⋮⋮⋮
No.
5764
Загальна нитка поезії.
Попередня:
https://kropyva.ch/l/res/289.htmlГенрі Д. Торо - Хоча всі доліХОЧА всі долі мають виявитись неблагими,
Не залишайте рідної батьківщини.
Нарешті заякорений корабель на місці, а не в морі;
Кінь має під пагорбом спочивати поряд;
Але наша доля стрімко триває,
І в кожному моменті нас вітає.
Судно, хоч його щогли й міцні,
Під шаром міді своєї несе гусінь;
Навколо мису, через лінію,
Його курс обмежений до льодових ланів;
І неважливо, наскільки вітерець є м'яким,
Наскільки моря мілкі чи глибокі,
Чи він з міста Маніли шворку несе,
Або у своїх трюмах з Мадейри вино утримує,
Чи китайські чаї, чи іспанські шкури,
У порту чи на карантині корабель стоїть;
Далеко від бурхливих своїх рідних берегів,
Черв'яка з Нової Англії виношує його блокшив,
І потопить його в індійських морях, уявимо,
Разом зі шворкою, вином, шкурами та китайський чаєм.
⋮⋮⋮
No.
5774
OP
Маркітний
Мені потрібно міцно,
Мені потрібно моцно,
Мені потрібно якісно,
Щоб було все, як слід.
Я був би навіть більш радий
Якби це стало в якості норми.
І мене не хвилює
Наскільки це круто,
Бо це мій власний вибір,
І я це сам зроблю.
Будь ласка,
Цілим шматком,
Без огризків,
Без дивних зубців,
Просто, чітко і чисто...
Й не потім,
А зараз!
Timid
I need it to be very strongly,
I need it very surely,
I need a qua-li-ty
As it should reather be.
I'd be much happier firmly,
Іf that would became as a norm.
And I don't care about
If it cool or not,
Because it's my own choice
And I'll do it myself.
Oh, please,
Let it be without any stubble,
Without weird cutouts.
Just simple, clear and clean...
And not later,
But now!
⋮⋮⋮
No.
5781
OP
Михайло Старицький - До молоді
На вас, завзятці-юнаки,
Борці за щастя України,
Кладу найкращії думки,
Мої сподіванки єдині.
В вас молода ще грає кров,
У вас в думках немає бруду,
Палає в серці ще любов
До обездоленого люду..
Не занехайте ж ви її,
Не розгубіть по світі всує,
Нехай вона ваш дух гартує
У чесній, славній боротьбі!
Бо стоголовий людський кат
Лютує, дужчає щоднини...
Не можна тратить і хвилини,
Поки ще стогне темний брат.
Поки живий, — мерщій несіть
Сліпому світиво просвіти,
І в серце, смертію повите,
Живу надію закропіть!
Вшануйте рідну його річ,
Назвіть без хитрощів своєю
І розженіте над землею
Ви непрозору, глупу ніч...
Най кат жене, а ви любіть
Свою окрадену родину, —
Й за неї сили до загину
І навіть душу положіть!
(1876)
⋮⋮⋮
No.
5785
OP
>>5784Сьюзен Крісті - Намалюйте паніУ місті швидко ніч настала, коли був карнавал.
Продавець солодкої вати останнім збирається та залишає свій ареал,
Зачиняє свій невеличкий візок та йде до якоїсь кімнати.
Його життя нагадує без особливих перебільшень ту саму солодку вату.
Другий чоловік працює в парку міста, на іншому його кінці.
Загостреною палицею він збирає розкиданий папір на землі.
Повільно ходить і дихає, у нього так болять ноги,
Нема на кого поскаржитись, хоча він раніше це пробував.
Тік-так,
Приходить час, а потім його не стає, ані годин, ні хвилин цих.
Тік-так,
Зрештою, час стикається з собою раптово сам наодинці.
Намалюйте пані, одягнену в найкращу сукню з паєтками.
Розфарбуйте її в улюблені жовтого, рожевого та брунатного відтінки.
Намалюйте пані, зробіть подарунок у вигляді пасм мішури, саме для неї.
І тоді вам не доведеться продовжувати жити насамоті.
Ще один парубок стоїть на перехресті вулиць, на вуглу будівлі,
Люди поспішно йдуть повз, зі страхом, що погляди зустрінуться їхні.
Він продає червону кульку свою, аби спати у ліжку вночі за оплату.
Він, швидше за все, продасть одну, бо щось не помітно натовпу.
Тік-так,
Приходить час, потім ніц не стає, ані тут, ані там.
Тік-так,
В решті решт, залишається все сам на сам.
Намалюйте пані, одягнену в найкращу сукню з блистівками.
Розфарбуйте її в улюблені жовтого, рожевого та брунатного відтінки.
Намалюйте пані, зробіть подарунок у вигляді пасм мішури, саме для неї.
І тоді вам не доведеться жити самотньо. Це гарна ідея!
HashFinger - A1.December.11
⋮⋮⋮
No.
5788
OP
Анатолій Лупиніс - Покритка
Тарасе, батьку, підійми чоло.
Поглянь на свою милу Україну.
Немало зим і весен відгуло.
І пил покрив прабатьківську руїну.
Кривавий пил.
Ні, ні, не спали ми.
Звивалися потоптані знамена.
Хиталися підвалини тюрми.
Не вмерла ще, —
Співали ми натхненно.
Співали рано. Розірвав той спів
Багнет із нами ж викутої криці.
Летіли кулі в марноблудство слів.
І жерла нам дивилися в зіниці.
Я бачив, як безчестили матір.
Мою матір.
Мене пестила покритка.
Яка називала своїм сином.
По землі вештаються байстрюки,
Які зовуть мене братом своїм.
Брати!..
Мамо!
Прокляття нам.
Небо, ти бачиш все
І не гримнеш обуренням та гнівом.
Земле, ми топчемо тебе
Своїми брудними ногами,
І ти не тріснеш,
Не розверзнешся прірвою,
Щоб поховати назавжди
Ганьбу свою та нашу.
Прірва?
Прірва…
Так, прірва під нами,
Та ми не бачимо її,
Ми котимося в прірву,
А мислимо, що летимо в рай.
В пекло!
В забуття!
Щоб і спомину не залишилося,
Ані сліду (досить наслідили),
Ані смороду.
Мамо,
В лиху годину ти мене родила.
З ганьби та блуду
Плід свій зачала.
Бодай в утробі ліпше задавила.
Бодай сама ти краще не жила.
Зґвалтована, обдурена, розп’ята,
З відтятим язиком,
Опльованим чолом,
Лежиш ти в пазурях коханця—ката
І ворона—могильника заклятого
Улесливо зовеш ти, облуднице, орлом.
Твої сини тебе ж і розпинають
За черствий хліб та кислий пійло-квас.
Нікчемних байстрюків голодні зграї.
Брати мої, про вас то я, про вас.
Все продали,
Від всього відреклися.
Чужий жупан.
Чужі думки й слова.
Від хитрощів он голови вже лисі.
Й підлота вас, мов саван, обвива.
Ні совісті,
Ні честі ані трохи.
Лише живіт,
Та баба,
Та гаман.
Хоча б на мить,
Хоча би перед здохом,
Спокутуйте підлоту та обман
Хоч словом правди,
Хоч півсловом щирим.
Бо діти нас і внуки проклянуть,
Коли дізнаються,
В який ганебний вирій
Ми торували їм дорогу—путь.
А ти, облуднице, все ніжишся в гаремі?
Твій яничар тебе нагодував.
І навіть хороми тобі відвів окремі,
Щоб люди не подумали, бува,
Що ти невільниця,
Наложниця,
Рабиня,
Він щедрим став,
Вельможний твій босяк,
І навіть з ганчірок червоно—синіх,
Щоб сором скрила,
Зшив тобі ковпак.
І ти, безстижая, у йому серед люди
Бредеш у слід за зайдою приблудою.
А я, твій син, народжений із блуду,
Прошу тебе,
Молю тебе,
Клену—
Зірви з очей облудливу полуду,
Розбий для тебе зроблену труну,
Стань знову юною,
Невинною стань знову,
Вінком покрий просвітлене чоло,
Поклич—
Твоє єдине лише слово—
Ми встанемо—
І що б там не було!—
Який би глум терпіть не довелося,
Який би біль не розривав грудей —
Ми за твої, за золотії коси,
За чистую блакить твоїх очей
Підем на бій,
На звитяг і на жертви,
По частці кожен віддамо себе,
Бо краще, мамо, нам сьогодні вмерти,
Ніж бачити збезчещену тебе.
Київ, 22 травня 1970 року
⋮⋮⋮
No.
5795
OP
Так, справді, ти знаєш вже, як саме виконаєш свою нудну справу,
Винирювання з каламутного нурту сумнівів—це лише мить вистави.
Твій перший крок підтримає наступний, другий, потім третій й четвертий іще.
Вогонь горітиме довше, ніж йтиме дощ, або навіть довше, і ти під плащем.
Твоя мета розіб'є всі кайдани залежностей і суперечності теж.
Глибокий подих, чіткість у рухах, метод свіжої бездоганності є.
Твоя мелодія підчас прогулянки змальовує таємні досягнення.
Дякувати собі, увага прикута до ідеї суміжного поєднання.
⋮⋮⋮
No.
5798
OP
Юрій Лазірко - провидiння
провидіння
сонячні каракулі
тінь списали
не котом
наплакали
розперезані
із підвіконня
пили вікна
наче пійло
коні
а за шибами
немов під ряскою
сон замулився
покрився казкою
наче сом-вусач
слизький
і ситий
рухав зябрами
мов легіт житом
неповторна мить
росла під віями
грані зведені
світи посіяні
хто там скрипає
по серцю ходить
в душу дивиться
немов у воду
то отой
для кого
в трюми спокою
всесвіти змітають
звагу кроків і
сплін плете сильце
із цівок зливи
а у подихах
знаходять диво
то за ним
не плачуть
але хлипають
не тримають зла
не ранять криками
в час коли
стає він прикрим
як нестерпний біль
здається звиклим
і світи
до найчужіших
сходяться
і на ти
зі смертю
війни водяться
тільки кликати
його даремно
він вже тут
вибілює все темне
він тихіше тиш
з розмов нелічених
і ніжніше ніж
вогонь освідчення
поки сом-вусач
слизький
і ситий
грає зябрами
мов легіт житом
1 Листопада, 2018
⋮⋮⋮
No.
5799
OP
Проблеми, що затримують увагу.
І варіанти рішень, що тренують міць та волю.
Потенціал, що визначає ідеали.
І приклади з практичними знаннями ці ідеали крок за кроком створюють.
Все, що було зрозуміло спочатку, стало знов ясно.
Все, що стало наприкінці, проявилося потім, і вчасно.
Які конкретні в тебе з'явились питання?
Якого індикативного кольору твої сподівання?
Які в тебе думки були? З усіма подробицями й інтерпретаціями, згадуєш?
Яких поглядів був? Припущення, логіку та аналогії, чи ще ти їх пам'ятаєш?
І тобі є насправді чим у майбутньому далі займатись.
Ти досягаєш нових висот, мов скелелаз-мандрівник.
Коли бачиш навколо хмари, що поганого може статись?
Як тільки спускаєшся до підніжжя, чи твій запал кудись зник?
Добрі справи робляться алгоритмічно.
Вибірково приборкуєш сплутаність безладу.
Багато всіх і всього у шумнім вирії тут, а з висоти це ніби комічно.
Аби одного разу влаштуватись тихенько біля ватри у вишневому саду.
Хай квітнуть поля, хай будуть ліси, і в них нехай тече річка.
Ти бачив які світанки після серпневого зорепаду?
⋮⋮⋮
No.
5801
Марія Познанська
уривки з поеми "У колгоспі Перемога"
Звідусіль ідуть дороги
До колгоспу "Перемоги"
І з Росії, з Білорусі,
І з Кавказу, звідусіль,
Приїжджають наші друзі
У село до нас, в артіль.
⋮⋮⋮
No.
5802
В кожній хаті - є кімнатка,
Кухня є, і спальня є,
В спальні я лягаю спати,
Там і ліжечко моє.
⋮⋮⋮
No.
5803
Тьотя Паша - гордість наша
Знає весь Радянський край,
Що зростила тьотя Паша
Небувалий урожай.
В ланці, на її ділянці
Отакий буряк ізріс -
Ще такого і не чули,
Дивувались люди скрізь,
Я дивитись теж ходив,
Я таких не бачив див
Брав у руки той буряк,
А піднять не міг ніяк.
Виросли отут такі
Велитенські буряки.
⋮⋮⋮
No.
5806
OP
ПТАШКА 🔥вірш Павла ВишебабиПавло Вишебаба - ПташкаТільки гуркіт тікатиме по степах.
Струменіє крізь пил променева стяжка.
І на спину до кожного, хто впав,
Прилітає пташка.
Її пісня—то наскрізний крик "Вставай!",
То симфонія люті, то свист снодійний.
І мені, моя пташко, співай,
Співай про луну надії.
Огортай своїм голосом кожен шрам
На утомленім тілі, напийся гніву.
Якщо вічна душа, я їй жити дам
У твоєму співі.
Моя пташко, ти геть не як сталь тривка
І крило перебите, і пір'я здерте.
Та якщо ми не встанемо, не змовкай,
Здобувай-но безсмертя.
Ці степи будуть спалені ще не раз,
І бетон розлетиться над ними пилом.
Від усього лишаться пісні про нас,
Дай їм, пташко, крила.
Звідси гуркіт тікатиме, та не ми.
Хай лунає багатоголоса
https://www.wikiwand.com/uk/Кода.
Моя пташко, лети, нехай слухає світ німий
Як лунає свобода.
⋮⋮⋮
No.
5807
Лідія Компанієць
Дощі спадали весняні,
Цвіла билина кожна...
Та не раділи ми весні -
Була вона тривожна:
Все далі сунувся Колчак
Упевнено й затято:
Він мав на мислі - так чи так -
В кільце країну взяти.
Уфу забрали біляки,
І їхні генерали
До Волги матінки-ріки
Вже напрямок держали.
І зліва, й справа йшли на нас
Війська білопогонні...
...В Кремлі над картою в той час
Сидів Ілліч в безсонні.
Він бачив чорну, грізну ніч,
Що над Уралом впала.
- Посилить фронт! - сказав Ілліч. -
Підтримку дать Уралу!
⋮⋮⋮
No.
5808
>>5807...І ось уже товарняки
Помчали в путь-дорогу:
Вони везуть нові полки
Чапаю на підмогу!
Спішать на фронт робітники -
Послали їх заводи.
Загін ткачів-більшовиків
Поповнив роти, взводи.
І комсомольці - зелен-цвіт -
Палкими юнаками
Пішли в свої шістнадцять літ
За комуністами услід,
Мов діти за батьками...
- В загальний наступ! У похід! -
Бійців силенна сила
Ген-ген під самий небозвід
Широкий степ укрила...
Під Бузулук прийшли війська,
Щоб наступ розпочати:
Ударить звідси Колчака
І геть з Уралу гнати.
⋮⋮⋮
No.
5826
OP
Майбутнє залежить від Тебе
Від тебе залежить майбутнє країни,
Думай, твори, обирай найкраще.
Чого ти бажаєш для своєї дитини?
Досить вже йти до зірок через хащі.
Вибір простий: честь або зрада,
Якщо подивитись на все це збоку:
Влада бореться з народом за владу,
Поки не усвідомиш це - не буде проку.
Вже два Майдани: перемогли й забули,
Віддали на відкуп перевертнів владу,
Вони обдурили, пообіцяли, всіх взули,
МИ повинні ВСЕ довести до лАду.
Самим нам творити власне майбутнє,
Самим обирати своїх кандидатів,
Діяти, знати, один одного чути,
Мир будувати, мати схрон автоматів.
Захистити себе тільки самі ми зможем,
В єднанні та праці спільне є благо,
З нами Сила і Правда, нам Бог допоможе,
Коли Є в нас спільні: Мета, Дія й Відвага.
⋮⋮⋮
No.
5835
OP
Сосюра Володимир – Літо
Ходить літо берегами
в шумі яворів,
і замовкнув над полями
журавлиний спів.
В хвиль блакитнім прудководді
сонце порина…
і в барвистім хороводі
одцвіла весна.
Тане хмарка кучерява
в небі голубім.
Мліє день, і мліють трави
в лузі запашнім.
Але труд забув про втому,
про квіток печаль,
і у полі золотому
дзвонить гостра сталь.
Суне силою своєю,
як грози потік,
і прощаються з землею
колоски навік…
Та ніхто із них не знає,
що в хвилини злі
з їх печалі виростає
радість на землі.
1951
⋮⋮⋮
No.
5836
OP
Євген Маланюк - Уривок з поеми
"Je suis un fils de cette race.." E. Verhaeren
("Я син цієї породи …" Е. Верхаерен)
Внук кремезного чумака,
Січовика блідий правправнук,
Я закохавсь в гучних віках,
Я волю полюбив державну.
І крізь папери, крізь перо,
Крізь дні буденні—богоданно
Рокоче запорозька кров
Міцних поплічників Богдана—
Тих отаманів курінних,
Що під гармати революцій
Уміли кинуть п'яний сміх
В скривавлене обличчя—муці.
Чия залізна голова
І з-під катівської сокири
Жбурляла в чернь такі слова,
Що їй мороз ішов за шкіру.
Хто в дикий вихор гопака
Втіляв життя назустріч степу,
Й чия упевнена рука
Зміцняла сивого Мазепу.
Коли ж в батуринськім огні
Держава рухнула, тоді-то
Вони взяли свячений ніж,
Залізняка майбутні діти!
Хай згинуло, хай загуло—
Вони лишилися, як криця!
І жадний примус, жадне зло
Їх не примусило скоритьсяі
Херсонські прерії—мов Січ,
А кобзарем—херсонський вітер,
І рідним був одразу клич:
—Вставайте! Кайдани порвіте!
Бо ж там тече козацький Буг
Й — не раз червоная—Синюха,
А я там весен вербний пух
І дух землі — з дитинства нюхав.
Як не калічила Москва,
Не спокушав її розгон той—
Та враз підвівсь, і запалав,
І з серця кров'ю крикнув Гонта.
...Даремно, вороже, радій—
Не паралітик і не лірник
Народ мій — в гураган подій
Жбурне тобою ще, невірний!
Ще засилатимеш, на жаль,
До Києва послів московських—
І по паркету наших заль
Ступати лаптю буде сковзько.
5.6 1924
⋮⋮⋮
No.
5853
OP
Олесь Гончар – Небо
Так тяжко, так гірко іноді буває,
Що рад би, здається, померти
В цю мить.
А глянеш у небо високе, безкрає –
І знову захочеться в світі пожить.
І знову ожие у серці розбитім
Огонь, що, здавалось, давно вже
Погас.
Якісь там є тайни у вічній блакиті,
Якісь там є сили, втішаючі нас!
1944, Ближешти (Румунія)
⋮⋮⋮
No.
5857
OP
Неймовірно коротка унікальна мить
Той зайвий, цього забагато.
Когось потрібно зменшити.
Небажаний, зайвий. Щось не потрібно,
Має бути інший хтось зовсім.
Простір для свободи.
Має бути завжди.
Якщо він відсутній,
То рухає гордість.
Ключове питання: хто буде замість?
Чи він/вона/воно/вони не виявиться/-ляться такий/-ка/-ке/-кі самий/-ма/-ме/-мі зайда/-ди?
Може потрібно двох/трьох/декількох/.../усіх окремих, нових?
Хіба тоді вони потрібні такі взагалі?
Чужий, у співвідношенні до всіх,
Важко сприймаю занадто простих, ординарних,
Навіть зневажаю відображення і фото виглядів своїх.
Існують ліки проти абсолютно неоригінальних пухлин ракових.
Є синоніми, аби уникати тавтології, повторів однакових.
Бувають речі серійні звісно: гроші, фотони, ідентичні краплі води й подих...
У відсотках це все одно далеко від ідеальної, необхідної пропорційності...
Спеціально, вдумливо підібрати б вибірково ціннісно кореляційні відповідності ті...
Розпізнати яким чином виникають упорядковані тенденції, адаптація, конструктивні послідовності та обнадійливі схильності...
Нескінченно велика кількість
⋮⋮⋮
No.
5861
OP
Я підсвідомо у процесі впорядкування дня,
І роблю складне простішим на рівні "достатньо".
Усе стає можливим шляхом "бджоління".
План, питання, досвід, вибір, ви-роб-лен-ня.
Інколи виходить раптом, цілком непомітно.
Коли я зібрався і
Постав проти буденності,
То в мене з'явилось
Відчуття бездоганності.
Знаю(!), що це марнославно-о.
Ще один прояв ройової (нечіткої) свідомості.
Думаю, а значить нуртую...
У стрімкому налаштуванні сенсових мостів.
Деталі волевиявів виринають вздовж усього маршруту,
Скеровую увагу до пункту призначення "зроблено чесно".
⋮⋮⋮
No.
5864
OP
Простий камінь має музичний слух,
кам’яне серце байдуже,
воно не плаче, не пускає слину
та нікого не любить,
таким серцем зручно кидати в людей
або розбивати скло у вікнах…
простий камінь має музичний слух,
кам’яне серце байдуже.
Євген Григор'єв про свою виставку "Камені у кишенях".
⋮⋮⋮
No.
5873
OP
Остап Сливинський - Колись між любов’ю й ненавистю...
"Легше, бо війна таки почалася…"
Катерина Калитко, «Менше ніж за добу до початку війни…»
Колись між любов’ю й ненавистю
були ліс і будівлі.
Тепер ліс поламано і будівлі спалено.
Між любов’ю й ненавистю ходимо навпростець.
Ясність така раптова, що не всі встигають замружитись
і лягають, осліплені, у садах на окраїнах.
А ті, що встояли, мають вуста, ніби медом заліплені
і повторюють лише слова любові й слова ненависті.
Так,
ми – посланці пласкої землі, наш єдиний словник – це
словник антонімів.
Вибачте всі, хто чекає від нас нюансів, хто приїхав сюди
робити кольорові фото.
Ваші зусилля підуть намарне, як намарне пішли
вінки наших надій, роки збирання каміння, розмови
за низькими столами на ясно освітлених сценах.
Вибачте. Ось наш рентгенівський знімок. На ньому –
кості і плоть. Іншого нині з собою не маємо.
⋮⋮⋮
No.
5892
OP
Дмитро Павличко - Коли помер кривавий ТорквемадаКоли помер кривавий Торквемада,
Пішли по всій Іспанії ченці,
Зодягнені в лахміття, як старці,
Підступні пастухи людського стада.
О, як боялися святі отці,
Чи не схитнеться їх могутня влада!
Душа єретика тій смерті рада —
Чи ж не майне десь усміх на лиці?
Вони самі усім розповідали,
Що інквізитора уже нема.
А люди, слухаючи їх, ридали...
Не усміхались навіть крадькома;
Напевно, дуже добре пам’ятали,
Що здох тиран, але стоїть тюрма!
https://nspu.com.ua/interv-yu/dmitro-pavlichko-na-smert-stalina-ya-vidreaguvav-virshem-koli-pomer-krivavij-torkvemada/
⋮⋮⋮
No.
5909
OP
Ні Содома, ні домуНа руїнах власного миру,
Де лиш промінь зігрівав мій бетон,
Ми кидали камінці до каміна,
Щоб зворушити кошмарний той сон.
Де будуючи вежу із мрій
Незабутніх занурити в попіл.
Попередньо додай і водички з під вій—
Це останній сьогодні наш клопіт.
На сьогодні останній і спогад,
Про фундаменти наших життів,
Вже примар, неживих, то був погляд
У вікно чи балкон, що вже тлів.
Вже блукаючи вулиць у полоні пітьми,
Де шукали землі під ногами,
Ми лиш бачили тільки крики вогнів
І, як зламані душі, стогнали.
І в надії залишитись тут назавжди
Обертаєшся вмить до Содома.
Але тільки то мандри та наші думи,
Бо нема ні Содома, ні дому.
Короткометражний фільм-"Ні содома, ні дому"| режисер Степаненко Ксенія
⋮⋮⋮
No.
5911
OP
Олександр Богачук - Думи в казематі
Поет і кат,
Безсмертя й смерть,
Камінним холодом зустрілись,
Ножами погляди схрестились,
Ненавистю налиті вщерть.
Ну, що стоїш?
Проси пощади!
Забудь, що предки — козаки!
А то єдиний рух руки —
І ти розтертий жорном влади!
Мовчить поет.
Мовчання те
Страшніше грому й блискавиці.
Хай руки скрутять пута з криці,
Ніж те кайдання золоте!
…Від молдаванина до фінна —
Все захлинулось в темноті.
Стікає кров’ю на хресті
Живцем розп’ята Україна.
А де ж прославлені сини?
Хто ж буде матір боронити?!
Запряжені у ярма діти
Байстрятами із чужини.
Свої й непрошені магнати
Всмоктались п’явкою в серця.
Не може,
Ні,
Душа співця
Дивитись,
Плакать
І мовчати.
Клекоче мозок, як вулкан!
З душі прорвався гніву кратер!
Здригнувсь кривавий імператор,
Тремтить розлючений тиран!
Заметушилися в столиці
Псарі скаженого псаря…
Хто смів образити царя
І насміятися з цариці?!
“Ура, наш батюшка, ура!” —
Гукали блазні куцомозі
І в позолоченій барлозі
Шукали доброго добра…
…Сліпі печерні каземати,
Немов могили у стіні.
А там,
У рідній стороні, —
Садок вишневий коло хати.
Садок вишневий —
Пекло й рай!
Якби на хвилечку єдину
Свою обняти Україну,
А там — хоч в яму поганяй…
Припасти з болем до Славути,
Розколихнути береги,
Щоб захлинулись вороги
Його й моїм вогнем отрути.
Великомученице ти,
Нескорена Вкраїно-мати,
Чи довго будуть панувати
Твої хранителі — кати?!
Вартують, бідну, як шакали,
Щоб хтось, бува, не вкрав тебе.
Їм чорну душу злість шкребе,
Чому ти зовсім не сконала!
Чого ще серденько твоє
Не закайданене в кайдани…
Скоріше здохнеш ти,
Тиране,
Ніж Україну хто уб’є!
Вона — не ті,
Що перед троном
Готові батька розп’ясти
І за медалі
І хрести
Повзти за царським фаетоном.
Вона — сини Залізняка,
Що не прокинулись від сну ще!
Вона — це серце невмируще,
Хоч навіть в кігтях хижака!
Хто вирве те, що гріє груди?
Хто закує людські вуста?
Поснуть віки… А пісня та
Живе і вічно жити буде!
…О, хоч би вмерти над Дніпром,
Щоб було видно, було чути,
Як Залізняк здригне розкутий —
Прийде із Правдою й Добром!
⋮⋮⋮
No.
5913
OP
Попереду так багато,
варто на старті налаштувати те, що є,
щоб відокремити тінь від світла та пітьми,
аби мить краси віднайти.
Знов битися кожного дня з самим(и) собою. Величезні або малі
Перешкоди долати ствердно й берегти притомності/амбітності міць,
Досягати омріяної мети: до щастя, до спокою, і можливо ще далі.
Витривалість, цілеспрямованість, гідність личать людині кожній.
Довіра зумовлена надійністю та розумінням використання устаткувальних речей.
Вибір стосується цінності виклику/пропозиції/питання/рішення/наміру/висновку/вчинку.
Потенціал враховує цілісність, довготривалість та ефективність окремих деталей.
Доступність кількості, універсальність якості, оздоблення зовні та всередині оболонки.
Складові систем орієнтОрів органічних
огорнуті повільним поглядом стомленим,
рівноспівзвучні й намагнічені,
мов бутон, тонко.
⋮⋮⋮
No.
5915
OP
Міцна словами й духом Україна.
Вона—мов чорнобровая дівчина,
В якої блиск в очах,
Мов зорі в небесах,
І коси плетені в хлібах,
І колискова в лагідних словах,
В Дніпрі широкого плечах,
На Великодніх кулічах,
В молитвах, і в церковних дзвонах,
І на народних віче-зборах,
Де дух свободи і добра.
Це Україна, мила, дорога,
Вона у кожного в грудях палає,
Яку ніхто ніколи не здолає.
І я кажу, що є, було, і буде, як до нині.
Слава рідній Україні!
⋮⋮⋮
No.
5929
Я так обожнюю п’янке це відчуття,
Коли окутує по голову мене той спокій.
Коли є безтурботним, мов мале дитя,
Як затихають в скронях серця лу́нкі кроки.
Коли тривога всеосяжна відсупає,
Ко́ли страх передає права повільно щастю.
Коли душа моя в небес блакить злинає,
Та отримує від янголів із Раю мідну тацю.
На таці цій плодів лежить удосталь,
То Щастя, і Любов, і Доброта,
Кожен фрукт – не тільки для мого приросту,
Але й покращує з людьми міжособистного моста.
Адже тоді, коли ти сяєш позитивом,
Щасливий, радісний і посміхаєшся усім,
Як зайнятий улюбеним та сродним ділом:
Покращуєш людську спільноту – кожної людини дім.
⋮⋮⋮
No.
5937
*
Блакитно на душі… забув, коли мовчав…
Вже гасли пальці, билася дорога,
А тут тобі і нате: молочай
При березі, в камінні, на порогах…
Кричало серце літака за ним!
А там, внизу, вода свій берег мила,
І весни починалися із зим,
І ти неподалеченьку ходила.
Де не повернешся — кругом у світі ти…
Душі світання, сутінку печалі,
Нема в тобі ні зрад, ні марноти,
Ти вся, як є. Ти вся, як будеш далі!
Люблю тебе. Ми думаєм одне.
За білим чорне, поза ним червоне.
Не вітер тишею, а тиша вітром дме,
І тане мак, в червонім чорне тоне…
Микола Вінграновський
⋮⋮⋮
No.
5941
OP
Here come my monsters 3--- BEDGUTZ.Бедгатц - Ось мої монстри-волоцюги451° за Фаренгейтом
Вони спалять мої сторінки, коли я завершу цей текст.
Я легенда, скажіть це Метью Метісону, хай приготує мені кекс.
Впишіть у книгу Джона Стіклі "Вампіри", що я займусь сонцем,
Пронесу його через лабіринт, браму з кодом. Так чудово
Переплітаються історії пророків всіх.
Комбінацію костюмів скласти так, ніби
Внутрішній Франкенштейн винайшов монстра нового.
У мене вже це ставалось, але було нетривке.
Сонний ігроман-дурко
У паніці, на горищі з бандитами
І кандидатами планет з гранітними плитами.
Озброїти зубчасті бійниці з складами,
"Так-так-так",—мовить кулемет-автомат,
Мозок—маніакальний салат,
Але тіло—непохитне, мов манекен.
Скажений знову , знову на порозі знамен.
Витягнути блокнот та ручку.
Водичка притягнула щурів до готелю, але не навічно.
Стриманий погляд зневажує похибки та недоробки медичні.
Почуття—як у Альфреда Теннісона—
Лишились осадом в гущі зіпсованого м'яса оленя.
Тож я просто доходжу до крику в монологах; крадені, упаковані та складені в брудні фігурки коміка-проповідника Сема Кенісона.
Лише уявіть собі речення
У риториці тих ніздрюватих кращих чоловіків.
І хоч я іду тінями долиною смерті.
Моє світло висвітлює відповіді на сім з половиною сантиметрів ліворуч.
На 7,62 см. Від центру в порожнині кісток, де плакали ангели.
Я накопичив достатньо солі з їхніх сліз, щоб розтопити лід. Друже, я відчуваю себе щасливим
Ось мої монстри-волоцюги,
Для самозванців ланцюги.
Посіяв так гидко, що налякав усіх мучеників, але врятував від нудьги.
Приходьте в жовтому вбранні, щоб відобразити застереження. Без варіантів—така умова-обмеження.
⋮⋮⋮
No.
5944
OP
We were torned off,
we were excited,
we've been taught.
We have decided!
We are wandering,
we are contriving,
we are hoping.
We are in flight!
We can see what's matter,
we'll build our own place,
we could arrange the core.
We shall unite and do more!
---
Ми були відірвані,
ми були схвильовані,
нас навчили.
Ми вирішили!
Ми блукаємо,
ми вигадуємо,
ми сподіваємось.
Ми в польоті!
Ми можемо побачити, що має значення,
ми побудуємо своє власне місце,
ми могли б організувати ядро.
Об’єднаємось і зробимо більше ще!
⋮⋮⋮
No.
5945
OP
Володимир Свідзінський - Сніг
Як білий дух, метався сніг,
І раптом склав блискучі крила,
І знемощів, і ничма ліг...
Невже звестись йому несила?
Здавалось, тільки на часинку
Лицем припав він до землі;
Здавалось, вітер оддалі
Його підніме, як хустинку.
Аж ні! Упавши на бур'ян,
Лежить холодною марою,
І ним побілений курган
Його здається головою.
Ну що ж? Плямуйте ніжне тіло,
Топчіть одеж його срібло,
І ріжте полозом, і сміло
Клейміть незаймане чоло, —
А він, коли настане час,
Вмить перекинеться потоком
І дзвінко посміється з вас,
Зливаючись з Дніпром широким.
13 грудня 1940 р.
⋮⋮⋮
No.
5948
>>5764Анон - Зрадойоби з Дев'ячаСуне на рідний наш Кропивач
Зрадойоб йобучій.
Хоче він,
Щоб наш Кропивач потонув
В ухилянтських відосах!
Але ми не дамо йому
Зробити цього!
Вставай, безосібний!
Шли на три букви
Дев'ячерів сучих!
І квітнути буде
Наш Кропивач -
Іміджборд Олега Петровича!
⋮⋮⋮
No.
5951
OP
Олесь Гончар – Здрастуй, мій сонячний краю... (#Голоси)Олесь Гончар - Думи про БатьківщинуЗдрастуй, мій сонячний краю,
Ти снишся мені і тут,
Серцем щодня я літаю
До тебе, за бистрий Прут.
Як пишуть листи солдати,
Тужливо стає мені.
Кому ж мені написати,
Якій догукнути рідні?
Той—мамі, а той—дружині,
Той—сестрам, а той — братам.
А я напишу—Україні!
Сонцю її і степам,
Сивим, як згадки, могилам,
Що тонуть в імлі голубій,
Шляхам, окутаним пилом,
Якими пішли ми в бій.
Бачу далекі вершини
В тумани повитих Карпат.
Може, моя то Вкраїна
Біліє черідкою хат?
Слово, в бою огрубіле,
У тому краю забрини,
Де вишні в убранні білім
Мене виглядають з війни.
1944
⋮⋮⋮
No.
5959
OP
Ніч у бліндажі.(Світлана Дубницька)Вірш,декламує Віктор ПавлюкСвітлана Дубницька - Ніч у бліндажіВи знаєте про ніч у бліндажі?
Коли ти спиш з відкритими очима?!
І плачеш, і смієшся у душі!
Лишив своє життя ти за плечима...
То там, де мама, там, де теплий чай
Без броніка ідеш собі між люди,
Де не кричить вам старший: "Витягай!",
А дикий страх так роз'їдає груди...
Де можна просто в майці на футбол,
На пиво бігти, в шльопанцях, без берців,
Де можна просто, закричати "Гол!",
А не молитись, щоб забилось серце...
А ще... Кохання, свято, і життя.
Побачення, обійми до світанку!
А не шукати... Знову каяття.
Чому він не дожив, хоча б до ранку...
Злипались очі, ніч у бліндажі...
Покурим хлопці, та усе згадаєм.
Сміємося і плачем, у душі...
А чи до ранку? Тільки господь знає...
⋮⋮⋮
No.
5997
OP
Очерет мені був за колискуФальківський Дмитро - Очерет мені був за колискуОчерет мені був за колиску,
В болотах я родився і зріс.
Я люблю свою хату поліську...
Я люблю свій зажурений ліс...
А поліське похмуре болото –
Пів-Полісся вода залила...
Тільки де-не-де хутір самотній,
Тільки де-не-де клаптик села.
Хоч у злиднях живемо, у бруді,
Та привілля яке по весні,
Коли виставиш вітрові груди
І летиш, і летиш на човні.
А вода і хлюпоче, і плаче,
Захлинається в лютій злобі,
Ну, скажіть, в кого серце гаряче,
Як весну по весні не любить?
І укриють безкраї простори
Білокурі чайки і човни...
Тільки слухай, як води говорять
В буйнім засвіті свята весни.
І не дивно, що любимо змалку
Буйну воду і буйні пісні...
Наше серце – це серце рибалки,
А життя наше – книга борні...
Очерет мені був за колиску,
В болотах я родився і зріс,
Я залишив цю хату поліську
І пішов воювати у ліс.
1927
⋮⋮⋮
No.
6000
Хлопці, порадьте мені будь-ласка, чи знаєте ви як в найкоротші сроки якнайкраще почати розуміти поезію і отримувати від неї стільки ж задоволення, стільки ти отримуєш від музики тощо? Щось крім "читай більше", або якщо і це, то з якою класикою краще ознайомитись спочатку?
⋮⋮⋮
No.
6001
Kosmos М. Зеров
Зринає він, дзвінкий і розмаїтий,
На шістдесят земних коротких літ
З грузького дна — латаття ніжний цвіт,
Щоб нам жагу безмежну напоїти…
Як тішать нас озера, гори, квіти,
Роса, і теплий грім, і шепіт віт —
І людська творчість підіймає міт
У саме небо, зорями розшите.
Та скоро попіл сутінних обслон
Спадає; глушить веселковий тон
Думок, жадань та щирого завзяття.
А дні летять, як вітер; рвуть стерно
І топлять нас. І білий цвіт латаття
Вертають на мулке і чорне дно.
22.04.193
