Енн Гордон Аткінсон - "Жіночі постаті у мистецтві" (8.06.010):
https://www.researchgate.net/publication/327459256_Women_in_Art"Анотація
Хоча творчість часто асоціювалася з жінками, історично та в сьогоденні існувало багато перешкод для досягнення жінок у мистецтві.
Часто відведеній ролі «музи», від жінок очікувалося, що вони надихатимуть творчість чоловіків, але не розвиватимуть свою власну.
Домашні обов'язки, виховання дітей, бідність та брак освіти, підтримки та заохочення були серед причин, чому було мало «великих» жінок-художниць.
Часто роботи жінок ніколи не були виявлені, публікувалися чи презентувалися анонімно, або ж їх приписували чоловікові.
У бахаїстських писаннях стверджується, що жінки повинні мати рівні можливості для отримання освіти, брати участь у всіх сферах людської діяльності та досягати успіхів у мистецтві та науках. Чоловіків закликають стверджувати, що можливості жінок рівні та навіть перевищують їхні, щоб сприяти розвитку жінок.
У світі, де обидві статі можуть вільно виражати свою творчість, буде досягнуто великих успіхів."
"Гелсон далі пояснює, що ініціювання змін та творчість є проявами сили, отже, у патріархальному суспільстві творчість для жінок не вважається природною чи доречною, і щоб знайти образи жіночої сили, жінкам часто доводиться звертатися до дуже давньої історії чи міфів.
Проте, існує стійка ідея, що творчість включає як чоловічі, так і жіночі риси.
Одна з причин, чому дивуватися «так мало» творчих жінок, полягає в тому, що жінки мають те, що ми вважаємо творчими, інтереси—мистецтво, музика, література, релігія.
Я вважаю, що жінки мають ці інтереси, тому що вони пов'язані з почуттями та стосунками, які жінки сприймають серйозно.
Але одна з причин, чому вони серйозно ставляться до почуттів та стосунків, полягає в тому, що вони залежні та часто відчувають конфлікт щодо залежності.
Той самий конфлікт щодо залежності, який сприяє творчому інтересу дівчини, також є фактором, який стримує її в реалізації свого потенціалу.
(«Творчість у жінок» 47)
Далі Хелсон описує проблеми ідентичності, з якими стикаються жінки як творчі особистості—проблеми зі встановленням рівноправних близьких стосунків, вихованням дітей, пошуком взірців для наслідування та уникненням недоліків у світі праці. Більшість жінок почуваються комфортніше там, де є мінімум інституційного підтвердження, статусу та бюрократії, каже вона, і робить висновок, цитує Ненсі Чодороу, «ліберальні соціокультурні умови, гнучкі домовленості та сприятлива й складна робота» призводять до розквіту творчості у жінок («Творчість у жінок» 51).
Бахаїстське вчення, яке наголошує на рівності статей та важливості ролі жінок у всіх сферах життя, вказує на одкровення Бахаулли як на причину пробудження жінок і чоловіків до потреби повної рівності.
Бахаулла каже:
«У цей День Рука божественної благодаті усунула всі відмінності.
Слуги Бога та Його служниці розглядаються на одному рівні» (цитовано в «Жінки», 3).
Абдул-Баха пояснює, що «жінці було відмовлено в можливостях, якими так довго користувався чоловік, особливо в привілеї освіти» (Проголошення, 75).
Він також стверджує: «... в очах бога немає різниці між чоловіком та жінкою (Проголошення, 133).
Абдул-Баха описує минуле як час, коли чоловік домінував, і говорить про зміну балансу та пророкує:
«Отже, нова епоха буде епохою менш чоловічою, і більш пронизаною жіночими ідеалами... епохою, в якій чоловічі та жіночі елементи цивілізації будуть більш правильно [рівномірно] збалансовані» (цитовано в «Зірка Заходу», 3.3:4 та «Жінки», 13).
Розвиток жінок тісно пов'язаний з вірою Бахаї.
Абдул-Баха стверджує, що «велич цього дивовижного віку проявиться в результаті прогресу у світі жінок.
Ось чому ви зауважуєте, що в кожній країні світ жінок перебуває в русі, і це завдяки впливу Найвеличнішого Проявлення та силі вчень бога» (цитовано в книзі «Жінки» 22–23).
І Абдул-Баха застерігає:
«... припущення чоловіка про перевагу продовжуватиме гнітити амбіції жінки, ніби її досягнення рівності було творінням неможливим; прагнення жінки до прогресу буде стримане цим, і вона поступово стане безнадійною.
Навпаки, ми повинні заявити, що її можливості рівні, навіть більші, ніж у чоловіка» (Проголошення 76).
Звичайно, реалізація рівності не відбудеться за одну ніч.
У світі мистецтва зараз існують антології та виставки, присвячені висвітленню жіночих робіт, які раніше були втрачені в історії або ігнорувалися (хоча такі роботи зазвичай не вивчаються, окрім як у контексті жіночих досліджень, ніби жінок досі вважають підвидом людства).
У Вашингтоні, округ Колумбія, також є Національний музей жінок у мистецтві.
Існує рух, спрямований на те, щоб серйозно поставитися до того, що колись ігнорували або критикували, щоб знайти цю велич, де воно існувало, і щоб святкувати його.
Але чи справді ми змінили клімат для жінок-художниць?
Для багатьох жінок існують постійні проблеми самооцінки, страху невдачі та страху успіху, страху критики та (найгірше) страху вічної самотності, коли ми наближаємося до нашої освіти, кар'єри, творчої роботи та публікації, виставки та виступу.
Для статі, соціалізованої ставити потреби інших вище за свої власні, незалежність та самоактуалізація можуть бути дуже загрозливими.
Чоловіки, яким часто відмовляють у доступі до чутливих та інтуїтивних частин себе, також стримуються від творчих напрямків; багатьох майбутніх художників спрямовують на більш «практичну» кар'єру.
Не дивно, що на людей (обох статей), які реалізують свій творчий потенціал, дивляться з підозрою та певною мірою заздрості або нерозуміння.
Бахайські писання чітко висловлюють свою думку щодо наказу для жінок:
«Вона повинна стати майстерною в мистецтвах і науках і довести своїми досягненнями, що її здібності та сили були лише прихованими» («Абдул-Баха, Проголошення 283).
Що станеться, коли вона це зробить?
Війна припиниться, пророкують бахайські писання, і птах людства полетить до нової вершини з однаково розвиненими крилами.
Поет-чоловік Рембо висловив це так:
«Коли нескінченне рабство жінки буде зруйноване, коли вона житиме сама для себе, коли чоловік—досі мерзенний—дасть їй свободу, вона також буде поетесою!
Жінки відкриють для себе частину невідомого.
Чи буде її світ ідей відрізнятися від нашого?
Вона відкриє для себе речі дивні та незбагненні, огидні та приємні.
Ми приймемо їх у себе, ми зрозуміємо їх».
(«Поет» 204–205)
Можливо, настане час, коли жінки та чоловіки зрозуміють одне одного, будуть взаємопідтримувати одне одного, дозволять творчості процвітати та збагачувати наші громади.
Жінки можуть багато чого запропонувати такому світу."
---
Равенна Хелсон - "Поздовжнє дослідження творчої особистості у жінок" (8.06.2010):
https://www.tandfonline.com/doi/abs/10.1207/s15326934crj1202_2---
https://www.wikiwand.com/uk/articles/Артюр_Рембо"Етапи шляху Рембо-поета вимірюєте кількома віршами.
Так, засвоюючи досвід романтизму, Рембо захопився Бодлером.
«Квіти зла» згадуються при читанні його сонета «Венера Анадіомена».
Цей сонет вже є новим етапом у розвитку його естетики.
Поет ніби використовує «літературне» уявлення про красу.
Втілення кохання—жінка та символ любові—Венера принижуються до карикатурного образу повії.
Рембо робить замах і на саме кохання, наближаючись до суцільного невір'я.
Улітку 1870 року поет залишає Шарлевіль, який втілював для його суспільного порядку, релігії, родини.
У цей час Рембо вже був довершеним поетом-сатириком, який мав багатий арсенал іронічних, саркастичних, гротескних барв.
Франко-прусська війна набирала обертів, і своє десятиріччя поет зустрічає віршами про війну.
Це, зокрема, сонет «Сон у видолинку».
Але, на вибір від традиційних сонетів, для яких вважалися обов’язковими стриманість і суворість у доборі тем і тропів, сонет Рембо характеризується жорстоким, саркастичним тоном, стрімким ритмом, наближеним до розмовного поетичного мовлення, лексичною свободою, використанням «прозаїзмів» і різкими змінами стилю.
Це майже гротескне поєднання сонетної форми та «земного» сатиричного сюжету, сповненого анархічного виклику.
Усім цим визначенням відповідає сонет «Моя циганерія»—справжній гімн богемі, люди, яка відірвалась від суспільства й залишилася наодинці з небом і зорями.
У вірші «Засідателі» торжествує закладена в «людях-функціях» тенденція до здерев'яніння, закам'янілості.
Зникає будь-який натяк на життя і дію.
Людину витісняє функцію, а потім функція замінює її зовнішнє насіння, предметну характеристику.
Так створюється сатиричний образ «людини-стільця».
До періоду Комуни—нової фази у творчості Рембо належать лише чотири-п'ять віршів, але це дійсно нова епоха в розвитку поети.
Усі ці вірші виражають мудрість і глибину, попри те, що Рембо ледве виповнилося шістьнадцять років. Тільки-но він насміхався над бідними, знущався з жінками—і здавалося, що нігілізм поета не знає меж,—а тепер створює справжній гімн жінки-робітниці—«Руки Жанни-Марі»—символ, подібний до «Свободи на барикадах» Делакруа. Раптом зникають цинізм, напускна грубість."
---
Артюр Рембо - Руки Жанни-Марі(Перекладач: С. Нікіташенко)
Ні, це не руки Хуаніти!
Вони бліді, мов неживі,
Вони засмаглі—серед літа
Жаркий палив їх суховій.
Чи брали руки ці причастя?
Чи звідали вони любов?
Чи поринали в любострастя,
Як в пітьму ночі,—знов і знов?
Чи спочивали на колінах?
Чи поривались в небеса?
Чи серед торгу жар перлини
У цих долонях погасав?
Чи падали до ніг мадонни,
I благодать їм слав господь?
Чи то лиш соком беладонни
Спалахувала їхня плоть,
Коли, прогнавши легкокрилих
Нічних комах, що п'ють нектар,
Вони крізь пальці процідили
Проклятого труйзілля дар?
Ох! Як знемогу їм здолати?
Як побороти млосний чар?
Над ними снів розкинув шати
Сіон? Чи, може, Хенджавар?
Цитрин ці руки не збирали,
З богами зналися здаля,
I пелюшок вони не прали,
Не колисали немовля;
Це руки не кузин-панянок
I не фабричних робітниць,
Що їм цехів чадний серпанок
Ліг тінями на білість лиць.
I, невблаганні, як машини,
Пругкі, як лука тятива,
Вони не скривдять і дитини,-
Їх дужа плоть добром жива!
Тверда, немов багнета лезо,
Вона не гнеться, як холуй,
Вона співає "Марсельєзу"—
Вона не знає алілуй!
Зате вп'ялися б вам у шиї
Ці сильні руки залюбки,
Вони б вас всіх передушили,
Нікчемні, пещені ляльки!
Цих рук закоханих долоні
Рубіном сонця опекло,
I глухо кров шугає в скроні,
Відчувши їх п'янке тепло.
Коли ж, ввібравши біль народу,
Ці руки шерхли, як рілля,-
Їм повертали дивну вроду
Святі цілунки Бунтаря!
I розквітали смаглі руки,
Жагою повнячись ущерть,
Під мітральезні перегуки,
Коли Париж стояв насмерть!
Круг тих долонь—о любі руки,
Судилось вам спізнати й це!—
Де ще тремтять цілунків звуки,
Кайданів брязнуло кільце.
I, занімівши від розпуки,
Ми бачимо, як з-під заков.
Струмуючи на добрі руки,
Смагу із них змиває кров... https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=3912Arthur Rimbaud 34 - Poésies : Les mains de Jeanne-Marie
