⋮⋮⋮
No.
6434
Індія, село
Доктор Лектор закінчив із садівництвом на сьогодні. "Як добре ростуть квіти там де лежать ті хто розповсюджував дурниці про мене" - подумав він
Карантин коровячої віспи закінчився і йому треба було вирушати нарешті до мед інституту Делі де він мав навчатися за програмою обміну студентами.
Лектору на днях приносили телеграму що по нього приїде гуру доктор Шо-Шо, що буде його науковим керівником. У телеграмі також попереджали щоб Лектор завжди з собою мав щось для самооборони, не дивувався доктору Шо-Шо та його асистенту, у доктора Шо-Шо депрессія і він може поводится суїцидальео.
Ганібал вже зібрав свої речи та попрощався з хозяйкою яка одразу пішла лизати щось корові щоб подоїти її.
От прийшов доктор Шо-Шо, він, виявилося - кремезний нєгр. З ним було асистент - усратківець ероменос одягнене у сарі, напомажене і з таким обличчям ображеним що ніби якось не так під хвоста ньому.
Вони поздоровкалися і Шо-Шо пояснив що їм треба прямо зараз вирушати, Шо-Шо вже дав хабаря щоб їх пустили на дах електрички.
На питання Ганібала "в чому проблема купити квитки в середину" Шо-Шо відповів що треба дати хабаря щоб купити квитки всередину і потім є шанс що посеред дороги їх висадять на якійсь безлюдній станції бо майже завжди квитки з помилками а контролерів ходить ціла арава і вони галасливі. "Так набагато простіше", сказав він.
Коли вони прибули на станцію на них там чекав індус у яскравій чалмі, він впізнав нєгра Шо-Шо і вічливим жестом запросив їх на дах електрички, "крапайя" чи щось таке сказав.
Лектор хутко заліз, прослизнув під дротом та усівся на даху вагона. За ним сидів якийсь зморщений старий. Усратківець залізло і всілося одразу напроти драбини, поправило цицьки і прийняло валізу від гуру. Гуру Шо-Шо залізши на драбину трохи вперся об асистента, подививсь вдалечинь і випрямився....
Шкварчяння, дим та іскри повалили від Шо-Шо, він хутко задригався але через декілька секунд його склало навпіл і він повис на дроті, на обличчі асистента - переляк, його тех трясе, сльоза скотилася на його кільце у носі. Тим часом Лектор зістрибнув з вагона, чипанувши з собою діда. Дід мелькнув перед Ганібалом, хутко вклонивсь "....Іншалла...." щось сказав та побіг кудись до станції.
Лектор з індусом "проводником" ніби телепатично схопили драбину та почали зіштовхувати гуру з дротві але для того щоб його якось зіштовхнути його з дроту. Гуру та асистент перетворилися на сумну димлячу купу, їх вже не врятувати. Індус драбиною скинув валізу Шо-Шо. "Даньявада, тешекюр ідірім" - сказав Лектор, не знаючи як і віддячити, у валізі мають бути бумаги що допоможуть йому знайти все необхідне для подальшої роботи з інститутом Делі.
"... кафір ... ..., Такбір!" - щось захопливо крикнув дід, той що його врятував Лектор.
"Так, не завадило б пива чи квасу випити поки вони тушитимуть вагон та прибиратимуть наслідки" і він відкланявшись зосередився на пошуках місця де можна дослідити "лут" з професора. "Чи це було мудрим ексгібіционістичним самогубством? Хто зна, Індія - місце цікавих особистостей та божественої мудрості".
Любі хлопчики й давчата, завжди дотримуйтесь зацеперської техніки безпеки!
⋮⋮⋮
No.
6462
"Ганібал Лєктор і Git для вільних людей"
Сквот "Автономія", двітисячимайжедвадцятьякийсь рік.
Стіни — з графіті, дах — з дірками, чай — із хвоща, запах — з чогось біологічно неідентифікованого, але явно живого. Саме тут, у кімнаті де колись мешкала лікарня, а тепер — анархія, зібрались усі, хто ще мав сили щось слухати.
На матраці сидів охайний майже зовсім небомж у класних штанях-карго за 40 гривень, поруч — дівчина у шибарі, зв'язана так професійно, що навіть шкарпетки тримались вузлом. У напіврозібраному кріслі валявся азовець з вайпалкою, який тут сидить бо це його дівчина і він задоволений що вона мовчить. Двоє безіменних заварювали чай, що трохи димів.
На дошці, яку раніше ніхто не помічав, уже хвилин двадцять Схемник щось пояснював. Дошка була вщерть списана стрілочками, які з’єднували "Індивідуальну Ініціативу" з "Меметичним Ядром Успіху".
І тут... він з’явився. Ганібал Лєктор — сивий як смерть, у строгому пальті, з ідеальною осанкою і спокійною впевненістю. Він нічого не пояснив про себе.
— Доброго дня. Я хотів би розповісти вам про Git. (запала тиша. навіть чай перестав кипіти).
— Git — це система контролю версій. Якщо ваш проєкт — це тіло, то git — це скальпель. Він дозволяє зробити надріз, подивитись, що всередині, і повернутися назад, коли пацієнт уже майже помер.
Він не посміхався. Він просто... говорив.
— Detached HEAD — це стан, коли ви в поза-реальності. Ви десь, але ні до чого не прив’язані. Ви як свідомість після наркозу — бачите коміти, але не знаєте, куди повернутись. Якщо ви щось зміните — це зникне. Як тіло, яке не зареєстрували в морзі.
Хтось хмикнув. Хтось закашлявся від глибини аналогії.
— Щоб уникнути цього, — продовжив він, — потрібно зробити гілку. Гілка — як альтернатива реальності. Місце, де можна безкарно експериментувати. І якщо помиляєтесь — ніхто не дізнається. Окрім Git. А Git пам’ятає все. Але йому можна брехати.
Азовець зацікавився.
— А сліди як замітати?
Ганібал підняв погляд.
— git rebase -i, — сказав він, — або filter-branch. Але найнадійніше — не комітити те, що не має права існувати. Як рецепти канапок із людською печінкою.
Всі засміялись. Але трохи з острахом.
— А можна якось коміт прибрати з історії? — крикнула дівчина у шибарі.
— Можна. Але пам’ятайте про git reflog, смерть коміту — не завжди остаточна.
Через десять хвилин лекція завершилась. Лєктор подякував, витер дошку, яка знову стала невидимою, та зник у коридорі, де запахи стали ще інтенсивніші. Можливо, він просто розчинився у структурі сквоту.
Хтось прошепотів:
— А це хто був?
— Та якийсь чел з GitHub'у, напевно...
