Steven Pinker: Violence Trends Are Understood by Analyzing Data, Not Reading Headlines | Big ThinkСтівен Пінкер: "Я справді вважаю, що існує така річ, як свобода волі, але під цим я не маю на увазі, що існує якийсь процес, який суперечить законам фізичної причини та наслідку.
Як колись сказав мій колега Джошуа Грін, це не так, що кожного разу, коли ви приймаєте рішення, відбувається диво.
Тому я в це не вірю.
Я вважаю, що рішення приймаються нейрофізіологічними процесами в мозку, які дотримуються всіх законів фізики.
З іншого боку, це правда, що коли я вирішую, що сказати далі, коли я вибираю страву з меню на вечерю, це не те саме, що коли лікар б’є мене молотком по колінній чашечці, і моє коліно тремтить. Це просто інший фізіологічний процес, і один із них ми використовуємо словосполучення «свобода волі», щоб схарактеризувати краще обдуманий, повільніший і складніший процес, за допомогою якого в мозку вибирається поведінка.
Цей процес включає агрегацію багатьох різноманітних видів інформації–нашої пам’яті, наших цілей, нашого поточного середовища, наших очікувань щодо того, як інші люди оцінять цю дію.
Це все інформаційні потоки, які впливають на цей процес.
Це не зовсім передбачувано, оскільки можуть виникати випадкові, хаотичні чи нелінійні ефекти, які означають, що навіть якщо ви поставите ту саму людину в ті самі обставини кілька разів, вона не робитиме кожного разу однаковий вибір.
Однояйцеві близнюки, які мають майже однакове виховання, посадили їх в одне крісло, поставили перед ними однаковий вибір.
Вони можуть вибрати по-різному.
Знову ж таки, це не диво.
Це не означає, що в машині є якийсь привид, який якимось чином передає нейронні імпульси.
Але це лише означає, що мозок, як і інші складні системи, схильний до певної міри непередбачуваності.
Водночас свобода волі не була б вартою мати та, звичайно, не була б вартою вихваляння у світових дискусіях, якби вона не реагувала на очікування винагороди, покарання, похвали, звинувачення.
Коли ми кажемо, що хтось–ми караємо або винагороджуємо когось на основі того, що він вирішив зробити, ми робимо це в надії, що ця особа та інші люди, які дізнаються про те, що відбувається, вплинуть на те, як до їхнього вибору ставитимуться інші, а отже, у них буде більше шансів робити хороші речі та менше ймовірностей робити погані вчинки в очікуванні, що якщо вони виберуть корисні дії, з ними станеться краще.
Так парадоксально, одна з причин, чому ми хочемо, щоб свобода волі існувала, полягає в тому, що вона визначається наслідками цих виборів.
І в середньому так і є.
Люди частіше дотримуються законів.
Вони частіше роблять вчинки, які заслуговують на прихильність, ніж накладають на голову пропріум [від лат. "proprium"—"належне", тобто повний діапазон придбаних функцій, включно з різними елементами індивідуальності; те, що людина вважає приналежним собі (як, наприклад, почуття, переживання, уявлення, прагнення)], але не зі 100-відсотковою передбачуваністю.
Отже, цей процес ми називаємо свободою волі.
Це відрізняється від багатьох більш рефлексивних і передбачуваних видів поведінки, які ми можемо визнати, але це не пов’язано з дивом."
Про нейробіологічне обґрунтування відсутності свободи волі від Роберта Сапольськи:
https://kropyva.ch/b/res/348453.html#350473
