/u/ - Українська мова

Латинкошиз знову на звʼязку із черговим непотрібним проєктом.

Дивлячись на безліч існуючих проєктів латинок, я вбачаю у них одну й ту ж системну проблему. Особливо це стосується латинок, спроєктованих за штибом західнословʼянських мов, із мотивацією «вони ж латинкою користуються, то й ми можемо». Вони не враховують той факт, що у східнословʼянських мовах рясно використовуються палаталізовані приголосні, відсутні у західнословʼянських мовах (окрім шиплячих). Серед південнословʼянських мов палаталізація притаманна болгарській, яка використовує кирилицю; у сербській і словенській же є лише кілька повноцінно палатальних звуків, як і в багатьох инших європейських мовах, і для них латинка теж успішно використовується.

Висновок: у справі латинізації не можна спиратися на приклад інших успішно латинізованих словʼянських мов. Такі спроби у будь-якому випадку виглядають нагромаджено, незалежно від того, як палаталізація позначається: хоч диграфами з y/j, хоч апострофом, хоч діакритикою.

Можна скористатися досвідом кельтських мов — ірландської та ґельської — для яких теж притаманні палаталізовані приголосні, але там використовується правило "caol le caol agus leathan le leathan", себто приголосні штучно оточуються «німими» голосними, що позначають, палаталізований цей приголосний чи веляризований. Через це ці мови виглядають як іще більше перенагромаджене гівно, і недосвідченим оком прутень розбереш, як цю потвору читати. Ліпше вже zaliz'ačč'a, аніж zailizeaččea, даруйте. Випадок же, коли мʼякий приголосний стоїть перед твердим на початку слова (як у словах «тьмяний» чи «Нью-Йорк») там, схоже, взагалі не трапляється і не позначається. Випадок, коли мʼякий після твердого у кінці (cuairt /kuəɾˠtʲ/, beirt /bʲɛɾˠtʲ/) просто не позначається, вгадуй собі.

Взагалі, в українській мʼякість приголосних має чи не важливіший сенсорозділювальний зміст, ніж їх дзвінкість. Якраз дзвінкість приголосних часто визначається контекстом (памʼятаєте зі школи муштрування орфоепічних правил про воґзал, ніхті і бородьбу?), і вже зараз неадекватно відображається на письмі. Тож пари дзвінких/глухих є алофонами. Там, де їх розрізняти все ж слід, можна користатися діакритикою (аналогічно до кацапського факультативного вживання літери «ё» тільки для запобігання плутанині між «все»/«всё» і в аналогічних випадках).

У китайській мові фактично так же, тому піньїн замість дзвінкості використовує пари дзвінких/глухих літер латинки для позначення придихання. Це теж збиває недосвідчених людей з пантелику, але принаймні текст не виглядає як перевантажене гівно. В українській же замість придихання можна позначати так мʼякшення!

Які пари приголосних у латинці взагалі є?

b/p
d/t
f/v
g/k
z/s

c, h, j, l, m, n, q, r, w, x — не попаровані.

Якщо вже оглядатися на піньїнь, то можна також спарувати j/q (а от замість пари z/s там z/c). Але j все ж ліпше використати для /j/.

Оскільки літера k звільняється (в українській не буває кь/ґь), можна також спарувати c/k.

Фонетично ж маємо:

/m/
/n/ / /nʲ/
/p/ / /b/
/t/ / /tʲ/ / /d/ / /dʲ/
/k/ / /g/
/t͡s/ / /t͡sʲ/ / /d͡z/ / /d͡zʲ/
/t͡ʃ/ / /d͡ʒ/
/f/ / /ʋ/ (відповідність суперечлива, /f/ радше глухий варіант /v/, тож ліпше лишити окремо)
/s/ / /sʲ/ / /z/ / /zʲ/
/ʃ/ / /ʒ/
/x/ / /ɦ/
/w/
/l/ / /lʲ/
/j/
/r/ / /rʲ/

Отже:

a: /a/
b: /p/ / /b/
c: /t͡s/ / /d͡z/
d: /t/ / /d/
e: /ɛ/
f: /f/
g: /k/ / /g/
h: /x/ / /ɦ/
i: /i/
j: /j/
k: /t͡sʲ/ / /d͡zʲ/
l: /l/
ł: /lʲ/
m: /m/
n: /n/
ñ: /nʲ/
o: /ɔ/
q: /t͡ʃ/ / /d͡ʒ/
r: /r/
ř: /rʲ/
s: /sʲ/ / /zʲ/
t: /tʲ/ / /dʲ/
u: /u/
v: /ʋ/
w: /w/
x: /ʃ/ / /ʒ/
y: /ɪ/
z: /s/ / /z/

Літера p лишається вільною, а отже, її можна використовувати постфіксно: для явного позначення глухих приголосних, або замість мʼяких сонорних із діакритикою (ł → lp, ñ → np, ř → rp), коли доводиться обмежуватися ASCII. Явну твердість же варто позначати апострофом після приголосної за штибом японського дакутену.

Broba:

Xqe ne wmerla Ugrajiny
I zlava, i voła.
Xqe nam, bratta molotiji,
Uzmihnetsa doła.

Zhynut naxi vořixeñky,
Jag roza na zonki.
Zabpanujem i my, bratta,
U zvojij zdoronki.

Duxu j dpilo my boloxym
Za naxu zvobodu,
I bogaxem, xqo my, bratta,
Gozakgoho rodu.

ASCII-varpijand:

Xqe ne wmerla Ugrajiny
I zlava, i volpa.
Xqe nam, bratta molotiji,
Uzmihnetsa dolpa.

Zhynut naxi vorpixenpky,
Jag roza na zonki.
Zabpanujem i my, bratta,
U zvojij zdoronki.

Duxu j dpilo my boloxym
Za naxu zvobodu,
I bogaxem, xqo my, bratta,
Gozakgoho rodu.

Bryglady z s'iroqgoju dlpa zagrpiblennpa j nabruxennpa mizgiw:

Xqaztam bjex xug jih glyku w fon j gec priq.

Fagd grynqol: bij bsuh wxquh, zjim xqe jajek.

Fabrygujmo hidnpizt, lpaxqim jixeju, gaw habajmo, zjednawki qax!

Jungpersgyj qyngl, xqo bry bezhlpibji quje faxyst, ce lowka himn.