Анатолій Єрмоленко: Українська філософська спільнота в персоналіяхСоціальна відповідальність:
http://e-csr.org.ua/node/19"Чи є відповідальність вищої школи перед суспільством?
Особливо із врахуванням того, що заклади вищої освіти здійснюють підготовку / навчання фахівців для майбутньої професійної їх діяльності, яка спрямована на перспективу розвитку країни.
Соціальна відповідальність (СВ) у сучасному суспільстві розглядається в усіх сферах життєдіяльності людини і постає як проблема відродження гуманістичних цінностей.
У розумінні відповідальної поведінки фахівця (людини) сьогодні акценти зміщуються від індивідуальної та причинно-наслідкової реакції, дії до корпоративної (колективної) і
проспективної (за майбутню поведінку),
перспективної (на упередження подій) діяльності.
"Соціальна відповідальність у широкому сенсі є відповідальністю соціальних акторів у системах сучасного суспільства, таких як політика, економіка, наука, техніка тощо, перед суспільством, згідно з його цінностями, моральними та правовими нормами."(Анатолій Єрмоленко)
Усвідомлення та розуміння власної соціальної відповідальності кожною особистістю у наш час є суттєво важливим для всього суспільства.
Це стосується й фахівців будь-якого профілю, адже відповідальна професійна поведінка в сучасних організаціях позначається на умовах життя й добробуті людей, підприємств, міст, країни.
Крім того, все гострішими стають проблеми безпечного існування людини, людей, адже перенасичення технічним, технологічним втручанням у біосферу порушило баланс "людина–природа" і вимагає відновлення.
Нові умови життєдіяльності потребують і світоглядної культури фахівців.
Соціальна відповідальність є відповідальністю організації за вплив своїх рішень і дій на суспільство та довкілля через прозору та етичну поведінку, що:
• сприяє стійкому розвитку, здоров’ю та добробуту суспільства,
• враховує очікування заінтересованих сторін,
• відповідає поточному законодавству та узгоджується з міжнародними нормами поведінки,
• узгоджується стратегією розвитку організації,
• інтегрована в діяльність всієї організації,
• реалізується на практиці взаємовідносин організації.
Корпоративна соціальна відповідальність як інструмент діяльності провідних організацій світу узгоджена з
концепцією стійкого суспільного розвитку (Sustainable Development), що передбачає гармонізацію соціальної, економічної та екологічної сфер з тим, щоб від покоління до покоління не погіршувати якість і безпеку життя людей, стан довкілля й здійснювати соціальний поступ суспільства, де визнають і враховують потреби кожної людини.
Корпоративна соціальна відповідальність (КСВ)―концепція менеджменту організації, що забезпечує її корпоративну стійкість, та водночас добровільний внесок у стійкий розвиток суспільства, пов’язаний з напрямом основної діяльності, спрямований на задоволення очікувань заінтересованих сторін, без шкоди довкіллю.
Корпоративна соціальна відповідальність◊ ґрунтується на принципах Глобального Договору ООН (1999),
◊ є добровільною ініціативою організацій,
◊ показує системну діяльність,
◊ підпорядковує економічні завдання соціальним,
◊ переорієнтовує менеджмент організації з короткострокових рішень на соціально відповідальні довгострокові рішення,
◊ керується Міжнародним стандартом “Керівництво із соціальної відповідальності” (ISO 26000:2010)."
---
Кафедру ЮНЕСКО з освіти для сталого способу життя у Внутрішньому Університеті Норвегії поновлено (16.06.2023):
https://www.inn.no/english/news/inn-university%E2%80%99s-unesco-chair-renewed/---
Німецька філософія в українському контексті (70–80-ті роки ХХст.). Частина ІІ (2022):
https://sententiae.vntu.edu.ua/index.php/sententiae/article/download/640/541/794"
Ілля Давіденко: На вашу думку, що для розвитку філософії, у контексті німецької традиції, означав перехід від філософії мови (Sprachphilosophie) до філософії комунікації (kommunikative Philosophie)?
Від Гайдеґера, Ґадамера, пізнього Вітгенштайна й філософування про мову—до філософування через, мовлення в комунікативній філософії.
Анатолій Єрмоленко: По-перше, ми можемо дещо сказати, залучаючи згадуваний мною парадигмальний підхід.
Загалом, перехід, про який ви говорите розгортається у постгеґелевій філософії. Починається в ХІХ сторіччі, проходить через усе ХХ сторіччя у таких напрямах, як інтеракціонізм, філософія мови, філософію інтерсуб’єктивності тощо.
Я би також сказав, що сьогодні можемо знайти багато прикладів, які доводять, що ця тенденція не застаріла, а отже, цей перехід триває й у ХХІ сторіччі.
Згадаймо Апелів двотомовик «Трансформації філософії».
Апеля почасти називають філософом, який поєднав континентальну й англосаксонську філософські традиції, німецький трансценденталізм і аналітичну філософію.
Ключовою фігурою тут був Чарльз Пірс, якого називають американським Кантом.
На противагу двоїстій суб’єкт-об’єктній парадигмі, він запропонував троїсту суб’єкт-суб’єкт-об’єктну парадигму.
Бо ж людина ніколи не робить дослідження самотужки.
Тому зв’язок суб’єкта і об’єкта має бути опосередкований щонайменше ще одним суб’єктом. Проте після Пірса було ще дуже багато плідного і цікавого у філософії.
Габермас, зокрема, говорив, що робить те саме, що й Апель, але в площині історії соціальної теорії.
Загалом ця парадигма, про перехід до якої ми говоримо, поширюється на всі сфери людської діяльності. Маємо тут згадати й Петера Ульриха та його «Трансформацію економічного розуму».
Він прагне застосувати комунікативно-дискурсивну парадигму до дослідження економічних явищ й побудови певної економічної теорії.
Так само ця тенденція властива й політичній філософії, філософії науки, філософії права тощо.
Тут було б доречним утриматися від хибних вражень, які виникають при появі нового напряму у філософії.
Особливо сильно це проявляється при появі низки перекладів.
І починає здаватися, що лише про цих філософів і говорять, і що широкий загал одразу винаходить собі нову ідентичність.
Підсумовуючи, можна назвати комунікативно-дискурсивний напрям «комунікативним інтернаціоналом».
Цей напрям інспірований так званим герменевтично-лінгві-стично-прагматично-семіотичним поворотом. Він позначається концептами діалогу, спілкування, дискурсу, перетворюючись на парадигму комунікації, що «знімає» онтологічну й ментальну парадигми.
Зокрема, це стосується Франкфуртської (Карл-Отто Апель, Вольфґанґ Кульман) і Берлінської (Дитрих Бьолер, Горст Ґронке, Гольґер Буркгарт) трансцендентальних прагматик, Норвезької прагматичної школи (Гунар Скірбек, Аудун Офcті, Раґнар Ф’єланд), трансцендентально-прагматичної філософії в Італії (Міхель Бореллі, Франческа Капуто, Вірґініо Марцоччі), Іспанії (Єсус Коніл-Санчо, Адела Кортіна), Аргентини (Альберто Даміані, Хуліо Де Зан, Дорандо Й. Міхеліні) та ін.
Особливо слід зауважити, що цей «комунікативний інтернаціонал» своє інституційне втілення в «Міжнародному філософському центрі Карла-Отто Апеля» (Centro Filosofico Internazionale Karl-Otto Apel), Центрі Ганса Йонаса у Вільному університеті Берліна, до яких належать науковці з багатьох країн світу, зокрема і я.
Тому цей напрям у філософії є актуальним і зараз, у його річищі здійснюється багато досліджень, спрямованих на розв’язання найактуальніших проблем сучасності.
І. Д.: Отож, чи можна сказати, що комунікативна філософія, зрештою, реабілітує концептуально значущу, але змаргіналізовану Гайдеґером сферу говоріння?
А. Є.: Можна сказати, що сам Гайдеґерів діагноз про «забуття буття» є підставою для іншого діагнозу—про «забуття логосу».
Говорячи про буття, не можна не говорити про засоби, якими ми стверджуємо це буття.
Тому комунікативна філософія—це не просто говоріння, звернення до мови, це звернення до мовлення, і насамперед—дискурсу й арґументації, де найважливішим принципом є принцип вагомішого арґументу в дискурсі.
Комунікативний дискурс і розглядається як та інстанція з якої аргументується значущість тих норм та цінностей, що стають проблематичними.
Коли те, що формується в життєсвіті, утворюючи певний габітус людини, проблематизується новим досвідом.
Тоді виникає питання: а що ж може претендувати на цю значущість?
Тому й ідеться про «аргументацію», «дискурс», «консенсус» як поняття, якими сьогодні позначається розум.
Отже, питання про Гайдеґера тут переходить у проблему розуму.
Але не індивідуального розуму, а колективного, дискурсивно-комунікативого.
Тут постає й питання про межі домагань розуму:
де лежать ці межі, чи можемо ми засобами дискурсу обґрунтувати ті правила гри, яким ти і я маємо підкорюватись?
Адже все це в деякому аспекті постає як певна гра.
Там є і своє порушення правил, так.
Але жити узагалі без правил—неможливо.
Бо всі ці правила виникають у просторі нашої взаємодії, у просторі взаємності, а норми і є «вираженням ґенералізованої взаємності» (Ніклас Луман).
А настанову Гайдеґера й Ґадамера ми можемо частково про-стежити й у ціннісному консерватизмі.
Прямим містком тут є Ганс Йонас, який був учнем Гайдеґера, хоч і відсторонився від нього після Другої світової війни, бо не міг йому пробачити співпрацю з націонал-соціалізмом.
"
---
Німецька класична філософія:
https://stud.com.ua/77280/filosofiya/nimetska_klasichna_filosofiya
