>>380406Там багато чого цікавого для мене самого, дякую.
>>380407В дитинстві мені було ніяково від власної посмішки чи сміху (намагався ховати його кашлем та відвертався обличчям у стіну), коли хтось розповідав смішну історію, адже часто розумів, що жарт або несе в собі недоречну, часом жорстокий, інколи вульгарний підтекст, яку було важко опротестувати, або розраховує на примітивне мислення, від чого виникало прагнення з серйозністю знайти щось гармонійне та цілісне в реальному світі.
Ще до цього, у віці десь 3-5 років, побачив якусь непристойність по телевізору і вирішив ігнорувати ці речі, і це було важко настільки, наскільки вдавалось імітувати те, що сплю.
Пізніше мені доводилось також переносити сварки батьків.
Від власної злості, підмітив, пам'ять дещо зникає, тому що все ще не навчився перетворювати її на розуміння та милосердя (навіть до ідеологічних опонентів).
Однак в мене іноді виникає невиправданий радісний сюрприз у житті, паралельно виникають почуття провини та страх отримати негатив через заздрість.
І в цьому випадку бути милосердним та щедрим видається доволі логічним та справедливим проявом.
Мені до вподоби по доброму психопатичний сміх ельфа на самому початку Лемоні Снікет: 33 нещастя, бо він символізує те почуття гумору, яке властиво моїм персонажам:
"Нарешті, все вийшло!
Після стількох поганих днів! Але чомусь все ще багато ображених облич...
Треба їм теж щось приготувати, так! (Вони мене ще запам'ятають...)".
>>380408Ні, немає потреби.
Якщо якісь тексти здаються переускладненими або ґротескними—це може бути частковий переклад деяких англійських фраз або наслідки моєї неначитаності.
