695Ти писав що в тебе є власні аватари, якими ти керуєш. Що собою уявляють ті люди?
⋮⋮⋮
No.
3847
ЛОЛ.
Не пам’ятаю, на чому я зупинився. Писав цей тест в бліндажі зі смартфона .
Здається, на лікуванні мене в дурці, ну можливо, служби до момент до відпустки. Якщо ні – коротко.
Приїхав я з дурки під час відновлення. Отримав бойові за 3 дня бувши овощем після дурки. (це зіграє надалі свою роль).
Мене поселили до одних, вигнали, до інших, вигнали. Я дивакуватий, і мав проблеми з кишечником, і з головою (поступово виправив або не давав очевидно проявлятися в подальшому) і нефігово не подобався незнайомим мені оточуючим, які зі мною жили. 3 доби проспав, потім не вписався в колективну роботу, переселився то на одне місце, то на інше – усіх лякав і не подобався.
З відновлення – відпустка.
О, це окрема історія.
Батько мені звонить посеред відновлення – сину, мене виписують. Місяць лютий.
Я кажу бать я на війні (ідіот, міг би взяти одразу відпустку і забрати батька без подальших травм… Далі побачите) – забрати не можу зараз, дочекайся відпустки моєї, це ще півтори-два місяці.
А виписували його через тиждень. І він поїхав у так званий Будинок Милосердя…
Я думав збс, вписали його даром. Сам не бачив виходу з ситуації – без грошей ну куди його? Не в землянку в селі дотла промерзшу? Мені 30-50 тисяч, якось не хватало….. борги.
Я б хуй забив на борги знаючи що станеться далі…
Але як сталось так і сталось.
І от – відпустка. Я стараюсь пулею добратись до батька, по дорозі вдалося познайомитися з родичами по батьку – капеланом-кузеном, і епископом УГКЦ-дядьком. В місті, де вони живуть, посидів в піцерії, поїхав далі в купейному вагоні з купою мілф – буквально весь вагон мамів з дітьми.
Приїхав таки до батька… (в т.ч. на таксі з міста в місто… спішив)
Це піздець.
«Дім милосердя» - це не те що хоспіс. Це просто барак з ліжками де помирають псіхи, у яких не було сім’ї. Просто директор знімає їх пенсію. О кінця життя. Потім безпардонно хоронить.
Уявіть, вам 50 років і ви живете з кентами 70+ які по черзі помирають? Бросто від старості, в болі, в мочі й гавні….
Батько ніякий. Досі. На мій погляд – важка депресія і птср. Нічого не хоче, від шизомрійника не залишилось і сліду? Біткоїни? Похуй. Бухло? Нє. Наркотики? Нє? Щось цікаве? Ну максимум втикать в ютуб добами. Не треба слави і веселого свята в честь поверенення – просто дай спокій Марк. .
Ще директор спиздив батькові гроші, які були його пенсією за кілька років в дурці. Просто максимально палєвно зняв з рахунку в рідному місці, 60 блять к гривень.
Батько не вірив в їх повернення. Я знав, як поводити себе в цій ситуації, будучи прошареною в юрисдикції людиною з силових структур – і повернув гроші готівкою менш ніж за добу. Батько казав, що це диво, але без ентузіазму, тіпа, похуй…
Приїхали в місто під його селом.
Я вирішив зняти йому хату, провести інет. Згодом – захотів відвезтьи його свому психіатру в Київ, скориставшись його безвольністю на блаблакарі відвіз його в Київ.
Психіатр проїгнорив. Я лишився в Києві, робити і друкувати журнал про ПАВ (який я розробляв сидячи на відновленні разом з кєнтами, яким я більшу частину грошей з ЗП платив за це).
Звісно упоровся аптекою (бо міг) – і… Київ це кіберпанк. Місто великих грошей, і скромних людей. Понюхав свою найкращу в житті понюшку (мєф зі спеціального столика, фото пікрелейтед). Колишня профінансувала детокс їжою в ПХ і ридала в плече, садячи менле в маршрутку на місце дислокації…
Я відчув гордість. Я відчув, що я правильно вчинив. Відчув, що я не ніхто – не герой, але людиа, за якою рдають і яку пригощають найкращим мєфом ВЕЛИКІ люди. Я один з них. За мною – ціла, кохана – Україна, і близькі друзі, які вірять в мене.
В такому настрої я приїхав в місце дислокації.
Моїми побрптимами по дому виявились, зі всією моєю до них повагою – люті аватари, які в перший вечір натворили проблем.
Одразу скажу, це читатимуть вони теж. Без обід пацани, будь ласка. Ви по перше, вже інші. І я вас всерівно люблю і поважаю. Мої побратими 100%.
Так сталося, що я начебто мав якісь посаду вище за них (не уточню) і відповідав за їх поведінку я… При тому що робив інакше і не робив поганого.
Ну виговор, нічого. Поселили мене окремо в хаті, сказавши просто прибрати. Я прибрав, засрав, помагав прибирати, жив… Нав’язувався як хтось корисний – щось грузив, мив авто…
Прийшли нові нюди в мій хікаріум, і одразу хікканська мода на пляшки з жовтою рідиною знизили мій авториет до підвалу (хто пойме той пойме).
Передислокація. Ванатажівка, повна БК, ми зі взводом всередині, обурені, але на похуях палим, а я не тільки (всі вижили, без 300х теж, хехе, насправді нічого критичного.).
Стоп передислокація, назад – добре що не вигрузили.
Знов вона ж через кілька днів… Погрузка, вигрузка біля трьох тон різноманітних і в деякій мірі (не скажу точно) смертельно небезпечних субстанцій…
Нова хата, клінінг – і знов аватари чудять. Мене за компанію до виправних робіт…
Стресуючи, і розуміючи що всерівно пиздець – п’ю антисептик як спосіб вжити етиловий спирт.
Спалився з перегаром. Задувка. Виправні роботи… Окоп-«останній аккорд» - і перевод в піхоту.
І, нова сторінка мого життя. Буквально роблю скріншот.
Зіграло свою роль те, що я отримав бойові, і вважаюсь – бойовим… Нажаль, ні. На бойових я спав і рівно 6 разів махнув лопатою з землею, копаючи капонір для танку.
Все.
Але – я в бойовій піхоті, в роті, де мої нові побратими, а тьі старі – відкриваються з нового боку… Недоступного для мене раніше.
З одне одним – я особисто здивувався, що люди, яких я наче знав добре, відкрили себе з нової сторони. Я вже не кажу про нові знайомства з новими людьми.
Щоб ви розуміли – попередній бат – я там був лишній. А тут – лишніх не може бути, кожен – цінний.
⋮⋮⋮
No.
3848
Насправді я в бліндажах 2 пости написав, ось вам ще один.
Мені, як блогеру і просто безсовісній людині, хочеться вам розказувати всі цікаві деталі, особливо якщо вони шокуючі. Тим більше це анонімна іміджборда, це місце для шок-контенту.
Тому я трохи доповню попередній пост, і зроблю огляд на взагалі себе як солдата.
Поки я був на навчанні, я не особливо ні виділявся, ні косячив, ну побутово лажав трохи, але під час навчання умови маскували мою йобнутість.
Потрапивши в бойовий ж батальон, оточуючі люди почали більш ретельно до мене придивлятись. Виявилось, я їм купу таблеток, не люблю митися (просто не люблю. Коли треба я миюсь, але коли можна цього не робити і не получити пізди – не миюсь), одночасно і мрійник-фантазер і патологічний оптиміст, і ультра тривожна людина, яка плутає право і ліво і зовсім не вміє керувати дорослими чоловіками (подався на посаду «командир танку»), а коли на неї ці чоловіки підвищують голос, зовсім губиться і в результаті в танкові на місці командира сидить переляканий і люто туплячий овоч, який ледве витягує свої задачі з повертання важелів, нажимання кнопок.
Танки і робота з ними не викликала в мене жодного інтересу, і мій екіпаж просто займався танком самостійно, бо я і не шарю, і не хочу, і нахуй їм не впав як людина.
Я зі свого боку цей металобрухт теж в рот єбав, абсолютно юзер анфрендлі техніка, яка вічно ламається з невідомих причин, з якої просто буквально нічого не видно (та на карті з точкою GPS мені зручніше орієнтуватись ніж дивитись в два маленьких вічно брудних віконця, через які просто сфокусуватися на чомусь неможливо бо башня крутиться як їй треба, танк сам їде куди йому треба, в очі світить сонце і пилюка... І коли кажеш це інструктору чи іншим командирам... мовчать. Їм норм.
В командирський приціл також було щось дивитись важко бо банально не регулювалось крісло, необхідної гайки для регулювання просто не було.
Поки відкриєш їбучий люк – порвеш спину, поки його зафіксуєш щоб не йобнув по голові в руці з’явиться кріпатура. Закривається легше, але всеодно з зусиллям. Кнопки на рації, які виконують єдину функцію – вибити зв’язок нахєр – чіпляються поки ти зводиш танковий кулемет, в шлємофонах щоб розібрати що від тебе хоче інший член екіпажу треба реально включати всю інтуїцію і увагу бо ШУМИТЬ ПІЗДЄЦ. Тісно – нема куди діти руки, ноги, і оце ти сплюснутий маєш робити багатопотокову не пов’язану між собою роботу, яку інші члени екіпажа роблять сука КРАЩЕ – навіднику легше дивитись по бокам, водію легше їхати куди треба, обидва вони чудово мають зв’язок черефз рацію...
Якщо не йобнулась рація. Не перестала повертатись башня. Не почав диміти з якогось хуя. Не перестав їхати. Не застряг блять в багнюці, не роззувся на ходу, не попаявся електрикою...
В ремонті, на обслуговуванні, на навчаннях екіпажу, очікуючи боєприпаси, заряджаючи їх і перезаряджаючи між танками, на блять заправці і катаючись по місцям, разом з боєприпасами танки проводили багато часу.
Я тим часом був не при ділах. Не розуміюся я в радяскій техніці.
Я пробував запропонувати поставити камери для 360 огляду через планшет. Не почувши ентузіазму і взагалі інтересу, впав в депресію – я тут не потрібен, мене не поважають і просто не виходить ніхуя, а ще всіх кумарять мої ліки, давайте я не буду їх пити щоб ви не боялись.
Дурка в результаті.
Терапія ліками додатковими + познайомтмся з тяночкою милою там... і так ніхуйово поторчав на солямбі з іншими військовими псіхами.
Приїхавши на 0 – пропонував роботу по компам, документам, нікому нічого не треба, найважливіше мені пройти медкомісію і буде круто якщо мене спишуть з глаз долой.
І чомусь я знов ще 3 тижні в дурці (вже іншій) приймаю ті ж таблєтки і плотно поліруюсь солямбою, якою мене щедро пригощають.
А медкомісія? А я на лікуванні, виявляється, знов, на медкомісію треба направлення чпеціальне. Яке так і до виписки вже в другій дурці.. не зробили!!!
Приїзжаю назад, вже не на ноль.
Просто живу, трохи допомагаю з документами. Прохожу медкомісію – повністю придатний.
Мені в результаті дають в документах посаду головного сержанта взводу з 3... 2 чоловік, бо один зловив після відпустки білку, побував в реанімації, наслухався абсолютно необгрунтованих образ, вирішив, що копати яму за те що він в відпустці відпочивав, а документально не був нетверезим, ледве не здохши не в останню чергу через те що його в госторому стані ще з плінтусом зрівняли, спокійно і тихо поїхав додому.
Другий мій підлеглий наступного дня напивається в кізяк і починає всіх обсирати, його б’ють, я заступаюсь, викликають ротного, нас везуть на алкотестер. 2 банки рево і те що я знаходився поряд з п’яним аватаром коштують мені 77к грн в сумі і день виправних робіт.
Несправидливо. Обідно і боляче. Я по життю дивакуватий, але жодній людині і жодному з цих побратимів не зробив жодного зла. Мене буквально здали зі злоби і зневаги.
Я втомився терпіти конкретно цих людей – це не ті, з ким я пройщов учебку, а абсолютно незнайомі люди, які вирішили що вони чимось краще за мене і вони вправі мене щоденно дойобувати по мєлочам. Ладно терпіти насмішки і образи, але залишити мене без грошей – на мій погляд, привід трохи обуритись.
Ховаю в кишеню виделку і заходжу до їх кімнати. Чую перше ж зауваження – починаю їх материти і погрожувати смертю, чітко погрожуючи усім разом і нікому конкретно, огрозаюся, посилаю нахуй. Від кулаків і автоматного приклада відбиваюсь виделкою.
Яке це задоволення – стояти з виделкою в руках і хуєсосити озброєних кабанів! І потім знати що вони не спатимуть усю ніч – бо я в будь який момент міг виконати свої погрози.
Нічого мені від цього не було, я далі ніхуя не робив, і пішов в відпустку.
Відпустка.
⋮⋮⋮
No.
3849
Ага, я понімаю що ніхуя не зрозуміло - я коротше переведений в піхоту і дуже цим пишаюся. Бо це реальні бойові дії, які мені виявились - абсолютно пасують як істоті. Пазл склався - я не гастрабайтер, не наркоман, не бомж - я бойовий військовий. Мені це найбільший кайф.
Детально конкретно і швидко я поститиму в тг
https://t.me/warnihil
⋮⋮⋮
No.
3851
>>3847і багато там людей на передовій?
⋮⋮⋮
No.
3852
>>3851ем... ну військових - так, цивільних ні.
⋮⋮⋮
No.
3881
bump
⋮⋮⋮
No.
3896
повоював на нулі. отримав контузію (куля в касці) і поранення (в палець ноги лол). батько суїциднувся (4 фото - він)
займаюсь ютуб каналом і журналом.
сиджу поки в дурці, лікую психіку.
трошки намашаюсь саморозвиватись
завів стосунки з тяночкою з села з дитиною, так шо буду виховувати лолі (я справді турбуюсь про неї якщо що)
детальніше пригоди в телеграмі
https://t.me/warnihil а ви тримайте фотки
⋮⋮⋮
No.
3897
>>3896ні ну тяночка не зовсім з села, вона ВПО з Ізюму, а зараз просто в селі живе
⋮⋮⋮
No.
3910
>>3896>батько суїциднувсяяк саме?
⋮⋮⋮
No.
3936
>>3935Це та сама сіль яка руйнує пам'ять и психику?
⋮⋮⋮
No.
3938
>>3935Бідна печінка - скільки на неї навантаження.
⋮⋮⋮
No.
3962
Доров кроапивач. Ти аїуєєєш, я ще живий
⋮⋮⋮
No.
3963
>>3936ну пам'ять не руйніє, хібащо гіперболізовано працює з залишками пам'яті обдовбаного наркомана який її вжив
⋮⋮⋮
No.
3964
>>3938ну якшо на її місце пересадять печінку з руснявої няшечки - не жалітимусь))))) але - повний огляд в Вінницкій психіатричній лікарні в обличчі лікаря- УЗІ-орлога сказав що печіна нормальних розмірів, бухати можна ЛЛЛЛЛЛОООООООЛЛЛЛЛЛЛ
⋮⋮⋮
No.
3965
>>3964Ти там з титану зроблений чи що?
⋮⋮⋮
No.
3967
>>3966Оці відео про речовини були цікаві я хоч і не шарю за вживання але для загального розвитку було цікаво.
⋮⋮⋮
No.
4003
>>3968Марк гадає на рядянській книжці по "Общєствовєдєнію" і розмірковує про комунізм.
https://www.youtube.com/live/Y3X9N-3Epsk
