⋮⋮⋮
No.
72398
[Reply]
Зі всіх священних лендлізових машин Тарас найбільше не любив тягнути Священний РЕБ. Велике П'ятнадцяте АТО з боротьби з руснею тривала вже цілий місяць, і весь цей місяць вони тягли на довгих лямках священні лендлізні машини Славної України до її кордону з Тупою Немитою Московією.
За цей час він встиг потягнути і священний Абрамс, і Бредлі, і священну командно-штабну машину. Але РЕБ дратував найбільше, і це відбивалося і в лямці, яка натирала сильніше, ніж на інших священних машинах, і в команді, яка тягла не так злагоджено, і навіть ніби в придорожніх сороках, які каркали з якимось глузуванням, нечутним при волочіння інших машин.
Тарасова нелюбов походила, швидше за все, від незрозумілості РЕБа, сенс якого не могли нормально пояснити в песпатронно-переможній школі обидва вчителі-турбопатріоти. Священний Абрамс за часів перших АТО їхав і стріляв, священний Бредлі віз у собі бійців, у священній командно-штабній машині сидів командир. А священний РЕБ випускав якісь хвилі, за допомогою яких можна було знищувати ворожих пташок за багато тисяч кроків довкола – і це звучало зовсім небувало й казково.
Ну і в усіх героїчних оповідях про перші Великі АТО докладно розповідалося про подвиги, які предки робили за допомогою Абрамсів, Бредлі, гармат, а РЕБ жодного бурята не знищували, а просто згадувалися між справою – скільки їх було щоразу. Наставники-переможники теж відчували каламутність із РЕБ і на всі запитання учнів або знизували плечима, або призначали додаткові завдання залежно від настрою.
- Привал! - пролунав крик по колоні і засурмили труби.
Учасники АТО з полегшенням зупинилися та почали розбивати табір одразу на узбіччі, не прибираючи техніку з дороги. Все одно нею вже давно ніхто не їздив, крім учасників Великих АТО раз на десять років, дуже близько дорога була від кордону з Немитою Московією.
Тарасове відділення зібралося в коло навколо ротного капелана, старшого священника ПЦУ Дормідонта, щоб вислухати щовечірнє духовне зміцнення. Дормідонт намагався заспокоїтись перед завтрашнім перетином кордону і постійно нагадував собі, що участь у АТО – єдина можливість отримати підвищення до молодшого проханіарха. Йому було вже сорок п'ять, для служителя вік більш ніж поважний та близький до Приєднання. А хотілося пожити останні роки у комфорті і на особливому медобслуговуванні, яке належало старшому духовенству, дивишся і до шостого десятка вдасться дотягнути.
Поки Дормідонт уже вдесяте за день продумував усе це, навколо нього зібралося повне відділення і сержант Петро, який знає всі догми Святої Віри, чемно ригнув, на положенні улюбленця.
Старший капелан вийшов із задуму і одразу зрозумів, що треба в останній вечір не вантажити всіх зубрінням і каверзними питаннями, а видати готове повчання і відправити на вечерю. На щастя, для зачину якраз годився Петро.
- Сержант Петро! Назви Три Визволення! Від яких Трьох Зол ми звільнилися, ставши на Великий Шлях Боротьби з Руснею?
Сержант Петро встав, відкашлявся і почав наспівуючи, розповідати
- Перше Визволення – від Зла Свободи. Наші предки були в рабстві проросійських ідеалів – звільнення від мобілізації, вільного перетину кордону, перебування у европейських странах. Ми звільнилися від Першого Зла і повернулися до священної мобілізації, за якої кожного можуть мобілізувати в ЗСУ прям на вулиці. Друге Визволення – від Зла Політики. Наші пращури були в рабстві інших країн, які давали нам лендліз, товари та гуманітрану допомогу. Ми звільнилися від Другого Зла посварившись зі всіма країнами і повернулися до власного виробництва двух снарядів на рік та священних лендлізних машин з дерева. Третє Звільнення – від Зла Журналістики. Наші предки були в рабстві руснявого ІПСО, яке розповідало нам про поразки і корупцію. Ми звільнилися від Третього Зла і наш розум істинно вільний і готовий до прийняття священного вчення.
- Істинно так! - проголосив Дормідонт, - І з кожним роком, з кожним Великим АТО ми стаємо все вільнішими від Трьох Зол. Свобода наша міцнішає навіть тим, що ми все менше можемо собі уявити і подумати, чим вони були. Вже як сім АТО ніхто, крім особливих посвячених, не може навіть пояснити, що таке Третє Зло, і ми просто вчимо його напам'ять, як символ нашої віри.
Тарас підняв руку і нарешті поставив питання, яке мучило його весь останній тиждень походу.
- Святійший законоучитель, в історіях про перші Великі АТО говориться, що у кожного був калаш, а тепер він лише у кожного десятого з нас. Чому так, адже якщо дати калаш кожному, він уб'є більше русні?
«Питання шосте з Короткого укладання типових Запитань і Відповідей Учасників АТО» - клацнуло в голові капелана, і він почав відповідати, майже не думаючи.
- Сила наша – не в калашах і не в тому, чи їде священний лендліз сам, чи ми її тягнемо на лямках. Сила наша – у готовності вийти на боротьбу з руснею у будь-яку мить, у будь-якому стані. Пресвятий капелан вчив, що кожен наступний Великий Похід Проти Русні буде все чистішим і переможнішим. Щоразу наша українська міць зростатиме в кожному з нас і нам потрібно буде все менше техніки та зброї, щоб перемогти русню!
Голос Дормідонта звучав спокійно та вагомо.
- Діти мої, з кожним АТО, кожні десять років наприкінці зими, кожна українська АТО несе в собі все більше переможності, все більше внутрішньої сили. І це природно, якщо раніше нам для війни з руснею нашим предкам, слабким і невпевненим у собі, треба було їхати на Абрамсі, то тепер ми, сильні і духовно розвинені, легко, майже граючи, котимо ці танки. Священні лендлізні машини перестали бути для нас засобом, вони тепер лише символом нашої вічної та постійної перемоги над русизмом та його осередком – Тупою Московією.
А тепер – на вечерю, у відхожі місця та спати!
Поївши горохової каші, воїни лягли спати, щоб зранку перетнути кордон.
Ранок зустрів героїв легким туманом. Тарас та інші тягли священні машини дорогою і помічали, що на обочині трапляється все більше іржавіючих обгорілих залишків таких же священних машин – Абрамси, Хімарси, Бредлі, і щось зовсім незнайоме.
Капелан Дормідонт, який їхав конем, відстав і пообіцяв наздогнати, як тільки нагодує конячку.
У придорожніх кущах щось брязнуло.
– Слава Україні! - Видав ритуальну фразу сержант Петро, що тягнув священний Абрамс в голові колони.
І тут пролунав голос, наче й людський, але якийсь неживий.
- Ви на пріцелє, сложитє оружіє. При продвіженіі вперьод сработают автоматическіє сістеми огня, что б'ют до полного унічтоженія вашой группи. У вас єсть последняя возможность в тєчєніі пяті мінут розвернуться і послєдовать в обратном направлєніі. Єслі ви продолжите двігаться вперьод, через двадцать метров сістєма сработаєт раньше, чєм чєрєз пять мінут.
- Ще чого! – обурився Петро. Ми тут приїхали знищувати русню, а ви нам розвертатися командуєте. Уперед!
Тарас почав покриватися липким потом, як завжди бувало з ним у поганих ситуаціях. Він перестав тягнути лямку, йому захотілося бути подалі від Петра.
За Україну без Русні! - Закричав Петро, підняв руку з сержантським калашом і натиснув на курок, як вчили в школі.
Спершу нічого не сталося, калаш не вистрілив. А потім почала стріляти тиша навколо. Все загуркотіло, посеред дороги стало щось вибухати, скрізь був вогонь і осколки, що летіли з усіх боків. Тарас скотився з дороги на узбіччя і побіг назад. У ногу нижче коліна щось кольнуло, але поки що йому було байдуже. Десь за годину залишки священних машин скінчилися, і він побачив отця Дормідонта з кількома возами.
Воха звалився в воз і став судорожно дихати, а тим часом з лісу виходили інші воїни, у яких спрацювало таке саме чуття.
- Ви перемогли, діти мої! - Проголосив Дормідонт, - АТО завершилося нашою рішучою перемогою! Тепер – уперед до столиці за нагородами!
А десь за кілька кілометрів система управління вогнем генерувала повний звіт про штатне прогнозоване спрацювання бойових систем безпеки 19-ї ділянки оборонного периметра, з переліком усіх використаних боєприпасів та орієнтовних втрат противника.
Зворотний шлях для переможців зайняв лише півтора тижні – їх везли швидко, двоконними візами. У дорозі у Тараса почала гноитися рана на нозі, і її відрізали одразу до коліна. Але різали якось погано, і почала гноитися і чорніти вже кукси. Тому в'їзду до Священного Київа Тарас вже не пам'ятав – провалився у гарячку. Його розштовхали, коли вози із учасниками Великого АТО заїхали вже на Майдан.
Тарас вперше в житті побачив монумент Незалежності і Офіс Президента, а біля Офісу – якісь фігурки, що погано видно крізь туман в очах. Але величезний штандарт із двокольором, чітко вказував – там стоїть сам Верховний Головнокомандувач Усієї України, Андрій Єрмак.
Перед Офісом Президенту стояли якісь затягнуті полотном фургони, а з його верхівки гримів посилений давньою технікою голос.
- О Великий Володимир Зеленський, що сидить у Небесному Кварталі, з Арестовичем про правиці і з Порошенко про шуйце! Ми, твої гідні спадкоємці, за твоїми завітами, провели переможну П'ятнадцяте Велике АТО зі знищення русні в Тупій Немитій Московії!
У ході АТО ми звільнили наших споконвічних земель на триста тисяч тисяч кроків на всі боки, знищили двісті шістдесят танків, сто двадцять літаків, вісімнадцять тисяч вагнерівців, шістдесят тисяч простих солдатів, вся військова інфраструктура Московії зруйнована і не становить для нас жодної небезпеки! З нашого боку втрати становили лише дванадцять людей!
Тарас хотів підвестися і заперечити, що не дванадцять, а набагато більше, але сил не було, а так хотілося поділитися своїм подивом з Дормідонтом, який стояв біля сусіднього воза вже у нових ризах молодшого проханіарха.
- О Великий Володимир Попередній! Ось, перед нашим поглядом – герої, найкращі з найкращих із тих бійців, хто переміг русню цього разу! І сьогодні, з переможним кінцем п'ятнадцятого АТО, ми починаємо нову славну традицію! Ці герої будуть піднесені до тебе, дати звіт про свої подвиги і сидіти далі в твоєму Небесному Кварталі за твоїми Нескінченними Жартами! Тут, на землі, вони стануть небесними покровителями всіх наступних АТО, і з кожним разом їх буде примножуватися!
З фургонів стягнули полотно, і всі ахнули – це були міфічні шини з майдану, які вважалися загубленими з часів першого АТО.
- Великий Володимир Зеленський явив нам свою благодать і відкрив служителям своїм велику таємницю – місце зберігання давніх шин з першого майдану! І сьогодні ми віддячимо його за цей дар – з їхньою допомогою нехай буде зроблено піднесення героїв! Духовний наставник учасників АТО за допомогою братів по вірі підготує героїв до піднесення!
- Сину мій, ти не хвилюйся, у тебе все одно гангрена і тобі залишався тиждень у кращому випадку, - останнє, що почув Тарас в житті. Дормідонт лаяв себе за марнославство, яке спонукало одягнути його на церемонію нові ризи проханіарха, а не старі капеланівські шати. Він намагався різати шиї лежачим на возах акуратно і без бризок, але виходило погано, і прання першого ж дня було неминучим.