⋮⋮⋮
No.
3051
OP
Власне, торчав я собі в Польщі. Повернувши з однієї зарплати з фотовольтаок всі кредити, я поспішив набрати нових (так, я ідіот). Почав регулярно торчати спіди (ефедрон, мефедрон, амфетамін - до альфа-пвп, слава богу, не дійшло).
Під психостимуляторами важко вгамувати невгамовне лібідо, тому я і не вгамовував. Під стимуляторами мені подобається трапувати (тверезим меньше), я вже давно цим займаюсь. Отож я накупив собі трохи жіночих шмоток і пішов в техно клуб.
В клубі так всерівно було всім на мій прікід, що аж навіть сумно.
Хотів не афішувати це, та вже спалили в попепедньому треді, так шо енджой. Маю непоганий телефон зараз, я думаю ці фотки вийшли не зоісім огидними.
⋮⋮⋮
No.
3053
OP
І раптово мені в 3 ночі телефонує дядько і каже, що помепла моя бабуся (дружина дідуся, того що хірург)(а до цього ще батькова мати померла нещодавно). Я терміново поїхав до України на похорони.
Ледве встиг. Але торчати не перестав - нарішав в Україні аптеки, від чого зловив лютий передоз-бед на фоні наявної ситуації.
Не хотів повертатись до Польщі. Хоч там я не скучив за домом, але такі дешеві ціни, все таке рідне і гарне... багато плакав.
Але на подинній нараді настояли, щоб я повертався до Польщі - сидіти на дідовій шиї буа погана ідея.
Взагалі ніякий доїхав до Польщі. Я попепедньо домовлявчя, щоб за мною залишили робоче місце - але мене таки звільнили.
Десь 4 дні ще бомжував, поки не знайшов нову роботу. Шліфую яхту. Наче зупинився зі вживанням стимуляторів, бо вже нема де брати кредит. Працюю поганенько, і боюсь тут мене теж звільнять.
⋮⋮⋮
No.
3056
OP
Бамп
⋮⋮⋮
No.
3058
>>3057Технічно так і є...
⋮⋮⋮
No.
3234
>>3049>>3051>>3052>>3053В мене склалось враженн що оце трапування це наслідок розшатаної психіки наркотиками і дитячими травмами, і власне чув що під всякими наркотами сильно їбстись хочеть що аж похуй з ким, можна пруф віж опа? Так це чи не так? І якщо так то можливо допамінове голодання допоможе?
І дуже вже ніжне питання, твій батько чи хтось з дорослих гвалтував тебе коли ти був малий?
⋮⋮⋮
No.
3236
>>3234це не було гвалтування, навпаки, найкращий спогад мого дитинства. Жаль матір вдарилась в релігію і цього не повторилось у дорослому житті
Плюс в мене була дитяча фотка в маминій рожевій шубі, яка їй, щоб ви розуміли, діставала до стегон максимумА наркотики лише додають мотивації, я б тверезий трапував (і я трапував), але ліньки, подрочити простіше.
Під стимуляторами, канабіноїдами хочеться їбатись, але одночасно і підвищується тривога, тому замість того щоб їбатись похуй з ким сидиш і трясешся, шукаючи загрозу, якої нема. Мені треба ультра безпечні умови і ще підбухнути додатково, і партнер для сексу якому я абсолютно довіряю, щоб з ним поїбатись під наркотиками. Взагалі в мене гіпертрофоване і при цьому максимально незадоволене лібідо
⋮⋮⋮
No.
3237
А якщо взагалі, то дуже індивідуально наркотики діють на кожного. Універсального і передбачуваного способу змусити захотіти їбстися кого завгодно не існує.
⋮⋮⋮
No.
3283
>>3237Існує. Мєфєдрон.
Підсипав мяу в бухло тьолкам в центрових блядовніках Львова і якщо акуратно підбивати на єблю-то вона відбудеться. 90% її бажання в цей момент становитиме мурмур, а 10% твоє вміння пиздіти\зовнішній вигляд і т.д. Головне не проїбати таймінги.
⋮⋮⋮
No.
3284
>>3283>мяу>передбачуваногоХтось або пиздить або пиздить.
⋮⋮⋮
No.
3286
>>3283За таку хуйню я б тобі по єбалу дав
⋮⋮⋮
No.
3291
Репорт по екзамену на піхоту
https://kropyva.ch/b/res/253535.html#309975Далі - репорт по навчаннюна оператора навідника т64
⋮⋮⋮
No.
3293
>>3291А твої родичі в курсі, що ти вернувся з Польщі і записався в армію?
⋮⋮⋮
No.
3294
>>3293Звичайно, давно.
Ну крім батька і матері, перший в дурці і з ним неможливо зв'язатись, а мати хуй забила на мене.
⋮⋮⋮
No.
3295
>>3052Друже, твої фотографії по кілька мегабайтів загострюють дискову недостатність кропивача
⋮⋮⋮
No.
3296
>>3295Кропивач помре не від дискової недостатності, а від відсутності модераційних дій.
⋮⋮⋮
No.
3300
>>3295Вибачте. Зменшив роздільність фото на камері.
⋮⋮⋮
No.
3323
>>3310Живий. В даний момент відівчився на навідника танку.
Але детальні репорти буду постити з затримкою, тому врахуйте, якщо ви раптом підете служити - те що я публікую застаріло приблизно на місяць. А в армії ситуація може мінятись щосекунди.
⋮⋮⋮
No.
3324
Я не готувався до служби ніяк. Тупо з вулиці - а точніше, ледве перетнувши кордон Польщі і України - я зайшов в будку з написом "Вітаємо іноземних солдатів!", щоб спитати, чи візмуть такого-сякого служити мене.
Я за 12 годин з моменту перетинання порогу вищевказаної будки, опинився в навчальному центрі для мобілізованих і вже йшов з іншими мобілізованими в їдальню, за цей час пройшовши через легкий сніданок в військоматі, спрінт (або, якщо точніше, спідран) по кабінетам в поліклініці, обід і післяобідній сон.
Перші дні проходили в стресі - всі перелякані, неорганізовані, і готові до найстрашнішого. Проходивших раніше військову службу серед нас навіть менше, ніж добровольців, тому всі спантеличені - але при цьому я особисто відчув якусь готовність діяти взагалом, допомогти одне одному, врахувати потреби іншого. Ні в якій школі чи роботі такого немає, де кожен сам за себе.
Поїли, хаотична реєстрація, підписи, хаотичні шикування, поселення в намети, сон.
Ну зрозуміло, почалось життя по графіку - ранній підйом і ранній відхід до сну, щоденні активності, починаючи з шикування, переклички, невеликої кількості уроки і дещо більше пратиичних заннять - стрельб, базової тактики (уявлення про які, хоч не кидались в очі, але в'їлись в підсввдомість кожного хто хоч раз бачив хоч якийсь контент з бойовими діями)...
І також - нарядами і роботами ("єбашками") за рахунок навчання. І це не була складна чи важка робота, чи нудні тривалі чергування - навпаки, хто не потрапляв на полігон на тренування на користь, як в мому випадку, встановленню палаток чи будуванню "приміщень" для інших батальйонів - робив і фізично напружувався меньше, але при цьому звільнювався від шикувань і перекличок і навіть мав більшу свободу в порівнянні з тими, хто йшов на тренування. Здавалось би, кайфуй і радій, що тебе не змушують заряджажати магазин за наносекунду і не ганяють по полігону з одного кінця в інший заради десятка пострілів... Але, як я відчув, скарги були на наряди і "єбашки" - примусово мобілізовані (більшість з тих, хто зі мною навчався, саме такі) хотіли максимум отримати від навчання і почути максимум від інструкторів з бойовим досвідом.
Не сказати що навчання було інтенсивним чи продуктивним. Інформативним було для тих, хто був готовий ловити будь яку інформацію і нічого не знав... і таких була абсолютна більшість з нас. Але по факту більшу частину часу ми чекали чергового прийому їжі, транспортування, підписували папери, перевіряли наявність особового складу... Навіть в дитячому садочку, як я його пам'ятаю, навчання було інтенсивніше.
При цьому інструктори - не викликали неповагу. Це не були професійні педагоги, але люди, які пройшли бойові дії. При тренуваннях і практичних заняттях сотня мобілізованих людей різного віку, поглядів на життя і бажання воювати - затихала, щоб почути кожне слово інструктора і з максимальною відповідальністю виконати його рекомендації. Тренування тактики проходили як рольові ігри - і всі з захопленням в них грали, з повним заглибленням і серйозно. При цьому не було якихось вірних і помилкових тактик - навіть інструктори, хоч і не прямо, визнавали що самі чомусь вчаться в процесі таких ігор, через варіативність ситуацій і непередбачуваності подій.
Забезпечення мене, вчорашнього бездомного, щиро порадувало - щоденне трьохразове харчування, і не тупо каша чи суп - і м'ясо, і печиво з цукерками, і фрукти, навіть каші і супи кількох видів, навіть можна просити добавку.
Те, що видалось нам тут у користування назавжди - а саме одяг, взуття і баул - чудової якості, в порівнянні з цивільними товарами.
Житлові умови (в мому випадку), дещо екстремальні - зрештую, любителі походів і фестивалів, як я, можуть навіть не відчути виходу з зони комфорту. Перші дні. Але і на хіпі фестивалі в горах більше тижня навряд чи більшості сучасних гіпі буде так вже й комфортно....
Ну і негатив, про який я не маю права промовчати - комарі, холод зранку, тіснота в наметі і постійний близький фізичний і соціальний контакт з близько 25 людьми, які вибрані машиною тцк і підібрані батальйонним рандомом вам в побратимив один намет...
Але останнє виявилось плюсом - особисто я, нігіліст, мізантроп, індивідуаліст і нейронетипова людина з відвертими вадами, після справді трималого часу мандрів, авантюр, самотності, важкого самотнього виживання, потрапивши в армію - відчув, що таке - мати братів. Тих, хто, коли я не справляюсь - допоможуть, коли я туплю - підкажуть, і навіть коли бачуть що я не витримую - не викинуть і не посміються, а згуртовано організуються, щоб не допустити не дай бог якоїсь хуйні з мого боку.
Особисто я, наслухавшись всякого від проходивших срочну службу, ще й від тих хто служив в радянські часи, очікував потрапити в тоталітарну антиутопію, де всі один одному - джерело страждань. І був, знову ж, неймовірно приємно здивований соціальним устроєм на початку служби. Побратими (а це тей термін ідеально підходить, на відміну від простого "сослуживця") лояльні і схильні підтримувати одне одного і допомагати, а якісь прояви булінгу чи неповаги обговорюються і колективно припиняються, а недоліки одне одного скоріше пробачаються чи максимум висуваються на обговорення і вирішення.
Дивовижно, що "колективна відповідальність", виражена публічно в гучних, жорстоких словах "косячить один, страждають всі", на справі несвідомо виливається "ми разом допоможемо і підтримаємо і найслабших для загального блага, і прикладемо зусилля для цього".
Ну і.
Медицина безкоштовна, навіть ліки, навіть психолог. Але почілити в госпіталі замість намету мають прівилегію тільки достатьно тяжко хворі.
Навіть старші по званню, так чи інакше керуючі чи відповідальні хоч і намагаються робити вигляд суворих диктаторів, але насправді схильні скоріше до навпаки турботи, розуміння і емпатії. Звання, посада - сприймаються як формальність, і самі керівники підкреслюють неодноразово - вони такі самі люди як і ми, рядові курсанти. З нашого ж боку дисциплінованість і послух - особиста ініціатива і відповідальність кожного ("і колективна", а не результат примусу і залякування.
Єдине що мені відверто не сподобалось, це постійно озвучуване побратимами недовольство з приводу недосконалої організації. Аргументи, що буквально фізично немає кваліфіковуваних організаторів, не спрацьовували. Але то фігня, дехто з читаючих це знає, як нию я, і в мому випадку, організаторів взагалі не ічнує в природі.
Хочеться закінчити цей текст подяками до своїх побратимів по навчанню (хоч вони того не прочитають).
Я не запам'ятовую імен, тому - дякую кожному за нагадування що я щось забув і допомогу в пошуках пройобаних мною своїх речей. Дякую що будили зранку. Дякую за терпіння моєї неохайності. За увагу до мого здоров'я. За те що слухали і відповідали. За доброту і турботу. За помірну строгость і всеосяжний позитив.
Я не зустрів тут поганих людей. А чудових - більшість.
Такі люди переможуть, бо добро перемагає.
Слава Україні.
⋮⋮⋮
No.
3325
Фінальний екзамен на піхоту.
3 дні мандрів по дорогам (тактичною колоною) з тренувальними засідками, окопуванням у хащах, по лісам, також додаткове навчання і стрельби на полігоні, і навіть пейнтбол.
Я весь час навчання на піхоту (40 днів) кашляв, температурив, погано спав і жахливо стресував.
Хоч і тим, хто себе погано почував, було запропоновано відмовитись від проходження екзамену - я на момент початку екзамену почував себе відносно добре, тому вирішив не косити.
Перші пів дня маршу пройшли ще більш-менш добре. Я ризикнув, за відсутністю бажаючих, стати "командиром відділення" і наче непогано керував колоною і організував, як міг, перший наш привал. Так як мені пощастило бути в середині нашої навчальної роти в місці привалу - моє відділення "вижило", хоча підопічні мої активно окопались і дозорні відповідально ставились до своїх обов'язків.
Але вже до другого, нічного привалу, пройшовши наднормові 4 км через ліс (керівник навчань вирішив повчити своє знання топології на практиці, ведучи сотню курсантів хз якими дорогами)… моральний стан мій, та і мого відділення, вже не кажучи про фізичний, був абсолютно на нулі. А ще й кашель у мене почав рввти мені буквально легені.
Нічний привал у лісі. Я прийшовши на місце привалу, дав команду "піздєц в мене башка не варить шо робити ми всі помрем"… після якої мої подопічні самі організували адекватні оборону, чергування і розміщення. Правду кажучи, під ранок (з 4ї до 6ї)чергові, хоч і були в своїх окопах (серед них був і я) спали до підйому (це дуже небезпечно, але враховуючи темпи навантаження і дані "розвідки" було логічно поспати більше а не симулювати спостереження на посту за рахунок реальних фізичних навантажень і недосипу).
Крім того, як і під час першої, так і другої ночівлі наше відделення не зачепило тренувальними нападами, так як інші відділення нашої навчальної роти в 100 чоловік дали таку відсіч "нападникам" що вони буквально не дійшли до нашого табору. Ми обидві ночі чули тільки постріли холостих десь в посадці і "трататата" тих хто від нападу захищався.
Це ночівлі і перший день.
Другий день - навчання на полігоні тактиці, стрельби. Третій день - стрільби і пейнтбол (мені майже одразу попали в шию, де досі залишився гарний шрам). І до вечора 3 доби ми вже були в своїх "домашніх" наметах.
Я особисто ледве дожив. Кашель, температура, сильно пригнічений моральний стан і не найкраще виконання своїх задач, як піхотинця, так і "командира", зробило свою справу.
Але самий цінний урок для мене був... Що це все минулось. Що всеодно знайшлась годинка, в якій я просто лежав, дихав і дивився на небо - і мені цього було досить, щоб відчувати щастя від того що я живу.
В цілому, навчання на піхоту, ці 40 днів, здались мені недостатньо корисними в плані отримання корисних навичок чи знань. Якісь чи то факапи, чи то хвороби, чи просто перехід з локації на локацію і організація навчального процесу, займали більше часу ніж навчання чи практика. Основна інформація отримувалась від учасників бойових дій-інструкторів під час неформальної розмови на полігоні під час очікування обіду, наприклад.
Але стріляти і ходити тактичною колоною я навчився. Спробував штурмувати окоп, зачищати будівлі. Жодного разу не кинув гранату, і не викопав жодного окопу повністю.
Щиро надіюсь, що якщо мене відправлять піхотинцем, то будуть додаткові тренування. Бо цього замало, а я і так не сильно розумний і спритний чи життєлюбний щоб доперти задля свого виживання таких знань інтуїтивно.
⋮⋮⋮
No.
3330
>>3324По прев'юсі світлини з грибами здалося що це купа мертвих москалів.
⋮⋮⋮
No.
3348
>>3329А ще кажуть що в нас елітна армія, а насправді наркомани які ніхуя не вміють.
⋮⋮⋮
No.
3349
>>3348> А ще кажуть що в нас елітна арміяХто, де, коли?
⋮⋮⋮
No.
3350
>>3349Піхотну лопатку видати не можуть, турнікети пиздять, все грабують ще з 90-х, а ти йди й здохни за те щоб сини данілова чілили в монако, а хвойда зелі мільйонами тратила в американських магазинах
⋮⋮⋮
No.
3353
>>3352Додік, ти вийобуєшся в треді людини яка вже більш тебе знає і вміє і який пройшов дохуя життєвих випробувань.
⋮⋮⋮
No.
3354
>>3353Випробувань рознюхати ніздрі різноманітними солями і проїбавши все, маючи навіть можливість сїбатись до польщі, проїбати навіть це і попиздувати в армію щоб в кінці кінців забахмутитись за клоуна який обкрадає свій народі і довів до трагічної війни мільйони людей?
⋮⋮⋮
No.
3355
>>3354а ну звісно, якби був порошенко - війни не було б
⋮⋮⋮
No.
3357
>>3348Єбать в тебе розрив шаблону. Думаєш там всі гігачеди-космодесантники як на плакатах 3 ошб? Саме в армію як раз і пішло дохуя бидла, ніщебродів, алкашів, наркоманів і іншого бидла. З ідеєю захищати Україну там далеко не всі. Особливо в тро. Бо вони не вміють ніхуя а грошей дохуя платять. 30к за стояння на блок посту чи ще десь хуї пинати. Фронт то вже інша справа, туди менше людей йде заради грошей.
⋮⋮⋮
No.
3358
>>3357Прикол у тому, що перші війну зустріли саме заробітчани. Вони йшли в армію на зарплатню, а не воювати, про війну ніхто не думав тоді.
Ось я ще до війни зустрічав в інтернеті хлопця, який на той час працював у Польщі, за освітою вчитель молодших класів. Розповідав мені, що складно, важко, що якщо в тебе в Україні є зарплатня в 10 тисяч, то їхати в Польшу немає сенсу (він не пеший, від кого я це чув). Каже, повернусь в Україну, піду в армію на контракт.
І зустрів я його вже після початку війни. Він запитував, коли війна скінчться, щоб випустили в Чехію на заробітки. Про бажання йти на контракт нічого не казав. Він не бидло, просто вчитель молодших класів, звичайна людина.
А таких же було багато - заробітчан. Нажаль, мабудь багато з них так і загинули в перші дні чи місяці війни.
⋮⋮⋮
No.
3359
>>3357> Фронт то вже інша справа, туди менше людей йде заради грошей.Йде? В бусіку незламності не правдами загнані залякані громадяни яких за бидло ресурс рахують?
⋮⋮⋮
No.
3361
>>3354Не тільки ноздрі.
І можливість з'їбати я використав успішно, і не оцінив.
⋮⋮⋮
No.
3362
>>3360Ти довбойоб? Які нахуй рублі? І чому рублі? Ти з на росії? Сциш що українці вичислили зермака фсбшну гниду?
⋮⋮⋮
No.
3363
>>3361Як успішно, ти в Польщі записався у військо аби похєрити остаток життя, ти дібіл.
⋮⋮⋮
No.
3364
Якщо ті люди які дискутують в цьому треді з позиції "ррряя війна за клоуна люди мруть ніпочом зря" не отримують 30 рублів - ви якісь лошари.
Мені трошки ліньки внікати в ваш псевдополітичний брєд.
Це війна не яку почав Зеленський, чи Порошенко. Навіть мотиви для початку війни путіним не Зеленським придумані. Він підлаштувався під народ - той, який навіть його не вибирав, можливо, але який є активної меншістю який не сцить реалізуіати свою волю.
Ті хто зараз коментує анонімно в треді наркомана який в силу своєї психічної вади подорожує по стежкам життя перескакуючи з одної на іншу - не активна меншість. Пасивна, вічно невдоволена якимись складнощами більшість.
Ти особисто, хотів би стати успішним з'йобком - міг би піти по шляху опа, рецепт буквально в цій серії тредів. Але нє, ти сциш, ти максимум відпишеш анонімно свою позицію на борді в треді який читає може буквально 5 чоловік.
Ганьба тобі.
⋮⋮⋮
No.
3365
>>3363В польщі теж рекрутують у військо до речі, 5000 зл зі старту. Це трошки не 20000 грн зі старту в укр війську але - тут лол дешевше тютюн
і алкоголь і рецептурнат аптека - безрецептурна
⋮⋮⋮
No.
3366
>>3363А на рахунок похєрити - почитай мій тред, що тут можна похєрити?
⋮⋮⋮
No.
3367
>>3365Ну і тут не єбуть сіої своїх. В Польскій армії, раптом якби я ризикнув туди рекрутуватись, я б отримував пизди не тільки бо просто аватар і довбойоб, а і по нац. ознаці.
⋮⋮⋮
No.
3368
Ну і попередньо, моє загальне враження про службу.
Бля пацани це ахуєнно.
Кормлять, вдягпють, розважають, навчають. Лікують, допомагають. Навіть найближчі кєнти які знали всю мою підногітну - рішуче змінили своє відношення до мене після того, як я імпульсивно і спонтанно вирішив зайти в ту рекрутаційну будку. І я вже не кажу про незнайомих людей, тобто просто йти по вулиці по формі і почути "Слава Україні! Дякую вам!" - це норма, але все рівно - мега приємно, і це приємно - регулярне.
Всередині армії - повний конгітивний дисонанс. Ти очікуєш тотальної дисципліни і жорстких умов - а про тебе турбуються краще за рідних батьків і забезпечують усім необхідним по першому неформальному проханню. Ти очікуєш загинути м'ясом при штурмі посадки за Зелю і Україну - а тобі дають танка і кажуть шо поки не навчишся затягувати турнікета -тебе не підпустять навіть піднімати шлагбаум на блокпості.
Реально розумієш - тебе, Українця, цінять більше за залізо, порох чи завдання. Головне для тебе - повернутися живим. Ти маєш не просто здохнуть за безцінь, а навчитися максимуму, бути ефективним, озброєним і полюбити себе, побратимів і Україну.
⋮⋮⋮
No.
3369
>>3368Слухай, може служба дійсно для тебе хороший варіант - с твоїм характером та звичками може дійсно це все тобі на користь (звісно я про небезпеки військового часу зараз мовчу).
⋮⋮⋮
No.
3372
>>3369А чому не норм, якщо виграв у лотерею і потрапив не до дебілів, то годують, вчать, конкурси цікаві. Інтрига куди його після навчання кинуть
⋮⋮⋮
No.
3390
>>3389На танкіста вже вивчився?
⋮⋮⋮
No.
3391
>>3390Так. Міг стати командиром танвого екіпажу, але слава богу мене замінили.
⋮⋮⋮
No.
3399
>>3398Дуже хотів в абрамс.
⋮⋮⋮
No.
3400
>>3398Головне - що він вже вміє стріляти, а ти ні.
⋮⋮⋮
No.
3408
>>3398Нажаль не гей, інколи кросдрессер.
⋮⋮⋮
No.
3412
>>3411> В мене тепер є няша тяночка.Вірю, я повірив.
⋮⋮⋮
No.
3425
>>3412А всього лише треба було вивчитися на танкіста.
⋮⋮⋮
No.
3432
>>3411Життя покращується.
⋮⋮⋮
No.
3451
>>3432Або ні. Жінки від лукавого, тільки братерство. Але пан марк відростив страшно їбабельну бороду.
⋮⋮⋮
No.
3549
Навчання на навідника, злагодження і неавдале навчання на командира танку, лікування.
Після закінчення екзамену на піхоту нашу навчальну роту поділили на 2 частини і наказом зверху повідомили, що одна частина буде водіями/навідниками бтр, друга – танкістами. Я потрапив в групу 50 приблизно 50 танкістів.
Ще не повністю вірячи в долю, ми сіли на автобус зі всіма речами і проїхали пару сотень кілометрів. Як так – нас, довбойобів-духів і в танкісти? Одразу, без знайомств і якихось задатків, отак підряд?
Приїхали і інформація підтвердилась. Ми тепер були в начальному центрі, де викладали навчання для танкістів.
Танкіст – не штурмовик. Не треба бігати, качатись, вигартовувати витривалість, головне – вивчити як працює машина і як стріляти з танку. Особисто я по свому бажанню вирішив стати водієм танку. Нас навчали на напіврозібраному Т-67 – спочатку – як заходити/виходити, і як стріляти з незапущеною систему, як крутити башнею. Навчили потівм працювати з включеною системою, як прицілюватись, як стріляти, які є снаряди, як встановлювати боєкомплект в танка.
Варто сказати, нам навчання здалось досить інтенсивним, але трохи все одно розслабленим – навчальний танк трохи ключиав, не завжди знаходились снаряди для стрільби з пушки, іноді інструктори десь губились і ми не робили нічого (рідко). Були й мінімальні теоретичні заняття, і заняття на справжньому танку, і занняття на тренажерах з комп’ютерною симуляцією перебування в танку з реальними ручками, але в окулярі був екран з грою а не живе поле зі справжніми мішенями.
Також вся муштра, оці всі «рота підйом» в 6 ранку і «рота отбой в 10» і в принципі хоч якась дисципліна, крім елементарною людської – зникли. Просто тупо відвідуєш заняття, у перервах робиш що хочеш, в наметах достатньо місця. Головно не набухуватись в кізяк (що теж хоч неприємно але все одно не смертельно) і мінімально нормально навчатись. Магазини в селі поряд охоче продавали все чого хотілось, і ми по суті чисто чілили 40 днів навчання.
Я успішно відстрілявся, здав всі екзамени, зробив тисячі пострілів танковим кулеметом, з кілька десятків пострілів вкладним невеликим стволом (типу як з пушки, але зарядшалось все хоч і збільшеними, але все таки – кулями), і один штантним підкаліберним бронебійним снарядом (ломом) – успішно попав в ціль, та й взагалі, хоч і хвилювався,Ю стресував або навпаки інколи розслаблявся, але навчання було успішним.
І поїхали ми – водії і навідники – уже на злагодження, в бригаду, з якою безпосередньо воюватимемо проти кацапів.
Тут уже нам видали танки, безпосередньо ті, якими ми керували б на полі бою.
Виявилось, що є водії і навідники… Немає командирів. І це виявилось мені в подальшому проблемою – бо на цей час, коли я не бачив ні танку, ні своїх обов’язків, ні свого екіпажу, мені здалося, я понадіявся – що в мене вийде займати цю посаду.
На злагоджені, хоч ми і мали наче фах навідників/водіїв – все одно проходили навчання і стрельби. Найінтенсивніші і найсерйозніші. Стрільба в русі, з місця, по різним мішеням, командні стрільби з укриттями, зв’язок по рації, лазер таг на танках, багато використаних саме снарядів, мені як «командиру» довелось не тільки стріляти, але й раз проїхатись за кермом водія, ну і звісно навчатись на місці командира танку, координуватись по рації, і, начебто, командувати – хоча я в силу свого характера навпаки питав у свого екіпажу, що мені робити.
А мій екіпаж був обурений. Очіукувалося, що командири будуть досвідчені і не далбайоби аби хто добровільно-примусово призначені на цю посаду. Тому мені прямо сказали що потрібно виправляти цю проблему – я в силу характеру і проблемам деяким з психікою і поведінкою абсолютно і радикально не влаштовував свій екіпаж як командир. Я звернувся до командування з цією проблемою.
Мене зняли з посади і запропонували проти корекцію в психіатричній лікарні, я звісно не відмовився.
Я провів три тижні в психіатричній лікарні – саме там я познайомився з гарною молодою пацієнткою, з якою я наразі зустрічаюсь. Але лікування не подіяло по явкійсь причині – крім того, що мені по виписці трохи обламали плани на одруження (так, я збирався одружитись на цій дівчині і 10 днів законно погуляти) і відпустку – я приїхав самотужки за свої гроші в депресивне прикордонне місто, і поселився в прифронтовий сільский будиночок, який був засквочений для військових потреб.
Я розкис. Не було інтернету, моє весілля провалилось, і мені треба було проявляти ініціативу на новій посаді, займатись документацію по матеріальному забезпеченню, ну а також тупо не морозитись і бути адекватно активним і діяти а не просто займати місце на зарплаті і ліжку. Спав чотири дні в пригніченому безнадійному стані, іноді прокидаючись щоб може півгодинки-годинку щось зробити на комп’ютері, трохи покидати лопатою чи напиляти пару дров.
Я відчуваю провину за таку поведінку, і що мій моральний стан зашкодив чи просто не приніс необхідної користі, яку має приносити нормальний солдат. Хоча, це нікого власне не цікавить.
Звісно, це не влаштувало моє керівництво – і мене відправили, чи то справді, чи то удавано – знов в лікарню, пройти повторно медкомісію і можливо, долікуватись.
Зараз я сижу в лікарні і пишу цей пост.
Дуже надіюсь, мене не комісують з армії, оточуючі кажуть що це майже неможливо – ну я в цьому напрямку не діятиму. Я ще спробую поговорити з керівництвом і лікарями, можливо переведуся в іншу частину на гарячу вакансію там де я буду потрібен, можливо – переконаю і попрошу скерування мене до мого ж підрозділу, де я вже, як розраховую, не буду в поганому моральному стані або навіть з поганим зможу все ж виконувати обов’язки і виправдовувати свою посаду і звання солдата.
⋮⋮⋮
No.
3550
>>3549Заходжу на Кропивач суто за твоїми постами. Пиши ще.
⋮⋮⋮
No.
3557
>>3549Переживаю за героя треду.
⋮⋮⋮
No.
3559
>>3558Армія робить тебе автоматично привабливішим для чаночок.
⋮⋮⋮
No.
3561
>>3560Без ризику не буде жінки.
⋮⋮⋮
No.
3563
>>3049О, ніхуясобі, ти ще живий?
⋮⋮⋮
No.
3564
>>3563Та він моцний, усіх переживе.
⋮⋮⋮
No.
3565
At first I was like
>>3051But then I was like
>>3549Ви вже створили статтю на драматиці про цього почесного пана?
⋮⋮⋮
No.
3566
>>3565Ти в захваті від нього чи навпаки??
