>>5217Це особисте, так, але... Все ж спробую себе і тебе мотивувати, хоч ти й без мене впораєшся, хоча точно не знає ніхто.
Коли
зазвичай обираю що саме
зробити правильно, постійно повертаюсь до цього передчуття мітологічної обраності,
нерозвіданості шляху майстерності, без зайвої ненависті чи блюзнірства.
Це те саме, коли
виникає, на перший погляд, правильна та акуратна
ідея, стає складно вибудувати
спосіб її реалізації, потім виникає бажання зіскочити на
простішу альтернативу, а через пів року вже майже
не згадуєш.
Але ж ідея ще має
потенціальний розвиток та безліч
форм, їх всі потрібно
протестувати!
І виявляється, що виконання лише одного з
етапів її повноцінної реалізації насправді не таке вже й важке!
Ну а для
впевненості у своїх можливостях, практикую кожен день вправи з то текстом, то з малюнками, зі звуком, з кодом...
Всі ці редагування та налаштування настільки часопоглинні, тому без виписування
пунктів плану зовсім втрачається бажання досягати
цілі.
Навіть не знаю, що краще—забуття в маловажливих пустощах чи відчайдушне виснаження, як результат неграмотних рішень?
Коли потрібно рвати на шматки рішучо, жорстко й ще жорсткіше, а коли пливти по нотах собі тихенько, спокійненько, мов водичка?