⋮⋮⋮
No.
6893
Став помічати, що не згоден з загальноприйнятою вимовою деяких слів, зокрема географічних чи власних назв. Наприклад, дуже ріже слух, коли чую Ліван. Звучить, як калька. Так і хочеться казати Ливан. Те саме з Сінгапур - має бути Сингапур, бо так, на мій погляд, більш милозвучно.
Правило милозвучності відіграє важливу роль.
Кажуть: Бетіс. Кажу: Бетис.
Кажуть: Кадис. Кажу: Кадіс.
Кажуть: Коста-Рика. Кажу: Коста-Ріка.
Розумію, що комусь така вимова може не сподобатись, тому й просуваю ідею орфографічного (чи лексичного?) анархізму, тобто кожен має право казати, як йому більш довподоби, що безперечно породить купу діалектів, але так було завжди і в усьому світі, то чому ми боїмось того, що наша мова матиме безліч варіацій?
⋮⋮⋮
No.
6894
OP
На пікрілі, як ви здогадались, не Ливан)
