⋮⋮⋮
No.
6907
І тут я зрозуміла, що він сам цього хоче. Хоче, щоб я задушила його, милувалася його тілом, так лагідно жертвувала ним. Він слухняно лежить, поки тремтять мої руки. Я різко набрала повітря в груди і завмерла. Мої долоні закрутили дріт щільніше. Зав'язки не давали йому втекти, та він і не дуже пручався — тільки дивився кудись повз мене. Раптом він почав сильно ворушитися, нявчати. Мої руки самі відсахнулися від нього, я відштовхнулася назад на сіно. Його тіло здригалося, закручений дріт усе ще стискав шию. Він тремтів, і я тремтіла. Але його тремтіння закінчилося швидше. Він завмер. Розслабився чи просто закам'янів.
Я отямилася пізно, коли затихло і моє тремтіння. Обережно підповзла до тіла й торкнулася пухнастого животика — всередині нічого не рухалося. Моя долоня сповзла на пухлину. «Я не дам тобі померти некрасивим». Руки намацали скальпель у кишені. Я зняла ковпачок і розсунула шерсть. Шкіра з характерним тріскотом лагідно розійшлася. Той великий овальний шарик вискочив назовні — гладенький, схожий на перлину. Я обережно відрізала судини, на яких він тримався.
Переклавши кульку на дощечку, я почала різати. Навіть гострому скальпелю ця куля не піддавалася, ковзала. Але невдовзі розійшлася. Лезо різко пішло вниз і поранило мій палець. Я піднесла його до рота, але швидко зупинилася — облизувати таке не можна. Витерла палець об темні штани і подивилася на розрізану кульку. Мені відкрився вид хаотично переплетених клітин і колагенових ниток. Це видовище прекрасне, таке гарне та приємне. Схоже на гниле м'ясо, хоча... хто зна.
Кота вона зашила та поховала швидко, під величезною вишнею. Без хреста — там йому й місце. Повернувшись додому, продовжила готувати. Час підтискав, скоро мала повернутися мати з церкви. Що ж, Кароліна витримає ще одну хвилю критики за те, що рухається недостатньо швидко. Але чи витримають вони «цікавий інгредієнт» у холодці? Залишається тільки мріяти.
