МІП: Стрічка «Дякую» з’явилась у відкритому доступі онлайн
https://mip.gov.ua/news/2928.htmlDjakuyu/Дякую (BestFriendsFilm Production)
Djakuyu/ДякуюДякую / Djakuyu UA (Міністерство інформаційної політики України)
Дякую / Djakuyu UA>Фільм розповідає про пригоди японського професора - Хіроші Оно в Україні . За збігом обставин той не встигає на потяг до Києва і має самотужки дістатись зі Львову до столиці. Все що має Хіроші – це тисяча гривень в гаманці і «Дякую» в словниковому запасі.Професор на пальцях пояснює, що йому конче необхідно в Київ, де на нього чекають друзі. Але доля заносить його в невеличке село Дяково. Там японець втрапляє на гуцульське гуляння. Глибина і щирість людей вражають професора. Не довго вагаючись, він вирішує дати шанс пригодам увійти в своє життя. Так Хіроші опиняється в Одесі, яка своїм місцевим колоритом припадає до душі нашому професору. В цьому місті він пізнає Україну з незнайомої для себе раніше – іронічної та напрочуд легковажної сторони.
На жаль, пригоди теж мають свій кінець. Особливо, коли це всього лиш випадковість, а отже десь за тебе переживають твої близькі. Наш герой сідає на потяг і нарешті дістається до Києва, де місцева поліція допомагає йому знайти своїх друзів.
>Короткометражна стрічка "Дякую", виготовлена на замовлення Міністерства інформаційної політики України, показує Україну очима японського туриста як цікаву, гостинну, самобутню країну із захопливими пейзажами та багатою історією.З одного боку ніби як добре що з'явився такий короткометражний фільм, але з іншого – все це звичайна реклама не самої цікавої і занедбаної країни Європи. Як дешева спроба пропаганди. Незвично бачити японця в українському фільмі, але Хіроші Оно це цікава особистість. Цікаво скільки йому заплатили за зйомки в цій короткометражці або як змогли його зацікавити. Звичайно для японця справа не в грошах, так як Японія розвинена країна і всі її громадяни забезпечені люди, на відміну від українців в Україні. В фільмі вивірені діалоги і нормальний сюжет, Хіроші Оно здається щирим і відкритим, хоча все ця для нього було підготовано і ніяких випадкових пригод насправді не трапилося. Вся короткометражка схожа на якісну листівку або агітку виготовлену з конкретною метою. Все що відбувалось у Львові ще могло бути реальним, з самого початку, але далі все вигадка. Коли львів'янка запросила його англійською випити каву або чай, мені здалося єдине що її тоді цікавило це не допомогти японцю, а просто заробити на ньому гроші. Ніколи не був у Львові, може це і є "львівська гостинність". Ще хотів би звернути увагу на те що, цитата: "Львів це місто трьох національних відроджень: українського, польського і єврейського. Місто великого торгівельного шляху. Місто що було у складі п'яти держав." Ніби все правильно і дуже політкоректно, але з якоюсь заковикою. Як немає впевненості в тому що це місто і надалі буде залишатись українським в Україні, а не стане польським містом в Польщі з українською нацменшиною. Тобто українське – може означати і використовуватись в вузькому сенсі, а не в широкому. Те що він сів у випадковий автобус теж могло трапитись, але надалі деталі ховаються в оплаті і грошах, тому що зазвичай ніхто нічого просто так не робить, така реальність. Не знаю, але сумніваюсь що гуцул підвозив би якогось японця, який не говорить і російською. Поля з вівцями нагадали мені про Румунію, в Україні є схожі краєвиди, але Україна для мене це "не та частина" Європи що може бути цікавою. Для мене Україна і українське наскрізь другорядне і вторинне (на фоні контрасту з радянським минулим і його наслідками, і пост-радянським сьогоденням України), тому що самі українці в Україні це якась пригноблена і знівечена "меншість", а не цілісний народ. Україну не можна порівнювати з країнами Європи, для неї швидше підходить порівняння з Боснією і Герцеговиною. Це абсолютно вторинна країна, шматок Югославії. Як і в Україні там схожа мовна ситуація, а саме що розмовляють там по факту сербською або хорватською, боснійська мова існує в більшості на папері, це як у нас всюди використовують "не нашу" російську мову (ніби це нормально і так і має бути). Хіроші Оно каже що бачив десятки країн і його вже складно здивувати, – але українці навіть з безвізом мало де бувають за межами України, це сумно що комусь можна все, а комусь, як нам, нічого. "Україна найбільша країна Європи" і найменш розвинута в той же час. Всі здобутки України це просто якась фігня, як можна її називати "надзвичайною". "Одеса це наче держава в державі, з власним діалектом та звичаями" – ну звичайно, а як же (привіт Тель-Авіву). Якщо в нього ще на той час залишався гаманець, коли він прибув в Одесу, мені чогось здається його там як іноземного туриста обдерли би до нитки. Може якщо бути багатим іноземцем можна приїхати в Україну і сподобається в певному сенсі, але чесно якщо я був би багатим іноземцем я краще відвідував би розвинені країни з надзвичайною культурою (як Бельгія, Італія), а не їхав би в цю українську Боснію.
Djakuyu: українська короткометражка про японця вразила журі міжнародного фестивалю
https://expres.online/archive/news/2018/04/20/292011-djakuyu-ukrayinska-korotkometrazhka-yaponcya-vrazyla-zhuri-mizhnarodnogo
