⋮⋮⋮
No.
1629
OP
Третій день без цигарок. Дурне рішення - Даша нервувала. Дарина. Інколи навіть Дарино. Огидно. Це було чи не найгірше в переїзді - раптова зміна імені. Її звали Даша. Даша, да-ша - дуже просто! Можна Дар'я. Дар'я Петрівна. Звучить же ж!
Дарина. Тьху. Свекруха іноді жартома каже Одарка. Здається не бачить як це нервує. Ніби до корови говорить. Взагалі уся нова родина - хоча яка то родина, збіговсисько чиї імена вона вже забила запам'ятовувати - Даринкала. Ніби змовились. Хоча Ромчик говорив з усіма разом й поокремо, та й сама вона набиралась сміливості і просила - як горохом об стіну.
Затріщав телефон. Ота противна стандартна мелодія, абсолютно без смаку, яку ніяк не доходили змінити руки на якись із світових хітів. Ну так, рингтон треба гарно обирати, він змальовує свого власника. А стандартна пищалка не говорить нічого.
Дімон. Срака як паралон. Чмо з універу, навіть після одруження здається плекає якісь надії. Хоча останнім часом погарнішав - здається ходить в зал, ніби знайшов непогану роботу. Але однаково рагуль.
- Ало.
- Дарка, здоров. - Голос менш противним не став.
- Ну.
⋮⋮⋮
No.
1630
>>1629Мені перших два абзаци навіть сподобались. А дальше ти з'їхав зі стилю й з кілометрового речення про мелодію
включно стало нецікаво.
⋮⋮⋮
No.
1643
OP
зважаючи на неабиякий ажіотаж я ризикну зробити перезапуск
отже:
Твердий і впевнений погляд говорив про повну зосередженість, руки міцно стискали лук і тільки гострий кінчик вуха, що визирало з-за волосся, нагадував що це юне та тендітне створіння. Даріельь стояла випрямившись у ввесь зріст: благородна постава пасувала б радше просторій залі аніж хащам. Зброя в руках була недаремно: ось-ось мав з'явитись куваж. Її перший куваж. Приманка лежала вже близько п'тнадцяти хвилин коли із кущів нарешті визирнула чорна пичка. Ще секунда знадобилась звірині на усвідомлення присутності мисливця, але за мить до того як куваж з уже налитими кров'ю очима кинувся у відчайдушну атаку у нього впилась стріла. Вистачило однієї - точно в ціль.
Даріельь пройняв легкий тремор. Боялась радше осоромитись, аніж за себе - її страхував Ромар.
Так, вона товаришувала з лісовим тролем. А що тут такого? Як інакше вона мала навчитись жити в лісі? При будь-якій спробі потрапити на скаутські навчання Дарі нагадували що вона дівчинка, що часи коли на оборону суспільства мав ставати кожен його член давно минули, і що її навички гри на арфі та флейті все ще бажають кращого. Тож Ромар вже два місяці щотижня проводив лісові уроки. І ось вона - перша дичина.
- Молодець. - Дівчина зашарілась. - Лише почав з'являтись третій молодик з часу наших зустрічей, а ти вже змогла з засідки вбити беззахисну свинку. - пририпів зелений.
Загалом Даріельь вже звикла до постійних кпинів, але не чекала цього зараз, коли їй нарешті хоч щось вдалось.
- Добре - здається Ромар завважив що дівчина знітилась - наступного разу підемо на птахів. Це має бути веселіше.
- Але куди?
- За водоспад, очевидно. - скрипнув троль.
Дівчину ще більше пригнітила пропозиція. - Я ще ніколи не ходила так далеко. Ніхто з наших не ходить.
- Саме тому там можна знайти нормальну дичину. Зустрічаємось тут. Але до світанку. Дорога далека. І краще бути готовою, що ти повернешся уже наступного дня.
- Я.. - хвилька була потрібна щоб подолати страх - Я постараюсь.
Як? Як, скажіть мені, можна погоджуватись на таку безумну пропозицію? Що вона мала казати вдома? Вибратись вдосвіта вже буде великою проблемою, а виправдати ночівля поза селищем..
- Постараєшся?
- Я прийду. - Сказала, мов відрізала. Чекала що це зітре насмішкуватий вираз обличчя лісового мешканця, але той тільки розплився в ширшій посмішці.
- Ну от і добре.
⋮⋮⋮
No.
1646
>>1643На першому реченні заснув.
⋮⋮⋮
No.
4325
>>1629Дімон дзвонив не позалицятись, як завжди, Дімон дзвонив
по справі. А справа Дімона полягала в тому, що те одоробло зломило собі ногу і лежить в травмі. І клянчить передачку. Бо в травму він загремів кілька годин тому,
мамунця зараз на морях з хрін зна яким кавалєром, а до брата краще в борги не попадати.
- Ну Дашуль, ну забіжи, реально не знаю кого просити. Мені треба хоча б якийсь харч - від тутешнього хіба ригати - і хоча б якісь шмотки.
- І де я тобі маю брати одяг?
- Та я живу тут біля лікарні, 5 хвилин. Дам тобі ключики.
П'яти хвилин ниття в слухавку і Даша зрештою здалась. Робити впринципі не було чого, Ромчик буде хіба за 2 години - можна і повивчати місто.
- Добре. Зараз заїду!
- Дарусику дякую! Захопи ще цигарки будь-ласка!
"Дарусику"!. Курва. "Цигарки"!. Бля, більше болючих місць не знайшов?
Але жалість таки переборола і Даша пішла будувати маршрут
⋮⋮⋮
No.
4330
>>4325Дівчина неохоче піднялась, в голові паморочилось, а серце так і хтіло вискочити з грудей з криком "Ой, бля, та ідіть вже на хій!"
"Я скоро", - відізвалася вона на порозі і гупнула дверима, відсікаючи летючі питання свекрухи. Під ногою виразно хлюпнуло.
"Блядь!", - попід дверима було смачно набльовано. Знову сусідська кішка. На зойк вийшов і клятий сусід. Він закрив двері і хитаючись пошльондрав до вікна. Дістав з-за вуха смердючу Ватру і взявся чухати свої алкоголічні яйця, попихуючи в зачинену кватирку. Потім наче не спеціяльно дістав волосату руку з матні і позіхнувши прийнявся мацати брудну щетину під носом.
"Нанюхується, підорас", - подумала Дарина.
Сусід, немов почувши її думки повернувся до дівчини і знову затягнувся цигаркою, покліпуючи оком. Червона запливла бенька здригалася швидко і ритмічно, ніби закликала розділити смердючу тютюнову трапезу. Насправді ж, Даринка знала, то був результат довгих років зосередженого тренування по пригніченню блювальних рефлексів від пива Чернігівське, горілки Хортиця та одеколону Саша.
Відігнавши смурні думки дівчина витерла підошву та викликала ліфт.
⋮⋮⋮
No.
4333
>>4330Ліфт. Обісцяне страховисько, останній притулок обдовбанців і матусиних художників. З-під незрозумілої коричневої субстанції ледь пробивалось тьмяне світло жарівки. Неймовірна суміш ароматів прочищувала свідомість ні гірше від нашатирного спирту. Але дев'ятий поверх - то дев'ятий поверх.
А ще в ліфті було дзеркало. Або навіть Дзеркало. Велике нове красиве, майже не розписане дзеркало. А дзеркала дівчина любила. У відображенні їй посміхнулась мініатюрна зґрабна чорнявка із синіми пасмами. Коли вперше прийшли сюди, Ромко жартома підніс її до кнопки 9 - мовляв сама не дістане. Метр 53 - постійний привід для жартів. Дарка провела руками по талії, крутнулась щоб роздивитись себе із різних боків, і вийшла з будинку з відчутно піднесеним настроєм. Ще той нарцис.
- Дякую Дарусю! Що б я без тебе робив!
Дімон намагався бравувати, але ні атмосфера совкової лікарні, ні зовнішній вигляд не сприяли. Видовище було скоріше жалюгідне. Дівчина тицьнула йому пакет - трішки фруктів, вчорашня здоба,
мівіна-їжа богів і пачка gitanes які дражнили її останні 10 хвилин.
- Тримай, лікуйся, що там далі.
- Красуню дякую. Як ти на наших теренах? Освоїлась?
Пофліртувати дівчина любила, навіть з Дімасиком, але обстановка напрягала
- Давай до справи. Де там твоя хата?
- Та, звичайно. Ось ключі, зараз скидаю тобі геолокацію. - Дімон шпрортав щось в свому телефоні. - А те ще досі зі своїм? Роман, чи як його
WAT? Звучало занадто нагло.
- Ти певний в доречності слова "досі"? Ми одружились два місяці тому.
- Гм, угу, так-так. Добре, адресу тобі скинув, це близенько. В правій кімнаті буде шафа - то моя. Дістань звідти якісь штані/светра. І ще б якусь спідню - сором'язливо завершив хлопець.
- Добре. - В сусідньому ліжку почав хропіти дід, Дімон якось дивно вишкірявся, цигарки дражливо визирали з пакетика і Даша почала жаліти що погодилась допомогти. - Ти в мене в боргу.
- Ну звісно, Дарусику.
⋮⋮⋮
No.
4351
Bimp
⋮⋮⋮
No.
4354
>>4351думаю куди продуктивнішим бімпом було б кілька рядків діалогів/описів/розвитку сюжету.
>Читай написане попереднім аноном та роби продовження.
⋮⋮⋮
No.
4360
>>4354Я вже писав. Весь креатив закінчився
⋮⋮⋮
No.
4372
>>4333Дівчина вийшла з лікарні добряче роздратована. Облізлі радянські стіни та черги з бабульок не створювали райдужної атмосфери й так, а після розмови з Дімасиком Даша чомусь скурвилась. За порогом вона кинула оком на гугл мепс, але тільки щоб взяти напрямок - хотілось трішки розвідати місто самостійно, а не йти втикнувшись в екран. Сміливо пірнула в провулок який обіцяв коротшу дорогу, аж ось - хляп. Риги. На цей раз не котячі.
Блядь.
Поки Дівчина шурхала ногою об брудний асфальт задзвонив телефон. Дзвонив Ромчик - і це піднімало настрій
- Привіт, ти вже їдеш додому?
- Привіт, рибо, сьогодні буду пізно - голос звучав винувато. - Робочі трабли, мушу трішки порозгрібати.
Курва. Тепер і Ромчик.
- Тут просто Вітьок натупив з логістикою - і пішов в відпустку позавчора, я тобі розказував. І мені треба тепер...
- Добре, - вона перервала потік вибачення - зараз трохи зайнята, па-па. - збрехала дівчина і натисла відбій.
Блядь. Курва. Скурвлене обригане місто яке даринкало з усіх боків, просило порпатись в чужих спідніх, забирало Ромчика і сигарети. Курва блядь!
Фуххх. Даша тяжко видихнула. Проблеми треба вирішувати по одній. Почнем з найпростішої - за десять метрів в переході курив якийсь чувак. Можна стрілити цигарку.
Чувак був бородатий, ба навіть
кудлатий, в поношеній одежі і схожий на бомжа. Але бомжом не був. Бомжі переважно тхнуть і частіше порпаються в картонних коробках ніж в свіженьких айфонах.
Кудлань не відмовив - хоч і був трішки здивований проханням. Мовчки простягнув відкриту коробку. Дав підкурити.
В хлопаки були дуже дивні очі. Якісь такі глибокі, сумні і розуміючі. І не зрозумілого кольору. Мабуть через ті очі дівчина не одразу зрозуміла що не так. Власне і запах і перша затяжка ну дууже яскраво просигналізували що то не червоний bond, ба навіть взагалі не тютюн. Але гіпнотичний погляд забрав на себе усю увагу і Даша зробила другу затяжку. В очах у кудланя вибухнув сноп іскор. Хлопака кліпнув і видиво розвіялось. Тоді він розвернувся і повільно посунув якоюсь сумною ходою.
Дівчина піднесла цигарку втретє і нарешті задумалась. В носі крутив терпкий запах
трави
⋮⋮⋮
No.
4381
>>4372Самотня у чужому байдужому місті. Звідкись накотилась хвилі жалості до себе, пригадалися старі образи. Дуже старі. Як вона була єдиною у дворі в кого не було велосипеду. Як її
перша любов кинув її заради однокласниці. Хоча та косила очима. Як батьки віддали обіцяну їй стареньку однокімнатку молодшій сестрі. Бо тій потрібніше.
Хотілось поплакати. Пригорнутись до когось і поплакати. Але ж не вертатись додому до свекрухи. Слідом за сумом прийшла байдужість. Дівчина сперлась на стіну, повільно сповзла донизу, зручно вмостилась в кутику склавши ноги по турецьки. Зробила третю затяжку.
Далі прийшла черга роздумів про нереалізовані мрії. Колись мріялось змінити світ. Зараз хочеться написати хоча б статтю для вікіпедії.
А коли червоний вогник приблизився зовсім близько до губ в голові з'явились куди веселіші думки. Згадувалось гуртожиться життя. Вільне і загульне. Даша подумки перебирала всіх своїх колишніх і майже мимовільно почала себе пестити.
Права рука ще тримала недопалок косячку, а ліва вже протиснулась під пасок джинсів й ніжно водила по злегка вогким трусикам. З Антоном вони познайомились в дитячому таборі - Даші було чотирнадцять і в Даші вперше був петинг. Вони ховались ввечері на балконі, довго цілувались коли зрештою хлопець наважився приспустити дівочу спідничку. Він гладив піхву через трусики. Незграбно, зверху-вниз - і зараз Даша повторювала за ним. Тоді запхав руку у трусики - дівчина вторила своїм спогадамам.
Перший секс був уже в 18 - через комплекси вона довго не наважувалась будувати стосунки з хлопцями. Четвертокурсник Ігор явно мав куди більший досвід. Півтори пляшки вина із двох випила Даша а в Ігоря були ключі від вільної сусідської кімнати. Вони лягли на підлогу нехтуючи рипучими ліжками і хлопець в неї проник. Синхронізуючись зі спогадами, Даша ввіпхала собі в піхву безіменний і середній палець. І зараз, через десять років, її пробрали відголоски болю. Але попри біль спинятись не хотілось. Дівчина нарощувала темп, оживлюючи спогади про свій перший незґрабний раз. І про інші. Коли намагались не розбудити сусідок. І коли не могли спинитись, хоча розуміли що сусідки вже не сплять. Коли вахтерка їх майже спіймала в душі. Коли посеред ночі, не знайшовши вільного місця дівчина повела Ігоря до спільної кухні, де змусила хлопця стати на коліна і робити куні. Права руки відкинула недопалок і взялась пестити крихітні груденята, ліва тим часом впевнено набирала темп. Обличчя Ігоря у спогадах розпливалось, перетворюючись на обличчя тих, хто прийшли йому на зміну. Костя. Назар. Ромчик.
Дівчина тремтіла, з уст зірвався глухий стогін. В спогадах Ромчик обіймав її сидячи на дивані в Дарчиній квартирі - в них було мало часу, скоро прийдуть батьки. Хвилі екстазу проймали дівчину тоді, вона прижимала голову Ромчика до своїх грудей і різко насаджувалась на його прутень. Хвлиі екстазу проймали її і зараз, ліва рука не стишувала темпу, а права міцно стискала по черзі груди.
Дівчина сягла піку, видала ще зойк, і осунулась. По-трохи прийшла до тями
⋮⋮⋮
No.
5146
Пошук ідеалу свободи
- Мене потрібно в спокої залишить.
- Хай так і буде.
- І чого таким, як ти, всім треба?
- Сховай мене від щастя для тупих дуреп.
- У чому моя сутність на твій погляд? Де для тебе місце? У підвалі?
- Ти вигадав в'язницю жахів. Там мені і місце.
Тоді, коли у мене залишається заряд, коли мій потяг до розумного блукання сповнений надій...
У пошуках зірок мені відкрилось ясне передбачення можливих змін у світі.
Це значення занурено у шум місцевих пліточок та дискурсів на кухні.
Всяк час існує проміжний процес між спогадом та дійсним.
Емоція дарує відчуття, а потім думку звісно.
Коли стає спекотно та задушно, треба відчинятись, щоб дихати повітрям вільно, без обтяжень.
Він мається своїм, а потім промовляє:
"Нарешті, це існує, звісно!
Ти ідеал, то ж з'їж мене без хліба!
Захоплення дарує радість досягання. Одвічний цикл життя дорівнює свободі.
А розвиток нагадує бажання стати кимось."
І в цей момент з'являється суперник-критик, самовпевнений зануда.
Коли його чекати було пізно, він прийшов невчасно, без вітання.
Йому потрібні були відповіді на складні питання, бо напевно розуму забракло.
- Чому, - питає, - в тебе так кипить на серці? Невже ти сам схотів отримати шматок приємної розваги? Або ти жертва клятих операцій?
- Не знаю, що ти маєш на увазі. В моїх думках існують тільки спроби. Мій напрям дій позбавлений завихрень та напружень. У чому суть питання, можеш перефразувати?
- Ти сам не помічаєш своїх власних помилок, і кожен новий раз повторюєш помилки. Коли ти вже навчишся, ідіот?
- Я ідіот? У порівнянні з ким? Ти, власне, сам нагадуєш тупого. Дозволь тебе чемності навчити. Ти не будеш проти?
- Залиш собі своє. Твій вибір, твоє діло. Хто, як не бовдур, не боїться спокою, в комфорті, там, де все стабільно і без змін.
- Достатньо. Знаю, в тебе є приваблива надія, якою ти опікуєшся часто. Мені про це відомо стало від одного з твоїх друзів.
- Невже? Коли я десь казав про свої плани? Не знаю від яких ти друзів це почув.
Зненацька забігає роздратований очільник і тлумачить:
"Це був не я. Ось декілька порад.
По-перше, припиняй вже звалювати в одну купу нице і відверте. Якщо ти чесний, треба прямо говорити. Подробиці банальні можна пропустити.
По-друге, діло важливіше за безцільне вихваляння або марнославний ризик. У кожній справі є потреба бути пильним.
І третє, що було б доречно пояснити,—ти можеш набагато більше, ніж ти мрієш. Просто уяви себе сміливим."
Ця відповідь мені підходить. Де наступний крок до перемоги?
⋮⋮⋮
No.
5377
Іноді тобі просто потрібно вийти з дому, щоб змінити середовище.
Іноді тобі хочеться зробити це вночі, коли не можеш заснути.
І так ти збираєш необхідні речі та відправляєшся на нічну прогулянку.
Деякі магазини все ще працюють, вуличні ліхтарі подекуди не світять належним чином.
Теплий легкий вітер і приглушені звуки здаються сюрреалістичними посеред темряви.
Подекуди погляд занурюється в алеї, щоб побачити випадкового пішохода, але нікого не помітно.
Здається, ніби час зупинився, і твоя присутність привертає увагу таємничих невидимих істот.
Дивно, але знайомі місця виглядають зовсім інакше, майже як уві сні.
Можливо, це рішення прогулятись—це просто знайти відсутній фрагмент останнього стертого сну.
Є одне затишне місце, ніхто про нього не знає.
Має бути ще кілька, тож ти вирішуєш піти малознайомим шляхом.
Саме тоді перед тобою постає це моторошне зображення незнайомця із синьовато блідим обличчям.
Цей чоловік застряг на автобусній зупинці та повільно дивиться у той бік, звідки має приїхати транспорт.
Що він робить тут у цей час? І що в нього на думці?
Ти відчуваєш втому та бажання повернутися додому, і найпростіший спосіб це зробити—автобусом.
- Доброї ночі, пане! Чи можете ви сказати мені, коли востаннє автобус проїжджав тут?
- Молодий чоловіче, що ти тут робиш? Хіба ти не знаєш, що місто закрите на карантин?
Розмазана усмішка на його обличчі негайно розбудила тебе, але на що він дивився в той момент позаду тебе?
Сонячні промені висвітлювали вулицю, і людина з жахливим обличчям, так само як і невидимі сутності, зникали геть незрозуміло куди.
⋮⋮⋮
No.
5440
Там дійсно ніякої помилки не було й зараз теж немає.
Усі розслідування зайшли в глухий кут.
Всередині, в самому епіцентрі подій, все здається дуже дивним.
Як пояснити увесь спектр обставин, коли хитромудрі вузли умовиводів все ще просякнуті вичікуванням безперешкодності?
Якщо подивитись на оглядові нариси, то одразу кидаються в очі скупчення надлишкових вертикалей, що означають посилання на дзеркальні джерела.
Поверхи структури сяють теплим світлом, каркас нагадує самотнє дерево посеред нічної пустелі, а стінки всередині просвічуються.
Коли персонажі перетинають межу дозволів, то вимикається світло і все завмирає.
Жалість, розчарування, скарги та сварки заважають ентузіазму, сміливості, здивуванню та відчаю вибудовувати геніальний шлях розрахунку у геометрії простору схем пам'яті.
Кількісна перевага досягається у невгамовності, стурбованість критичного еґреґора публіки педантично наголошує на системних зразках.
Вони всі помиляються щодо хвиль тимчасовості, бо велика частина необдуманих рішень є марною витратою часу й енергії.
Та все одно—дія дарує надію.
Блищить і труситься велика сіра пляма на воді гірського озера у вишині гірської холоднечі.
З заводу в усі боки стирчать залізні труби, вони криві і їх багато.
Шматками нависають площі напівпрозорої білизни на тоненьких параболообразних мотузках поміж домами.
Розбиті камені в траншеях виглядають зблизька грубо, дуже брудно та понуро.
Найменнування станцій на пластмассових дощечках затерті, майже непомітні та даремні.
⋮⋮⋮
No.
5441
>>5440їїїїї мені сподобалося. Це чиє?
⋮⋮⋮
No.
5442
>>5440> поміж домами*поміж домів
>>5441Стараюсь. Думаю взяти старі чорнетки та переписати в подібному форматі: враження, думки, описи, події...
⋮⋮⋮
No.
5443
>>5442Я думаю це не графоманство вже. Може й не ололо, але талант. Графоманство це коли вирують образи (якщо вирують), а графоман їх псує при транспортуванні у текст. Оці всі нібито, як, щось, колись, десь. Це маркери браку таланту. Ну курво, ось і напиши не десь глибоко в душі, а де саме, опиши той закуточок, це ж і є твоя робота. А у тебе наче такого нема, принаймні в цьому тексті. Образи створюються і відмирають, трохи занедбано, але так і треба. Може вийти гарна, трохи депресивна книга. Я своє гівно сюди не писатиму, я його пишу, читаю тиждень потому і викидаю. А ти крутелик, особливо якщо маєш силу зберігати то все.
⋮⋮⋮
No.
5444
>>5443Хоча треба мабуть почати зберігати. Може потім згодиться на уривки. Порадьте щось від відрази до власних робіт.
⋮⋮⋮
No.
5445
>>5444страждай? це ж
кропивач?
⋮⋮⋮
No.
5446
>>5443А, зрозумів про що ти. Для мене найголовніша складність у вибудові мотивацій для персонажів. А на другому місці, як можна побачити вище, є нестача цілісності сюжету, логічної динаміки подій.
>>5444Так, це важливо, щоб потім не забути подробиці.
В мене така методика записів:
1. Написати так, як відчувається, без зайвих підглядань та пошуків.
2. Доповнити та обробити, щоб подумки читалось звучно.
3. Обрати категорію та, якщо є схожий текст, з'єднати.
4. Використовувати скорочені варіанти історій для ілюстрації/переписування та продовження/деталізації.
⋮⋮⋮
No.
5447
>>5446Поради дійсно гарні, але для того, хто пише. У мене ж, коли читаю своє написане раніше, таке враження що писав якийсь школяр, який начитався Азімова мішма з провісництвами баби Ванги, вирізаними з газети Новопиздівські Вісті. Як позбутися цього крінжу - ось питання.
⋮⋮⋮
No.
5448
>>5446Щодо цілісності сюжету. Герой має зростати. Якщо нема можливості зробити розвиток динамічним можна спробувати позбавити героя тих чи інших вмінь, досвіду ще на початку, і нехай левел-апить.
⋮⋮⋮
No.
5449
>>5448От бачиш, який з мене письменник, про цілісність нічого не написав.
Спробуй план. Ну, як у школі писали, план твору. Тільки пунктів на 50-100. І в цей план запхай головну ідею.
⋮⋮⋮
No.
5450
Можна поміняти стиль. Наприклад замість допоміжного персонажа, який слухає та питає, можна використати щоденник гг.
⋮⋮⋮
No.
5451
>>5447Так багато хто з авторів кажуть про вдосконалення текстів. Прибрати все зайве та вибудувати знов, пам'ятаючи про контекст. Якщо немає мети покращити, то можна змінити ставлення, наприклад, попередньо погодитись з написаним та відкинути на секунду звичайну упередженість. Таким чином можна спробувати згадати, якими деякі слова видавались на той час, у зв'язку з чим підібрані, у що мали б перетворитись.
>>5448Так, це насправді великий простір для маневрів.
Як раз таким чином суміжних та послідовних перетворень мені подобається займатись.
