"
НормиВчені-конструктивісти поглиблено досліджували роль норм у світовій політиці.
Абрам Чейз і Антонія Хендлер Чейз визначили «норми» як «широкий клас наказових тверджень—правил, стандартів, принципів тощо—як процедурних, так і змістовних», які є «приписами щодо дій у ситуаціях вибору, які несуть у собі відчуття зобов'язання, відчуття того, що їх слід дотримуватись».
Конструктивістські підходи, засновані на нормах, зазвичай припускають, що суб'єкти мають тенденцію дотримуватись «логіки відповідності».
Це означає, що актори дотримуються «інтерналізованих приписів того, що соціально визначається як нормальне, істинне, правильне чи добре, без або всупереч розрахунку наслідків і очікуваної корисності».
Ця логіка відповідності відрізняється від раціонального вибору «логіки наслідків», де передбачається, що суб'єкти вибирають найбільш ефективні засоби для досягнення своїх цілей на основі аналізу витрат і вигод.
Конструктивістська наука про норми досліджувала широкий спектр проблемних сфер світової політики.
Наприклад, Пітер Катценштейн та автори його редагованого тому «Культура національної безпеки» стверджували, що держави діють на основі вибору безпеки не лише в контексті своїх фізичних можливостей, але й на основі нормативного розуміння.
Марта Фіннемор припустила, що такі міжнародні організації, як Світовий банк чи ЮНЕСКО, допомагають поширювати норми, які, у свою чергу, впливають на те, як держави визначають свої національні інтереси.
Фіннемор і Кетрін Сіккінк дослідили, як норми впливають на політичні зміни.
Коли вони робили це, то наголошували на зв'язках між нормами та раціональністю, а не на їх протилежності один одному.
Вони також підкреслили важливість «підприємців норм» у відстоюванні та поширенні певних норм.
Деякі вчені досліджували роль індивідуальних норм у світовій політиці.
Наприклад, Оді Клотц дослідив, як глобальні норми проти апартеїду розвивались в різних державах (Сполучене Королівство, Сполучені Штати та Зімбабве) та інституціях (Співдружність, Організація африканської єдності та ООН).
Поява та інституціоналізація цієї норми, стверджувала вона, сприяли припиненню режиму апартеїду в Південній Африці.
Ніна Танненвальд довела, що незастосування ядерної зброї з 1945 року можна пояснити силою табу на ядерну зброю, тобто норми, яка забороняє використання ядерної зброї.
Вона стверджувала, що ця норма настільки глибоко увійшла в американську політичну та соціальну культуру, що ядерна зброя не застосовувалась навіть у випадках, коли її використання мало б стратегічний або тактичний сенс.
Майкл Барнетт застосував еволюційний підхід, щоб простежити, як виникла норма політичного гуманітаризму.
Марта Фіннемор і Кетрін Сіккінк розрізняють три типи норм:
1. Норми регулювання: вони «впорядковують і обмежують поведінку»
2. Конститутивні норми: вони «створюють нових акторів, інтереси або категорії дій»
3. Оціночні та приписуючі норми: вони мають властивість «повинні».
Finnemore, Sikkink, Jeffrey W. Legro та інші стверджували, що надійність (або ефективність) норм можна виміряти такими факторами, як:
• конкретність: норми, які є чіткими та конкретними, швидше за все, будуть ефективними
• довголіття: норми з історією, швидше за все, будуть ефективними
• універсальність: норми, які висувають загальні вимоги (а не локалізовані та партикулярні вимоги), швидше за все, будуть ефективними
• видатність: норми, які широко прийняті серед впливових акторів, швидше за все, будуть ефективними
Джеффрі Чекел стверджує, що існує два поширених типи пояснень ефективності норм:
• Раціоналізм: актори дотримуються норм завдяки примусу, розрахункам витрат і вигод і матеріальним стимулам
• Конструктивізм: актори дотримуються норм завдяки соціальному навчанню та соціалізації
З точки зору специфічних норм, вчені-конструктивісти показали, як виникли такі норми:
• Гуманітарне втручання: з часом уявлення про те, хто був «людським», змінились, що змусило держави все частіше брати участь у гуманітарних втручаннях у XX столітті.
• Ядерне табу: норма проти ядерної зброї, розроблена з 1945 року.
• Заборона наземних мін: активність транснаціональних правозахисних груп призвела до норми, що забороняє наземні міни.
• Норми суверенітету.
• Норми проти вбивства.
• Моніторинг виборів.
• Табу проти використання води як зброї.
• Протикитобійна норма.
• Антикатувальна норма."
https://www.wikiwand.com/uk/articles/Конструктивізм_(міжнародні_відносини)---
Ось мій підхід до розуміння політичних подій: конструктивізмМатьє Леме, 6 серпня 2024
Конструктивізм—це підхід, який я використовую для розуміння політичних подій.
Перший крок до розуміння нашого політичного світу—це усвідомлення того, що ми живемо у світі, який ми самі створюємо.
Коли ми спостерігаємо за світом навколо нас, людська природа полягає в тому, щоб його пояснювати.
Ми хочемо знати, як світ влаштований.
У книзі «Вступ до філософії» (2022) Натан Сміт визначає пояснення так:
Щоб пояснити спостережувані явища, ми починаємо з висновку у формі певного спостереження та міркуємо у зворотному напрямку до доказів, які пояснюють, чому спостереження є істинним.
Наприклад, ми робимо висновок про пожежу на основі появи диму, або ми робимо висновок про блискавку, коли чуємо грім, навіть якщо ми не бачимо блискавки.
Ми можемо порівняти спосіб міркування про пояснення з тим, як детектив може реконструювати злочин на основі доказів, знайдених на місці злочину.
Якщо реконструювати передумови, що призвели до певного висновку, філософ [або вчений] може пояснити причини висновку, які є очевидними завдяки спостереженню.
У підсумку, логічну реконструкцію можна використовувати для дослідження світу навколо нас, й надавати раціональне пояснення того, чому світ такий, яким він здається.
Ми робимо те саме, щоб пояснити, що відбувається політично в нашій країні, в іншій країні або на світовій арені, наприклад, коли задіяні Європейський Союз чи Організація Об'єднаних Націй.
Логічна реконструкція—це те, що зазвичай називають теорією.
Як пишуть Патрісія Оуенс, Джон Бейліс та Стів Сміт у своєму розділі «Вступ: від міжнародної політики до світової політики» в підручнику «Глобалізація світової політики: вступ до міжнародних відносин» (2023) під редакцією тих самих авторів:
Як, наприклад, ви б пояснили провали переговорів щодо зміни клімату, боротьбу за доступ бідних країн до вакцин, «Брекзит» з ЄС або теракти 11 вересня?
Чому тисячі мігрантів з Північної Африки прагнуть здійснити надзвичайно небезпечну подорож через Середземне море до Європейського Союзу?
Чому Сполучені Штати підтримують Ізраїль у його конфліктах з палестинцями на окупованих територіях?
Усвідомлюєте ви це чи ні, але щоразу, коли ви стикаєтеся з такими питаннями, вам потрібно звертатись не лише до вивчення історії, що абсолютно необхідно, але й до теорій.
… Гарною аналогією є використання сонцезахисних окулярів з лінзами різного кольору: одягніть червоні, і світ виглядатиме червоним; одягніть жовті, і світ виглядатиме жовтим.
Світ нічим не відрізняється; він просто виглядає інакше.
Ось і причина, серед інших, чому конструктивізм стає однією з найвпливовіших теорій, поряд з (можливо, затьмарюючи?) реалізмом та лібералізмом, у міжнародних відносинах з 1990-х років; Оуенс, Бейліс та Сміт пишуть:
Звичайно, багато прихильників певних теорій також стверджують, що бачать світ таким, яким він «є насправді».
Розглянемо теорію міжнародних відносин, відому як «реалізм».
«Реальний» світ, яким його бачать реалісти,—це не дуже приємне місце.
… Суть тут у тому, щоб поставити під сумнів, чи є такий реалістичний погляд настільки нейтральним, наскільки здається здоровим глуздом.
Зрештою, якщо ми навчаємо світовій політиці покоління студентів і кажемо їм, що люди егоїстичні, то хіба це не стає здоровим глуздом?
А коли вони йдуть працювати в ЗМІ, університети, уряди, міжнародні організації чи військові, хіба вони не просто повторюють те, чого їх навчили, і відповідно?
Можливо, реалізм—це просто ідеологія могутніх держав, зацікавлених у захисті статус-кво?
Чи живемо ми у світі, який ми самі створюємо?
Так, живемо.
. . .
Основне твердження конструктивістського підходу в політичній науці, включно з міжнародними відносинами, полягає в тому, що ми живемо у світі, який самі створюємо.
Як пишуть Георг Соренсен, Йорген Моллер та Роберт Джексон у книзі «Вступ до міжнародних відносин: теорії та підходи» (2022):
Вивчення міжнародних відносин має зосереджуватись на ідеях та переконаннях, які формують діяльність акторів на міжнародній арені, а також на спільному розумінні між ними.
Міжнародна система існує лише як інтерсуб'єктивне усвідомлення або спільне розуміння серед людей; у цьому сенсі система складається з ідей…
Це людський винахід або творіння…
Це набір ідей, сукупність думок, система норм, яка була впорядкована певними людьми в певний час і в певному місці.
Щоб зрозуміти спостережувані політичні явища, підказками до розгадки головоломки є погляди людей, які беруть участь у них, оскільки вони діють відповідно до своїх поглядів.
Щоб краще зрозуміти конструктивістський підхід, я наведу вам уривки з підручника «Вступ до міжнародних відносин: теорії та підходи» (2022) про основні ідеї двох інших домінантних теорій міжнародних відносин: реалізму та лібералізму.
Залучені люди вірять або в реалізм, або в лібералізм, або в їх поєднання та діють відповідно.
. . .
РеалізмЗа [Гансом] Моргентау (1965), чоловіки та жінки за своєю природою є політичними тваринами: вони народжені, щоб прагнути влади та насолоджуватись її здобиччю.
Моргентау говорить про animus dominandi: людську «втрату» для влади (Morgenthau 1965:192).
Жага до влади диктує пошук не лише відносної переваги, але й безпечного політичного простору, тобто території, щоб залишатись вільним від політичних диктатів інших.
Кінцевим політичним простором, у якому можна організувати та насолоджуватись безпекою, є, звичайно, незалежна держава.
Безпека поза державою та між державами неможлива.
Це створює умови політики влади, яка лежить в основі реалізму Моргентау.
Тут Моргентау явно наслідує [Ніколо] Макіавеллі та [Томаса] Гоббса.
Якщо люди бажають насолоджуватись політичним простором, вільним від втручання чи контролю іноземців, їм доведеться мобілізувати та розгорнути свою владу для цієї мети.
Тобто, їм доведеться організуватись в дієздатну та ефективну державу, за допомогою якої вони зможуть захищати свої інтереси.
… Щоб зупинити або принаймні обмежити цю боротьбу за владу між народами, Моргентау наголошує на необхідності пом’якшення балансу сил між народами.
Боротьба між державами призводить до проблеми виправдання загрози силою або її застосування в людських відносинах.
… Моргентау продовжує традиції Фукідіда та Макіавеллі: існує одна мораль для приватної сфери та інша, і зовсім інша мораль для публічної сфери.
Політична етика допускає деякі дії, які не будуть терпітись приватною мораллю.
Моргентау критично ставитьсь до тих теоретиків і практиків, таких як президент США Вудро Вільсон, які вважали, що необхідно привести політичну етику у відповідність з приватною етикою.
… Макіавеллі висловив цю думку, зазначивши, що якщо правитель діяв відповідно до християнської приватної етики, він чи вона дуже швидко зазнають невдачі, оскільки не можна розраховувати на те, що політичні суперники діятимуть так само християнським чином.
… Іноді—наприклад, під час криз або надзвичайних ситуацій—може бути необхідно проводити зовнішню політику та брати участь у міжнародній діяльності, яка явно була б неправильною згідно з приватною мораллю: шпигунство, брехня, обман, крадіжка, змова тощо—це лише деякі з багатьох видів діяльності, які вважались би у кращому випадку сумнівними, а в гіршому—злом за стандартами приватної моралі.
Іноді може бути необхідно потоптати права людини заради національних інтересів: наприклад, під час війни.
Іноді може бути необхідно пожертвувати меншим благом заради більшого блага або обрати два менших зла.
Ця трагічна ситуація є для реалістів практично визначальною рисою міжнародної політики, особливо під час війни.
Тут Моргентау повторює розуміння етично скомпрометованої природи державного управління, яке відзначав ще давньогрецький філософ Платон, який говорив про «благородну брехню»: «Нашим правителям, ймовірно, доведеться значною мірою використовувати брехню та обман заради блага своїх підданих».
Усвідомлення того, що політичні цілі (наприклад, захист національних інтересів під час війни) іноді повинні виправдовувати морально сумнівні або морально заплямовані засоби (наприклад, напади та бомбардування міст), призводить до ситуативної етики та диктату «політичної мудрості»: розсудливості, поміркованості, розсудливості, рішучості, мужності тощо.
Це кардинальні чесноти політичної етики.
Вони не виключають злих дій.
Натомість вони підкреслюють трагічний вимір міжнародної етики: вони визнають неминучість моральних дилем у міжнародній політиці: що злі дії іноді повинні бути вжиті, щоб запобігти більшому злу.
Моргентау підсумовує свою теорію міжнародних відносин у «шістьох принципах політичного реалізму».
Ці принципи… пропонують державним діячам справжній політичний посібник.
Це, ймовірно, одна з причин надзвичайного впливу думки Моргентау, особливо в американських політичних колах у десятиліття після Другої світової війни.
Політика корениться в постійній та незмінній людській природі, яка по суті егоцентрична, егоїстична та егоїстична.
Політика є «автономною сферою дії» і тому не може бути зведена до моралі.
Егоїзм є основним фактом людського існування.
Міжнародна політика є ареною конфлікту державних інтересів.
Етика міжнародних відносин—це політична або ситуативна етика, яка дуже відрізняється від приватної моралі.
Під час здійснення політичної відповідальності, політичний лідер може бути змушений порушити приватну мораль, щоб захистити національну безпеку.
Це було б не тільки виправдано, але й абсолютно необхідно.
Реалісти виступають проти ідеї, що окремі нації можуть нав'язувати свої ідеології (наприклад, демократію) іншим націям.
Це принципово нерозумно, оскільки зрештою це може мати зворотний ефект і загрожувати країні-хрестоносцю.
Державне мистецтво—це твереза та ненатхненна діяльність, яка передбачає глибоке усвідомлення людських обмежень та людських недосконалостей.
. . .
ЛібералізмЛіберальна традиція в міжнародних відносинах тісно пов'язана з виникненням сучасної ліберальної держави.
Ліберальні філософи, з Джона Локка у сімнадцятому столітті, бачили великий потенціал для людського прогресу в сучасному громадянському суспільстві та капіталістичній економіці, які могли б процвітати в державах, що гарантують індивідуальну свободу.
Сучасність проектує нове та краще життя, вільне від авторитарного уряду, та з набагато вищим рівнем добробуту.
Процес модернізації, розпочатий науковою революцією, призвів до вдосконалених технологій, а отже, до ефективніших способів виробництва товарів та опанування природи. Це було підкріплено ліберальною інтелектуальною революцією, яка мала велику віру в людський розум та раціональність.
Ось основа ліберальної віри в прогрес: сучасна ліберальна держава закликає до політичної та економічної системи, яка принесе, за відомою фразою Джеремі Бентама, «найбільше щастя найбільшої кількості».
Процес модернізації, розпочатий науковою революцією, призвів до вдосконалених технологій, а отже, до ефективніших способів виробництва товарів та опанування природи.
Це було підкріплено ліберальною інтелектуальною революцією, яка мала велику віру в людський розум та раціональність.
Ось основа ліберальної віри в прогрес: сучасна ліберальна держава закликає до політичної та економічної системи, яка, за відомим висловом Джеремі Бентама, принесе «найбільше щастя найбільшій кількості людей».
Ліберали загалом позитивно ставляться до людської природи.
Вони мають велику віру в людський розум і переконані, що раціональні принципи можна застосовувати до міжнародних справ.
Ліберали визнають, що люди певною мірою егоїстичні та конкурентоспроможні.
Але вони також вважають, що люди мають багато спільних інтересів і можуть брати участь у спільних соціальних діях як на внутрішньому, так і на міжнародному рівні, що призводить до більшої вигоди для всіх як вдома, так і за кордоном.
Іншими словами, конфлікт і війна не є неминучими; коли люди керуються розумом, вони можуть досягти взаємовигідної співпраці не лише в межах держав, але й через міжнародні кордони.
Віра в прогрес є основним ліберальним припущенням.
… Масштаб і ступінь ліберального оптимізму щодо прогресу коливались з часом.
Багато ранніх лібералів були схильні до повного оптимізму… до і після Першої світової війни. Однак після Другої світової війни ліберальний оптимізм став більш приглушеним.
… Після закінчення Холодної війни відбувся черговий сплеск ліберального оптимізму, підкріплений ідеєю «кінця історії», що ґрунтувалась на поразці комунізму та очікуваній універсальній перемозі ліберальної демократії (Фукуяма 1989, 1992).
Однак терористичні атаки в Нью-Йорку та Вашингтоні 11 вересня 2001 року, а також напади в Мадриді, Лондоні та інших місцях, знову послабили ліберальний оптимізм.
Багато спостерігачів погоджуються, що наразі ліберальні ідеї про прогрес і співпрацю стикаються з низкою серйозних викликів.
Прогрес для лібералів—це завжди прогрес окремих людей.
Основною турботою лібералізму є щастя та задоволення окремих людей.
Джон Локк стверджував, що держави існують для того, щоб гарантувати свободу та власність своїх громадян і таким чином дати їм змогу жити своїм життям і прагнути щастя без належного втручання з боку інших людей.
Там, де реалісти розглядають державу, перш за все, як концентрацію влади, Machtstaat, ліберали розглядають державу як конституційну сутність, Rechtsstaat, яка встановлює та забезпечує верховенство права, що поважає права громадян.
Такі конституційні держави також поважали б одна одну та діяли б одна з одною відповідно до норм взаємної терпимості.
[Джеремі Бентам] вважав, що в раціональних інтересах конституційних держав дотримуватись міжнародного права у своїй зовнішній політиці.
Цей аргумент був далі розвинений Іммануїлом Кантом.
Він вважав, що світ таких конституційних та взаємоповажних держав… може зрештою встановити «вічний мир» у світі.
https://medium.com/@lemaym/heres-my-approach-to-making-sense-of-political-events-constructivism-d5bf20e4640f---
Основи конструктивізмуКонструктивізм бачить світ, і те, що ми можемо знати про світ, як соціально побудовані. Ця точка зору стосується природи реальності та природи знань, які також називають онтологією та гносеологією в дослідницькій мові.
Олександр Вендт (1995) пропонує чудовий приклад, який ілюструє соціальну конструкцію реальності, коли пояснює, що 500 британських ядерних озброєнь менш загрожують США, ніж п'ять північнокорейських ядерних озброєнь.
Ці ідентифікації спричинені не ядерною зброєю (матеріальною структурою), а значенням матеріальної структури (ідеаційної структури).
Важливо розуміти, що соціальні відносини між США і Великобританією і США і Північною Кореєю сприймаються подібним чином цими державами, оскільки це спільне розуміння (або інтерсуб'єктивність) становить основу їх взаємодій.
Приклад також показує, що ядерна зброя сама по собі не має ніякого значення, якщо ми не розуміємо соціального контексту.
Це далі 37 Теорія міжнародних відносин демонструє, що конструктивісти виходять за межі матеріальної реальності, включивши вплив ідей і переконань на світову політику.
Це також тягне за собою те, що реальність завжди будується, що відкриває перспективу змін.
Іншими словами, значення не фіксуються, але можуть змінюватись з часом залежно від ідей та переконань, які дотримуються актори.
Конструктивісти стверджують, що агентство та структура є взаємно складовими, що означає, що структури впливають на агентство і що агентство впливає на структури.
Агентство можна розуміти як здатність когось діяти, тоді як структура відноситься до міжнародної системи, яка складається з матеріальних та ідеаційних елементів.
Якщо повернутись до розглянутого вище прикладу Вендта, це означає, що соціальні відносини ворожнечі між США та Північною Кореєю представляють інтерсуб'єктивну структуру (тобто спільні ідеї та переконання між обома державами), тоді як Сполучені Штати та Північна Корея є суб'єктами, які мають здатність (тобто агентство) змінити або зміцнити наявну структуру або соціальні відносини ворожнечі.
Ця зміна або підкріплення в кінцевому рахунку залежить від переконань та ідей, які дотримуються обома державами.
Якщо ці переконання та ідеї змінюються, соціальні стосунки можуть змінитись на дружбу. Ця позиція значно відрізняється від позиції реалістів, які стверджують, що анархічна структура міжнародної системи визначає поведінку держав.
Конструктивісти, з іншого боку, стверджують, що «анархія—це те, що роблять держави» (Wendt 1992).
Це означає, що анархію можна трактувати по-різному залежно від значення, яке їй присвоюють актори.
Ще одним центральним питанням конструктивізму є ідентичність та інтереси.
Конструктивісти стверджують, що держави можуть мати кілька ідентичностей, які соціально побудовані через взаємодію з іншими суб'єктами.
Ідентичності—це уявлення про розуміння актором того, хто вони є, що в свою чергу сигналізує про їхні інтереси.
Вони важливі для конструктивістів, оскільки вони стверджують, що ідентичності складають інтереси та дії.
Наприклад, ідентичність малої держави має на увазі сукупність інтересів, які відрізняються від тих, які мають на увазі ідентичність великої держави.
Мала держава, мабуть, більше орієнтована на своє виживання, тоді як велика держава займається домінувальними глобальними політичними, економічними та військовими справами.
Однак слід зазначити, що дії держави повинні бути узгоджені з її ідентичністю.
Таким чином, держава не може діяти всупереч своїй ідентичності, оскільки це поставить під сумнів дійсність ідентичності, включно з її перевагами.
Це питання може пояснити, чому Німеччина, попри те, що є великою державою з провідною світовою економікою, не стала військовою державою у другій половині ХХ століття.
Після звірств нацистського режиму Адольфа Гітлера під час Другої світової війни німецька політична ідентичність перейшла від мілітаризму до пацифізму через унікальні історичні обставини.
Соціальні норми також мають центральне значення для конструктивізму.
Вони, як правило, визначаються як «стандарт відповідної поведінки для акторів із заданою ідентичністю» (Katzenstein 1996, 5).
Очікується, що держави, які відповідають певній ідентичності, будуть відповідати нормам, які пов'язані з цією ідентичністю.
Ця ідея приходить з очікуванням, що деякі види поведінки та дії є більш прийнятними, ніж інші.
Цей процес також відомий як «логіка доречності», де актори поводяться певним чином, оскільки вважають, що така поведінка є доречною (March and Olsen 1998, 951—952). Щоб краще зрозуміти норми, можна виділити три типи: нормативні норми, установчі норми і нормативні норми.
Регулювальні норми впорядковують і обмежують поведінку; конституційні норми створюють нових суб'єктів, інтересів або категорій дій; а нормативні норми прописують певні норми, тобто немає поганих норм з точки зору цих які просувають їх (Фіннемор і Сіккінк 1998).
Важливо також зазначити, що норми проходять «життєвий цикл норм», перш ніж вони можуть бути прийняті.
Норма стає очікуваною поведінкою лише тоді, коли критична маса відповідних державних суб'єктів приймає її та інтерналізує її у власній практиці.
Наприклад, конструктивісти стверджують, що більшість держав зібрались разом, щоб розробити політику пом'якшення зміни клімату, оскільки це правильно зробити для виживання людства.
За десятиліття дипломатії та адвокації це стало відповідною поведінкою, якої більшість громадян очікують, що їхні лідери дотримуються.
Ліберали, з іншого боку, можуть відкинути поняття політики зміни клімату на користь подальшого економічного зростання та проведення інноваційних наукових рішень, тоді як реалісти можуть відхилити його через шкоду, яку кліматична політика може завдати короткостроковим національним інтересам.
Хоча всі конструктивісти поділяють вищезгадані погляди та концепції, в конструктивізмі існує значна різноманітність.
Звичайні конструктивісти задають питання «що» типу—наприклад, що змушує актора діяти.
Вони вважають, що можна пояснити світ причинно-наслідковими термінами і зацікавлені у виявленні взаємин між акторами, соціальними нормами, інтересами та ідентичностями. Звичайні конструктивісти припускають, наприклад, що актори діють відповідно до своєї ідентичності і що можна передбачити, коли ця ідентичність стане видимою чи ні.
Коли ідентичність зазнає змін, звичайні конструктивісти досліджують, які фактори спричинили, які аспекти ідентичності держави змінились.
З іншого боку, критичні конструктивісти задають питання типу «як», наприклад, як актори вірять у певну ідентичність.
На відміну від звичайних конструктивістів, вони не зацікавлені в тому, який ефект має ця ідентичність.
Натомість критичні конструктивісти хочуть реконструювати ідентичність—тобто з'ясувати, які її складові частини—які, на їхню думку, створюються шляхом письмового або усного спілкування між народами та між ними.
Мова відіграє ключову роль для критичних конструктивістів, оскільки вона конструює та має здатність змінювати соціальну реальність.
Більшість конструктивістів, однак, позиціонують себе між цими двома більш крайніми кінцями спектру."
https://ukrayinska.libretexts.org/Соціальні_науки/Соціологія/Міжнародна_соціологія/Книга%3A_Теорія_міжнародних_відносин_(McGlinchey%2C_Walters_і_Scheinpflug)/04%3A_Конструктивізм/4.01%3A_Основи_конструктивізму---
Проблема змін у конструктивістській теорії: пошук онтологічної безпеки та мотивація агента (1.07.2016):
https://www.cambridge.org/core/journals/review-of-international-studies/article/abs/problem-of-change-in-constructivist-theory-ontological-security-seeking-and-agent-motivation/5CC379187B7C0EF84D4EE07E5BBF30C4"Анотація
Конструктивізм має проблему з поясненням змін, керованих агентами, та того, що мотивує агентів вирішувати, як використовувати свою свободу волі.
Я показую, що проблема змін конструктивізму пов'язана з суперечностями між власними ключовими припущеннями конструктивізму про взаємно конститутивний зв'язок між структурою та агентністю, розумінням змін та есенціалістською концепцією ідентичності.
Я стверджую, що агентність конституюється через процеси «ідентифікації», що включають ідентичність та наративні конструкції, а також виконання через практику та дії.
Я роблю, можливо, суперечливий крок, розглядаю онтологічну безпеку як передумову для змін, керованих агентами, та визначаю максимізацію онтологічної безпеки як функціонально еквівалентну припущенню раціоналістичних теорій про максимізацію корисності агента.
Я визначаю дві стратегії максимізації онтологічної безпеки: «стратегію буття» для забезпечення стабільної та шанобливої ідентичності та сильного наративу; та «стратегію дії» для забезпечення когнітивної узгодженості через рутинну практику, а також вжиття дій, що сприяють почуттю цілісності та гордості.
У статті робиться висновок, що хоча люди наділені владою, їхня фактична здатність використовувати цю волю суттєво обмежена потребою підтримувати онтологічну безпеку, що може пояснити, чому зміни здаються такими складними для досягнення."
---
Ліза Діш, Матійс ван де Санде, Надія Урбінаті - Конструктивістський поворот у політичному представництвіДосліджує «конструктивістський поворот»: переорієнтацію політичного представництва на конститутивні або за допомогою мобілізації аспектів масової демократії
Цей том простежує коріння конструктивістського повороту в різних (і конкурентних) традиціях континентальної та англо-американської західної політичної думки.
Поділені на три тематичні частини, ці 13 нещодавно замовлених есе розвивають конструктивістський поворот як центральну концепцію.
Вони просувають розуміння того, що не може бути демократичної політики без представництва;
виборці або групи існують як агенти демократичної політики лише тією мірою, якою вони представлені.
https://edinburghuniversitypress.com/book-the-constructivist-turn-in-political-representation.html---
Прагматичний конструктивізм та вивчення міжнародних інституцій (1.07.2002):
https://www.semanticscholar.org/paper/Pragmatic-Constructivism-and-the-Study-of-Haas-Haas/a13c4c3c37edd93920efbeeb6fcdcc1ce16e4268
