Відкрите суспільство і його вороги. Том 2: Спалах пророцтва: Гегель, Маркс та послідовники[40:26 - 50:03]
"Врешті Геґеля почасти, врешті, я думаю, це є об'єктивно правда, називають батьком націоналізму.
Ми знаємо, що нації почали з'являтись після Французької революції, коли ідея того, що військо не має бути найманим, військо не має складатись з людей, яких понабирали бозна-звідки, а військо, державне військо—це має бути військо, яке орієнтовано, в першу чергу, за національною ознакою.
Тобто люди, які є представниками цієї держави повинні якби воювати, її захищати, себе, чи виконувати накази влади.
Таким чином з'являється ця ідея.
Зрозуміло, що вона не була ще популярною тоді настільки, вона мала [ця ідея] пройти ще певний період часу, її розуміння цього.
Але ось вже в Геґеля ця ідея досягає свого розквіту.
Тобто Геґель говорить, що держава проявляє себе не тільки через просто тих людей, які в ній живуть [на теренах ціє ї держави].
Там може бути дуже багато різних людей, там можуть бути: євреї, поляки, слов'яни... Будь-хто.
Але і держава проявляє себе через націю.
Саме через націю, через людей, які є духом цієї держави.
Це чисто націоналістична ідея.
Зрозуміло, сьогодні, коли ми живемо в умовах України, держави, яка ще далеко не до кінця пережила свою епоху модернізму, в якій нація лише ще встановлюється, нам дуже складно це приймати, і нам дуже хочеться з цим сперечатись.
Поппер це писав, будучи англійцем, вже тоді, в умовах, коли, в його уявленні, ті нації, з якими він мав справу, вже були встановленими, і вони певним чином пережили щось навіть більше, ніж своє життя, тобто це були такі вже установлені явища.
І він негативно ставиться до нації.
Не в плані того, що нації—це щось погане, а в плані, що нація не може бути основою держави.
Тому що не зрозуміло як визначити що таке нація.
З одного боку, він не погоджується з тим, що казав Геґель, що нація визначається якимось там духом.
Поппер був раціоналістом і різні ірраціональні йому були чужі, тобто він не міг брати їх за основу.
Він міг би частково погодитись, як з якимось доповненням, але точно це не могла бути основа.
А те, що нація визначається духом—це чисто ірраціональна думка.
Були й інші ідеї, наприклад, Фіхте говорив, що нація визначається мовою.
Тобто кордони нації—це кордони мови.
Але Поппер каже: "Друзі, навіть в Прусії було купа діалектів. Як ми визначимо який діалект є справді мовою нації?"
І в Україні ми теж знаємо: якщо ми будемо говорити тільки про українську мову—з дуже різною українською.
Українська мова Полтавщини, українська мова Черкащини, Волині—це будуть різні українські мови, частково.
І не зрозуміло до кінця, яким чином ми спробуємо з цієї мови вибрати, або визначити якусь національну мову.
Була інша ідея, яка, наприклад, говорить про те, що нація має базуватись на етносі, тобто має бути якийсь "панівний етнос".
Але це, знову ж таки, проблема, навіть для Прусії, часів Вільгельма III, Прусія—це була слов'янська держава, де в більшості жили слов'яни, а не німці (як дуже багато хто чомусь думають).
То, виходить так, що це саме слов'яни мали б визначати по суті державу Прусію, а не німці, як вважав Вільгельма III.
Відповідно, тут є проблема.
Поппер критикував й інші погляди, але в цілому він говорив, що сама ідея нації, якщо ми будеом вибудовувати якусь "історичну долю", базуючись на долі якоїсь нації, вона веде до тоталітарності.
Він говорить, що сама ідея нацизму виросла з пруської ідеї нації.
Коли з першу ми беремо і кажемо, що має бути якась панівна нація, потім в нас виникають проблеми, і ми починаємо хаотично шукати що є визначальним для цієї нації.
І нацисти вибрали дуже просте рішення—це кров, визначальністю нації має бути кров.
Геґелівське рішення їм не дуже підходило, тому що воно непрактичне. Не зрозуміло що це таке—"дух нації"?
Врешті, Маркс потім сказав, що насправді державу визначають не нації, а класи.
Про Маркса ми поговоримо трошки пізніше.
Геґель лишив нам, знову ж таки, як і Арістотель, чималий історицистський спадок. Що це за спадок?
Давайте коротко його розглянемо:
1. Націоналізм у формі історицистської ідеї про те, що держава є інкарнацією духу нації.
Ми щойно про це говорили.
Тобто це такий націоналістичний погляд на державу.
Що держава—це не є сукупність різних етнічних груп.
Що держава—це не є якесь "умовне юридичне утворення".
А держава—це щось, що базується на певній панівній нації, і саме так її потрібно сприймати.
2. Держава, як природний ворог усіх інших держав, мусить утвердити своє існування через війну.
Історія—це велика арена, на якій одні держави боряться з іншими.
Є певні держави, які взагалі себе ніяк не проявили.
Тобто, грубо кажучи, націй, тому що нація дорівнює держава, за Геґелем.
Є певні нації, які себе не проявили, ну, тому що в них слабенький дух, ми про них скорше за все не дізнаємось.
Але є певні нації, які себе проявили, які створили державу, нації, які ведуть цю боротьбу.
І про них можна говорити, тому що по суті вони тільки і є цим видимим й актуальним, що є на цій арені історії.
3. Держава вільна від будь-якого морального зобов'язання. Історія—єдиний суддя.
Колективна корисність—єдиний принцип особистої поведінки. Пропагандистська брехня та перекручування припустимі.
Ну, це чистий Платон, тут нема що говорити.
Це колективізм, держава—це все, нація—це все, індивідуальна людина—це ніщо.
І, як і писав Макіавеллі, державці, але тут вже у формі держави, держава може робити все, що завгодно, над нею немає ніяких надконструкцій, надбудов.
Міжнародного права тоді ще не існувало і до нього тоді ще було дуже далеко.
Мало би відбутись якесь значне потрясіння, щоб в принципі ми б заговорили, що над суверенною державою в принципі може бути ще щось.
На думку Геґеля, держава—по суті як індивід, який себе проявляє, який бореться до кінця, за те, щоб утвердитись в історії.
4. Найбажаніше добро—війна, доля і слава.
Я думаю, це пов'язано із ще одною, я одразу прочитаю ще один пункт:
5. Творча роль великої людини—всесвітньо історичної особистості, лідера.
Тобто важлива роль цього.
Дуже показові тези, особливо, якщо почитати Юнґера [Ернста], як він збирався на війну, його спогади, як він бачив цю війну...
Як він писав, "дух війни тоді витав Європою".
І для нього тоді (він був дуже молодим тоді, коли це писав) було дуже важливо туди потрапити, він дуже сильне переживав, щоб війна не закінчилась, поки він не потрапить на фронт, коли він зможе відчути всю цю безпосередню сутичку, безпосередній контакт, як він писав, "відчути запах крові і пороху".
Це така дивна теза, вона є насправді у кожної людини, тою чи іншою мірою, особливо в хлопців, чоловіків, коли чоловік народжується, у нього є ось це бажання якимось чином себе проявити, вирватись із батьківського дому.
Ми можливо пригадуємо Айхмана, його характеристику, яку дала йому Айн Ренд, яка визначала чи є він насправді цим "злим втіленням диявола на Землі", чи нема...
І вона казала, що ні, це звичайна людина, це звичайний чоловік, який просто хотів втекти з батьківського дому і бути чимось більше, ніж спадкоємцем батьківського бізнесу, він хотів себе якось проявити, запам'ятатись, щоб про нього говорили, бути відомим.
Ця ідея зникає, чим старішою стає людина, тим більше вона починає цінувати інших людей, які її оточують, своє життя, загальний добробут.
Тобто людина ніби вспокоюється, присипляє.
Геґель так само писав стосовно нації, що нації можуть старіти.
Коли ще в нації є молода кров, безумовно Прусія була молодою нацією, і пізніше Німеччина була молодою нацією, яка бореться проти оцих старих націй: Англії, Франції, інших країн, які позахоплювали собі колоній...
Молода нація хоче встановлювати справедливість, хоче все це перекроїти, переписати, і зіграти, грубо кажучи, свою роль на історичній арені."
[50:40 - 50:51]
"Врешті, останній пункт, ну, ми про це вже і сказали:
6. Ідеал героїчного життя, і героїчної людини, всупереч дрібному буржуа, пересічній посередності."
[52:15 - 53:26]
"На останок, цитата Шопенгауера (про Геґеля):
«Він вплинув не на саму тільки філософію, а й на саму форму німецької літератури, спустошливий, чи точніше, оглушливий, або ще сказати, шкідливий, вплив.
Боротись проти цього впливу щосили, і з кожного приводу, є обов'язком кожного, хто здатен мислити незалежно.
Бо якщо ми мовчатимемо, хто тоді буде говорити?»
Це Шопенгауер, до нього всі претензії, особливо в людей, хто в захваті від Геґеля, а ми переходимо до Маркса.
«Стратегія бунту проти свободи завжди полягала в тому, аби скористатись почуттями, і не марнувати енергію в даремних спробах її знищити.»
Це правило Паретто використовували і Геґель, використовував і Платон, але найкраще його використав Маркс.
Маркс, на думку Поппера, є вершиною всієї історицистської драбини, всієї історицистської системи.
Ми не маємо жодної якіснішої, якщо можна так виразитись, історицистської ідеології, історицистського бачення, чим та, що придумав Маркс."
[59:30 - 1:03:37]
"Єдина наука—це та наука, яка приносить якусь користь.
Маркс казав, що наука має бути корисною.
Якщо ця річ не приносить ніякої користі, якщо ця річ не працює на людину, якщо ця річ, чи це явище або галузь, не допомагає покращити життя людини, то це не наука.
Але це тільки перше твердження.
Маркс вважав, що історія детермінована.
І єдине, що може зробити наука—це розкрити цю детермінованість.
Завдання науки—це зрозуміти, куди ми прямуємо у цій детермінованості і по можливості усунути усі перешкоди, які є на цьому шляху.
Це чисто марксівська ідея.
Відповідно, за Марксом, всі ті, хто намагається змінити поточний стан речей, вони просто божевільні.
Як і в випадку з Геґелем, люди, які борються з його, по суті, присутністю всюди суперечностей, тобто очевидними для нього речима, природними речами, так само, як і в випадку з поступом науки на арені історичного детермінізму, ці люди займаються дурнею.
Тобто попперівська ідея т.з. "поступової інженерії", коли ми, наприклад, в державі "бачимо проблему—вирішуємо, бачимо наступну проблему—вирішуємо"—вона не працює, так не може бути.
Ми й так вже знаємо, на думку Маркса, куди прямує цей світ; єдине наше завдання—це полегшити ці роди, цього нашого спрямування до цієї рипреченої мети.
Це, знову ж таки кажу, чистий марксизм.
Наступний пункт, коли переходимо від науки на крок вище, що цікавить Маркса—це соціум, його природа.
Маркс жив в епоху, коли панували ідеї т.з. натуралізму.
Ми розглянемо ці ідеї, з ними можна буде ознайомитись в роботах Еміля [Золя].
Що таке натуралізм?
Знову ж таки, ми про це говорили, коли обговорювали Платона.
Це ідея, яка вважає, що всі наші надбудови, всі наші закони, структури, з якими ми маємо справу в соціумі,—це результат нашої природи.
Соціум існує тому що, грубо кажучи, соціальна істота.
Вона вміє говорити, вона прагне домовлятись, або навпаки—воювати, вона прагне колективності, тобто створювати якісь групи, жити в групі, там де безпечніше...
Але це все виходить з нашої природи.
Тобто, якщо ми, наприклад, зведемо, всю соціальність до нашого вміння говорити, то [функція] говорити передує нашій соціальності.
Ми є соціальними істотами, тому що вміємо говорити. Це ідея натуралізму.
Маркс каже, що це все не так.
Маркс каже про автономність соціології.
Я думаю, дуже багато з вас чули цю цитати, якщо я не помиляюсь, вибачте, я не дуже його знаю...
З маніфесту ком. партії:
"Не свідомість людей визначає їх буття, а навпаки—їх суспільне буття визначає їх свідомість."
Що Маркс має на увазі, коли критикує натуралізм?
Маркс говорить, що те, що ми вміємо говорити,—це не причина нашої соціальності, а наше навколишнє середовище, там, де ми живемо, там, де ми виживаємо, воно спричинило те, або воно нас змусило навчитись говорити.
Середовище робить нас соціальними, а не ми самі робимо себе соціальними."
