>>5181Дуже просто і дуже складно одночасно.
Спробую пояснити в чому складність.
По-перше, що собою являє візуальна новела?
Це по суті інтерактивний мальопис зі звуком [не обов'язково].
Якщо в тебе є цікавий сюжет з певним набором персонажів, локацій та предметів, то їх уявити можна замалювати та буквально декількома реченнями описати: Хто? Що? Де? Як?..
Ці малюнки можна надалі оцифрувати та відредагувати за необхідністю.
Для розвитку сюжетних ліній слід зусередитись на цілях та можливостях, відповідно до ситуацій. Це треба у своїй уяві відрефлексовувати, навчитись відчувати межі та напрямок, з чим це асоціюється та інші моменти, на кшталт поступового розкриття таємниці подій або створення т.з. сетапу та панчлану для комедійного ефекту.
Письменники зазвичай спочатку вигадують надскладну проблему, а потім намагаються вигадати настільки ж неймовірне рішення, і цей процес планування сюжетного потоку може займати роки, тому краще відштовхуватись від простої блок-схеми, поступово додаючи деталей.
Ну а далі, як це роблять мультиплікатори, слід кожну сцену з текстового варіанту відтворити
у вигляді таких собі кадрів, можна умовно назвати це сюжетною дошкою або ключовими кадрами.
Це допоможе ще більше відпрацювати відображення можливостей та цілей, у якості опцій діалогу або активних предметів, як у рпг або квесті, наприклад.
Коли в тебе є хоча б мінімальний набір елементів, то можна перейти до програмування, вибір додатків достатньо широкий, можу порекомендувати Юніті, хоча користуюсь все ще старим Флешем. Ну а на папері можна взагалі все, що бажаєш створити, то є захоплива дія, що потребує практики та організації.
