/b/ - Балачки

Недільним ранком я їхав червоною гілкою метро повертаючись додому із передмістя. До мене підсіла жінка 45 років, спитала чому як так вдягнений і чи це на хелловін. Такі питання мене давно не бентежать, адже я чую їх часто оскільки люблю вдягатись як міський божевільний. Тож я відповів їй, і в нас зав'язалась розмова.
Розмова правда доволі швидко перетекла у запрошення відвідати зібрання. Це теж мене не збентежило, а скоріше розчарувало. Я сказав що подумаю. Виявилось що думати часу небагато бо вона власне їде на зібрання. Справ в мене всеодно не було і це мав бути вельми цікавий досвід тож я вирішив погодитись. Тож чекаючи відповідної станції ми продовжили розмову. Вона спитала чи навчаюсь я в школі (одяг приховував моє обличчя тож я міг цілком зійти за 10-11класника). "Якщо ти вважаєш мене неповнолітнім то якого чорта намагаєшся завербувати в свою секту, це ж принесло б вам тільки проблеми" - хотів сказати я, але натомість люб'язно відповів що навчаюсь в універі. Ми ще трохи поговорили і вийшли на необхідній зупинці. Піднімаючись ескалатором я не міг припинити наспівувати пісню гурту Zwyntar у своїй голові (ті хто знайомий з ними розуміють про яку пісню я говорю), бо ситуація в якій я опинився було дочортиків подібна до того що переживає герой кліпу, з відмінністю лиш у тому що я добре знав куди іду і робив це заради розваги.
Ми вийшли з метро пройшли пару хвилин і увійшли у будівлю яка теж доволі нагадувала будівлю з кліпу, від того наскільки все було стереотипно я вже ледь стримував сміх. Ми піднялись на третій поверх і увійшли в одну з кімнат, де першим що я побачив була барна стійка.
До мене підійшло пару людей. Вони усміхалися. Ми познайомилися і мені запропонували чай від якого я люб'язно відмовся (навряд там була наркота, але я вирішив не ризикувати). Тривале носіння маски люб'язності почало мене виснажувати, але водночас приносило задоволення.
Далі я познайомився з усіма людьми, вони називали імена тисли руку і не припиняли усміхатися. Мені ще пару раз запропонували чай. Мене питали чи відвідував я якісь зібрання до того і чи належу я до якихось інших "організацій", натякаючи на моє вбрання. Я запевнив їх що не належу до кришнаїтів. Мене провели в зал де було багато різної техніки, професійна камера, колонки, сценічне освітлення і оця штука в яку підключають дочерта дротів(лінь гуглити). Сказали вибрати місце, я сів біля стіни (завжди сідаю біля стіни) і за пару хвилин шоу почалося.
Спочатку ми співали. Мене знову накрили люті флешбеки до пісні гурту Zwyntar (Особливо коли вони почали плескати в долоні над головою). Пісні були або віршами з Біблії (те як вони радісно співали про різанину євреями корінних народів "Обіцяного краю" мене особливо потішило), або ж набором із слів Алілуя, Господь, Ісус і Спасіння де іноді проскакували ще якісь допоміжні слова. Далі були різні оголошення про час і зміст наступних зустрічей і тому подібне. Потім ми знову співали. А тоді почалася проповідь.
За основу проповіді було взято уривок з послання до Солунян (Новий завіт, як несподівано, а я так хотів почути про те як чоловік розрізає тіло своєї наложниці на 12 частин і розсилає по одній для кожного племені чи про Лота і його двох доньок, але напевно не цього разу). Проповідник мав доволі гарні навички оратора, але проповідь була доволі примітивна. Через примітивність мене охопило неймовірне почуття зверхності над цими фанатиками. Чомусь я згадав як головний герой Бійцівського Клубу відвідував збори анонімних алкоголіків (Це далеко не мій улюблений фільм і я не будую довкола нього свою особистість, але кращого порівняння не знайти). Але якийсь чоловік із залу постійного голосно говорив "Ого", "І справді", "Ми теж так хочемо" та інші подібні коментарі і це псувало весь кайф. Не знаю, він робив це за домовленістю з проповідником(Типу озвучуючи які мають бути думки у всіх), чи просто вже дах потік, але він говорив надто часто і це вже починало бісити і від задоволення майже нічого не лишилось. Та раптом проповідник сказав "Ми можемо приводити людей, але вони не увірують якщо ми не будимо щиро вірити самі", не знаю як я стримався щоб не розсміятись і не сказати "Тоді ваша віра нічого не варта, раз ви привели мене". Неймовірне почуття зверхності знову повернулося. Жовч вже ледь не фізично бурлила в мені. Внутрішня гнилизна від іронізування над цими наївними людцями розквітала.
Проповідь закінчилася, ми ще раз поспівали і оголосили перерву. Я вирішив що краще вже не буде, тож люб'язно пообіцявши що зайду ще якось я пішов.
Але ще довго не міг припинити наспівувати ту пісню гурту Zwyntar.