⋮⋮⋮
No.
81049
> Історія одного штандарта - Коменданте Франко
> Розділ 1 Тетуан
1. Утворення
Жовтень 1920
Після посадки в Альхесірасі, сотня чоловіків різної зовнішності, юрмилася на баржі біля корабля. Поруч із синіми джинсовими костюмами, виділялися солом'яні капелюхи, світлі костюми, засмаглі обличчя, біляві чоловіки з іноземним виглядом та молоді хлопці з авантюрним духом. Мовчки, вони загадково дивилися на корабель, який має доставити їх до Сеути. За мить, вони швидко спустилися сходами.
На кораблі, у дружньому товаристві, починають жартувати та розважатися. Вони утворюють коло на палубі, грають в класики і незабаром, іспанці та іноземці стрибають та сміються, забуваючи своє колишнє життя. Вони наче знову стали дітьми. Але сильна хитка корабля розвіяла атмосферу. Одні лягли, інші стояли і дивилися в бік узбережжя, куди вела їх нова доля.
Це майбутні легіонери, багато з них кров'ю вписали себе на ці сторінки. Я згадую їх зі смутком, адже ми багато через що пройшли разом.
Прибуваючи до Сеути, на причалі ми побачили силует підполковника Міллана Астрея, який енергійно махав кепкою в повітрі. Зійшовши з корабля ми обійнялися.
- Ми тепер разом! Наш Вождь з нами! А на кораблі все необхідне!
Ми зайшли в табір, де новеньких вітали ті, хто прибув днями раніше. Тут, свою промову виголосив лейтенант. Його слова електризували публіку.
- Легіон відкриває вам двері, ви отримаєте все необхідне, в тому числі належну платню. Ви отримаєте шеврони і зможете дістатися аж до зірок. Але взамін, підете дуже важким шляхом. Ви постійно битиметеся, багато хто загине. Можливо всі...
Пройняті його словами, майбутні солдати пильно дивилися на лейтенанта. На обвітрених обличчях чітко можна побачити, що вони відчувають. Достатньо лише на остаточному медогляді сказати лікарю, що болить горло, і можна повертатись. Але для них в цьому нема потреби. В строю, з високо піднятими головами, вони поклялися померти за Легіон.
Іноземці вийшли уперед. Серед них німець, колишній офіцер Гвардії. Італієць, льотчик на Батьківщині, двоє французів, четверо португальців та мальтієць. Усі вони з твердим акцентом і гучними голосами відповідають на запитання лейтенанта. Потім підійшли ті, хто раніше служив в армії: звільнені гвардійці та карабінери, колишні солдати та рядові, один кадровий солдат, той, хто народився лише для того, щоб бути в строю.
Годинами пізніше, медик виділив серед цього контингенту хронічних хворих, втомлених або слабких, тих кому не вистачить здоров'я стати легіонером. Це було ще те видовище, коли всі вони благали таки взяти їх.
Серед них виділився юнак, з хворобливим виглядом і заплаканими очима.
- Пане, дозвольте стати легіонером! Обіцяю стати чудовим солдатом. Самі побачите.
Виявилось, він мав скласти обітниці, але покинув монастир. Пізніше він покаявся і захотів повернутися. Настоятель наказав йому, як покуту за його повторне прийняття, довести своє покликання, служачи добровольцем в Іноземному легіоні. Якщо через чотири роки він все ще матиме цей намір, він зможе знову прийти до монастиря.
Лейтенант дививися на нього і хотів би допомогти, але було зрозуміло: здоров'я хлопчини не витримає життя в Легіоні.
Всі вони повернуться додому, а ті хто пройшов медогляд - стануть частиною Легіону
....
