/b/ - Балачки

Якщо у мене і були раніше проблеми, навіть до серця болючі, неочікувані для мене. Я знав підсвідомо, що ще є час, що все впереді і якщо я зараз десь страждаю, то це і не є нове відчуття для мене, та і світ на цьому не вмирає. Я міг промучатись якийсь відрізок часу, взяти себе в руки і жити дальше. Не знаю, як це пояснити, незважаючи, що я був завжди замкнутим і зневіреним у собі парубком, і що би я не говорив іншим людям - сам-то я щиро вірив, що у мене все налагодиться. Навіть не те, що вірив, я знав. Якщо я щось роблю і похуй, що не виходить ні чорта на початку, але я наполегливий, рву жопу і роблю - вийде, щось та вийде.

Але цього разу все інакше. Самореалізувати себе не вийшло через роботу. Не хочу ставити хрест на цьому. І як би я не хотів ставити хрест, але робота вже давно перестала приносити задоволення, я з цією думкою вже живу більше півроку і навіть зміна компанії не те, що не змінило нічого, мабуть ще більше погіршило становище і не врятувала мої побіги - а це дзвіночок. У моїй парадигмі цінностей це був мій останній залізобетонний орієнтир у житті. Те, на скільки я хороший спеціаліст - було моїм мірилом цінності для самого себе. Це єдине, що я відкопав у своєму житті, що могло наповнити пустоту і надати сенс усьому дійству.

Соціальне життя також пішло в цю чорну диру. Але воно і ніколи не було яскравим, і насиченим. Я до 21 років був тим самим, хто раз в місяць вийде з квартири, чи то на екзамен в університет, чи за їжою в магазині. З абсолютною відсутністю людей в реальному житті, зате з якою купою "віртуальних друзяшок" з різнимх куточків світу з якими зависали, чи то в скайпах, чи то в чатах до 5 ранку. Я з цим пробував боротись, пересилювати страх інтегрувати себе в реальний світ і стати менш залежним від його сурогата - віртуальний.
Завжди щось виходило і завжди були моменти, що дальше страшно, і я давав на гальма, і повертався у свій кокон.
Але на щастя, життя приємно і боляче заставило піти на роботу. Де я у своїх очах піднявся, де були створені усі умови для того, щоб я пробував самореалізуватись і я не завжди, але користався цим.
Обзавівся соціальними зв’язками, але не друзями. А потім і стосунки перші, дякуючи яким я тримався на плаву, коли ситуація з роботою почала вперше тріщати по швам. Досі дуже вдячній своїй колишній, що була зі мною в цей не простий для мене період і підтримувала, як могла.

А потім несподівано стосунки накрились, які на диво для мене були сильним ударом і на диво для мене, я швидко зміг жити дальше. А потім і розрив ще з однією єдиною мені близькою людиною. На той момент, я її навіть не рахував близькою мені людиною, допоки я пізніше не зрозумів, що я з нею єдиною був собою таким, яким я є, яким я бачив себе, таким мене бачить і ця людина.

І в теорії, коли чорна полоса є, має наступити біла, і я навіть пробував її прискорити, двіжувати, щось пробувати. І у мене вперше нічого не вийшло. Вона на скільки затянулась, що я знесилився боротись, щось міняти. Я просто занурився в апатію, находжусь вперше в такому соціальному вакуумі, вперше голий без альтернатив. Давить самотність і терплю. Останні два місяця ходжу напруженим, з комком в горлі. Спочатку я думав, що у мене проблеми з горлом, якась там розповсюджена "патології щитовидної залози", але пізніше виявилось, це на психологічній основі. І деколи доходить до того, що вживаюсь до "заспокійливого", щоб забутись і вгамуватись. А немає "заспокійливого", сплю багато - щоб нічого не відчувати. Мені здається, я скоро серце покладу так спати багато.