⋮⋮⋮
No.
5263
Сап кропивач.
Сьогодні їхав я собі на свою борщагу срану, проте приблизно коло святошина подзвонив знайомий і попросив відвезти деякі документи до універу, де він вчиться, тобто Могилянки. Я швидко пересів на шрутку до Берковця, де він жив, і за півгодини вже був там. Пакет, який дав знайомий, був досить тяжким, в ньому було купу друкованих матеріалів, мап та книг з діалектології та історії української мови. Проте спершу я, звісно ж, не звернув на це уваги, і поїхав собі в центр (якраз думав заїхати в одну майстерню та глянути в книгарні чи є пару книжок, яких я давно чекав). Коли під'їхав до Могилянки вже сутеніло. Зневірившись, що я запізнився, я вже думав розвертатись та йти, проте мене перепинили коло виходу, лише загадково сказавши: "Вона чекає на вас." Пройшовши до кабінету, я звісно ж постукав і несміливо відкрив двері. В кабінеті були лише молода білява жінка з короткостриженим волоссям та її пухнастий кіт приблизно сіро-коричневого кольору. "Дозвольте зайти" - несміливо промовив я.
⋮⋮⋮
No.
5264
*симпатична молода білява жінка
скорофікс
⋮⋮⋮
No.
5265
>>5263> Пакет, який дав знайомий, був досить тяжким, в ньому було купу друкованих матеріалів, мап та книг з діалектології та історії української мови.Так, Олег Петрович вмів припахати інших, щоб самому було легше писати статті на Драматиці. Ти, часом, не Хуйкотик?
⋮⋮⋮
No.
5266
>>5263Я зараз, звісно, напишу банальну річ, але де про Пиздойоба?
⋮⋮⋮
No.
5267
>>5266Всьому свій час. Не спіши поперед електровоза.
⋮⋮⋮
No.
5269
>>5263Варто трішки скоротити.
> приблизно сіро-коричневого кольоруПерепиши на
> кольору сіро-коричневого лайна.> молода білява жінкаДобре, що хоч жінка, а не ота сцикуха малолітня, яку форсять в b/. Мені подобається, пиши ще!
⋮⋮⋮
No.
5270
>>5263Подобається те, як в цій ситуації важкість пакунка збігається з серйозністю документів.
Зазвичай книга сама по собі не створює жодних незручностей, не нав'язується своїм знанням, навіть навпаки—терпляче очікує на своїй поличці, до поки читач не згадає про неї, про її неповторний запах.
Делікатність римується із вабливістю уявних образів, що виринають один за одним під час прочитання текстів.
Окремі слова та словосполучення серед рядків викликають зацікавленість, задають тон, створюють ланцюгову реакцію, деталізують подробицями.
І потім, десь через 10-15 років, в пам'яті зберігаються саме ті пережиті думки та відчуття, що супроводжували протягом всього оповідання.
В тому кабінеті, напевно також було багато різних книжок і документів.
Чи можна вважати, що меблі та освітлення посилюють враження на відвідувачів?
Думаю, так.
Можна тільки уявити, як людина в процесі студентського навчання та набуття цінного досвіду дорослішає в морально-етичному сенсі, досягає потужного рівня майстерності у відповідній ґалузі.
Ким була ця симпатична молода білява жінка та чим займалась у цьому кабінеті?
⋮⋮⋮
No.
5271
"Добрий вечір. Звісно, заходьте" - відповіла вона мені. Тут здається мені, я мушу уточнити зовнішність цієї симпатичної молодої пані. Як я вже писав, в неї біляве короткострижене волосся, видовжене обличчя, вона сама в окулярах, а очі сірі (і це до дідька було прекрасно). "Я провідна філологиня Києво-Могилянської академії", - продовжила вона. Кіт розлігся на парті поруч і задоволено муркотів. "Я привіз вам документи", - відповів я. "А, це, звісно", - продовжила вона - "Я зараз займаюся величезним науковим дослідженням, яке здатне змінити уявлення про українську діалектологію. Пройдіть у мій кабінет, я покажу". Також я помітив, що при моєму погляді вона ледь помітно починає ніяковіти. Тим часом її кабінет був заставлений всякими книгами, картами, проте не зважаючи на це, виглядав світло, просторо та аскетично. "Я розпочала величезне за обсягами дослідження українського суржику, яке покликане дослідити не тільки лексико-граматичний склад суржику, а й виявити всі причини його виникнення та способи боротьби з ним". Вона продовжувала розповідати про діалектні відмінності та принципову різницю з суржиком, наче співала, а я слухав її прекрасний тонесенький голосок, і помітив, що її обличчя сяяло, коли вона описувала оце все. "...але для продовження роботи мені потрібно ще декілька книг та історичних праць. Зможете з'їздити в ЦДАМЛМ привезти їх? Я дам вам список". Вона дала мені накладну зі списком праць розміром в півтори сторінки. "Добре, без проблем", - сказав я, розуміючи, що це не вперше вже я стаю несуном. Але задля такої милої дівчини чому би власне і ні? Я попрощався і пішов до виходу. Та коли я вийшов надвір, то помітив, що вже 2-га ночі, а отже той архів закритий, транспорт не їде, а ночувати десь треба. Відповідно я вирушив до іншого свого друга, який живе зовсім неподалік, біля Контрактової площі близько до Покровської церкви.
⋮⋮⋮
No.
5272
>>5271> Я розпочала величезне за обсягами дослідження українського суржику, яке покликане дослідити не тільки лексико-граматичний склад суржику, а й виявити всі причини його виникнення та способи боротьби з ним> способи боротьби з нимПизда їй.
⋮⋮⋮
No.
5274
> Коли під'їхав до Могилянки вже сутеніло
> ...
> Та коли я вийшов надвір, то помітив, що вже 2-га ночі
ніхуя собі? Зараз сутеніє приблизно о 22:00. Вона тобі 4 години розповідала про суржик?
> Вона дала мені накладну зі списком праць розміром в півтори сторінки. "Добре, без проблем", - сказав я
Лошара.
⋮⋮⋮
No.
5275
>>5274> ЛошараIncelus custodis Mundus
⋮⋮⋮
No.
5276
А взагалі то просто взяти з архіву і привезти, що тут складного?
⋮⋮⋮
No.
5277
>>5275Anus sranus pezdonanus est.
⋮⋮⋮
No.
5278
>>5276А про інтернет не чув ніхто?
⋮⋮⋮
No.
5279
>>5278На жаль, не йсі книги і праці є оцифрованими навіть сьогодні
⋮⋮⋮
No.
5280
>>5270> Ким була ця симпатична молода білява жінка та чим займалась у цьому кабінеті?З кицькою гралася. Знімала на телефон і в тик-ток.
⋮⋮⋮
No.
5282
Настав ранок. Я прокинувся від сонця, яке било мені в обличчя, пробившись через дахи класицистичних будинків Подолу. На щастя, сьогодні всі пари перенесені були на раніші дні через відрядження викладача. Зібравшись, я збирався вже виходити, як тут друг запропонував поснідати його фірмовою стравою - мівіною, завареною в суміші рево і смарт-коли. Я відмахнувся від цієї хуйні і пішов собі. Йти було недалеко, але під гору, проте до 9ї я вже був у архіві. Віддавши накладну, чекати довелося ще десь приблизно з годину, поки то все познаходили, спакували і віддали. Неспішно ідучи, я встиг поснідати хот-догом з ятки та насолодитися цвітінням каштанів та щойно розцвілих лип. До полудня вдалося дійти до могилянки, де неподалік від входу я перестрів її. Вона допомогла занести той пакунок до кабінету, а коли пакунок був вже розміщений, вона почала готувати чай. "Та що ви, не варто!" - відповів я. Але вона наполягла, тому я лишився на чай. За розмовами збігло ще пів години, проте мені треба було додому зайти, за мене хвилювалися, тому я відкланявся і пішов. "Чекайте - перепинила вона - може давайте ввечері сходимо на чай?" "Давайте" - відповів я.
Ввечері того ж дня я чекав в обумовленому місці на Хрещатику. Її побачив я ще здалеку, зі ввічливості підійшов і запропонував пройти в найближче кафе. Замовивши чай, ми пішли за єдиний вільний столик. Через кілька хвилин мовчання вона перепинила тишу безглуздим питанням: "Ммм, ви не втомилися від перенесення пакунків книжок?" "Та ні, я досить інтенсивно спортом займаюся, тож це не було такою тяжкою роботою" - відповів я. Почалася невимушена розмова, яка тривала кілька годин, а скільки - не пригадаю. Вже всі розходилися, а мені назад додому в срану петропавлівську борщагу добиратись хоч трохи незручно було, але вона наполягла: "Ходімо до мене, переночуєш. А, до речі, давай на ти". Відповідно ми поїхали разом до неї додому і на цьому історію, по суті, можна вже завершити.
Це були чудові два дні. А, і так, це я той самий пиздойоб.
⋮⋮⋮
No.
5283
>>5269> ота сцикуха малолітня, яку форсять в b/. Яка з двох, Богдана чи Ідея?
⋮⋮⋮
No.
5284
>>5283> Богдана У неї хіба коротке волосся?
⋮⋮⋮
No.
5285
>>5284А, піняв. Просто він писав
> а не ота сцикуха малолітнятому трішки заплутався.
⋮⋮⋮
No.
5286
>>5282Гарно. Дуже гарно, насправді. Романтично.
Ти її хоч гівном їбав? Візитівку дав?
⋮⋮⋮
No.
5287
>>5285Богдану вже хуй знає скільки не форсили. І слава Бог
даніу.
⋮⋮⋮
No.
5289
>>5287Та потроху тягнуть ще.
>>5286> Ти її хоч гівном їбав?Грінченком.
> Візитівку дав?Так.
⋮⋮⋮
No.
5290
Думаю, що ця історія варта того, щоб її розмістили в архіві паст про Пиздойоба.
При Олегу Петровичу пасти були треш. Без Олега Петровича Пиздойоб став романтиком. Що ж, буває.
⋮⋮⋮
No.
5291
>>5282Ти не Пиздойоб. Це не смішно і не тупо. Для жіночого журналу згодиться. Для термохуйків згодитись може, якщо додати аніме побільше. Але кропивач - ні те, ні (тим більш) інше. А історія гарна та спокійна, що рідко бува на кропиві.
Та маю запитання: як ти провів ніч із дружбаном, який запропонував на сніданок мівіну в Рево та смарт-колі?
⋮⋮⋮
No.
5292
>>5291> Ти не ПиздойобНа прохання авдиторії
плюс треба було максимально прозорий натяк на секс.
> як ти провів ніч із дружбаном, який запропонував на сніданок мівіну в Рево та смарт-колі?Він дав мені пляшку рогані і пішов бавитися в свій генщіт.
⋮⋮⋮
No.
5379
- Пизда-пизда, курва, піська і гівно. Їбать його в піську, пизда-пизда, їбать!
- Їбать?
- Їбать, Пизда, ЇБАТЬ!
Хуй Хуянович з Пиздою Пиздяківною прошли вже багато часу по місту у пошуках Сраки Сраківни.
- Хуй, пизда сука, поц, блядь! БЛЯДЬ! – сказав Хуй і дав 10 копійок якомусь безхатьку.
- Пиздуй на хуй! – подякував йому безхатько і посміхнувся під палючим сонцем.
-Хуй-хуй, пизда, Пизда, Хуй!
Побачивши буху Сраку, Хуй і Пизда підбіжали до неї, обтрусили від пилу та бичків, визвали таксі і поїхали додому.
- Хуй, Пизда! – сказала Пизда таксисту і той покірно увімкнув «Рускає Радіо Україна».
- Полтава пизда-пизда! – сказав диктор по радіо.
- Хагагагагагагаа, пизда, блядь! – заржали всі присутні разом із бухою Сракою.
- Срака, блядь! Поц, сука піська, блядь, їбать? – запитала Пизда Сраку
- Їбать, Пизда, ЇБАТЬ!
- Хахгагагагагагаагага!!!....
⋮⋮⋮
No.
5380
- Пизда… - Хуй Хуянович сидів за столом і зітхав, похмеляючись уринотерапією. Колишній колега Мудило Мудилович порадив колись йому змішувати сечу зі спиртом і Хуянович після цього зажив новим життям.
- ПИЗДА??! – гукнув Хуй Пизду.
- Га?! – прибігла Пизда. Пизда – жінка Хуя Хуяновича. Хуй Пизду любить.
- Пизда, Пизда. Пиздони пиздів по пизді.
Пизда взяла склянку, харкнула туди, витерла ганчіркою і пішла в туалет.
- Бля… - дивився їй у слід Хуй із закоханими очима. – Бля, пизда…
Але кохання, діти, - річ мінлива. Пизда повернулася із склянкою сечі, але там також були помітні сліди місячних, за що Хуй дуже сильно образився на Пизду, вилив всю сечу їй в їбало і похмелявся вже чистим спиртом. Пизда поплакала, але згадала, що у неї є дочка Срака. Сраці було похуй, але для батька Хуя Срака сечі не жаліла. Харкнула в склянку, витерла і пішла в туалет робити все за маму Пизду. Батько Хуй був задоволений: випив сечі, поцілував Пизду і Сраку і влігся спати.
- Пизда… - сказав Хуй і заснув. Сім’я була врятована.
⋮⋮⋮
No.
5381
- Пизда, бля… - Хуй Хуянович сумував. Ніби й шашлики були нормальні і горілка смачною, але все одно було трішки сумно в компанії Пизди та Сраки. Срака також сумувала: їй було веселіше фарбуватися і вибирати туфлі під колір спортивного костюму, а тут ліс, а не клуб, і йобаря ніякого не вицепеш. Одна Пизда Пиздяківна була весела, але це був діагноз.
- Пиздець, блядь, нахуй, сука! Сука, їбаш, бля!!! – запропонувала Срака. Сраці хотілося танцювати!
Хуй Хуянович дістав з барсєткі китайський радіоприймач з наклейкою «800 W» і увімкнув.
- Пизда-пизда, Полтава! – промовив диктор «Рускава Радіо Україна» – Новини, бля! Саня, бля, Мамай – переміг, ура!
- Пизда, хуй, бля! Хто, блядь, пиздів? - сказав Хуй Хуянович. Він і не сумнівався, що Мамай переможе і з цього приводу навіть не ходив голосувати. Про існування інших кандидатів Хуянович і не підозрював, а якщо так, якщо є тільки Мамай, то нахуя ходити голосувати взагалі і витрачати час?
- Далі, бля! – продовжував диктор – обстріл військо…
- Заїбали про політику! – гаркнув Хуянович і почав крутити шарманку на іншу станцію…
Доки Хуй крутив радіо, мудра Срака наливала горілки. Випили.
- Ну, сука, блядь, пісюн-гівно-смердючка… - Срака таки хотіла танцювати і вимагала свого.
- Нубляйоб! – Сказав Хуй і Срака налила ще. Випили і Хуй почав крутити по-новій.
- «Рууускаааєєєє Раідоооооо…. » - виспівувала китайська хуйня з динаміків на 800 W і швидко, як примітки для реклами, промовило «Україна». – Пизда-пизда, Полтава! – продовжував диктор, – а зараз Хіт Десятиріччя за версією Рускава Радіо! Пісня нашого земляка, Ернста Павловича Мумбвабве! Ви її дуже добре знаєте, тому підспівуйте, не соромтесь!
Срака миттю посміхнулася, бо ніщо так не підвищує настрій, як туалет, жрачка та хороша музика.
- Ту туру-туру, ту туру-туру… - починає лунати музика і під неї сім’я починає «танцювати»: Хуй легенько махає холовою назад-вперед, як завжди робив, а Срака виконує фірмовий танець «Двірники» (руки на всю довжину перед їбальником, вказівні пальці вверх і рухаєш ними вліво-вправо в такт із музикою). Пизда сидить і дригається (здалеку можна подумати, що у неї конвульсії).
Після музичного вступу найкращий співак десятиріччя видає свій хіт:
«Коли ти мене не любила –
Я тебе сильно любив.
А коли ти мене полюбила -
Я тебе вже розлюбив!»
- Не любила… - починають підспівувати Ернсту його дівчата з хору, - Любив! (Рускає Радіо) Полюбила… розлюбив (пам-парам –паууу)!
-ХУЙПЕЗДА!... ХУЙПЕЗДА!... – підспівували Хуй, Срака і Пизда китайському радіоприймачу. Це була їхня улюблена пісня і вони знали її на пам’ять - ХУЙПЕЗДА! ХУЙПЕЗДА! ХУЙПЕЗДА! ХУЙПЕЗДА!
Вечір та відпочинок було врятовано.
