>>417363Опчику, ну слухай сюди, розкажу тобі одну сторі, від якої я досі хуїю, коли згадую. Смішна вона чи ні – сам вирішуй.
Мотав я, коротше, строк на загальному режимі. Сиджу вже третій рік. І тут нарешті, за рівну поведінку і пару блоків сигарет правильним людям, вибив собі три доби довгого побачення з дружиною.
Заводять мене в кімнату для свіданок. Дружина приїхала, накрила поляну: домашня ковбаска, сир, котлетки, сало. Я на ту їжу накинувся, бо після тюремної баланди це як мана небесна. Обжерся так, що дихати важко, живіт як барабан. А жінка вже роздягається, лягає на казенну шконку, дивиться на мене такими очима, що аж стіни плавляться.
Я до неї – а мій «пасажир» після трьох років тюремного стресу, недосипу і миски котлет просто відмовляється вставати. Я і так, і сяк, і згадую все хороше – нуль реакції. Лежить як убитий. Жінка зітхає, натягує ковдру до підборіддя, відвертається до стіни і тихо каже: «Я тебе три роки чекала, передачки тягала, а ти навіть тут не можеш...»
Я сиджу на табуретці, тримаюся за голову. Життя кончене, авторитет перед дружиною впав нижче плінтуса.
Раптом чую якийсь шурхіт під стелею. Іржава вентиляційна решітка з гуркотом відлітає вбік, і звідти на підлогу кімнати м'яко приземляється мужик. На ньому тюремна роба, але вона пошита як елегантний смокінг, а на ногах – ідеально начищені чорні туфлі.
Він підходить до мене, кладе руку на плече і каже: «Не переживай, братухо. Сім'я – це святе, а зека в біді кидати не по поняттям. Зараз оформимо все по вищому розряду».
Жінка навіть не встигла пискнути, як він стягнув свій смугастий смокінг і дістав такого шниря, що я аж перехрестився. Він застрибнув на шконку і почав її їбати з такою дисципліною і повагою до режиму, що кожен його поштовх був як удар суддівського молотка. Шконка заходила ходором і почала відбивати об стіну морзянкою «Володимирський централ».
Він розклав її прямо на казенному простирадлі, їбав її по УДО, їбав з конфіскацією, їбав на пожиттєве. Жінка кричала так, що вертухаї в коридорі думали, що ми там бунт підняли, але в камеру не заходили, бо сплачено наперед.
Вона кінчила разів шість, аж поки не вирубилася від абсолютного щастя. Мужик спокійно встав, витер свого болта рушником, одягнув робу і підтягнувся назад у вентиляційну шахту.
Перед тим як зникнути, він кинув мені на стіл візитку, акуратно вирізану з пачки чаю «Принцеса Нурі».
На ній чифіром було виведено: «Гугнявий – професійний пиздойоб, майстер пенітенціарного та карцерного траху» і посилання на цей сайт.
Дружина прокинулася вранці щаслива, думає, що то я в темряві так постарався, передачки тепер возить вдвічі частіше і всім подругам хвалиться. Але анони, я досі не можу зрозуміти, з якого він бараку і як він проліз через ту вентиляцію? Хтось стикався з ним на етапі?
