[ Кропивач ] [ a / b / bugs / c / d / f / g / i / k / l / m / p / t / u / ]
Banner

/l/ - Література

Name
Email
Subject
Comment
Файл
Пароль (For file deletion.)

File: 1677699953.283282-.jpg ( 192.54 KB , 1200x640 )

⋮⋮⋮   No. 5764

Загальна нитка поезії.
Попередня: https://kropyva.ch/l/res/289.html

Генрі Д. Торо - Хоча всі долі

ХОЧА всі долі мають виявитись неблагими,
Не залишайте рідної батьківщини.
Нарешті заякорений корабель на місці, а не в морі;
Кінь має під пагорбом спочивати поряд;
Але наша доля стрімко триває,
І в кожному моменті нас вітає.

Судно, хоч його щогли й міцні,
Під шаром міді своєї несе гусінь;
Навколо мису, через лінію,
Його курс обмежений до льодових ланів;
І неважливо, наскільки вітерець є м'яким,
Наскільки моря мілкі чи глибокі,
Чи він з міста Маніли шворку несе,
Або у своїх трюмах з Мадейри вино утримує,
Чи китайські чаї, чи іспанські шкури,
У порту чи на карантині корабель стоїть;
Далеко від бурхливих своїх рідних берегів,
Черв'яка з Нової Англії виношує його блокшив,
І потопить його в індійських морях, уявимо,
Разом зі шворкою, вином, шкурами та китайський чаєм.

⋮⋮⋮   No. 5774 OP

File: 1678173810.561139-.jpg ( 117.32 KB , 280x274 )

Маркітний

Мені потрібно міцно,
Мені потрібно моцно,
Мені потрібно якісно,
Щоб було все, як слід.

Я був би навіть більш радий
Якби це стало в якості норми.

І мене не хвилює
Наскільки це круто,
Бо це мій власний вибір,
І я це сам зроблю.

Будь ласка,
Цілим шматком,
Без огризків,
Без дивних зубців,
Просто, чітко і чисто...
Й не потім,
А зараз!

Timid

I need it to be very strongly,
I need it very surely,
I need a qua-li-ty
As it should reather be.

I'd be much happier firmly,
Іf that would became as a norm.

And I don't care about
If it cool or not,
Because it's my own choice
And I'll do it myself.

Oh, please,
Let it be without any stubble,
Without weird cutouts.
Just simple, clear and clean...
And not later,
But now!

⋮⋮⋮   No. 5781 OP

File: 1679602345.98976-.jpg ( 727.88 KB , 1362x2048 )

Михайло Старицький - До молоді

На вас, завзятці-юнаки,
Борці за щастя України,
Кладу найкращії думки,
Мої сподіванки єдині.

В вас молода ще грає кров,
У вас в думках немає бруду,
Палає в серці ще любов
До обездоленого люду..

Не занехайте ж ви її,
Не розгубіть по світі всує,
Нехай вона ваш дух гартує
У чесній, славній боротьбі!

Бо стоголовий людський кат
Лютує, дужчає щоднини...
Не можна тратить і хвилини,
Поки ще стогне темний брат.

Поки живий, — мерщій несіть
Сліпому світиво просвіти,
І в серце, смертію повите,
Живу надію закропіть!

Вшануйте рідну його річ,
Назвіть без хитрощів своєю
І розженіте над землею
Ви непрозору, глупу ніч...

Най кат жене, а ви любіть
Свою окрадену родину, —
Й за неї сили до загину
І навіть душу положіть!

(1876)

⋮⋮⋮   No. 5785 OP

>>5784
Сьюзен Крісті - Намалюйте пані

У місті швидко ніч настала, коли був карнавал.
Продавець солодкої вати останнім збирається та залишає свій ареал,
Зачиняє свій невеличкий візок та йде до якоїсь кімнати.
Його життя нагадує без особливих перебільшень ту саму солодку вату.

Другий чоловік працює в парку міста, на іншому його кінці.
Загостреною палицею він збирає розкиданий папір на землі.
Повільно ходить і дихає, у нього так болять ноги,
Нема на кого поскаржитись, хоча він раніше це пробував.

Тік-так,
Приходить час, а потім його не стає, ані годин, ні хвилин цих.
Тік-так,
Зрештою, час стикається з собою раптово сам наодинці.

Намалюйте пані, одягнену в найкращу сукню з паєтками.
Розфарбуйте її в улюблені жовтого, рожевого та брунатного відтінки.
Намалюйте пані, зробіть подарунок у вигляді пасм мішури, саме для неї.
І тоді вам не доведеться продовжувати жити насамоті.

Ще один парубок стоїть на перехресті вулиць, на вуглу будівлі,
Люди поспішно йдуть повз, зі страхом, що погляди зустрінуться їхні.
Він продає червону кульку свою, аби спати у ліжку вночі за оплату.
Він, швидше за все, продасть одну, бо щось не помітно натовпу.

Тік-так,
Приходить час, потім ніц не стає, ані тут, ані там.
Тік-так,
В решті решт, залишається все сам на сам.

Намалюйте пані, одягнену в найкращу сукню з блистівками.
Розфарбуйте її в улюблені жовтого, рожевого та брунатного відтінки.
Намалюйте пані, зробіть подарунок у вигляді пасм мішури, саме для неї.
І тоді вам не доведеться жити самотньо. Це гарна ідея!

HashFinger - A1.December.11

⋮⋮⋮   No. 5786

File: 1680173062.271652-.jpg ( 24.88 KB , 625x826 )

Дівчинка Венздей
З останньої парти,
Напишу тобі думу,
Але не для кобзарів.

⋮⋮⋮   No. 5788 OP

File: 1680502609.623612-.jpg ( 42.56 KB , 600x571 )

Анатолій Лупиніс - Покритка

Тарасе, батьку, підійми чоло.
Поглянь на свою милу Україну.
Немало зим і весен відгуло.
І пил покрив прабатьківську руїну.
Кривавий пил.
Ні, ні, не спали ми.
Звивалися потоптані знамена.
Хиталися підвалини тюрми.
Не вмерла ще, —
Співали ми натхненно.
Співали рано. Розірвав той спів
Багнет із нами ж викутої криці.
Летіли кулі в марноблудство слів.
І жерла нам дивилися в зіниці.

Я бачив, як безчестили матір.
Мою матір.
Мене пестила покритка.
Яка називала своїм сином.
По землі вештаються байстрюки,
Які зовуть мене братом своїм.
Брати!..
Мамо!
Прокляття нам.
Небо, ти бачиш все
І не гримнеш обуренням та гнівом.
Земле, ми топчемо тебе
Своїми брудними ногами,
І ти не тріснеш,
Не розверзнешся прірвою,
Щоб поховати назавжди
Ганьбу свою та нашу.
Прірва?
Прірва…
Так, прірва під нами,
Та ми не бачимо її,
Ми котимося в прірву,
А мислимо, що летимо в рай.
В пекло!
В забуття!
Щоб і спомину не залишилося,
Ані сліду (досить наслідили),
Ані смороду.

Мамо,
В лиху годину ти мене родила.
З ганьби та блуду
Плід свій зачала.
Бодай в утробі ліпше задавила.
Бодай сама ти краще не жила.
Зґвалтована, обдурена, розп’ята,
З відтятим язиком,
Опльованим чолом,
Лежиш ти в пазурях коханця—ката
І ворона—могильника заклятого
Улесливо зовеш ти, облуднице, орлом.

Твої сини тебе ж і розпинають
За черствий хліб та кислий пійло-квас.
Нікчемних байстрюків голодні зграї.
Брати мої, про вас то я, про вас.
Все продали,
Від всього відреклися.
Чужий жупан.
Чужі думки й слова.
Від хитрощів он голови вже лисі.
Й підлота вас, мов саван, обвива.
Ні совісті,
Ні честі ані трохи.
Лише живіт,
Та баба,
Та гаман.
Хоча б на мить,
Хоча би перед здохом,
Спокутуйте підлоту та обман
Хоч словом правди,
Хоч півсловом щирим.
Бо діти нас і внуки проклянуть,
Коли дізнаються,
В який ганебний вирій
Ми торували їм дорогу—путь.

А ти, облуднице, все ніжишся в гаремі?
Твій яничар тебе нагодував.
І навіть хороми тобі відвів окремі,
Щоб люди не подумали, бува,
Що ти невільниця,
Наложниця,
Рабиня,
Він щедрим став,
Вельможний твій босяк,
І навіть з ганчірок червоно—синіх,
Щоб сором скрила,
Зшив тобі ковпак.
І ти, безстижая, у йому серед люди
Бредеш у слід за зайдою приблудою.

А я, твій син, народжений із блуду,
Прошу тебе,
Молю тебе,
Клену—
Зірви з очей облудливу полуду,
Розбий для тебе зроблену труну,
Стань знову юною,
Невинною стань знову,
Вінком покрий просвітлене чоло,
Поклич—
Твоє єдине лише слово—
Ми встанемо—
І що б там не було!—
Який би глум терпіть не довелося,
Який би біль не розривав грудей —
Ми за твої, за золотії коси,
За чистую блакить твоїх очей
Підем на бій,
На звитяг і на жертви,
По частці кожен віддамо себе,
Бо краще, мамо, нам сьогодні вмерти,
Ніж бачити збезчещену тебе.



Київ, 22 травня 1970 року

⋮⋮⋮   No. 5789 OP


⋮⋮⋮   No. 5795 OP

File: 1681158372.531543-.jpg ( 69.99 KB , 500x600 )

Так, справді, ти знаєш вже, як саме виконаєш свою нудну справу,
Винирювання з каламутного нурту сумнівів—це лише мить вистави.

Твій перший крок підтримає наступний, другий, потім третій й четвертий іще.
Вогонь горітиме довше, ніж йтиме дощ, або навіть довше, і ти під плащем.

Твоя мета розіб'є всі кайдани залежностей і суперечності теж.
Глибокий подих, чіткість у рухах, метод свіжої бездоганності є.

Твоя мелодія підчас прогулянки змальовує таємні досягнення.
Дякувати собі, увага прикута до ідеї суміжного поєднання.

⋮⋮⋮   No. 5797

>>5786
Блять лмао

⋮⋮⋮   No. 5798 OP

Юрій Лазірко - провидiння

провидіння
сонячні каракулі
тінь списали
не котом
наплакали
розперезані
із підвіконня
пили вікна
наче пійло
коні
а за шибами
немов під ряскою
сон замулився
покрився казкою
наче сом-вусач
слизький
і ситий
рухав зябрами
мов легіт житом
неповторна мить
росла під віями
грані зведені
світи посіяні
хто там скрипає
по серцю ходить
в душу дивиться
немов у воду
то отой
для кого
в трюми спокою
всесвіти змітають
звагу кроків і
сплін плете сильце
із цівок зливи
а у подихах
знаходять диво
то за ним
не плачуть
але хлипають
не тримають зла
не ранять криками
в час коли
стає він прикрим
як нестерпний біль
здається звиклим
і світи
до найчужіших
сходяться
і на ти
зі смертю
війни водяться
тільки кликати
його даремно
він вже тут
вибілює все темне
він тихіше тиш
з розмов нелічених
і ніжніше ніж
вогонь освідчення
поки сом-вусач
слизький
і ситий
грає зябрами
мов легіт житом

1 Листопада, 2018

⋮⋮⋮   No. 5799 OP

File: 1682781818.125834-.jpg ( 162.54 KB , 480x690 )

Проблеми, що затримують увагу.
І варіанти рішень, що тренують міць та волю.
Потенціал, що визначає ідеали.
І приклади з практичними знаннями ці ідеали крок за кроком створюють.

Все, що було зрозуміло спочатку, стало знов ясно.
Все, що стало наприкінці, проявилося потім, і вчасно.
Які конкретні в тебе з'явились питання?
Якого індикативного кольору твої сподівання?
Які в тебе думки були? З усіма подробицями й інтерпретаціями, згадуєш?
Яких поглядів був? Припущення, логіку та аналогії, чи ще ти їх пам'ятаєш?

І тобі є насправді чим у майбутньому далі займатись.
Ти досягаєш нових висот, мов скелелаз-мандрівник.
Коли бачиш навколо хмари, що поганого може статись?
Як тільки спускаєшся до підніжжя, чи твій запал кудись зник?

Добрі справи робляться алгоритмічно.
Вибірково приборкуєш сплутаність безладу.
Багато всіх і всього у шумнім вирії тут, а з висоти це ніби комічно.
Аби одного разу влаштуватись тихенько біля ватри у вишневому саду.
Хай квітнуть поля, хай будуть ліси, і в них нехай тече річка.
Ти бачив які світанки після серпневого зорепаду?

⋮⋮⋮   No. 5801

Марія Познанська
уривки з поеми "У колгоспі Перемога"
Звідусіль ідуть дороги
До колгоспу "Перемоги"
І з Росії, з Білорусі,
І з Кавказу, звідусіль,
Приїжджають наші друзі
У село до нас, в артіль.

⋮⋮⋮   No. 5802

В кожній хаті - є кімнатка,
Кухня є, і спальня є,
В спальні я лягаю спати,
Там і ліжечко моє.

⋮⋮⋮   No. 5803

Тьотя Паша - гордість наша
Знає весь Радянський край,
Що зростила тьотя Паша
Небувалий урожай.
В ланці, на її ділянці
Отакий буряк ізріс -
Ще такого і не чули,
Дивувались люди скрізь,
Я дивитись теж ходив,
Я таких не бачив див
Брав у руки той буряк,
А піднять не міг ніяк.
Виросли отут такі
Велитенські буряки.

⋮⋮⋮   No. 5805

File: 1683997968.033719-.jpg ( 101.77 KB , 651x917 )


⋮⋮⋮   No. 5806 OP

ПТАШКА 🔥вірш Павла Вишебаби
Павло Вишебаба - Пташка

Тільки гуркіт тікатиме по степах.
Струменіє крізь пил променева стяжка.
І на спину до кожного, хто впав,
Прилітає пташка.
Її пісня—то наскрізний крик "Вставай!",
То симфонія люті, то свист снодійний.
І мені, моя пташко, співай,
Співай про луну надії.
Огортай своїм голосом кожен шрам
На утомленім тілі, напийся гніву.
Якщо вічна душа, я їй жити дам
У твоєму співі.
Моя пташко, ти геть не як сталь тривка
І крило перебите, і пір'я здерте.
Та якщо ми не встанемо, не змовкай,
Здобувай-но безсмертя.
Ці степи будуть спалені ще не раз,
І бетон розлетиться над ними пилом.
Від усього лишаться пісні про нас,
Дай їм, пташко, крила.
Звідси гуркіт тікатиме, та не ми.
Хай лунає багатоголоса https://www.wikiwand.com/uk/Кода.
Моя пташко, лети, нехай слухає світ німий
Як лунає свобода.

⋮⋮⋮   No. 5807

Лідія Компанієць
Дощі спадали весняні,
Цвіла билина кожна...
Та не раділи ми весні -
Була вона тривожна:
Все далі сунувся Колчак
Упевнено й затято:
Він мав на мислі - так чи так -
В кільце країну взяти.

Уфу забрали біляки,
І їхні генерали
До Волги матінки-ріки
Вже напрямок держали.

І зліва, й справа йшли на нас
Війська білопогонні...
...В Кремлі над картою в той час
Сидів Ілліч в безсонні.

Він бачив чорну, грізну ніч,
Що над Уралом впала.
- Посилить фронт! - сказав Ілліч. -
Підтримку дать Уралу!

⋮⋮⋮   No. 5808

>>5807
...І ось уже товарняки
Помчали в путь-дорогу:
Вони везуть нові полки
Чапаю на підмогу!

Спішать на фронт робітники -
Послали їх заводи.
Загін ткачів-більшовиків
Поповнив роти, взводи.
І комсомольці - зелен-цвіт -
Палкими юнаками
Пішли в свої шістнадцять літ
За комуністами услід,
Мов діти за батьками...

- В загальний наступ! У похід! -
Бійців силенна сила
Ген-ген під самий небозвід
Широкий степ укрила...
Під Бузулук прийшли війська,
Щоб наступ розпочати:
Ударить звідси Колчака
І геть з Уралу гнати.

⋮⋮⋮   No. 5826 OP

Майбутнє залежить від Тебе

Від тебе залежить майбутнє країни,
Думай, твори, обирай найкраще.
Чого ти бажаєш для своєї дитини?
Досить вже йти до зірок через хащі.

Вибір простий: честь або зрада,
Якщо подивитись на все це збоку:
Влада бореться з народом за владу,
Поки не усвідомиш це - не буде проку.

Вже два Майдани: перемогли й забули,
Віддали на відкуп перевертнів владу,
Вони обдурили, пообіцяли, всіх взули,
МИ повинні ВСЕ довести до лАду.

Самим нам творити власне майбутнє,
Самим обирати своїх кандидатів,
Діяти, знати, один одного чути,
Мир будувати, мати схрон автоматів.

Захистити себе тільки самі ми зможем,
В єднанні та праці спільне є благо,
З нами Сила і Правда, нам Бог допоможе,
Коли Є в нас спільні: Мета, Дія й Відвага.

⋮⋮⋮   No. 5835 OP

Сосюра Володимир – Літо

Ходить літо берегами
в шумі яворів,
і замовкнув над полями
журавлиний спів.

В хвиль блакитнім прудководді
сонце порина…
і в барвистім хороводі
одцвіла весна.

Тане хмарка кучерява
в небі голубім.
Мліє день, і мліють трави
в лузі запашнім.

Але труд забув про втому,
про квіток печаль,
і у полі золотому
дзвонить гостра сталь.

Суне силою своєю,
як грози потік,
і прощаються з землею
колоски навік…

Та ніхто із них не знає,
що в хвилини злі
з їх печалі виростає
радість на землі.

1951

⋮⋮⋮   No. 5836 OP

Євген Маланюк - Уривок з поеми

"Je suis un fils de cette race.." E. Verhaeren
("Я син цієї породи …" Е. Верхаерен)

Внук кремезного чумака,
Січовика блідий правправнук,
Я закохавсь в гучних віках,
Я волю полюбив державну.

І крізь папери, крізь перо,
Крізь дні буденні—богоданно
Рокоче запорозька кров
Міцних поплічників Богдана—

Тих отаманів курінних,
Що під гармати революцій
Уміли кинуть п'яний сміх
В скривавлене обличчя—муці.

Чия залізна голова
І з-під катівської сокири
Жбурляла в чернь такі слова,
Що їй мороз ішов за шкіру.

Хто в дикий вихор гопака
Втіляв життя назустріч степу,
Й чия упевнена рука
Зміцняла сивого Мазепу.

Коли ж в батуринськім огні
Держава рухнула, тоді-то
Вони взяли свячений ніж,
Залізняка майбутні діти!

Хай згинуло, хай загуло—
Вони лишилися, як криця!
І жадний примус, жадне зло
Їх не примусило скоритьсяі

Херсонські прерії—мов Січ,
А кобзарем—херсонський вітер,
І рідним був одразу клич:
—Вставайте! Кайдани порвіте!

Бо ж там тече козацький Буг
Й — не раз червоная—Синюха,
А я там весен вербний пух
І дух землі — з дитинства нюхав.

Як не калічила Москва,
Не спокушав її розгон той—
Та враз підвівсь, і запалав,
І з серця кров'ю крикнув Гонта.

...Даремно, вороже, радій—
Не паралітик і не лірник
Народ мій — в гураган подій
Жбурне тобою ще, невірний!

Ще засилатимеш, на жаль,
До Києва послів московських—
І по паркету наших заль
Ступати лаптю буде сковзько.

5.6 1924

⋮⋮⋮   No. 5844 OP


⋮⋮⋮   No. 5847 OP

File: 1687040255.183793-.jpg ( 176.15 KB , 949x949 )

Тайлер Нотт Грегсон

Віддавати означає отримувати,
як кажуть,
і чим більше ти даєш,
тим більше в тебе стає.
Ніхто не вважає обов'язковим
повідомити тобі,
що інколи існує
затримка повернення,
що інколи,
ти відчуєш спустошеним
себе, що відчуєш свою луну
всередині власної
порожняви.

⋮⋮⋮   No. 5852 OP

File: 1687386361.94095-.jpg ( 101.12 KB , 300x355 )

Курама - «Гімн «Мордора».

Гуркіт через гучномовці.
І триколірний прапор.
Розгортається.
Але подивіться ближче.
І це зрозуміло.
Жодна з дитячих пар вуст.
Не рухається...

Kurama - ‘Mordor’’s anthem.

Booms through loudspeakers.
And the tricolour flag.
Is unfurled.
But look a little closer.
And it's clear that.
None of the children's lips.
Are moving...

⋮⋮⋮   No. 5853 OP

File: 1687483868.103426-.jpg ( 28.59 KB , 428x250 )

Олесь Гончар – Небо

Так тяжко, так гірко іноді буває,
Що рад би, здається, померти

В цю мить.

А глянеш у небо високе, безкрає –
І знову захочеться в світі пожить.

І знову ожие у серці розбитім
Огонь, що, здавалось, давно вже

Погас.

Якісь там є тайни у вічній блакиті,
Якісь там є сили, втішаючі нас!

1944, Ближешти (Румунія)

⋮⋮⋮   No. 5854 OP

File: 1687484011.900319-.jpg ( 93.9 KB , 840x441 )


⋮⋮⋮   No. 5855 OP

File: 1687484245.962023-.jpg ( 344.32 KB , 1728x1152 )


⋮⋮⋮   No. 5856 OP


⋮⋮⋮   No. 5857 OP

File: 1687932994.785484-.jpg ( 1011.53 KB , 800x800 )

Неймовірно коротка унікальна мить

Той зайвий, цього забагато.
Когось потрібно зменшити.
Небажаний, зайвий. Щось не потрібно,
Має бути інший хтось зовсім.

Простір для свободи.
Має бути завжди.
Якщо він відсутній,
То рухає гордість.

Ключове питання: хто буде замість?
Чи він/вона/воно/вони не виявиться/-ляться такий/-ка/-ке/-кі самий/-ма/-ме/-мі зайда/-ди?
Може потрібно двох/трьох/декількох/.../усіх окремих, нових?
Хіба тоді вони потрібні такі взагалі?

Чужий, у співвідношенні до всіх,
Важко сприймаю занадто простих, ординарних,
Навіть зневажаю відображення і фото виглядів своїх.

Існують ліки проти абсолютно неоригінальних пухлин ракових.
Є синоніми, аби уникати тавтології, повторів однакових.
Бувають речі серійні звісно: гроші, фотони, ідентичні краплі води й подих...

У відсотках це все одно далеко від ідеальної, необхідної пропорційності...
Спеціально, вдумливо підібрати б вибірково ціннісно кореляційні відповідності ті...
Розпізнати яким чином виникають упорядковані тенденції, адаптація, конструктивні послідовності та обнадійливі схильності...

Нескінченно велика кількість

⋮⋮⋮   No. 5861 OP

File: 1688581205.618417-.png ( 152.12 KB , 462x349 )

Я підсвідомо у процесі впорядкування дня,
І роблю складне простішим на рівні "достатньо".
Усе стає можливим шляхом "бджоління".
План, питання, досвід, вибір, ви-роб-лен-ня.
Інколи виходить раптом, цілком непомітно.

Коли я зібрався і
Постав проти буденності,
То в мене з'явилось
Відчуття бездоганності.
Знаю(!), що це марнославно-о.

Ще один прояв ройової (нечіткої) свідомості.
Думаю, а значить нуртую...
У стрімкому налаштуванні сенсових мостів.
Деталі волевиявів виринають вздовж усього маршруту,
Скеровую увагу до пункту призначення "зроблено чесно".

⋮⋮⋮   No. 5864 OP

Простий камінь має музичний слух,

кам’яне серце байдуже,

воно не плаче, не пускає слину

та нікого не любить,

таким серцем зручно кидати в людей

або розбивати скло у вікнах…

простий камінь має музичний слух,

кам’яне серце байдуже.

Євген Григор'єв про свою виставку "Камені у кишенях".

⋮⋮⋮   No. 5873 OP

File: 1691012603.990837-.JPG ( 81.19 KB , 1674x866 )

Остап Сливинський - Колись між любов’ю й ненавистю...

"Легше, бо війна таки почалася…"
Катерина Калитко, «Менше ніж за добу до початку війни…»

Колись між любов’ю й ненавистю
були ліс і будівлі.
Тепер ліс поламано і будівлі спалено.
Між любов’ю й ненавистю ходимо навпростець.
Ясність така раптова, що не всі встигають замружитись
і лягають, осліплені, у садах на окраїнах.
А ті, що встояли, мають вуста, ніби медом заліплені
і повторюють лише слова любові й слова ненависті.
Так,
ми – посланці пласкої землі, наш єдиний словник – це
словник антонімів.
Вибачте всі, хто чекає від нас нюансів, хто приїхав сюди
робити кольорові фото.
Ваші зусилля підуть намарне, як намарне пішли
вінки наших надій, роки збирання каміння, розмови
за низькими столами на ясно освітлених сценах.
Вибачте. Ось наш рентгенівський знімок. На ньому –
кості і плоть. Іншого нині з собою не маємо.

⋮⋮⋮   No. 5892 OP

File: 1692138136.072431-.jpg ( 119.8 KB , 590x755 )

Дмитро Павличко - Коли помер кривавий Торквемада

Коли помер кривавий Торквемада,
Пішли по всій Іспанії ченці,
Зодягнені в лахміття, як старці,
Підступні пастухи людського стада.

О, як боялися святі отці,
Чи не схитнеться їх могутня влада!
Душа єретика тій смерті рада —
Чи ж не майне десь усміх на лиці?

Вони самі усім розповідали,
Що інквізитора уже нема.
А люди, слухаючи їх, ридали...

Не усміхались навіть крадькома;
Напевно, дуже добре пам’ятали,
Що здох тиран, але стоїть тюрма!

https://nspu.com.ua/interv-yu/dmitro-pavlichko-na-smert-stalina-ya-vidreaguvav-virshem-koli-pomer-krivavij-torkvemada/

⋮⋮⋮   No. 5900 OP

File: 1692314616.580071-.jpg ( 202.58 KB , 899x1200 )

Осип Маковей – Понад хмари

Понад хмари! Понад хмари, брате!
Вийди в гори з навісної хати!

На верхах самітних там ще тихо,
Не зайшло туди ще людське лихо.

Не встають там ще весняні чари,
Вітер там горою, низом хмари.

Але кращі там сніги лискучі,
Ніж на долах повінь, град і тучі.

Краща студінь, пустка там сонлива,
Ніж весна на долах нещаслива.

Тихий світ там буде твій учитель,
Сам ти свій суддя і потішитель.

1899

⋮⋮⋮   No. 5909 OP

Ні Содома, ні дому

На руїнах власного миру,
Де лиш промінь зігрівав мій бетон,
Ми кидали камінці до каміна,
Щоб зворушити кошмарний той сон.

Де будуючи вежу із мрій
Незабутніх занурити в попіл.
Попередньо додай і водички з під вій—
Це останній сьогодні наш клопіт.

На сьогодні останній і спогад,
Про фундаменти наших життів,
Вже примар, неживих, то був погляд
У вікно чи балкон, що вже тлів.

Вже блукаючи вулиць у полоні пітьми,
Де шукали землі під ногами,
Ми лиш бачили тільки крики вогнів
І, як зламані душі, стогнали.

І в надії залишитись тут назавжди
Обертаєшся вмить до Содома.
Але тільки то мандри та наші думи,
Бо нема ні Содома, ні дому.

Короткометражний фільм-"Ні содома, ні дому"| режисер Степаненко Ксенія

⋮⋮⋮   No. 5910 OP

File: 1693068828.961039-.jpg ( 50.02 KB , 305x213 )

Мені хотілось би забути ту дивну та куцу провину,
Яку я в своїй голові, немов клубок дротів витких, уявляв похвилинно.
Виникала потреба скинути з себе заіржавілу пастку,
Яку я в собі нібито з обох сторін міцно крізь діафрагму стискав невпинно.

І я взяв себе в руки та визначив точну годину старту.
Це було, як багато разів і до того—рівно о восьмій ранку.
І для мене відкрився маршрут від шумних гаїв до нудного ставка.
Цим шляхом не просовуватись, а просуватись варто.

Сьогодні позбавився того комплексу, що стався раптово вчора.
Але не встиг поки опрацювати ту річ, котру запланував у комплекті думок ще до того.
Завтра буде ще один детермінований день дозрівання готовності.
Трансформація здібності дбайливого учня—від невідомостіни до спрогнозованозору.

⋮⋮⋮   No. 5911 OP

File: 1693348186.864365-.webp ( 80.71 KB , 495x371 )

Олександр Богачук - Думи в казематі

Поет і кат,
Безсмертя й смерть,
Камінним холодом зустрілись,
Ножами погляди схрестились,
Ненавистю налиті вщерть.
Ну, що стоїш?
Проси пощади!
Забудь, що предки — козаки!
А то єдиний рух руки —
І ти розтертий жорном влади!
Мовчить поет.
Мовчання те
Страшніше грому й блискавиці.
Хай руки скрутять пута з криці,
Ніж те кайдання золоте!
…Від молдаванина до фінна —
Все захлинулось в темноті.
Стікає кров’ю на хресті
Живцем розп’ята Україна.
А де ж прославлені сини?
Хто ж буде матір боронити?!
Запряжені у ярма діти
Байстрятами із чужини.
Свої й непрошені магнати
Всмоктались п’явкою в серця.
Не може,
Ні,
Душа співця
Дивитись,
Плакать
І мовчати.
Клекоче мозок, як вулкан!
З душі прорвався гніву кратер!
Здригнувсь кривавий імператор,
Тремтить розлючений тиран!
Заметушилися в столиці
Псарі скаженого псаря…
Хто смів образити царя
І насміятися з цариці?!
“Ура, наш батюшка, ура!” —
Гукали блазні куцомозі
І в позолоченій барлозі
Шукали доброго добра…
…Сліпі печерні каземати,
Немов могили у стіні.
А там,
У рідній стороні, —
Садок вишневий коло хати.
Садок вишневий —
Пекло й рай!
Якби на хвилечку єдину
Свою обняти Україну,
А там — хоч в яму поганяй…
Припасти з болем до Славути,
Розколихнути береги,
Щоб захлинулись вороги
Його й моїм вогнем отрути.
Великомученице ти,
Нескорена Вкраїно-мати,
Чи довго будуть панувати
Твої хранителі — кати?!
Вартують, бідну, як шакали,
Щоб хтось, бува, не вкрав тебе.
Їм чорну душу злість шкребе,
Чому ти зовсім не сконала!
Чого ще серденько твоє
Не закайданене в кайдани…
Скоріше здохнеш ти,
Тиране,
Ніж Україну хто уб’є!
Вона — не ті,
Що перед троном
Готові батька розп’ясти
І за медалі
І хрести
Повзти за царським фаетоном.
Вона — сини Залізняка,
Що не прокинулись від сну ще!
Вона — це серце невмируще,
Хоч навіть в кігтях хижака!
Хто вирве те, що гріє груди?
Хто закує людські вуста?
Поснуть віки… А пісня та
Живе і вічно жити буде!
…О, хоч би вмерти над Дніпром,
Щоб було видно, було чути,
Як Залізняк здригне розкутий —
Прийде із Правдою й Добром!

⋮⋮⋮   No. 5913 OP

File: 1693412806.381564-.png ( 181.81 KB , 709x653 )

Попереду так багато,
варто на старті налаштувати те, що є,
щоб відокремити тінь від світла та пітьми,
аби мить краси віднайти.

Знов битися кожного дня з самим(и) собою. Величезні або малі
Перешкоди долати ствердно й берегти притомності/амбітності міць,
Досягати омріяної мети: до щастя, до спокою, і можливо ще далі.
Витривалість, цілеспрямованість, гідність личать людині кожній.

Довіра зумовлена надійністю та розумінням використання устаткувальних речей.
Вибір стосується цінності виклику/пропозиції/питання/рішення/наміру/висновку/вчинку.
Потенціал враховує цілісність, довготривалість та ефективність окремих деталей.
Доступність кількості, універсальність якості, оздоблення зовні та всередині оболонки.

Складові систем орієнтОрів органічних
огорнуті повільним поглядом стомленим,
рівноспівзвучні й намагнічені,
мов бутон, тонко.

⋮⋮⋮   No. 5915 OP

Міцна словами й духом Україна.
Вона—мов чорнобровая дівчина,
В якої блиск в очах,
Мов зорі в небесах,
І коси плетені в хлібах,
І колискова в лагідних словах,
В Дніпрі широкого плечах,
На Великодніх кулічах,
В молитвах, і в церковних дзвонах,
І на народних віче-зборах,
Де дух свободи і добра.
Це Україна, мила, дорога,
Вона у кожного в грудях палає,
Яку ніхто ніколи не здолає.
І я кажу, що є, було, і буде, як до нині.
Слава рідній Україні!

⋮⋮⋮   No. 5921 OP

File: 1695252550.590262-.jpg ( 203.24 KB , 478x590 )

Блимати, мов вогник.
Вміти навчатись. І отримати залік.
Тиснява. Мало місця для терпіння.
Все одно є надія, краща за везіння.

Дістатись врешті решт пункту призначення.
Опрацювати тактовно порцію завдання.
Встановити межі. Заглибитись у деталі.
Сяяти, мов ліхтарик.

Мислити, мов сучасний процесор.
Обробляти, наче слюсар, або тесляр.
Готуватись, ніби відмінник-школяр.
Й чинити правильно, як лицар-бунтар.

⋮⋮⋮   No. 5928 OP

File: 1695697185.423958-.jpg ( 156.7 KB , 894x894 )

ДатаЛореан - Відкладена консигнація

Приклад несумісного звинувачення напівфіктивний;
на розрахункові смуги призматронів назбируються аргументи виміряні;
підпис для проходження сигналу сприйняття є необхідним.
Виконананий своєчасно, у вчорашньому жалю зашліфований,
до масштабування у наступних розпорядженнях приєднаний.
До поки ланцюги не розпадуться від напруги
просуватись прогресивно далі.

Заплутаний рух змішується з дисонансом;
голос вимагає суб’єктивного виправдання
та від наступів марних відходу [цей голос—вагання].
Протятий концентрованим блиском,
гордий цепелін починає процес руйнування,
і сповнює його капітана приреченого полегшення дивне.
Ціле життя боротьби примирене із у воду зануренням.

Коли в інкогніто рематеріалізуюється зсув,
то еволюціонує помірно, поступово,
від крикливого безумства до стриманої ощадливості;
прийняття розкладу природи для сезонної модуляції;
потім–методична підготовка до тихої міграції
від руйнівної екосистеми міста
до паломництва у пустелю;
масована звукова експедиція, щоб знайти
у дикій місцині Аркадію [простір ідилії].

⋮⋮⋮   No. 5929

Я так обожнюю п’янке це відчуття,
Коли окутує по голову мене той спокій.
Коли є безтурботним, мов мале дитя,
Як затихають в скронях серця лу́нкі кроки.

Коли тривога всеосяжна відсупає,
Ко́ли страх передає права повільно щастю.
Коли душа моя в небес блакить злинає,
Та отримує від янголів із Раю мідну тацю.

На таці цій плодів лежить удосталь,
То Щастя, і Любов, і Доброта,
Кожен фрукт – не тільки для мого приросту,
Але й покращує з людьми міжособистного моста.

Адже тоді, коли ти сяєш позитивом,
Щасливий, радісний і посміхаєшся усім,
Як зайнятий улюбеним та сродним ділом:
Покращуєш людську спільноту – кожної людини дім.

⋮⋮⋮   No. 5937

*

Блакитно на душі… забув, коли мовчав… 
Вже гасли пальці, билася дорога, 
А тут тобі і нате: молочай 
При березі, в камінні, на порогах… 

Кричало серце літака за ним! 
А там, внизу, вода свій берег мила, 
І весни починалися із зим, 
І ти неподалеченьку ходила. 

Де не повернешся — кругом у світі ти… 
Душі світання, сутінку печалі, 
Нема в тобі ні зрад, ні марноти, 
Ти вся, як є. Ти вся, як будеш далі! 

Люблю тебе. Ми думаєм одне. 
За білим чорне, поза ним червоне. 
Не вітер тишею, а тиша вітром дме, 
І тане мак, в червонім чорне тоне… 

Микола Вінграновський

⋮⋮⋮   No. 5941 OP

Here come my monsters 3--- BEDGUTZ.
Бедгатц - Ось мої монстри-волоцюги

451° за Фаренгейтом
Вони спалять мої сторінки, коли я завершу цей текст.
Я легенда, скажіть це Метью Метісону, хай приготує мені кекс.
Впишіть у книгу Джона Стіклі "Вампіри", що я займусь сонцем,
Пронесу його через лабіринт, браму з кодом. Так чудово
Переплітаються історії пророків всіх.
Комбінацію костюмів скласти так, ніби
Внутрішній Франкенштейн винайшов монстра нового.

У мене вже це ставалось, але було нетривке.
Сонний ігроман-дурко
У паніці, на горищі з бандитами
І кандидатами планет з гранітними плитами.
Озброїти зубчасті бійниці з складами,
"Так-так-так",—мовить кулемет-автомат,
Мозок—маніакальний салат,
Але тіло—непохитне, мов манекен.
Скажений знову , знову на порозі знамен.
Витягнути блокнот та ручку.
Водичка притягнула щурів до готелю, але не навічно.
Стриманий погляд зневажує похибки та недоробки медичні.
Почуття—як у Альфреда Теннісона—
Лишились осадом в гущі зіпсованого м'яса оленя.
Тож я просто доходжу до крику в монологах; крадені, упаковані та складені в брудні фігурки коміка-проповідника Сема Кенісона.
Лише уявіть собі речення
У риториці тих ніздрюватих кращих чоловіків.

І хоч я іду тінями долиною смерті.
Моє світло висвітлює відповіді на сім з половиною сантиметрів ліворуч.
На 7,62 см. Від центру в порожнині кісток, де плакали ангели.
Я накопичив достатньо солі з їхніх сліз, щоб розтопити лід. Друже, я відчуваю себе щасливим

Ось мої монстри-волоцюги,
Для самозванців ланцюги.
Посіяв так гидко, що налякав усіх мучеників, але врятував від нудьги.
Приходьте в жовтому вбранні, щоб відобразити застереження. Без варіантів—така умова-обмеження.

⋮⋮⋮   No. 5944 OP

File: 1697890429.554694-.png ( 282.25 KB , 280x373 )

We were torned off,
we were excited,
we've been taught.

We have decided!

We are wandering,
we are contriving,
we are hoping.

We are in flight!

We can see what's matter,
we'll build our own place,
we could arrange the core.

We shall unite and do more!

---

Ми були відірвані,
ми були схвильовані,
нас навчили.

Ми вирішили!

Ми блукаємо,
ми вигадуємо,
ми сподіваємось.

Ми в польоті!

Ми можемо побачити, що має значення,
ми побудуємо своє власне місце,
ми могли б організувати ядро.

Об’єднаємось і зробимо більше ще!

⋮⋮⋮   No. 5945 OP

File: 1698351727.667799-.jpeg ( 34.73 KB , 278x306 )

Володимир Свідзінський - Сніг

Як білий дух, метався сніг,
І раптом склав блискучі крила,
І знемощів, і ничма ліг...
Невже звестись йому несила?

Здавалось, тільки на часинку
Лицем припав він до землі;
Здавалось, вітер оддалі
Його підніме, як хустинку.

Аж ні! Упавши на бур'ян,
Лежить холодною марою,
І ним побілений курган
Його здається головою.

Ну що ж? Плямуйте ніжне тіло,
Топчіть одеж його срібло,
І ріжте полозом, і сміло
Клейміть незаймане чоло, —

А він, коли настане час,
Вмить перекинеться потоком
І дзвінко посміється з вас,
Зливаючись з Дніпром широким.

13 грудня 1940 р.

⋮⋮⋮   No. 5948

>>5764


Анон - Зрадойоби з Дев'яча


Суне на рідний наш Кропивач
Зрадойоб йобучій.
Хоче він,
Щоб наш Кропивач потонув
В ухилянтських відосах!

Але ми не дамо йому
Зробити цього!
Вставай, безосібний!
Шли на три букви
Дев'ячерів сучих!

І квітнути буде
Наш Кропивач -
Іміджборд Олега Петровича!

⋮⋮⋮   No. 5951 OP

Олесь Гончар – Здрастуй, мій сонячний краю... (#Голоси)

Олесь Гончар - Думи про Батьківщину

Здрастуй, мій сонячний краю,
Ти снишся мені і тут,
Серцем щодня я літаю
До тебе, за бистрий Прут.
Як пишуть листи солдати,
Тужливо стає мені.
Кому ж мені написати,
Якій догукнути рідні?
Той—мамі, а той—дружині,
Той—сестрам, а той — братам.
А я напишу—Україні!
Сонцю її і степам,
Сивим, як згадки, могилам,
Що тонуть в імлі голубій,
Шляхам, окутаним пилом,
Якими пішли ми в бій.
Бачу далекі вершини
В тумани повитих Карпат.
Може, моя то Вкраїна
Біліє черідкою хат?
Слово, в бою огрубіле,
У тому краю забрини,
Де вишні в убранні білім
Мене виглядають з війни.
1944

⋮⋮⋮   No. 5954 OP

File: 1699612406.417448-.png ( 189.38 KB , 685x497 )

Фабула чіткості

В реальності зробити цей крок.
Від кожної спроби ти тільки впевненіше
Рухаєшся. Твій вплив отримує новий завиток,
І пульс досягає нових висот. Завжди можна більше...

Триває досі проміжний момент.
Стукотить клекотом складений механізм.
Вздовж діагональної стежини стирчать предмети.
Завдання—здолати обставини. Електропалива треба ще...

Правил багато. Вони є умовами.
Для операцій використання обладнання
Потрібні деталі. Стільки нового досвіду всього
Відкрито внаслідок послідовних етапів обробки та комбінування!

⋮⋮⋮   No. 5959 OP

Ніч у бліндажі.(Світлана Дубницька)Вірш,декламує Віктор Павлюк
Світлана Дубницька - Ніч у бліндажі

Ви знаєте про ніч у бліндажі?
Коли ти спиш з відкритими очима?!
І плачеш, і смієшся у душі!
Лишив своє життя ти за плечима...

То там, де мама, там, де теплий чай
Без броніка ідеш собі між люди,
Де не кричить вам старший: "Витягай!",
А дикий страх так роз'їдає груди...

Де можна просто в майці на футбол,
На пиво бігти, в шльопанцях, без берців,
Де можна просто, закричати "Гол!",
А не молитись, щоб забилось серце...

А ще... Кохання, свято, і життя.
Побачення, обійми до світанку!
А не шукати... Знову каяття.
Чому він не дожив, хоча б до ранку...

Злипались очі, ніч у бліндажі...
Покурим хлопці, та усе згадаєм.
Сміємося і плачем, у душі...
А чи до ранку? Тільки господь знає...

⋮⋮⋮   No. 5997 OP

Очерет мені був за колиску

Фальківський Дмитро - Очерет мені був за колиску

Очерет мені був за колиску,
В болотах я родився і зріс.
Я люблю свою хату поліську...
Я люблю свій зажурений ліс...

А поліське похмуре болото –
Пів-Полісся вода залила...
Тільки де-не-де хутір самотній,
Тільки де-не-де клаптик села.

Хоч у злиднях живемо, у бруді,
Та привілля яке по весні,
Коли виставиш вітрові груди
І летиш, і летиш на човні.

А вода і хлюпоче, і плаче,
Захлинається в лютій злобі,
Ну, скажіть, в кого серце гаряче,
Як весну по весні не любить?

І укриють безкраї простори
Білокурі чайки і човни...
Тільки слухай, як води говорять
В буйнім засвіті свята весни.

І не дивно, що любимо змалку
Буйну воду і буйні пісні...
Наше серце – це серце рибалки,
А життя наше – книга борні...

Очерет мені був за колиску,
В болотах я родився і зріс,
Я залишив цю хату поліську
І пішов воювати у ліс.

1927

⋮⋮⋮   No. 6000

Хлопці, порадьте мені будь-ласка, чи знаєте ви як в найкоротші сроки якнайкраще почати розуміти поезію і отримувати від неї стільки ж задоволення, стільки ти отримуєш від музики тощо? Щось крім "читай більше", або якщо і це, то з якою класикою краще ознайомитись спочатку?

⋮⋮⋮   No. 6001

File: 1701454572.617069-.jpg ( 242.66 KB , 1920x1080 )

Kosmos М. Зеров

Зринає він, дзвінкий і розмаїтий,
На шістдесят земних коротких літ
З грузького дна — латаття ніжний цвіт,
Щоб нам жагу безмежну напоїти…

Як тішать нас озера, гори, квіти,
Роса, і теплий грім, і шепіт віт —
І людська творчість підіймає міт
У саме небо, зорями розшите.

Та скоро попіл сутінних обслон
Спадає; глушить веселковий тон
Думок, жадань та щирого завзяття.

А дні летять, як вітер; рвуть стерно
І топлять нас. І білий цвіт латаття
Вертають на мулке і чорне дно.

22.04.193

⋮⋮⋮   No. 6010 OP


⋮⋮⋮   No. 6014 OP

File: 1702604963.747868-.jpg ( 172.25 KB , 490x471 )

Простір без маячні—
злагодженість (та готовність) кожного дня.
Ідеї, немов пісні,
тривають (з повторами) обмежений час.

Реальність колюча,
ніби кропива.
Ти теж став доросліше,
як я.
З тобою все добре,
принаймні здалека.
Усе життя, усі можливості—
це битва, це практика.

Якщо ти ще мрієш про зміни, ти маєш шанси їх втілити,
і це тебе бадьоро розвине.
І те, що тобі так прикро від втрачених зручностей,
теж згодом зсякне, мине.
Сузір'я потоками спогадів дивних отримають втілення
в чіткості радісних рухів.
За те, що так важко дається тобі, комусь буде легше,
і цим визначальні тріумфи.

І ти, як людина своєї епохи,
зможеш іще.

⋮⋮⋮   No. 6020 OP


⋮⋮⋮   No. 6055 OP

File: 1707353685.726357-.png ( 38.44 KB , 1280x800 )

Тебе нема зі мною поряд, але ми завжди разом.
Ми маємо долати перешкоди. Це принцип, ідіома.
Коли ми досягнемо нашої мети... Ми станемо як ті,
Хто дочекався свого номера маршруту на зупинці.

Як ті, хто збудував містечко серед одиноких скель.
Як ті, хто довго мандрував, і написав роман в готелі.
Як ті, хто має досвід у ремонтуванні дивомашинерії.
Як ті, хто доглядає за врожаями в аграрній сфері.

Ти мій близнюк, і ми по черзі, паралельно рухаємо речі.
Якби не ти, то мрії б так і залишились в скетчах.
Коли усе навколо важко-важко, я знаю, ти дієш так само.
І я теж буду далі боротись, бо ми—з покоління тих самих.

⋮⋮⋮   No. 6064 OP

File: 1709152370.161081-.jpg ( 1.18 MB , 1477x1200 )

Волт Вітмен - Єдиній суті я співаю
Єдиній суті я співаю, простій окремій особі
Все ще вимовляю слово "Демократія", слово "Гуртом"
Фізіології, з потилиці до п'ят співаю я,
Не лише фізіогномії, не лише мозку, як гідному Музи, я кажу
що Постать досконала є надзвичайно гідною,
Жіночне рівне з Чоловічим, співаю я.
Життю в неосяжній пристрасті, в пульсації та силі,
Безжурному, відкритому для вчинків, скерованих законом дивовижним,
Новітній Людині співаю я.

Волт Вітмен - Листя трави (збірка)
(переклад Леся Герасимчука, Са Пачико):
https://www.ukrlib.com.ua/world/getfile.php?tid=8117&type=3

⋮⋮⋮   No. 6079 OP

File: 1711071504.99084-.jpg ( 47.67 KB , 500x500 )

https://soundcloud.com/ayavnebesnemore/likhtaritsi
ana more - ліхтариці

Не говори зі мною.
Бачиш? Руки тремтять.
Очі світяться, як ліхтарі на порожній вулиці.
Одеситам би тут сподобалось,
Вічно під'їзного рейву.
Я дарувала тобі світлогасник,
Або більше впевненості та сили,
А ти все ковтала світло власними
Горловими м'язами.
Хоча від того і не світилася,
Твої очі—порожні колодязі.
Нічого. Ніякого.

Не говори зі мною.
Бачиш? Руки тремтять.
Очі освітлюють зимову, вологу вулицю,
Щоби ти бачила діри і кратери,
І в них стрибала,
В безмежжя гарячого сорому.
Хапала тебе за руці,
А ти—вислизала,
Боялася вогкості.

Не говори зі мною.
Бачиш? Руки тремтять.
Очі світяться.
Я—ліхтариця.
А ти—ліхтариця.
Холодно. Вигинаємося?
Тобі чомусь не замінять
Нитку розжарювання.
Вибач, та я з цим ніяк не зараджу.

Бачиш? Руки тремтять.
Очі світяться.
Не твої.

⋮⋮⋮   No. 6080 OP

Ігор Соха - Уособлення всього в одному

І
В поезії як у глухому лісі
немає уторованих доріг
ліричному герою до своїх:
котові до казкової Аліси,
до Пенелопи – грекові Улісу,
а то, буває іноді, на сміх
даються ролі іншому гульвісі
Енею... на пораду до Анхіза,
де не посій, герой один за всіх.
Йому би і пора уже додому
від пасії до феї... у сезам,
і якось уживаються в одному
то, ніби, лицар, то, неначе, хам.
Захекались паяци-пілігрими.
Але чого блукати біля Риму,
Ітаки, Трої? Є багато сіл,
де є герої...
та лягає
в риму
на острові
Зміїному
Ахілл.

ІІ
Іще існують гідри недобиті,
засушені геракли, королі...
і ненажери є у цьому світі,
і людоїди є на цій землі
і то не де-не-де у Сомалі,
а он де, між ученої еліти –
накачані ковбої без освіти
усі в одному – урки у кремлі.

І в Україні цього вистачає
усупереч, а може й завдяки
одному... і не знають вояки,
що їх одноосібно заміняє
той, що довіри
повної

не має.
І не дає Європа літаки,
бо на потоки...
ніби, не сідає
одноосібно...
є ще – єрмаки.

ІІІ
Усе в одному, хто не в’яже лика,
і маємо – чи то воно совок,
чи може, не одна єхидна пика,
а неуки, яким дали урок,
що ми брати із орками навіки,
тому що на всю голову каліки...
......................................................
і платимо за це тяжкий оброк,
хоча у лісі не одна осика
і є на все
осиковий
кілок.

09.2023

⋮⋮⋮   No. 6081 OP

File: 1711085649.627072-.jpg ( 158.61 KB , 1080x810 )

Ксенія Сарган - Ти тільки прокинься світанком

Щоб стріти світанок,
Треба раніше заснути.
Щоб стріти кохання—
Треба відкрити серця.
Я знаю як в ці почуття з головою пірнути,
З великим ентузіазмом слабкого митця.
І тільки світанком на світі з'являється диво.
Все разом народжує з подихом, з блиском в очах.
Я прагну до тебе з вітру потужним поривом.
Лечу по забутих людиною ніжних ланах.
Із сонця гуртом виринають птахів дика зграя.
І крильми своїми малюють на небі хмарки.
Лиш часом від часу про тебе на мить забуваю,
І згадую знову, впадаючи в вирій легкий.
Та тільки світанком народжується кохання,
З тремтінням у серці, з несмілим цілунком тривким.
Але то насправді ми спали у миті світання,
І все спало з нашим бажанням крихким.
Зробити не в змозі нічого—від того ще легше.
Ми стали мудріші, відкривши холодні края [*краї].
Та лиш пам'ятай—це важливе сьогодні і перше—
Ти тільки прокинься світанком, єдина і люба моя.

КСЕНІЯ САРГАН | ПОЕЗІЯ KYIVMISTAH
https://www.instagram.com/_sargusha_/

⋮⋮⋮   No. 6086 OP


⋮⋮⋮   No. 6088 OP

File: 1712937956.251991-.jpg ( 118.69 KB , 298x1107 )


⋮⋮⋮   No. 6097 OP

File: 1713914620.5377-.jpg ( 46.4 KB , 1080x1344 )

https://www.instagram.com/nikolasson/
https://soundcloud.com/sashko-korneyko/sets/eoqydzgdjh0i
Ніколассон - Елегія склотари

Кожного ранку—те ж саме,
Небо шаліє від жару.
Літо спливає ночами,
Повними співом склотари,
Тихим музлом із колонок,
Звуком петельно-скрипучим...
Літо спливає полоном
І розманіжено мучить.
Кожна опівніч—як сповідь,
Просто без слів або речень.
Я наливаю, щоб знову,
Вкотре за нинішній вечір,
Висіяти через сито
Довгі понурі години.
Зараз би хоч покурити
(Чорт, я ж давно вже покинув),
Вийти у заспане місто,
Попід засвічене небо,
І крізь каштанове листя
Бачити, як коло тебе
В пізніх оселях трамваїв
Їдуть додому планети…
Все, що тебе не вбиває,
Робить із тебе поета.

⋮⋮⋮   No. 6099 OP

Олександр Косенко - Я цей дім обживаю...

Я цей дім обживаю,
Коли то життя.
Я за тисячі літ надивився неправди!
Так живого вогню добуває тертя.
Так женуть табуни
Степові конокради.

Так

Цілують замки потаємні ключі.
Так болять рушниками відкриті ворота.
Так злітається сутінь на подих свічі.
Ти її запали!
Я летіти не проти!
Я ж не сутінь,
Я дім обживаю,

І тим

Я розп’ятий між стін неживими словами.
Навіть квіти у вікнах стомились рости.
Ми стомилися з ними,
Стомилися з вами…
Ми стомились обчислювать рух павутин,
Ми стомилися очі ловити очима.
Ми стомилися дбать незворушність картин

І не роки

А КРИЛА нести за плечима.
Ми забулись літати і бачити сни,
Ми забули
Від літа ховатися в осінь.
Ми забулися квітами буть у весни,
Ми стомилися сіяти зради

І роси,

Як запрагнеться, часом, змахнути крилом!
Та наврочене кимось тяжіння
Триває!
Я сумую
Один в Самоти
За теплом.
Я цей дім обживаю. Як світ обживаю.

В студії поет Олександр Косенко із Кропивницького

⋮⋮⋮   No. 6104 OP

Поетичний слем у Кривому Розі
Слем поезія : становлення та розвиток:
"У статті проаналізовано літературний жанр – слем поезію – новий жанр поезії кінця XX ст. – початку XXI ст. Проаналізовано передумови виникнення жанру та зв’язок слем поезії з попередніми традиційними видами поезії усного слова в історичному розвитку літератури. Прослідковано процес становлення та популяризації слем поезії.
/
In the article we analyzed poetry slam as a new genre of poetry which appeared in the literature at the end of the 20th – at the beginning of the 21st centuries. The preconditions of slam origin and the connection between slam poetry and various kinds of spoken word poetry in the historical development of literature were investigated. The process of slam developing and popularization was traced."
http://dspace.tnpu.edu.ua/handle/123456789/10324

⋮⋮⋮   No. 6106 OP

To This Day Project - Shane Koyczan
Шейн Койчан - До цього дня

Коли я був дитиною,
Я вважав, що свинячі відбивні та удари карате є одним й тим самим,
Я думав, вони обидва були свинячими відбивними,
Моя бабуся думала, що це мило.
Тож вона дозволяла мені це робити надалі,
Тому що, знаєте, вони були моїми улюбленими,
Це не було чимось серйозним,
До поки мені не настало 7 років,
І невдале падіння спричинило сильні забої на моїй руці та плечі,
Я не хотів розповідати бабусі, що сталось,
Оскільки я боявся, що попаду в халепу,
Тому що я грав десь, де я не мав бути,
Одного дня у шкільному спортзалі вчитель помітив синяк,
І мене відправили до директора,
Невдовзі після цього я опинився в іншій маленькій кімнаті,
З дійсно приємною пані, котра ставила мені усілякі питання про моє життя та дім,
Я не мав жодної причини брехати,
На мою думку, це було досить добре,
Тому я розповів їй, що коли мені сумно, моя бабуся дає мені удари карате,
Це призвело до повномасштабного розслідування,
І мене забрали з дому моїх дідуся та бабусі на три дні,
А потім повернули, коли врешті решт спитали, як я отримав синці,
Звістки про цю маленьку дурнувату історію з часом поширились всією школою,
І тоді до учнів нарешті почало доходити,
Я отримав своє перше прізвисько—
Свиняча відбивна,
До дня тепер я дико ненавиджу свинячі відбивні,
Я не єдиний хлопець,
Котрого виховували таким чином,
В оточенні тих, хто звик повторювати
Цю римовану фразу про те, що "палички та камінці не зламають жодної кістки мені",
Так, ніби зламані кістки
Більше болять, аніж образливі прізвища, якими нас кличуть,
І нас всіх обзивають,
Тому ми зростаємо з нульовою вірою в те,
Що хто-небудь колись в нас закохається,
Щоб ми завжди були самотніми,
Щоб ми ніколи нікого не зустріли,
Аби ми відчули, ніби сонце
Було чимось, що вони змайстрували для нас,
У їхньому сараї для інструментів,
Тому струни зламаного серця знекровили блюз,
Як тільки ми спробували спустошити себе,
Аби нічого не відчувати,
Не кажіть мені, що це не так боляче, як зламані кістки,
Що вросле життя
Є чимось, що хірурги можуть ампутувати,
Що погіршення неможливо,
Воно стається,
Їй було 8 років,
Наш перший день третього року навчання став тим,
Коли її назвали потворною,
Нас обидвох спрямували назад до класу,
Тому нас перестали обстрілювати слинопаперовими кульками,
Але у шкільних коридорах була сцена баталій,
День за днем ми проявляли чисельну перевагу,
Ми звикли залишатись всередині на перерві,
Оскільки на дворі було гірше,
Там ми б нам довелось репетирувати втечу,
Або навчитись стояти непорушно, як статуї, без жодного натяку на те, що ми там були,
У п'ятому класі вони причепили знак на передню частину її парти,
На якому було написано:
"Остерігайтеся пса",
До цього дня, попри люблячого чоловіка,
Вона не думає, що вона красива,
Через родимку,
Це займає трохи менше половини її обличчя,
Діти казали, що вона виглядає, як "неправильна відповідь",
Яку хтось намагався стерти,
Але це якось не допомогло зробити справу належним чином,
І вони ніколи не зрозуміють,
Що вона виховує двох дітей,
Чиє визначення краси
Починається зі слова "мати",
Тому що вони бачать її серце,
Перед тим, як бачать її шкіру,
Оскільки вона єдина, хто зажди була неймовірною,
Він
Був зламаною гілкою,
Прищепленою до іншого родинного дерева,
Усиновлений,
Але не тому, що його батьки обрали іншу долю,
Йому було три, коли він став "змішаним напоєм",
На одну третину кинутий на самоті,
І на дві третини трагедією,
У 8-му класі розпочав терапію,
Мав особистість з тестів та пігулок,
Жив так, ніби пагорби були горами,
А спуски—обривами,
На чотири п'ятих суїцидальним,
Приливною хвилею антидепресантів,
Та підлітковим віком з поміткою "приманка для риби",
Певною мірою через пігулки,
Та на 99 інших частин—через жорстокість
Він намагався вбити себе у 10-му класі,
Коли був підлітком, котрий все ще міг повернутись додому до матері з батьком,
Котрі мали нахабство сказати йому "Змирись з цим",
Ніби депресія є чимось, що можна вилікувати
Будь-яким вмістом аптечки,
До тепер він залишається піднятою з обох кінців шашкою динаміту,
Можу описати в деталях яким чином небо вигинається
У моменти перед тим, як воно збирається впасти,
Та попри армію друзів,
Котрі називають його натхненником,
Він залишається темою для обговорення між людьми,
Котрі не можуть втямити,
Що інколи звільнення від наркотичної залежності
Має менше стосунку до залежності,
І більше—до здорового глузду,
Ми не єдині такі діти, котрі зростали так,
До сьогодня дітей все ще називають прізвиськами,
Серед типових були:
"Гей, дурбецало"
"Гей, незграба",
Схоже на те, що в кожній школі є цілий арсенал імен,
Які оновлюються щороку,
І кожна дитина ламається в школі,
І ніхто з тих, хто поряд, не обирає слухати,
Чи вони подають звук?
Чи вони лише білий шум
Цілого звукового ряду на повторі,
Коли люди кажуть такі речі
Як "діти можуть бути жорстокими"?
Кожна була великим цирком-шапіто,
І пішов розбір
Від акробатів до приборкувачів левів,
Від клоунів до карнавальців,
Все це було далеко попереду того, де ми були,
Ми були виродками,
Хлопці з лобстерними клешнями та бородаті дівчата,
Диваки,
Які жонглюють депресією та складають пасьянс на самоті, крутять пляшечку,
Аби поцілувати свої поранені частини та вилікуватись,
Але вночі,
Під час того, як інші сплять,
Ми йшли по натягнутих мотузках,
Це була практика,
І так,
Дехто з нас впав,
Але я хочу сказати їм,
Що все це стає
Лише руїнами,
Що залишились після того, як ми нарешті наважуємось розбити усі ці речі, про які ми думали як про ті,
Ким ми звикли бути,
І якщо ви не можете побачити нічого красивого про себе,
Знайдіть інше дзеркало,
Придивіться ближче,
Вглядіться трішки довше,
Тому що в тобі є дещо,
Що спричиняє повторні спроби,
Попри всіх тих, хто казав здатись,
Ви вибудовуєте гіпс навколо свого розбитого серця,
Та адресуєш собі,
Ставиш підпис:
"Вони помилялись",
Оскільки можливо ти не належиш то групи або виклику,
Можливо вони вирішили підібрати тебе наостанок для баскетболу або будь-чого,
Можливо ти звик отримувати синці та зламані зуби,
Аби показати та сказати, але ніколи не розповісти,
Тому що як можна утримуватись на своїх позиціях,
Якщо всі навколо хочуть бути краще, коли знаходяться під ними,
Ти маєш вірити в те, що вони помилялись,
Що вони мають помилятись.
Чому ще ми маємо тут бути?
Ми дорослішали з вивченням того, як слід підтримувати втраченців,
Тому що ми бачили себе у них,
Ми походимо від кореня, закладеного у вірі в те,
Що ми не ті, ким нас обзивають,
Ми не закинуті автівки, що заглухлі стоять порожніми на якомусь шосе,
І якщо в якомусь сенсі ми є,
Не хвилюйтесь,
Ми лише маємо пройтись та дістати паливо,
Ми учасники-випускники того класу,
Який ми зробили,
Не згаслі відлуння голосів, що викрикують
"Імена ніколи мене не образять"
Звичайно,
Вони це зроблять,
Але наші життя завжди лише
Продовжують бути
Актом збалансовування
Того, що меншою мірою є біллю,
І здебільшого є краса!

⋮⋮⋮   No. 6197 OP

ВІРШ ПРО МИСЛИВЦІВ. ДУХ МИСЛИВЦЯ

Вставши раненько на зорі,
Коли ще землю сутінки вкривають,
Мисливці з радістю в душі
На полювання вирушають.

Їх наче кличе темний ліс
Своєю тишею й красою.
І, не зважаючи на вік,
Ідуть влітку, восени, зимою.

Хоч сніг кружляє навкруги,
Чи моросить осіння мжичка—
Не перешкода то для них,
То є їх поклик, їхня звичка.

За кілометром кілометр
Хащами йдучи лісовими,
Завжди, немов на повідку,
Чотирилапі друзі з ними.

А ліс тихесенько шумить,
Немов співає колискову,
Серце і душу веселить,
Дарує часточку спокою.

Не всім під силу зрозуміть
Де відчуття душі людської,
І не в тягар в той день носить
Рюкзак, гвинтівку і набої.

⋮⋮⋮   No. 6200 OP

Сергій Мартинюк читає свій вірш. Акустика зі струнними. Київ. Будинок архітектора. 29.02.24

Вулиця—як лотерея.
Ненавидиш. Любиш. Кліпнеш. Викорчовуєш жагу.
Шепочуть обтяті снарядами в парку алеї.
З запалених вікон сочиться глибока печаль.
І гнів догорів в містерії світового рівня.
То вже ж отупіло за світлом там того життя.
Тривоги. Підвал. Переправа. Стовпотворіння.
Сусіди назавжди лишились в пітьмі укриття.
За рогом колись була школа. Перші цілунки...
Той, кому ніжно здалась, поїхав на схід.
Тяглися вервечкою люди під кулями
Колонки змішались з дітьми.
Березневий кришився лід.
Заснув на плечі, вхопившись за шию янгола.
У бога для нас не зосталось неявлених див.
Танки за містом. Тріпоче зрешечений прапор.
Як звати героя, який мене тілом закрив?
А в вечір місто моє то надміру красиве!
І хочеться пальцем проткнути небесну гладінь,
Відкласти на потім можливо усе неважливе,
Пускаючи колом цю терпку, солодку теплінь,
Збиваючи час безневинно, щоб якось потому
На вулицях інших, в обіймах безрадісних міст...
Єдине, чого нам кортіло,—вернутись додому,
Ковтаючи сором, ковтаючи тихо злість.

⋮⋮⋮   No. 6208 OP

File: 1715370178.383074-.jpg ( 146.95 KB , 1061x1511 )

Ігор Калинець - По сей бік дощу
Ірині
~
п’явки струменів по шибах
рожевий дух домів випивають
кров висисають з паперу
кров висисають з паперу
щораз годинник уповільнюється
до кроків дощу дослуховується
до кроків дощу достосовується
ріжками стрілок ворушить
жовтий слимак часу
ділений і переділений світ
відколи світ тепер поділений
на сей бік дощу і на той бік

~
у цім величезнім акваріумі
пропливають примарні створіння
хитаються німі водорості
дно виростає на скелетах
давно потоплених кораблів
а серед них найостанніший
недолугий ноєвий ковчег
припадаємоо очима до шиб
адже у цім величезнім акваріумі
що називався вулицею або майданом
що називався трамваєм або тополею
що називався пам’яткою архітектури
затоплено наш ковчег

~
бува хтось із потойбік дістанеться
нас там тринадцять хвалиться
як то адже звідомляв попередній
що тільки дванадцять навсього
хай скільки б не було потойбік
на одну думку завжди більше
є в нас що іншого у нас
на одну думку менше ото зберемося
ніяк не дорахуємося однодумця
та й занехаємо хайно
буває хтось із потойбік дістанеться
та й на тім станеться та й
на тім неться

~
чи вічне дерево дощу
із гудзами коріння
у вирах рік
із стовбуром якого обійняти
безсилі усі наші руки
із хмаряною короною
що приспала землю
у собі як пташку
цікаво чи підрахують колись
усі його кільця
по зрізаному пні
чи вічне дерево дощу
бідкаємося
а всього один листок з нього
упав на наші голови

~
сказав котрийсь перейду
в дощ та й стався
у всіх на язиці притчею
всі ми до ’дного плечми здвигнувши
сидів би собі тихо
а тамті загаласували
новий месія об’явився
а цей котрийсь що мовив
перейду перейшов він чи
не перейшов але себе
перейшов та й гадає
замало я людина маю
віри замало я людина
маю віри

~
сказав ще котрийсь а я
сухеньким з води вийду
та й стався посміховиськом
всі ми до 'дного сплюнули
хитрує чоловік
а тамті всі до ’дного сплюнули
нема на що
а цей котрийсь що
сухесеньким з води вийшов
він чи не вийшов мовить
не відають що діють на кого
славлять не відають

~
та був ще один котрийсь
і каже а я собі
поміж дощ а я собі поміж
дощ замочить праве рамено
відрікається замочить ліве
відрікається та й врешті
цілого себе зрікся

~
а цей ще один котрийсь
що між дощ собі
вертається дивимося але
не бачимо був ото чоловік
та й нема чоловіка

~
як тобі подолати вдалося
непевність стікає з тебе
хмара щойно обірвалася
із парасольки в кутку
нам опустилися руки
нас самотніх звіряток
погладь що на цьому клапті
суші рятуються від води
розвішати можна на кріслах
і на канапі мокре листя
вбрання тільки чи без нього
ти не жінка з в о р о т н я
що як в Архипенка
з глибокими грудьми
з глибокою сутністю

~
залишається вітати інтервенцію
слизі на потаємні стіни
грибкові сталактити що ростуть
як на дріжджах вітаймо
в останнім притулку
у вертепі де бубон крапель
мову відбирає мозок відбере
пальцем по стіні я намалював
доісторичного звіра
але се не про нас ми
що боїмося скривдити
крильце мухи але повергли
громовержця в урвище
залишимо віру в бізонів
на звогкотілій стіні

І . К а л и н е ц ь . П р о б у д ж е н а м у з а (1966-1972) Львів

⋮⋮⋮   No. 6219 OP


⋮⋮⋮   No. 6222 OP

https://kropyva.ch/b/res/271103.html#342395

В позиції земельного укриття
Не було спокою від пташок.
Сміливцем бути легко, й навіть без ниття,
Якщо у голові нема ані знання, ані думок.
І вибір забезпечувати речі без зайвості вагань
Є краще на порядок, ніж та примарна й нерішуча пустота.
Бо є потреба в діях, що готують переможний стан,
І також має бути прагнення навчитись й сумління чистота.

⋮⋮⋮   No. 6223 OP

social dynamics

from kiev with love

(утворюючи величезний океан кохання)

я не хочу співробітництва двох держав
не кажіть мені нічого про обмін між двома культурами
не називайте нічого творчою колаборацією
й приберіть всі відносні прикметники утворені від видуманих незрозуміло ким назв країн від наших імен що стають яскравішими в сутінках в її долонях
краще за метеликами слідкуйте
бо вони пожбурляються з зовсім не ваших чи не зовсім ваших вікон —
і тільки момент їхнього польоту залишиться замість слів
йому немає в чому мене звинуватити
я стою тут йому хочеться мене вбити
але він відразу не може вигадати виправдання
тому й залишає пістолет у кишені
й слухає далі
це бізнес як завжди джентрифікація капіталізація хтось закрутився занадто
я не хочу співробітництва двох держав
не кажіть мені нічого про обмін між двома культурами
не кажіть нічого про ці штуки з буквосполученнями нац держ фаш для нас то застарілі дискурси білий забезпечений гетеросексуальний цисгендерний шум
чи ви просто ніколи не бачили
як мови етнічність галас релігії розпливаються мапою
не кордонами — спектром!
я хочу зайти в кімнату побачити тебе
наші посмішки ноги тремтіння плечей стрибки язиків і навіть танець мов
і це буде звивання двох сутностей злиття двох культур сплетіння двох траєкторій у нерозвіданому космосі наших ілюзій бажань розумінь крові води дзеркал уявлень про внутрішні світи асоціації афіліації один одної
я зливаю всі інгредієнти в єдиний коктейль ми з тобою п'ємо досхочу нам так лоскітно й моторошно всередині наших тіл
я відчуваю тебе всюди
я відчуваю радість кохання знову тремтіння майже завжди тривожність сьогодні з тобою збудження страх подив зосередженість нерівномірне аритмічне розфокусування симптоми вскорюючої крок зими тебе твою шкіру волосся нігті наші межі розтікаються я відчуваю ти як і я не уолт уітмен
але ми містимо безліч множин
!

octobre '16

Social Dynamics (Утворюючи величезний океан кохання)

⋮⋮⋮   No. 6229 OP

Tilarids, віршокліп "Дещо Важливе"

Я не був з боку схожий на людину,
що шукає гармонію,
я просто був вуаєристом дивин емуляції життя,
витрачаючи душу,
здіймаючи від лез тиші,
залишаючи або забуваючи серця на чиємусь ґанку світу, архітектура якого не могла більше
захоплювати черговою емуляцією,
що транслює "завтра",
яке тепер переривається басовитими
спотвореними приглушеними звуками за стіною,
що здається, з ірж і дірок,
що ведуть в перспективи перетворення
спотворень у якісь все більш виразні
повторювані фрази.
..."Я покажу тобі щось важливе.
Це секрет.»
Тепер вже наразі чутно. Час.

Подорож в неї, що веде до іншої подорожі,
в якій починається подальший ланцюг подорожей,
викликає спрагу випробовування цього затемнення,
щоб наближатися до неї,
перебуваючи довгий час на репіті плато,
що втрачає себе в коридорах,
не знаючи на якому з рівнів тебе.
Ти можеш думати, що ти в паралельності застряг,
але насправді
ти як бактерія в космосі
нескінченно-рівневого плато світу,
котрого давно вже немає.
Людей не існує,
хіба що жартома на зло неіснуючому богу
роблять зачаття енних кількостей ідолів,
в яких ми перетворюємося,
аби інстинктами створювати клонів себе,
що стають рано чи пізно
некробагами порослої мохом програми,
що пустилася на самоплив
у вакуумі своїх вигаданих чорних дірок.
Свіжі відчуття, що ковзають по твоїх загоїнах,
немов скреготом вістря.

У всьому хаосі, що наближається,
лише погляд, який має напрями,
але перетинається відбитками нас,
які все ще не дивляться одне на одне,
але відчутними білим шумом водоспаду всередині випалених наших постатей ширяють там,
де і закінчуються,
щоб розпочати "тепер" у часі,
що настав. Гомін.
Потрібні лише слова.
І словами були:
..."Я покажу тобі дещо важливе. Це секрет".

⋮⋮⋮   No. 6231 OP

MY EX I - Поля [аудіовірш]

Пильнуй, як минає ця мить.
Відстеж почуттів своїх зміну.
Уважно відчуй, як те, що болить
По собі лишає лиш піну,

І хвилі тікають в пучину.
Їх збереже океан,
Щоб наступного разу надати причину
Усвідомлення своїх ран.

Бо ти сам для себе тарган,
Сам на себе давиш підошвою.
Заохочений цьому ще зі шкільних лав,
Де у залишках крейди на дошках

Був прописаний кодом твій страх
Та модель поведінки зразкова.
І ті, хто колись не малював на полях,
Їх не бачать тепер крізь кордони.

⋮⋮⋮   No. 6233 OP

File: 1718748633.245099-.jpg ( 92.62 KB , 275x366 )

Дивлюсь на небо нічного міста і мені стає зрозумілим весь гомін бравурних компаній під вікнами.
Згадки зустрічей з дзеркальними сутностями виринають немов небосхильна заграва квітнева.
Коли ранком наступного дня просинаєшся в ліжку чи в спальнику, разом зі співом пташок—
Відчуваєш присмак швидкоплинних пригод, а також сповнений лоскотним вітром затишок.

Випадково зустрітись з поетом, котрий ніколи не брехав.
За звичкою вимкнути світло уві сні, коли вже міцно спав.
Розмови про віру та фантастичні етюди зневажливо обірвати.
Наступні кроки творчої праці ретельно продумати, підготувати.

Крихітні малюнки локацій збираються у величезну машину завдань,
Де перетнулись самотні пошуки, розбудова та мінімізація поневірянь.
Чергове питання викликало ланцюгову реакцію комплексних тестувань.
Спогади розставань з фраґментами складанки заклякли у ритмі випромінювання.

⋮⋮⋮   No. 6234

>>5764
Гірчичний присмак усмішок прохожих.
Вони мені сказали, що я на них не схожий
Та це брехня, кажу я їм, цього не може бути
Але вони всі зникли враз,
І я тепер один в цей день негожий.

⋮⋮⋮   No. 6236 OP

Якщо ця мова - не твоя @IrynaRubets

Якщо ця мова—не твоя,
то і країна, мабуть, також.
Хто не нащадок солов’я—
тому й гніздо не йде у спадок.
Якщо це не твої пісні,
і ці вірші, і ці пророцтва—
то, без образ, та, мабуть, ні.
І ти лише у ролі гостя.
Бо де б ти зараз не лежав—
у теплім ліжку чи в окопі,
і де би фронт свій не тримав—
це знову втратить зміст крізь роки,
якщо ця мова—не твоя!
Вже історично сотня копій
подій говорить—солов’ям
триматись мови слід як Бога!
Бо я не вірю, ну невже
ти спадкоємцям у дорогу
передаси такий сюжет,
де знову над гніздом тривога?!
Де ця війна і цей окоп!
І кров та сльози, а не роси!
Де відчуття, що ти—холоп
убраний в «комплекс малороса»?!
Якщо ця мова—не твоя,
то гріш ціна усім старанням!
Бо де ти бачив, щоб сім‘я
несла ім‘я свого тирана
в основі роду, а не батька ?
А мова—більше, ніж ім‘я!
А мова стане більшим спадком,
ніж буде небо і земля!
Відвоювати можна землю,
звільнити небо від атак!
А мову! Мову ж недаремно
вони ненавидять аж так!
І це не—«тема для роздору»
чи спекуляції про те,
що наші воїни боронять
десь там на вражій нам - святе…
(Тут працювали методично,
на це пішли роки-роки…
Щоб рускі пєсні ностальгічно
співали наші ж співаки!
Щоб аж під кірку нам пробратись
в глибини сірих речовин,
щоб нас ментально об’єднати
із диким стадом! «Ми ж один
народ!»—щоб привід був сказати).

Якщо ця мова—не твоя,
то нам «не світить» ця країна…
Включай інстинкти солов‘я
і вчи нарешті соловїну!
А вернуть воїни—вже й сміх
усюди буде—український!
Ми навчимо і ціле військо.
І відокремимо
Своїх.

⋮⋮⋮   No. 6242 OP

File: 1722064669.777613-.jpg ( 74.16 KB , 300x300 )

Немає доброти,
А її так треба...
Бракує теплоти,
Що пірнає в небо,
У простір, де ти дихаєш лініями геомагнітного поля,
І кожен твій погляд—це аркуш з витівками (оголеними).
Тоді, коли з комори хмар у крихтах передчасних емоцій
Висковзує ключ до велетенської загадки Lurking chaosY.

⋮⋮⋮   No. 6249 OP

ЛЮБИТИ ВСЕ - вірш, від якого легко на душі
Володимир Партика - Любити все

Не можна втримати ні зиму, ані літо,
Ні самоту блаженну, ні людей
Ти можеш все це тільки полюбити
З усім теплом розпахнутих грудей.

Люби себе за дані обіцянки
І навіть ті, що часто невпопад.
Роби з душею, став найвищу планку
Свої слова не просячи назад.

Люби минущі радості і біди
І сам в біді нікого не минай.
Хто піде вслід, і тих, хто вже не піде
Люби однаково, та тільки не тримай.

Люби секунди почестей і слави,
І навіть більше, – осуд й забуття
Не бійся сам залишитись неправим,
Для правди не шкодуючи життя.

Не припиняй у жодну мить любити
Аби не втратити в польоті висоту
І як метелики завжди летять на світло
Лети, любов узявши за мету.

⋮⋮⋮   No. 6252 OP

File: 1723305411.429936-.jpg ( 160.85 KB , 578x463 )

Митцеві.

Митцю треба?
Або митцеві дозволено?
Умовність воює з уявою.
Якщо треба більше—це буде системно.
Якщо є дозвіл сумління—то правильно.

Маємо те, що витримуємо.
Так робимо, як і має бути це.
Далі працюватимемо хливкими ривками.
Разом ми цю проблему здолаємо.
Світ—немов цукерка в обгортці,
А поміж тексту в описі—загадок плями.
Системне явище—це є "дієкермо".
По пам'яті розшуковуватимемо стежки до цілі.
Й можливо будемо потім казати: "Нас не питали..."

Так, бувають дні безтурботні,
Коли у колекціях снів накопичилось вдосталь.
Тоді віддавати те, що створюєш, хочеться сотнями.

Одні.
Як сталь.
Звитяжно. Ми. Are mean with no "-ing".

Так, і тоді, в моменті осяяня,
Тягнешся за позахмарними замками ідеалів.
Один за одним, ми їх по черзі всі провідчиняємо.

В тіні
Своїх голів
Живемо. Take less hopeful breaks and give more what is pure.

Митцю.

⋮⋮⋮   No. 6259 OP

File: 1724202007.851442-.jpg ( 603.57 KB , 1028x1111 )

Мій справжній настрій не сумний і не веселий.
Его поглинає мрії. Зміни потребують зусиль.

Коли заплющую очі, то бачу затишний світ.
Якщо боротись з недоліками, також потрібен звіт.

Бажання наблизити результат
Фігурує серед вмінь та досягненнь.
Слід точно бути обережним там,
Де ризики є. Вони компенсуються знаннями.

Розвинути(-сь) треба так,
Аби ще на наступні декади було.
Уважніше слідкувати
За визначеннями та логікою, бо...
Виправляти(-сь) одразу.
І робити, де треба, наголоси.

На голову. Думати. Вище. Себе.
І на багато моментів пам'яті далі. Ось зараз. Вже.

Треба пропрацьовувати ідеї. (Incremental, Direct, Easy, Affordable Steps.)
Дбати про виконання завдань.
Розум—сукупність кривих за законом Релея. (Чи вони достатньо reliable?)
Може колись це і стане рецептом безпрецедентних винаходів та надбань?

⋮⋮⋮   No. 6268

>>5929
До вподоби. Хто автор?

⋮⋮⋮   No. 6275 OP

File: 1726346365.224042-.jpg ( 156.55 KB , 791x573 )

Максим Рильский - Ніцше

Змію, людину, сонце та орла
Благословив він у високих горах:
Премудрість, світло, серце, міць крила —
Для бур, для щастя, для висот прозорих.

Безумієм чоло оповила
Йому гадюка; терни мислів хорих
Людина непомітно принесла;
Орел упав на землю, в тлін і порох.

І він до сонця руки підійняв,
Але й воно сміялося зрадливо,—
І на уста мовчання він поклав.

Чужий любові і далекий гніву,
По сходах таємничих він зійшов,
Де мертвий гнів і нежива любов.

⋮⋮⋮   No. 6277 OP

File: 1727024972.613735-.jpg ( 187.95 KB , 600x846 )

ДУЖЕ ПРАВДИВИЙ ВІРШ, ТИ ЗНАЙДЕШ ВІДПОВІДЬ ТУТ
https://www.instagram.com/partykapoems/p/CjILTXPtDOu/
Володимир Партика - Будь собою

Хто сіяв біль, той біль несе
Хто всіх забув, того забудуть
Хто все віддав, той має все.
Хто не судив, того не судять

Хто щось шукав, той щось знайде
Хто щастя хоче—не шукає.
Хто вище всіх літав,—впаде
Хто впав, той вище всіх літає.

Хто знає, той завжди мовчить
Хто вчить усіх, той сам не знає
Хто все здобув, той втратить вмить
Хто цінить мить, той здобуває.

Хто сам новий, той йде в нове
Хто прив'язався, йде в минуле
Хто хоче жити, той живе
Хто гнув своє, того погнуло.

Хто любить, той осмислив суть
Хто голий, той завжди в одежах.
Хто був собою—просто будь
Прекрасним. Істинним. Безмежним.

⋮⋮⋮   No. 6278 OP

File: 1727046224.502771-.jpg ( 357.45 KB , 629x613 )

Проти набридлих імпульсивних бажань
Зрозуміти та виконати технічні завдання.
Аби згодом навчитись підкорювати собі
Потік творчості, сподівання та спроби.
Це тоді добре виходить відчувати контроль на процесом,
Коли є ритміка в діях, коли втома, та ризик зі стресом
Змагаються з чистим натхненням, методом екзекуцій
Та саркастичною самовпевненістю у дзеркальній рекурсії.

Чим далі від краю початків ідей (немов пусків з електромагнітної вихрової гармати) рухомих,
Тим важче згадати, що про них відомо (про цей стан розповідав знайомий),
У пам'яті знову не всі вдома...
Але суворість з собою—як виправка—
Змушує втягнутись і розпрямитись, розправитись з викликами без винятків,
Щоб наступним вчинком досягнути цілі (послідовними кроками, в обріях вікна Овертона) точно та швидко.

Справа кропітка.

⋮⋮⋮   No. 6281 OP

https://kropyva.ch/b/res/353353.html#353409

Ти отримуєш смачний шматок пирога,
Не тому що ти любиш його, ні... Ти
Любиш любити дівчат, навіть без батога,
Надати їм послугу і словом зігріти.

І для цього слід над собою ретельно попрацювати,
Робити фізичні вправи, вірно дихати,
Проте якщо щось піде не так, як мріяв,
То буде рішення та допомога, впевнений, перевіряв.

Будеш навченим спеціалістом,
Робитимеш класні речі, до успіху плистимеш,
І коли тобі видадуть складне завдання,
Ти теж з цим впораєшся, без краплі вагань.

Чи ти вже втомився? Відчуваєш відчай
Від стресу, від політичних баталій?
Коли без тебе приймають рішення в залі,
Де ти є суддею, а навколо присяжні?

Забагато новин, інформативність зашкалює.
Не вистачає спокою, затишку тут немає.
Загрози від маніяків віддзеркаляться навпаки,
Це буде тоді, коли вже не буде кому їх підтримувати.

І буде веселий настрій під час культурної зустрічі,
Ми рухатимемось у плавному вирії вдень і вночі.
Тому що ми пробудились від пут свавілля,
І для нас приготовано майбутнє з ЄС весілля!

А той смачний шматок пирога з яблуками,
Що нагадує паляницю,
Буде нагадуванням про здобуті важкими роками
Зроблені добре праці.

Спів попри біль, попри втрати.
Танець для гнучкості тіла,
Аби думати легше ставало,
Це не все, ще потрібно зробити багато...

⋮⋮⋮   No. 6283 OP

File: 1727582471.965805-.jpg ( 163.25 KB , 635x238 )

Чи є ризикові прогалини в підтверджених дослідами й працями знаннях?
Незворотних історій повно, на кожну існує малюнок, підтекст і теорія...

Розчинений в сотнях,
Загублений в нетрях,
Накопичує полум'я гострих піщинок,
Проростає крізь стіни двоповерхівок,
Чорний смітниковий бак
Біля дорожнього знаку.

Заплутаний в людях,
Пошкоджений вітром,
Нагадує проіржавілий вуличний стіл, усю його палітру,
Розтягнутий вздовж стіни, прибережений на літо,
Саморобний гордий стяг,
З підписами та іменами.

Відгомін дитинства в моменті старіння.
Сузір'я незмінностей проти тенденцій.
Пригоди секретнії.
Повідомлення зранку,
В якому або вже надмірно (зайшло куди треба, і вийшло димно), або ще небагато куль, дронів, гаубиць і танків.
Вкрай несподівано й швидко наново стало навалою, серед уламків, споряджених, цих зрощених пристрастю хвиль.

В ідеях нової моделі речей криється тонке відчуття... Питання ніби банальне:
Чи спрага щодо надійності зможе вилікувати необхідність у руйнуваннях?

⋮⋮⋮   No. 6284 OP

File: 1727852952.123532-.JPG ( 18.83 KB , 465x702 )

https://soundcloud.com/vitalii-danyshchuk/korotko-pro-golovne
Vitalii Danyshchuk - Коротко про головне

Такі тумани востаннє.
Приходить мороз.
Зводяться барикади із гроз.
Такі тумани починаються в теплі дні.
Пахне зброєю на війні.
В таку погоду в заторі стоять авто.
Жінки одягають пальто.
Дорога стає довга і зміїна.
Згадуються країни.

Творчість вмикає військовий стан.
Шепочуть слова крізь вологий туман.
Виводить букви на віртуальний протест.
Піднімається бунт. Ламається хрест.
В таку погоду зазвичай гуде земля.
Тричі згадую її ім'я.
В хмарному небі з'являється грім.
Тричі згадую дім.

В такі дні прозрівають незрячі.
Алкоголь продають без здачі.
Міста виходять з облоги.
Пишуть написи "До перемоги!"
Затихають смертельні гради.
Посилають подалі від влади.
Б'ють на сполох сирени і храми.
Свободу беруть брудними руками.
Коротко про головне:
В такі тумани зникає сумне.
Час, коли постріли, евакуація.
На цих уламках зростає нація.

https://www.youtube.com/@ridkist
https://www.instagram.com/ridkist/

⋮⋮⋮   No. 6285 OP

File: 1727920981.180387-.png ( 121.43 KB , 655x580 )

Творчий настрій початківця:
знайома музика, м'яке его, вперта інтуїція,
чай, осіння погода, тремтіння у пальцях,
футуристичні загадки, книжкові ілюстрації,
фентезійні історії, гіперреалістичні асоціації,
запаси продуктів, таємничий погляд,
на половину розвідана мапа пригод,
мов електричний заряд, ще один спогад,
нова порція вуаєризму, третя поспіль, а не в ряд,

корисний предмет для туризму,
логічні двозначності, гачки роздумів,
у математичній сукупності квітне гнів,
ідеалізоване / прагматичне бачення,
романтичні вірші, немов вперше, коли нічого не втрачено, поки ще,
героїчний вчинок, але без хрещення, тому що атеїзм доречніше,
в середині гірше, ніж у завершенні
марні / милі / дивні / пильні очікування,
комплект малюнків, візерунків та вражень,

словникове тлумачення "вітер в кишенях",
тижневі випуски улюблених серій,
відверта розповідь знайомого Схемника,
мозковий штурм складної проблеми,
перевантажені відволіканнями праці без методичного навчання,
забуті слова на прощання, планомірні зусилля, ритмічні старання,
емоційні хвилі під час телефонних розмов, відхилення
від наміченого маршруту, затягнуте коливання,
розгубленість, коли кажеш, що "все нормально".

Чи це невинна брехня? Чи це є банальність?
Ні. Ані потім, ані тоді, ані зараз.
Це немов уві сні відчути катарсис.
І від цього аж ніяк не стає гаразд.
Але згодом, все ж таки, є вірогідність, шанс,
Буде дуже легко та файно.
Між буремністю та спокоєм—технічні паузи.
Модерне відродження. Неоренесанс.
Нерви. Уява. Раціо. Опрацювання. Час.

⋮⋮⋮   No. 6287 OP

[15:30 - 17:29]
"- А другий текст, який ти попросила, називається "Смерть Венери". Я теж, до речі, дуже люблю ілюстрацію. Але, на жаль, так не покажеш, це треба було б... Ну, ми уже не підготувались.
- Куплять книжку, побачать все.
- Ну, сподіваюсь.



Смерть Венери

За неписаними законами побуту і буття посадив дерево і збудував дім.
Все, як у людей: узяв найдобрішу жінку за дружину;
пофарбували разом стіни і купили тюль—
делікатний і білий, мов перша листопадова паморозь;
придбали новий холодильник,
викинули батьківську радянську порцеляну;
повісили на стіни чорно-білі лиця предків і класичну картину,
лише одну, але ту, що обом полюбилася—
замріяна гола золотоволоска стоїть на мушлі у морі.

І дитяча—тут буде дитяча кімната.
Власноруч змайстроване ліжечко
вийшло трохи кривеньким, але дуже ніжним.
Так приємно торкатися пальцями дерев'яних билець,
теплих від жовтого сонного сонця, що зазирає сюди пообіді.

Ракети прилетіли о третій ранку,
російські Калібри, як повідомив пресцентр.
Після прильоту, на місці одного з розбитих будинків лишилося небагато:
уламки меблів, шматки одягу, міжкімнатні двері і рами,
обгоріла мікрохвильовка, несподівано вціліла ваза...
І шматок картини, із зображенням богині весни,
що з одежею в руках зустрічає на березі моря
народження тієї, кого більше нема."

Ірина Цілик - найсвіжіші тексти з поетичної книжки «Тонкий лід»

⋮⋮⋮   No. 6288 OP


⋮⋮⋮   No. 6296 OP

https://kropyva.ch/p/res/72513.html#75223
Кожне життя складне.
Кожне життя важливе.
Україна—шлях до мрії,
Волю, розум, почуття—у дії.

Мені здавалось, що зла не існує.
Виявилось, що насправді зло є.
Це те, що призводить до ще більших страждань.
Чому в гедоністів більше прав, ніж в добродіїв знань?

На кожному кроці є труднощі.
Мова не тільки про гроші.
Якщо навчитись добре робити одну справу,
То й багато інших справ—також під силу.

Навчання—процес самостійний.
Не поради, а співучасть важливі.
Коли відчуваєш лінь, нудьгу, провину, сумніви, заздрість, чи паростки злості—
Додай до цього уяву, обов'язок—і поринь у працю заради продуктивності.

Коли виникає проблема обрати варіант—
Усвідом пріоритети, зроби чіткий план.
Вже зробив—то не поспішай віддавати, і якщо не бракує часу
Спершу перевір на помилки, про це варто дбати кожного разу.

Кожний день і кожну хвилину, кожну частинку-мить користатись
Досвідом й вміннями; норм, правил та принципів дотримуватись!
Ставати кращою версією себе кожного дня,
Робити цей світ кращим місцем для життя!

⋮⋮⋮   No. 6297 OP

Борис Грінченко «Моє щастя» | Читає Поліна Ткач | Слухай
Борис Грінченко - Моє щастя

Хай люди женуться за втіхами світу?
Женуться за брязкотом злота дзвінким,
Затоптану душу, багном оповиту,
Востаннє затопчуть нехай перед їм.

Хай люди женуться за владою в світі,
Вганяють за правом веліти страшним,
І хай Рубікони, всі кров’ю политі,
Не страшно для його проходити їм.

Хай люди женуться за славою в світі
І за фіміамом її запашним
І в йому знаходять нехай, немов діти,
Усе, що бажали, що марилось їм, —

Те право веліти і сяйво від слави,
А з їм і ті гори усі золоті
Віддам я за милої погляд ласкавий,
Віддам за кохання хвилини святі.

Віддам я за милої карії очі,
За погляд, за усміх, як щастя ясний,
Віддам за ті райськії місячні ночі
І за поцілунок, як сонце палкий.

Віддам, не жалівши, віддам без вагання:
Без влади, без слави, без втіх золотих —
Я знаю—в хвилини палкого кохання
Я дужчий, щасливіший буду за всіх.

Але ж і ті очі ясні, що кохаю,
Але ж і рожеві ті пишні уста
І те раювання солодке без краю,
Що дасть нам кохання доба золота,

Але ж я усе це віддам без вагання
За те, чого краще ніколи не знав,
Що вище од влади, од слави й кохання,
Що раз тільки й мав би, якби я придбав.

І хоч після того не міг би я жити,
І хоч я на мить тільки й бачив би рай,
Але ж я віддав би усе на цім світі
За змогу умерти за рідний свій край!

⋮⋮⋮   No. 6299 OP

File: 1730124225.397964-.JPG ( 26.25 KB , 346x576 )

Іван Франко - Сідоглавому

Ти, брате, любиш Русь,
Я ж не люблю, сарака!
Ти, брате, патріот,
А я собі собака.
Ти, брате, любиш Русь,
Як хліб і кусень сала,—
Я ж гавкаю раз в раз,
Щоби вона не спала.
Ти, брате, любиш Русь,
Як любиш добре пиво,—
Я ж не люблю, як жнець
Не любить спеки в жниво.
Ти, брате, любиш Русь,
За те, що гарно вбрана,-
Я ж не люблю, як раб
Не любить свого пана.
Бо твій патріотизм—
Празнична одежина,
А мій—то труд важкий,
Гарячка невдержима.
Ти любиш в ній князів,
Гетьмання, панування,—
Мене ж болить її
Відвічнеє страждання.
Ти любиш Русь, за те
Тобі і честь, і шана,
У мене ж тая Русь—
Кривава в серці рана.
Ти, брате, любиш Русь,
Як дім, воли,корови,-
Я ж не люблю її
З надмірної любови.

⋮⋮⋮   No. 6301 OP

File: 1730202821.919102-.jpg ( 287.04 KB , 483x536 )

Емоційний шторм в обладунках та автоматичний сон в руках.

У ці моменти простору та координат часу—міражі рясні.
Уява хвилями листів слів серед піску вимальовує креслення.

Краще не заглиблюватись зі здоровою головою у порожнину цієї жуті.
Слухати уважно пісню вітру, аби цілком ухопити мету й суть.

По телеящику усі гороскопи обірванців заплутали аристократичні казочки.
Накази слід виконати до кінця цього тижня, за допомогою магічної палички.

П'янчужки танцюють на снігу, прикрашають шкарпетками ялинку, зі склянкою в голові.
Прийшов час, коли все здійсниться органічно, без зайвого тупотіння, в обгортці новій.

Вага добробуту, під тиском очевидців, стає важче, затиснена у лещата, в слизьких умовах.
І покарання негідників теж стаються, малими порціями, ніби ліки проти бавовни в мізках.

Витримати, щоб встигнути згадати... Про елементарні плани на майбутнє у течії сьогодення.
Доросла людина, немов дитина, втікає від технологій та знань, у ностальгію, без оголошення.

Світло ідей ззовні згасло, проте лампочки механізмів всередині ще працюють.
(Паралельно влітає пегас у калюжу на вельми великій швидкості.)
Щоб там не казали, а повітряні замки не тануть, не згоряють, і током не б'ють.
(Їх навіть ніхто не спитав, бо не вистачає ані уваги, ані влучності.)
Ніхто не відає, чи можливо пояснити це відцентровими силами, або гравітацією?
(Або відає, і не каже, тому що це страшна таємниця?)
Істеричне саторі [від яп. 悟—«просвітлення»] знов змінюється медитативними ітераціями.
(І слова загортаються в нитки візерунками, як киця.)

Гумка годинників розтягнулась, витягнутий ласий шматочок нігтями,
І по трохи, з ніжністю, згортається знову у липкий кусень між губами.

⋮⋮⋮   No. 6304 OP

https://kropyva.ch/b/res/355934.html#356133
Ця дошка зображень і ліній життя—
Немов гра,
З величезною кількістю окремих команд.
Одна мить—один вибір—одне уявлення.
Замість примар—
Листя свідомості серед спалахів гірлянд.

https://kropyva.ch/b/res/355934.html#356134
Приховане і незроблене,
Наче дерево зрублене,
Ніби зморшки та брови насуплені,
Або як коли небо гримить в вишині.
Чи це тимчасово? І чи правдиво?
Не видається новою надія на диво.

https://kropyva.ch/b/res/355934.html#356137
Безос робить пожертви.
Має на це причини.
Чи добре бути багатим?
Чи є злочин в тому гнилий?
Якщо жертводавиш—не думай,
Що це є відкуп від чогось.
Повернеться щастя тому,
Хто віддає, немов кида у воду.

https://kropyva.ch/b/res/355934.html#356141
Має кожен учень
Світогляд сукупчень,
Мудрості взірець.

Може розрізняти
Кожен міфоборець
Вигоди та втрати.

Необхідною цільцеві
Є уважність та знання,
Гнучкість, витримка і воля.

https://kropyva.ch/b/res/355934.html#356143
Симптоми: сентиментальне маячіння, і важкість у голові.
Причини: ймовірно від нестачі вітамінів і від вагомих думок.
Хитрість: мовчання та цілеспрямовані, рішучі, й точні кроки.
Ціль: звільнитись від сумнівів, отримати довгоочікуваний спокій.

⋮⋮⋮   No. 6307 OP

https://kropyva.ch/b/res/355934.html#356171
Важко працює аграрій.
Рятівникові теж не солодко.
Кожен повагу шукає.
Вистачить всім, якщо коротко.


https://kropyva.ch/b/res/355934.html#356196
Коли ти маєш зупинитись?
Наскільки ти свідомий?
Чи можна в дзеркало влюбитись,
Якщо навколо сором?
Замість ілюзій—правдою жити,
Щоб не тужити у колі, на дні.

https://kropyva.ch/b/res/355934.html#356286
Жив собі їжак.
Був гострий на смак.
Згинуть не боявсі.
Хитро усміхавсі.

Але одного разу
Їжака спитали:
"Де твої голки, їжу?
Самі заховались?"

Їжачок не був дурним,
Вирішив дізнатись:
"Якщо мої голки зникли,
Де я б міг їх взяти?"

Звірі подивились уверх—
Там росли листочки.
А під ними, в усі боки—
Гілки, мов заточки!

"Так, мені потрібен щит",—
Їжак роздивився.
"Але як тоді мені
Їх у спину втиснуть?"

Звірі зрозуміли вмить,
І дали відмашку.
"Це тобі наш ПеВеА—
Клей вдодачу биту пляшку."

https://kropyva.ch/b/res/356132.html#356292
Риба прагне туди, де глибше,
Птах—туди, де вище.
Людина шукає там, де комфорт,
А деякі люди—шукають торт.

У торта забули спитати.
Чи сам себе торт з'їв би?
Чи може йому бракує тіста?
Але, звісно ж, торт мовчить.

Спечений кондитером, котрий бурчить:
"Торт не такий смачний вийшов як би міг.
Буду пекти пиріг. Пирогові й коржа не треба.
У торті, готовим до вжитку—пиріг-крем-брюле."

І це він тільки почав пекти.
Риба і птах вже встигли втекти.
А кондитер все ще бурчить:
"Іще зі смаком кави-латте!"

З духовки пішов аромат—
Кондитер одразу хапає лопатку...
І прокопує цілий тунель.
Навіщо? Рецепти шукати?

О, вже виліз! Кондитер тримає
В одній руці землю, а в іншій—пиріг,
З тортом солоденьким всередині.
І з ароматом кави латте? Хто ж про це знає...

https://kropyva.ch/b/res/356284.html#356314
Серце кипить від знання.
Компас слідкує за числами.
Зірки оголошують тихий стан,
Чарами сновидінь розгортають рамки.
Вулиця—перехрестя домів.
Серце—ємність для снів.
Інтерес—маршрутний потік.
Очі—вікна думових часток.
Ночі—це двері, а небо—вінок....

Наша місія зайшла далеко.
У світлі останніх подій,
Ми маємо бути впертими,
Шлях до цілі, яка без змін.

Вітер шебуршить.
Скарб не такий важкий.
Як тільки знаходимо у лісі місце,
Біля вогнища треба зігрітись звісно.
Гори чекають на спуски лавин.
Річка бажає сплеснути гребенями.
Поле квітне полчищем стебел.
Чисте повітря на сонці блищить.

Місія—жити.
Світло є тут.
Небо вкрито
Шляхами в майбутнє!

⋮⋮⋮   No. 6309 OP

File: 1730480945.293815-.JPG ( 65.28 KB , 313x1007 )

My Favorite Mathematical Limericks!

A mathematician confided
That the Mobius band is one-sided.
And you'll get quite a laugh
If you cut one in half,
Cuz it stays in one piece when divided.

(by an unknown author)

Математик довірився тому, що
Стрічка Мебіуса однобічна. І якщо
Ви розріжете її навпіл вздовж
Будете приємно здивовані, може,
Бо вона залишатиметься цілим шматком. Отак, невість-що.
(невідомий автор)



A dozen, a Größen, a score,
Plus three times the square root of four,
Divided seven, plus five times eleven
Is nine squared and not a bit more.

(by Leigh Mercer)

Дюжина, грос, рахунок (у формі двадцятьох),
А також тричі квадратний корінь чотирьох,
Поділені на сім, плюс п'ять на одинадцять
Це дев'ять в квадраті, й не більше, тр№сця.
(Лі Мерсер)



Repeated substractions are grind,
But when you see zeros combined—
Any number will do both lot or a few,
So we say the whole thing's undefined.

---
One hundred, two tens and an eight
Times the root of a constant that is great
When foolowed just so by the string nine eight nought
Has a bottom that's not about hate.

(Michael Stevens)

Повторені віднімання—це подрібнення,
Проте, коли ви бачите нулі у поєднанні,—
Будь-яке число може бути у чисельнику, мале або величезне,
І тому ми кажемо, що увесь комплекс дроби є невизначеним.
---
Одна сотня, два десятки та вісім
Помножені на корінь великої константи [десь 2,71828]
Разом з дев'ятьсот вісімдесят, і ця кількість
Має нижню частину, яка зовсім не "злість".
(Майкл Стівенс)



The integral t squared dt
From 1 to the cube root of three
Times the cosine
Of three pi over nine
Is the log of the cube root of e.

(Matthew)

Інтеграл t у квадраті, з диференціалом змінної t [умовного "часу для багатьох"],
Від одиниці до кубічного кореня з трьох,
Помножений на косинус
З трьох пі, розділених на дев'ять, (дякувати Vsauce,)
Є логарифмом кубічного кореня з e.
(Меттью)

https://www.wikiwand.com/uk/articles/Лімерик_(поезія)

⋮⋮⋮   No. 6310 OP

Юрій Прокопенко - Монголи

Ти слухаєш занадто сумну музику,
Щоб бути веселою.
Ти ж не брала це життя в позику,
Тож не блукай пустелею.
Хіба ти задоволена болотом взимку,
Яке спотворює білий сніг?
То чи можеш радіти своєму вчинку,
Коли на сльози перетворюєш сміх?
Навчись посміхатись дотику світла,
Коли відкриваєш майбутнього штори,
Та підставляючи обличчя вітру,
Долаючи чергове горе.
Ще не раз буде нестерпно боляче,
Ще будуть втрати і зради.
Хтось поцупить світло сонячне—
Ти скажеш: "Які ж вони всі гади!"
На душі стане самотньо і холодно,
І ти спробуєш втопитися в алкоголі.
І тобі би напевно було би все одно,
Якби у тебе в роду були монголи.
Колись монголи були крутії,
Кажуть, що їх боялись навіть китайці.
Послухай, а китайці, вже тоді,
Вміли круто загинати пальці.
Але, з часом, монголи стали слабкі,
Так само, як слабка зараз ти.
Час—ні до чого...
Ні до чого віки.
Ні до чого монголи з орди.
Є тільки життя
І ти...
То йди,
І не слухай музику сумних днів,
Позбудься монголів і їх барабанів.
Головне—щоб у серці вогонь горів,
Але не той, що гріє шаманів.
Роздмухуй справжнє полум'я
Без чаклунства і приворотів.
Воно горітиме, до поки життя
Не припинить своїх оборотів.

https://www.poetryclub.com.ua/author.php?id=22304

⋮⋮⋮   No. 6311 OP


⋮⋮⋮   No. 6313 OP

https://soundcloud.com/kolos28570
"Колос", Вірш про тебе (mus. FAMR)

Безпричинно закоханий в те, як ти слухаєш вітер,
Безконечно голодний на втіхи науку твою,
Безконечно далекий від плавності слів, від граційності літер,
Безконечно близький до очей твоїх – в них я колись потону.
Бо немає імен, від яких кораблі б не тонули,
Бо немає богів, що підтримують тільки диявола в серцях,
Бо немає молитви, яка б воскрешала минуле,
Бо немає на цвинтарях часу живого, немає любові в мерцях.
Є в кишенях весна, а на клапті землі – полуниця,
Є будинок старий. Там потріскались стіни й травою узявся цемент.
Є для тебе садок і для нас на розчахнутій груші свободи жар-птиця,
Є у кожного з нас перехрестя й жаданої істини втішний момент.
Тут солодким стеблом в небо рветься душа наша грозами вмита,
Тут за спільним столом розкладемо на біле і чорне наш космос земний,
Тут звучатиме музика чиста і справжня, грошами не вбита,
Тут напишемо реквієм болі, в малиннику храм побудуємо свій золотий.
Ти зітреш мені пам’ять і стежка нова нас покличе з собою,
Ти помиєш всі вікна, щоб місяць поночі приходив у нашу сім’ю.
Ти зігрієш руками своїми цю землю, ти в неї посадиш надію,
Ти зламаєш порядок неправильний, знищиш імперію зла і закличеш на небо зорю.
А сьогодні такий безпричинно закоханий в глупство своє,
Бо ще вчора ловив твої руки й березовим соком невинно стікав.
Завтра я приберу ці кімнати, позбудуся зайвого – хай за водою іде.
Післязавтра тебе запрошу до цих стін залягти споришем
Між смарагдових трав.
Бо коли ти пішов, а тебе ще ніхто не пускав,
Тільки й думаєш: жив ти, любив чи на небо впусту нарікав.

⋮⋮⋮   No. 6321 OP

File: 1731793102.240979-.JPG ( 83.74 KB , 890x885 )

ЗаВІРшована - Тепер ми квіти (Official Mood Video)
ЗаВІРшована - Тепер ми квіти

Тепер ми квити.
А краще б квіти.
Чи знов ходити?
Я пас, сходи ти.

Не вийдеш друком—
Давай хоч другом.
Дозволь любити.
Як ні—люби ти.

Спалені книги
Внаслідок криги
Гірко губити.
Торкнись губи ти.

Виб'єш клин клином
З всесвіту плином.
Чом нам курити?
Прошу, кури ти.

Поки я зліва,
Капость і злива.
Тягне творити...
Словом... Твори ти.

З'єднані димом,
Спіймані дивом.
Варто спинити.
Ніяк? Спини ти.

Тепер ми квити.
Раніше квіти.
Як нас змінити?..
Ще раз... Зміни ти.

⋮⋮⋮   No. 6324 OP


⋮⋮⋮   No. 6326 OP


⋮⋮⋮   No. 6327 OP

File: 1732443865.352388-.jpg ( 335.81 KB , 485x707 )

Білий персонаж—це не я

Роблю заради, а не проти. Самостійно. Все ще.
Моїх героїчних постатей завжди буде більше, і вони будуть краще до того ж ще,
Ніж всіх тих потворних, хитропорожніх поганців.
Їх не злічити всіх, бо плутаНі, кульгаВі, зіпсуТі, вогКі—мов цВіль, й Не ТільКи.
В ЛипКій ТемряВі завжди бракує во-о-гНів...

Скільки часу пройшло? Вже багато ніби.
І все ще на позиції чорне-етки-и. Ось от сті-і-і-і-іль-ки.

Чи це-е дале-еко? Чи це подарує нову можли-ивість?
Ніби так, і це вже є ті самі миті в житті, наче як у листі.

І все ж є враження, що історія застрягла у вічності.
Ця потреба у вільному часі означає готовність
Далі триматись та наближати бажану дійсність.

Змішані почуття:
І спекотно,
І холодно,
І солодко,
І гірко,
І розряджено,
І стиснуто
Водночас від сумлінності.
І немає нічого гіршого за той стан,
Коли знаєш впевнено,
Можливо було би багато
Іще встигнути-и...

Але тебе ніхто не чекає вже.
Їхні проблеми не дуже чіпляють.
І всі вони праві, що потрібно діяти.

Підійти, послухати.
Посумувати, і записати.
Оцінити це відчуття...
Накопичити сміливість.
Зберігати цілісність.
Спрямувати зусилля для...

І поваги, і любові, і заради життя.

⋮⋮⋮   No. 6328 OP

File: 1732661171.777964-.jpg ( 207.69 KB , 843x662 )

Пил самотності

За невисловленим стоять дома.
І в кожному з них—картина.
Світло з тінями робить дива,
Але в них не помітно людину.

Можливо, двері до таємниці ще не відриті,
Бо замало правди, щоб спричинити історію.
У вікна, які, немов фарба, на стінах розлиті,
Проник холодний вітер, але, на жаль, не зорі.

Вулиці вперто спрямовують натовп людей.
Ніхто з них не був ще за тими дверима.
Нам достатньо було б і звичайних речей.
В домі, окрім кота, ще дідусь і дитина.

Що стає з чоловіком, котрий в двері ввійшов?
Він набуває збільшених кількісно копій себе.
Що буває з жінкою, котра туди потрапила знов?
Її поглинають хвилини зі скрині пам'яті стебел.

Не загадка вже: дзеркала часу в просторі (по)бачень.
Модель поведінки—це можливості/-ей вікно/-на.
У кожного слова—до пів тисячі добірних значень.
За кожне диво ціна—страждання. Відчуйна/-не/-ні.

⋮⋮⋮   No. 6331 OP

This poem is heading to Jupiter
https://www.loc.gov/programs/poetry-and-literature/poet-laureate/poet-laureate-projects/a-poem-for-europa/

Ада Лімон - Ода таємниці: вірш для Європи

Аркою під нічним небом, ми,
ніби чорнильні
на тлі розлогості темені,
вказуємо [нині]
до планет, які знаємо, ми

закріпляємо
коротенькі
бажання на зірочках.
З землі, [на якій живемо,]
ми вглядаємось в небо,
наче у безпомилкову
всесвіту книгу—
експертну та очевидну[, єдину].

І все ж існують [деякі] таємниці
[окрім космосу та зірок]
і під нашими небесами
[у горах, пустелях, рівнинах, лісах, океанах...]:
китова пісня, і спів співочої пташки[, ніби мелодійний гачок],
її дзвін серед дерева гілок,
що колихається вітром [і шарудіть місцями].

Ми є створіннями у стані невпинного благоговіння,
зацікавлені красою,
листям та цвітінням,
горем і насолодою,
сонцем й тінями [, їхніми усіма вкрапленнями та проміжними лініями].

І не темрява нас єдна,
не холодна далечінь космосу, а
жертовність води,
кожної краплини дощу [та водоспадів подекуди],

кожної річечки, кожного пульсу,
кожної жилки[, кожної хвилі часу].
О другий місяцю,
ми теж створені з водиці,
величезних і привабливих
морів[, немов диво всередині інших див].

Ми теж створені із чудес[(ким ми були і ким стали?)],
з великих та звичних союзів кохання,
маленьких невидимих ​світів [уяви],
з потребою кликати крізь темряву[, щоб віднайти джерело геніального поєднання].

⋮⋮⋮   No. 6332 OP

File: 1733011591.850005-.jpg ( 234.72 KB , 369x369 )

Сльози від "ніколи".
Радість від "завжди".
Ти в мені—"зі смаком коли",
Я для тебе—"туди-сюди".

В зимовому парку сонячний день,
Вітер шепоче крізь навушники: "Тиск".
В моїй поштовій сумці нотатки й варення.
Вода калюж затікає в кросівки. Близько.

У подорожі крізь домівки знайомі
Ховаються увечорі у своїх під'їздах.
А на березі видно, як "привид" пливе у човні...
То рибалка заплутався у рибальській сітці. Жах.

Час повертається в спогадах на місяць назад.
Осінь. Листя. Доріжки. Дерева. Пожовтілі сторінки.
Реальність цікава. І вдень не хочеться спати.
Міcця відпочинку інколи нагадують ринки. За ґратами.

⋮⋮⋮   No. 6338 OP


⋮⋮⋮   No. 6342 OP

File: 1734644879.906444-.jpg ( 258.54 KB , 640x640 )

>>5806

Як ти?—не буду тебе питати.
Довгі подробиці—атрибут
мирних часів, нині інший статус.
Просто, будь ласка, будь.

Курс на життя зараз не дорожчий
за нафтовий барель, та я молюсь.
Фронт, укриття, чужина абощо—
просто постав тут плюс.

Маєш, напевно, чималий клопіт,
часом і я наче з ніг валюсь.
Дві наші долі малюю на попелі:
лінія, лінія—плюс.

Павло Вишебаба

⋮⋮⋮   No. 6344 OP

File: 1735168304.14394-.jpg ( 61.34 KB , 500x500 )

https://www.youtube.com/@inshatysha
https://soundcloud.com/user-422134550/sets/nsha-tisha-potyag-2021
Дует «Інша Тиша»—це колаборація поетки Катерини Волошиної та музиканта Сергія Радзецького.

Альбом «Потяг» (2021)—своєрідна музично-поетична подорож, де вірші, перетікаючи один в одний, складають картину потягу від його першого вагону до безкінечності.


Інтро

6:47...
Мій потяг вирушить за три хвилини.
І передусім,
Я хочу спитати себе:
"Днини проходять невпинно,
Допоки існує Земля...
Хто в них?" (Я).

Якими дорогами ляже мій шлях,
На чорних полях
Від деревини ухильнуті трави.
Небо біло-червоне—чітко, графічно.
Лягай на нього, гілля.

Я пускаю повітря в живіт,
А потім—в легені.
Безперечний геній
Придумав тіла.
Я народжуюся.
Галаслива, мала.

Люди тануть, мов тіні
Тонкі, на пероні...
"- Проводжаючих просимо вийти з вагонів.
Подорожнім—зайняти свої місця.
Згідно цінностей та...
Відчуття."

⋮⋮⋮   No. 6345 OP


⋮⋮⋮   No. 6369 OP

File: 1737926060.170549-.jpg ( 383.5 KB , 536x800 )

File: 1737926060.170549-2.jpg ( 245.29 KB , 1080x1081 )

File: 1737926060.170549-3.jpg ( 657.21 KB , 974x1323 )

File: 1737926060.170549-4.jpg ( 349.39 KB , 507x800 )

Максим Кривцов - Вірші з бійниці

я знаю тут у поміч лише жовтий скотч
так вабить декольте цієї дивної весни
пішли за нею вслід бо хто якщо не ми.
як короп в ставі вигравало тіло зброї
а він сказав візьми цей скотч лиш він загоїть
бери землі цієї берці й лісу тепле пончо
якщо ти наш намотуй більше, більше скотчу.
і говори зі мною більше говори ти
бо все мине крім слів як дим і ніч і вітер
ти так полюбиш це терпке прозоре місто
спускайсь з гори поки тут візуально чисто.
ця дика ніч і тут горланить все минуле
а тобі добре бо чотири, п’ять і нулик
все повертається як ляпас чи як ранок
та ми залишимося тут широким шрамом.
і вже земля нам так гірчить тепер як оцет
і як скінчиться скотч бери намотуй сонце
і в ночі цій неначе риба в клярі я
чи ще у Вас лишився скотч Небесна Канцеляріє?
весь світ у ранах я візьму цей жовтий скотч
я знаю тут у поміч лише жовтий скотч
так вабить декольте цієї довгої весни
ми всі пішли на Схід бо хто якщо не ми.



Катерина Міхаліцина - Рорзламані люди

(останні слова прабаби)

вчися сіяти тишу і ростити дерева.
іти і не спинятися, поки їхнє гілля
найвищого дроту сягне. Тоді паща лева
роз’ятриться. І глянуть вони. звідтіля,
де тілько роботи, шо різати по живому
ступілими ножицями, шкрябати по хребтах
голодним залізом. тож у тебе, дитя, стілько дому,
скілько повітря у роті, скіко безслів’я в щоках,
ти повітрям надійнятих. та - хтозна -
може, і менше…
не суди мене за непамять. І лева того не суди,
шо пащу розз’явлює, ніби запитує: комо грядеши?
вчися сіяти тишу і дерева свої рости.



Ганна Яновська - Золотий носоріг

Ліс, і гора, і цей дім під горою, сад, який не обійти...
Просто на стежку перед тобою падає плід з висоти.

Де всі знайдені під мостами а чи в порту?
Капітан-самовидець від їхньої долі утік.
Він вже бачив, скільки всього на світі має мету,
І своєї не вимовить—проте й не забуде повік.
Хто купив його в учні, вжахнувся колись і сам
Непрозорим, двосічнозорим його очам.
Хто зловив, хто купив, хто продав—відійшли за межу.
І закон відійшов, та сліди якщо хоч—покажу.



Володимир Тимчук - In principio erat Verbum. Україна: Поезія часу війни

Регіна Гуманець - Війна...

крізь сон ранковий—
сильний гуркіт,
давно знайомий, і чому
його я чую..?
з весни сімнадццятого—вдома
я є, і бути не повинно
його ніяк!
чи, може, сплю я?
може, сниться
мені минуле?
давно-давно мені не сниться
нічого зовсім—снів не бачу...
коли приходять побратими
до мене в гості, то не сни,
а справжність, явність...
виринають
Майдан, АТО, живе життя—
не сон—усіх я бачу
живими
й з ними оживаю
і я...

⋮⋮⋮   No. 6371 OP

File: 1738614692.910904-.jpg ( 35.34 KB , 403x590 )

Григорій Чупринка - Натхнення

В ніч, як острах суєвірний
Серце холодом різне
Або гострий сум безмірний
Смертним духом повійне,

Мир тоді — німа пустиня,
Безвідрадная тюрма,
Де марнується святиня,
Де сердець і душ нема.

В час такий бажанням диким
Вся душа моя тремтить,
Щоб всевладним, дужим криком
Смертну тишу розбудить...

1909

⋮⋮⋮   No. 6374 OP

File: 1738814873.982849-.jpg ( 45.42 KB , 640x480 )

Всевишня #забавка #вінграновський
Вінграновський Микола Степанович - «Може бути, що мене не буде…»

Може бути, що мене не буде,
Перебутній час я перебув,
Але будуть світанкові губи
Цілувати землю молоду.

І моєю літньою судьбою
На Поділля, Галич і на Степ
Карим оком, чорною бровою
Ти мене у серці понесеш.

Погойдаєш, вигойдаєш, вивчиш
І на вік і на єдину мить
Біля себе, вічна і всевишня,
Знов научиш жити і любить!

⋮⋮⋮   No. 6375 OP

File: 1739215097.590851-.jpg ( 549.15 KB , 1200x675 )

Japanese poetess Kurama. “Oleskyi Castle”. Author’s singing.
https://mala.storinka.org/1/by_date/ua/tag/511.html
Дев'ятихвоста (Японія) - Олеський замок

Як знайти дорогу до Олеського замку?
Холодні вітри шепочуть.

Місячний постріл на світанку.
Як знайти дорогу до Олеського замку?

Шепчуть сиві хмари.
Місячний постріл на світанку.

Олеський замок на Львівщині: князі, королі та привиди (24.11.2023):
https://zaxid.net/oleskiy_zamok_na_lvivshhini_istoriya_legendi_foto_fakti_n1575055

⋮⋮⋮   No. 6377 OP

«9 років ув'язнення за поезію» ІГОР КАЛИНЕЦЬ | ОБЛИЧЧЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Ігор Калинець - Стежечка

"Ходім зі мною, стежечко.
Обережно,
не зачепися за камінець,
переступи соломку
і під спориш не ховайся,—
все одно бачу.
А там,
за городом
ого як ти виросла!
Сама біжиш,
через струмок перескакуєш,
батіжком по пилюці цвьохаєш
за суницею збочуєш,
топчеш горох при дорозі.
Коли б глянути, стежко,
он з тої гори на всенький світ!
Тільки не поспішай:
така верчена ти,
як дзига.
Але ж світ красний—
голова крутиться..."



[Return] [Go to top] [Catalog] [Post a Reply]
Delete Post [ ]

[ Кропивач ] [ a / b / bugs / c / d / f / g / i / k / l / m / p / t / u / ]