⋮⋮⋮
No.
1444
[Reply]
Дякую, дякую тобі, Квентіне, що ти живий і робиш свою справу, або простіше: твориш.
А тепер маленька ремарочка: я настільки захопився аналізом та ковирянням сенсами у кінокартині, що написав перший абзац англійськими буквами, лупаючи по клавіатурі нервовими пальцями після пар.
Мистецтво з розряду твору заради твору, використання маси стилів, ліплення деяких ситуацій суто заради власного режисерського статевого задоволення, іронічно-високомірний і чесний розбір кліше та трутнів Голлівуду, новшества фільмування, доторк до реальності на межі з веселою художньою грою, і далі, далі, далі. Усе вкупі дозволяє захоплюватися талантом цього режисера та його приємним візуально, морально та змістовно твором.
Довжина фільму, вона якраз достатня щоби дивитися його із повільним, жувальним задоволенням, і хід розповіді міняє настрій глядача на творчу розслабленість та політ думки за пошуками витівок людей, що працювали над "Одного разу в Голлівуді".
Розглянемо зміст та мажорні питання. Насамперед це кіно про кіно, кіно в Голлівуді про те, як знімають кіно в Голлівуді та яким саме богемно-стильним життям живуть люди в Долині Мрії (на думку авторів). Звідси виносиш легкість історії, її природну текучість поміж маленьким та основним теперішнім сюжетом і викопуєш, мов кольорові яйця на Пасху, філософські підтексти.
Тарантіно розповідає про справжню чоловічу дружбу. Про дружбу, де двоє абсолютно різних людей, які ще й до того працюють, складають собою близьку до ідеалу пару. Вони знають гріхи один одного, вони можуть говорити, вони є нерозлийвода. Прерогативою справжньої чоловічої злуки я вважаю той факт, що і ДіКапріо, і Пітт дружать, знаючи на що спроможні і яких дров наламали згідно з їхніми спогляданнями-флешбеками в минуле. І Кліфа я не виню, бо стерви бувають просто стервами. Взаємини друзів чисті, сприймальні, і фінал стає й кінцем будь-яких аргументів на цей рахунок, а лишається поплескати та пустити сльозу.
Друга тематика це відносність творчих людей та монтування щоденних примх-комплексів-роботи. Показано так живо, що хочеться беззаперечно повірити й віднести стрічку до ряду документальних. Чого вартує тільки один комічніший Брюс Лі, який пищить, вимахується та врешті решт посилається Кліфом у піше еротичне об двері автомобіля (на жаль, дружини кінороба).
Черговим нашаруванням є вже звична тема Тарантіника: насилля та його божеська привабливість на екрані й контраст із його огидністю в реальному житті (бо ми люди свідомі, дорослі, і все розуміємо, і також режисер щедрий на інтерв'ю). Коли група Чарльза Менсона в машині перед нападом на головних характерників висмоктує з повітря причину агресії в тому, що нібито актори винні в розбещенні моральних підвалин американської свідомості, бо вони зиркали їх серіяли в підлітковості, ти просто смієшся і регочеш. Так же, як і під час самої сцени насилля й нападу, бо вона викликає тільки істеричний екстаз, випуск захованого й зажатого в грудях і вселенський гумор.
Перекиньмось на зображення, палітри та фокус камери. Погодьтеся (або дискутуйте), що тільки Квентін зумів показати ноги й стопи з таких кутів, що починаєш їх любити ще більше. От має людина певну сексуальну схильність, радує своїх однодумців та приводить до нової маленької боді-позитивної хвилі всередині черепної коробки. При тому якщо вже запаритися неймовірно і згадати про меншини (які інколи дратують:), то й тут маестро коректно ліберальний. Дивіться уважно, пізнаєте й будете всім решту розповідати про епістемологію шедевру в кінематографі.
(Підказка: чоловіків щось там теж..)
Далі б'є у вуха чудова, підібрана під епоху музика, яка переносить за нейрони в сеттинг тих років, котрі young adults не застали, і фотографує їх звуки та краєвиди США із найприємнішої сторони. Круто, що ще додати до згущика. Хіба насолоджуватися і вдихати його аромат.
Також волію відмітити інакший приколяс, який бачив і в "Тексті" Шипенка, і в "Зеровіллі" Франко. То фіксація та подвоювання-потроювання екранів на вашому моніторі чи в кінозалі. Усюди телевізори, ті хто грають дивляться серіали в фільмі, актриси ходять на сеанси зі своєю епізодичною участю і телевізор показаний як величюзний культурний стрибок епохи 60-70-х.
А ще згадати психологізм, тривогу Ділтона під час дублів та забування реплік, неймовірну харизму й силу Бута, який прямо таки дух Аполлона во плоті. Я в захваті!
Надіюся, обійшлося зі спойлерами та вам захотілося пірнути в ополонку 3-годинного забуття, а мені корить ще разок подякувати фільмодільцям і прокрутити улюблені кадри.
2 posts
omitted. Click reply to view.
⋮⋮⋮
No.
1447
Ваш відгук заохочує переглянути стрічку. Та мене більше цікавить як у фільмі з діалогами? Бо в його попередньому фільмі був відчутний спад у цьому аспекті.
⋮⋮⋮
No.
1461
>>1460Не переходьте на цей сайт, це медова пастка Нацполіції
⋮⋮⋮
No.
1462
>>1461Та чого ? Пояснити можеш, а ?
