Думаю, краще напишу тут, аніж у
https://kropyva.ch/l/res/1628.htmlБільшість історій, які траплялись зі мною, з різних причин були недостатньо задовільними, пам'ять про них сповнена сумбурності та відволікань, емоційна частина досвіду зациклюється в межах звичної на тому етапі життя світоглядної рамки...
Це ніби "закляклий ребус багатогранної конструкції, із заплутаними ланцюжками значень".
І чим більше розплутую окремі історії, тим легше приймати дійсність, стає більше простору для сприйняття сучасності.
І все ж залишається купа цікавих моментів, які хотілось би, якщо не втілити в творчу форму.
Маю на увазі те, що по суті існують дві проблеми: формулювання завдання та його виконання.
Одним з типових прикладів "шибанутої історії" урж може бути така (без зайвої конкретики):
>тобі років 15-20>вчишся, знайомі та друзі підтримують>купа цікавого навколо, аж голова обертом>щось починає подобатись, займаєшся цим системно, ніхто не заважає>паралельно виникає проблема, щодо якої в тебе є рішення>ти пробуєш, щось виходить, щось ні>оточення продовжує підтримувати та очікує від тебе того, що хтось вже зробив>в певний момент ти починаєш займатись іще чимось, але плануєш продовжити те, що почав>очікування змінюються, ти реагуєш і робиш на порядок більше, ніж раніше>для тебе цей рекорд—привід взяти паузу>виникає більше питань, які потребують твоєї участі>ти обираєш почати реалізовувати ту ідею, яка виглядає легкою>дуже швидко стає зрозуміло, що справа складніша і займе довше часу>пріоритети залишаються тими ж>ті речі, які ніби асоціюються з тобою, якщо підтримуються, то лише на словах>висновок: кожний звитяжний, за власною шкалою, проєкт, варто і робити, і висвітлювати.Щодо планування та пропрацювання: коли тільки-но з'являється чудова ідея, це одночасно декілька її версій, які потім розвиваються, і, аби краще передати її повноту, варто:
1) попередньо затриматись на думці, краще уявити, протягнути причинно-наслідкові зв'язки, ще раз пригадати...
І лише тоді висловити/виписати/вималювати.
2) переробляти одну справу, аби виробити послідовність методики та натренувати вміння;
чим давніша праця, тим більше потенціалу в переробці зазвичай...
Хоча ті штуки, які свіжіші у пам'яті, легше вдається виправляти/доробляти.
І "найкупоросніше"—це те, що чим безжальніше ти сам до себе щодо виконання визначених та самоініційованих цілей, тим крутіше це виглядає для інших, тим менше конкуренції, тим менше поганого настрою, тим вище в наслідок досягнення позитивних результатів планка власних очікувань!
Просто, аби те, що ти робиш, було соціально прийнятним та бажаним, тобі треба доводити, що твій спосіб є оптимальним, а здобуте цінніше за витрачене. І якби хтось зробив ту ж справу, яку робиш ти, ймовірно, він би стикався з тими ж труднощами, хоча висновки могли б бути інакшими.
Але, якщо оцінювати не лише користь, а й набуття компетентності та отримання репутаційних балів у відповідній галузі завдяки сумлінній практиці, кожна доброчесна та творча ініціатива кожного разу відчувається прибутковою, попри втому, біль та нервовість.
