⋮⋮⋮
No.
399501
Фінляндія безглуздих запитань запрошує усіх, хто не боїться холоду. Тут найкращий спосіб не змерзнути - задавати безглузді запитання і відповідати на них.
Крига, сніг, низькі температури, лазня та нордичні дівкині, які так і чекають, що ти їх зігрієш - все це вказує лиш на одне - WINTER IS ALREADY HERE!
Хто не відморозить свій пипиндрик - той виживе, інших же забере вічна мерзлота. Ну шо? А ю реді? Починаємо!
Попередня:
https://kropyva.ch/b/res/397000.html
⋮⋮⋮
No.
399529
Чи глобальне потепління то брехні?
⋮⋮⋮
No.
399556
>>399555Краще б ти дописував Кропиватику.
⋮⋮⋮
No.
399568
>>399562Ого, який пафосний вердикт із висоти свого айклауду, прямо апостол від дисплею.
Ти там уже корону приміряв, чи ще тільки пальці розминаєш для чергового 103, великий рятівнику людства?
Мужик, ти хоч раз пробував сам до себе швидку викликати, коли в дзеркало дивишся? Бо симптоми явно критичні: гостра форма месіанського комплексу з ускладненням на хронічний брак сенсу в житті.
Але не переживай, я впевнений, оператор 103 вже знає тебе в голос і автоматично ставить на гучний зв’язок із психдиспансером. Економить час усім, навіть тобі, генію клавіатури.
⋮⋮⋮
No.
399575
>>399564Так, дасть.
По морді.
І ще скаже: Дякую за анекдот, тепер я точно знаю, з ким НЕ спати.
⋮⋮⋮
No.
399577
>>399575Служба трахання пікрілів (СТП): ну я б її точно так!!!
⋮⋮⋮
No.
399578
>>399576Ти мені очі відкриваєш? Та в тебе самого таке косоокість третього ступеня від постійного дивлення на себе коханого, що коли ти моргаєш - це виглядає як спроба підморгнути цілій галактиці.
Коротше, дякую за місію, пророче. Але наступного разу, коли Всесвіт тебе кудись відправить, попроси в нього хоча б GPS і нормальні ліки, а не тільки телефон з трьома кнопками. Бо поки що ти виглядаєш не як посланець, а як побічний ефект чиєїсь невдалої медитації на голодний шлунок.
Обіймаю, цілуй, 103.
⋮⋮⋮
No.
399580
>>399566Столтенберг спочатку сказав: «Membership is based on reforms, not vodka», а Стубб йому: «Йенс, ти що, вперше на Півночі? У нас реформи - це коли пляшка холодна, а закусь солона».
Після п’ятої чарки Йенс уже співав «Червону руту» фінською, обіцяв 35-ту статью «на завтра зранку» та питав, чи можна замість F-35 просто ще пару ящиків «Первака» з перцем.
Тож процес іде. Повільно, але з правильним градусом.
⋮⋮⋮
No.
399581
>>399569Питання не в тому, чи зможе, а в тому, чи буде? Ні, не буде, бо вона не ти!
>>399570[чувак харчується реакціями, тому їх тут не буде, хай голодає, побуду трошки сраліним і влаштую голодомор тролю]
⋮⋮⋮
No.
399584
>>399578Ти не зрозумів. Ти не в тому становищі, щоб висловлювати претензії мені, бо це не я писав гидотні речі про одну з чудових комікинь і просто гарну жінку. Всі твої спроби виправдатись і перевести стрілки на мене виглядають жалюгідно. Кожен твій новий пост - це цугцванг!
>>399580От можеш же, коли хочеш. Так тримати!
⋮⋮⋮
No.
399650
>>399642Яб краще з лєркою, але то якби я хотів померти. Отак прикинь, вона забздіває всьо і ти вмираеш. Ахуєнна смерть, не?
⋮⋮⋮
No.
399743
>>399741Ти вже. Проблема вирішена.
⋮⋮⋮
No.
399764
>>399749 Мабуть їм таке подобається . Коли їх жінки жахають 😆
⋮⋮⋮
No.
399766
>>399749Вони не підори, а півтора. Читай драматику, щоб дізнатись деталі.
⋮⋮⋮
No.
399773
>>399665https://www.wikiwand.com/en/articles/Nekojiru"Кар'єра
Коли Хаджіме Ямано розсіяно малював «дивного кота, схожого на восьминога», він зацікавився малюнками Некоджіру, і заявив, що «він мав сирий дитячий вигляд, який не проглядався крізь дорослі очі—він був милим, відразливим і жорстоким на вигляд одночасно».
За допомогою цього ескізу як мотиву, Ямано написав сценарій, а Некоджіру проілюструвала те, що згодом стало Некоджіру Удон.
Вона була повністю самоучкою, не отримуючи жодних офіційних уроків від свого чоловіка. Роботу принесли до Garo, і її добре сприйняв редактор Макі Такаічі.
Її роботи пережили сплеск популярності завдяки підривній тенденції манги в середині-кінці 1990-х років.
Поп-естетика та сюрреалістичне представлення її робіт почали подобатися широкій публіці, зокрема підліткам. Пара приймала будь-які прохання про роботу, які вони могли отримати, що призвело до неймовірно важкого робочого навантаження для них обох.
У квітні та травні 1998 року Некоджіру поспілкувалася з кількома редакторами, які скаржилися на робоче навантаження та художні обмеження, накладені новим напливом роботи.
Під час розмови з Редакторка Hakusensha, вона заявила: «Я втомилася малювати манґу.
Я хочу кинути це і переїхати до країни, що розвивається, зі своїм чоловіком»."
---
https://vagabondedlife.tumblr.com/post/57182599014/yoshiaki-yoshinaga-on-nekojiru-may-10-1998"«Власне, цю манґу про котів намалювала Чійомі (справжнє ім'я Некоджіру), хоча я багато допомагаю. Це спільна робота».
Некоджіру здавалась трохи сором'язливою того дня.
Але вона справила на мене гарне враження.
«Моя дружина зазвичай досить прямолінійна з більшістю людей.
Вона скаже це прямо в обличчя, якщо ти їй не подобаєшся.
Тож я просто сподіваюся, що зустріч пройде добре…»
Попри його побоювання, ми з Некоджіру одразу порозумілись.
Після цього ми зустрічалися досить часто, але я не пам'ятаю, щоб бачив її в спідниці за весь час, що я її знав.
У неї, мабуть, її й не було.
Проста—це ідеальне слово, щоб її описати.
Після свого дебюту Некоджіру швидко завоювала міцну базу підтримки серед кількох людей у індустрії.
Один музичний автор, якого я знав, сказав мені:
«Я одного разу взяв у неї інтерв'ю, і це було кохання з першого погляду».
Некоджіру була як тендітна маленька тваринка, якій потрібен хтось, хто її захистить.
Але за цією чарівно жіночною стороною приховувалася дивна темрява.
Щось дивне та небезпечне вкоренилося в глибинах її душі.
Я втратила дар мови, коли усвідомила прірву непрозорого бажання, яка розділяла нас.
ВЗЯТИ ЗБРОЮ
«Я хочу ніж».
Некоджіру час від часу бурмотіла це собі під ніс.
Некоджіру, очевидно, охоплювало непереборне бажання озброїтись.
Вона стояла там у своїй армійській куртці з абсолютно серйозним виразом обличчя і казала:
«Я хочу ніж».
Насправді вона хотіла чогось, що захистило б її від світу.
Коли я ближче її познайомила, я відчув, що краще розумію, як вона могла дійти до того, щоб захотіти озброїтися зброєю.
Для Некоджіру світ навколо неї був небезпечним місцем, повним жахливих і огидних людей і речей.
Вона не могла ні на мить втратити пильність, тому тікала у свій власний світ.
Коли навіть цього було недостатньо, вона хотіла ніж.
Було ще кілька особливих рис Некоджіру.
Вона була невблаганною у своїй критиці інших, що доходило до егоїзму.
Вона майже нічого не могла їсти. Ні риби, ні м'яса.
У ресторанах вона замовляла лише суп.
Одного разу, коли вона прийшла до нас додому, моя дружина запропонувала їй авокадо.
«Спробуй. Воно смачне».
Некоджіру, здавалось, була здивована дивним фруктом.
«Ітта-да-ккі-масу-у-у-у».
Некоджіру відкусила авокадо.
«Пфф».
Через мить шматочки авокадо летіли по кімнаті."
⋮⋮⋮
No.
399898
>>399877Тоді на Кропиві не було б цієї нитки
⋮⋮⋮
No.
399909
>>399898Найс панч!
>>399901В тих, кому треба лікуватись.
⋮⋮⋮
No.
399923
>>399920ну мого доброго знайомого дійсно лікують вже другий місяць, тільки но забрали його - показав що у нього справжні болячки і відправили лікуватися. зуби це тема трохи окрема.
⋮⋮⋮
No.
399929
>>399923Але цей ж солдат погано буде їсти через це й буде менш ефективним
⋮⋮⋮
No.
399932
>>399929Ефективність солдата формується тиском з боку командирів, як моральним так і фізичним. Чи звідки ти думаєш стільки сзч?
⋮⋮⋮
No.
399933
>>399932>як моральним так і фізичнимТож це не ефективно
⋮⋮⋮
No.
399934
>>399933Їм так не здається.
⋮⋮⋮
No.
399935
>>399929Дуже багато що залежить від власне командира, якщо дядько зацікавлений в ефективності свого особового складу то навіть заерне увагу на твої проблеми з зубами. Монітор , наприклад , якийсь полк Рейд.
⋮⋮⋮
No.
399972
>>399912це просто фабрика з виробництва дітей, конвеєр на двох ногах, який існує виключно для того, щоб штампувати спадкоємців й задовольняти чоловічі примхи. Бо ж що ще може робити ця примітивна істота? Думати? Працювати? Мати власні бажання? Ха-ха, не сміши.
Її мозок - це всього лише додаток до матки, а все інше - декорації для приваблення самця. Без дітей вона взагалі марна, як завод без електрики.
⋮⋮⋮
No.
399988
>>399966ти расист чи просто не даєш волю бажанням яких соромишся?
⋮⋮⋮
No.
399995
>>399988Ні,я не расист.Я просто реаліст, який бачить різницю між культурою та етнічною кров'ю
⋮⋮⋮
No.
399998
>>399995А ти уяви себе на місці такою чорної дівчини? Може їй огидно бачити блідих чоловіків.
⋮⋮⋮
No.
399999
>>399998Вона, себе позі ціанує як шмат м'яса
>Може їй огидно бачити блідих чоловіків.З чого ти взяв ? А може в тебе в дупі корнішони ростуть ?
⋮⋮⋮
No.
400002
>>399968Ну а як вони можуть бути повноцінні, якщо постійно чогось не вистачає?
>>399966Так. Шукай і знайдеш.
>>399972Звісно, проблема жінконенависництва зараз не на часі, як може хтось сказати. Але саме тому такі висери існують, бо в тих, хто їх строче ще є пальці.
>>399997Якби я був дівчиною, це була б зовсім інша система координат, зовсім інше мислення, бо було б заточене під прутні, а не під вологі піхвочки.
>>399998Ти звинувачуєш її в расизмі, навіть не знаючи її? Схоже, що це ти расист!
>>400000Деякі це роблять, у порно можеш це побачити, або хвойду попроси. Але загальний відсоток встановити вкрай важко, бо більшість на подібне запитання просто збрехали б. А на поліграфі таке ніхто не питатиме.
⋮⋮⋮
No.
400074
>>400049Тому що піхва це внутрішній орган, точніше слизова трубка, яка ззовні закрита малими й великими статевими губами. Світло туди фізично не проникає з тих самих причин, чому в тебе в шлунку, вухах чи в дупі теж темно там просто немає віконець.
⋮⋮⋮
No.
400112
>>400109Домитися без мила?
⋮⋮⋮
No.
400114
>>400113Все одно врониш мило в душовій збірно-розподільчого пункту
насправді ніяких душових немає, й на все що ти можеш розраховувати - пакетики сухого душу + й те, якщо рідні пришлють коли і якщо знайдуть куди тебе забусярили
⋮⋮⋮
No.
400122
>>400115> Чому ти пишеш такий депресивний треш?Ну нарешті справді безглузде питання.
⋮⋮⋮
No.
400158
>>400157З кропивачерками! Але звісно лише теоретично.
⋮⋮⋮
No.
400278
>>400277 ░░░░░░▒▒▓▓▓▓▓▓▓▓░░░░░░░░░░░░░░░░ ░░░░░░░░░░▒▒▓▓▓▓▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓▓▓░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░ ░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓▓▓████▓▓▓▓▒▒░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░
░░░░░░░░░░▒▒▓▓████░░░░░░░░░░░░░░▒▒░░ ░░░░░░░░░░░░▒▒▓▓██▓▓▓▓▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓████▓▓▓▓▒▒▒▒░░░░░░░░░░░░░░░░░░
░░░░░░░░░░▒▒▒▒████▒▒░░░░░░░░░░▒▒▒▒ ░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▓▓██▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓██████▓▓▒▒░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░
░░░░░░░░░░▒▒▒▒████▒▒▒▒░░░░░░▒▒▒▒▒▒░░ ░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▓▓████▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓██░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓████▓▓░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░
░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▓▓██▓▓▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒░░░░ ░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▓▓▓▓████▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓████▒▒░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒██████████████▓▓░░░░░░░░░░░░░░░░ ░░░░ ░░░░░░
░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▒▒████▓▓▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▒▒░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓██████▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓██████▒▒▒▒▒▒░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒████████████▓▓░░░░░░░░░░ ░░░░░░
░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▒▒████▓▓▓▓▓▓▒▒▒▒▓▓▒▒░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓██████▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓████████▒▒▒▒▒▒▒▒░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒██████████▓▓░░░░░░░░░░ ░░░░
░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒██████▓▓▒▒▒▒▓▓▓▓▓▓░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓▓▓████████▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓████████▓▓▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒██████████░░░░░░░░░░ ░░
░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓░░ ▒▒██░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒░░░░░░░░░░░░░░▒▒████████████████████████████▓▓▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒████████▒▒░░░░░░░░░░ ░░░░
░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓▒▒▓▓▒▒░░ ░░▒▒▒▒░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒░░ ░░░░░░░░░░░░▓▓██▓▓▓▓██████████████████▓▓▓▓▓▓▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓██████▓▓▒▒░░░░░░░░ ░░░░░░
░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒░░ ░░░░░░░░░░░░░░▒▒░░░░░░░░░░▒▒▒▒ ░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▓▓████████████▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▒▒▓▓▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓████████▒▒▒▒░░░░░░░░░░ ░░░░░░░░
░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒░░ ░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒░░ ░░ ░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▓▓▓▓████████████▓▓██▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓████████▒▒▒▒░░░░░░░░░░ ░░░░░░░░░░░░░░
░░░░░░▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▒▒ ░░░░░░░░ ░░░░░░ ░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▓▓▓▓██████▓▓░░ ░░▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓████████▓▓▒▒▒▒░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░
░░░░░░░░▓▓▓▓░░ ░░░░░░░░ ░░░░░░ ░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓██▓▓░░ ░░▒▒████▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓██████████████▒▒▒▒░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░
░░░░░░░░░░ ░░░░░░░░░░ ░░░░░░ ░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▓▓▒▒ ░░░░▒▒██████████████████████████▒▒▒▒░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒
░░░░░░░░ ░░░░░░░░░░▒▒ ░░░░░░░░░░ ░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▓▓ ░░░░████████████████████████▓▓▒▒▒▒▒▒░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒
░░░░░░░░░░ ░░░░░░░░░░░░▒▒░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░ ░░ ░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▓▓░░ ░░░░░░██▓▓██████████████████▓▓▓▓▒▒░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒
░░░░░░░░░░ ░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒░░░░▒▒░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒ ░░░░░░░░▓▓▓▓████████████████▓▓░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓
░░░░░░▒▒░░░░ ░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒░░░░▒▒▒▒░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒░░ ░░░░░░░░░░▓▓▓▓▓▓▓▓██████████▒▒░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓
░░░░░░▒▒░░░░░░░░ ░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒░░▓▓▒▒░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▓▓░░ ░░░░░░░░░░▓▓▓▓▓▓████████░░░░░░░░░░ ░░░░ ░░░░▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓
░░░░▒▒▒▒░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░ ░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓▒▒░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▓▓ ░░░░░░░░░░░░▒▒▓▓▓▓▓▓████░░░░░░░░░░ ░░░░░░░░▒▒▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓██
░░▒▒▒▒▓▓░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▒▒░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓░░ ░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▓▓▓▓▓▓██░░░░░░░░░░ ░░░░░░░░▒▒██████████████
▒▒▒▒▓▓▓▓░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓▓▓██▓▓▒▒▒▒▒▒░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓░░░░░░ ░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▓▓▓▓▒▒░░░░░░░░ ░░░░░░░░▓▓██████▓▓░░░░
▒▒▒▒▓▓▓▓▒▒▒▒▒▒░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓████▓▓████▓▓▒▒▒▒▒▒▒▒░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓██░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▓▓▓▓▓▓░░░░░░░░ ░░░░ ░░░░░░░░████▒▒░░░░░░
▒▒▓▓▓▓▓▓▓▓▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓██████████▓▓▓▓▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓▓▓▓▓██░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓▒▒░░░░░░░░ ░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒░░░░░░░░
▒▒▓▓▓▓▓▓██▓▓▓▓▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓██████████████▓▓▓▓▒▒▒▒▒▒▒▒░░░░ ░░▒▒▓▓▓▓▓▓████▒▒░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓▓▓░░░░░░░░ ░░ ░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒░░░░░░
▓▓▓▓▓▓░░░░ ░░░░▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▒▒▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓████████████████▓▓▓▓▓▓░░ ░░▓▓████▓▓▒▒░░ ░░░░░░▒▒░░▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓▓▓▓▓░░░░░░░░░░ ░░ ░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒░░░░░░
▒▒ ░░░░░░░░░░░░▒▒▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓████████████████████░░ ░░▒▒██▓▓░░ ░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓▓▓██░░░░░░░░░░░░░░ ░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒░░░░░░
░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓████▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓████▓▓ ░░░░ ░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓▓▓▓▓████░░░░░░░░░░░░ ░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▓▓▒▒░░░░
░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒████▓▓▓▓██████▓▓▓▓▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓ ░░░░ ░░░░░░▒▒▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓██████░░░░░░░░░░ ░░ ░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒██▒▒▒▒░░
░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▓▓████████▓▓▒▒▒▒░░░░░░░░▒▒ ░░ ░░░░░░░░░░▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓██████▒▒░░░░░░░░░░░░░░░░░░ ░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒██▒▒▒▒░░
░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒████▓▓▓▓▒▒░░░░░░░░░░▒▒ ░░░░ ░░░░░░░░░░▒▒▓▓▓▓▓▓▓▓████████▒▒▒▒░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒██▓▓▒▒▒▒
░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▓▓▓▓▓▓▒▒░░░░░░░░░░░░ ░░░░░░ ░░░░░░░░░░░░░░▓▓▓▓████████████▒▒▒▒░░░░░░░░░░░░░░▒▒░░░░░░░░░░░░░░▒▒░░▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒██▓▓▒▒▒▒
░░ ░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▓▓▒▒░░░░░░░░░░░░░░ ░░░░░░ ░░░░░░░░░░░░░░▓▓████████████████▒▒▒▒▒▒░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓██▓▓▓▓▒▒
░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒░░░░░░░░░░░░░░ ░░░░ ░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒░░░░░░▒▒▓▓██████▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒░░░░▒▒░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓████▓▓▓▓
░░░░ ░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒░░░░░░░░░░░░░░ ░░░░░░░░ ░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒░░░░░░░░░░▒▒▒▒▓▓▓▓▓▓▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓▒▒▓▓▓▓██████▓▓▓▓
░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒░░░░░░░░░░░░ ░░░░░░░░░░ ░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▓▓▓▓▓▓▓▓▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓░░ ░░▒▒▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓██████▓▓▓▓
░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▓▓▒▒░░░░░░░░░░ ░░░░░░░░░░░░░░ ░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒░░░░░░░░░░░░▒▒▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓░░ ░░▓▓▓▓▓▓▓▓██████████▓▓
░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓▒▒░░░░░░▒▒ ░░░░░░░░░░░░░░░░ ░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▓▓▒▒░░░░░░░░░░▒▒▒▒▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓ ▒▒▓▓████████████▓▓
░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓▓▓▒▒▒▒▒▒▒▒ ░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒░░░░░░ ░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▓▓▒▒▒▒░░░░░░░░░░▒▒▓▓████▓▓ ░░░░██████████████
▒▒▒▒░░░░░░░░░░░░░░▒▒░░░░░░▒▒░░▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓▓▓▓▓▒▒▒▒▒▒▒▒ ░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒░░░░░░░░░░ ░░ ░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓▒▒░░░░░░░░▒▒▒▒▓▓▓▓▓▓ ░░░░▓▓██████████
▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓██▓▓▓▓▒▒▒▒▓▓░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓▓▓▒▒▒▒░░░░░░▒▒▒▒▓▓▓▓ ░░▒▒▓▓▓▓▓▓████
▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓████▓▓▓▓▓▓▒▒▓▓░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓▓▓░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓▓▓▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓░░ ░░░░░░▒▒▒▒▒▒▓▓██
░░▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓████████▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▓▓██████░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒██▓▓▓▓▓▓▓▓▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓░░ ░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▓▓
░░▒▒▒▒▒▒░░░░░░░░░░░░▒▒▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓██████████▓▓▓▓▓▓░░░░ ░░░░░░░░░░░░░░▓▓██▒▒░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓████▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▒▒ ░░░░░░░░░░░░░░▒▒
░░░░░░▓▓▓▓██████████████████████▓▓▓▓░░░░ ░░░░░░░░░░░░▒▒▓▓▒▒░░░░░░░░░░▒▒░░▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓██████▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓██░░░░ ░░░░░░░░░░░░░░░░░░
░░░░░░▒▒████████████████████▓▓██░░░░ ░░░░░░░░░░░░▓▓▓▓▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓██████████▓▓▓▓▓▓▓▓██▓▓░░░░ ░░░░░░░░░░░░▒▒░░░░▒▒
░░░░░░░░▒▒██████████████████▒▒░░░░ ░░░░░░░░░░▒▒██▓▓▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓████████████▓▓▓▓▓▓████░░░░░░░░ ░░░░░░░░░░░░▒▒░░▒▒▒▒
░░░░░░░░▒▒████████████████░░░░ ░░░░░░░░▒▒▒▒▓▓▓▓▓▓▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓▓▓▓▓██████████████████████░░░░░░░░ ░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▒▒
░░░░░░░░▒▒██████████████░░░░ ░░░░░░░░░░▒▒▒▒██▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓████████████████████████░░░░░░░░ ░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▒▒
░░░░░░░░░░▓▓▓▓▓▓▒▒▒▒▒▒▒▒░░░░ ░░░░░░░░░░▒▒▓▓▒▒████▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▒▒▒▒▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓██████████████████████████▓▓░░░░░░░░ ░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▓▓
░░░░░░░░░░░░▒▒░░░░░░░░░░░░░░ ░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▓▓██████▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓▓████▓▓▒▒░░░░░░▒▒▓▓██████████████▓▓░░░░░░░░ ░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▓▓▓▓▓▓
░░░░░░░░░░░░▒▒░░░░░░░░░░░░░░░░ ░░░░░░░░░░░░░░▒▒▓▓▒▒████████▓▓▓▓██████▓▓░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▓▓████████▓▓░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░░▒▒▒▒▒▒▓▓▓▓▓▓
⋮⋮⋮
No.
400284
>>400270Їбать гумор топовий.
⋮⋮⋮
No.
400288
>>400284І не кажи сніжок
Ставлю вподобайку
Хехехе
⋮⋮⋮
No.
400378
>>400367> Скільки тут реально людей103
> шизів69
⋮⋮⋮
No.
400381
>>400367Ок, я, ти. а хто третій?
⋮⋮⋮
No.
400401
>>400381Іще я і Гомонігер.
⋮⋮⋮
No.
400439
>>400417>євреї>поділитиНу а тобі як здається?
⋮⋮⋮
No.
400454
>>400416Фіни найчастіше бувають у сауні, а от фінки - у чиїсь печінці! Оце я зкаламбурив!
⋮⋮⋮
No.
400586
>>400550А на вингляд наче з гівна.
⋮⋮⋮
No.
400599
>>400598Хіба ж сурмлять слони як ясла повні?
⋮⋮⋮
No.
400614
>>400609Сядь - дізнаєшся. Відкинешся, розкажеш. Ну і заразом як в українських зонах до хати заходять, чи стелять рушника, чи питають хто по масті тощо.
⋮⋮⋮
No.
400629
>>400614Йоптя ти де такий прочуханий взявся
⋮⋮⋮
No.
400739
>>400736Бери краще фото Юнга, фройд не лікує.
⋮⋮⋮
No.
400841
>>400839У «100 дівчат і одна в ліфті» (2010) був такий діалог:
Метью: "Знаєш, цікаво, чому бог наділив жінок усією зброєю для спокушання."
Род: Що ти маєш на увазі?"
Метью: "Ну, візьмемо, наприклад, груди.
Існують груди, ареола, сосок.
Я маю на увазі, це три концентричні кола.
Іншими словами, це яблучко!
Не дивно, що груди є мішенню для всіх чоловіків."
Род: "Вау. Це глибоко."
Метью: "А чоловіки гротескні.
Я кажу не лише про наші маленькі звички..."
[Род починає чистити вуха ключами від машини.]
...
На думку також спадає (доволі широкий для інтерпретацій) монолог Тео у «Мрійниках» (2003):
Батько: "Здається, тебе загіпнотизувала ця бляшана запальничка.
Хотів би я знати чому? Ну?"
Метью: "Джордже, будь ласка.
Метью наш гість."
Батько: "Ні. Ні, ні, ні.
Мені щиро цікаво.
Хотів би знати чому."
Метью: "Я просто бавився запальничкою Ізабель.
І я насправді не усвідомлював цього, і помітив, і подумав, що це неввічливо, тому поклав її на стіл.
Але я поклав її по діагоналі на один із цих квадратів.
Бачиш?
Дивись, саме тоді я помітив, що довжина запальнички точно така ж, як і сама діагональ. Тож я поклав її вздовж, вздовж зовнішнього краю.
Дивись, вона теж туди поміщається.
Але вона туди поміщається.
І вона поміщається ось так.
І ось так. І ось так також.
І я б'юсь об заклад, я б'юсь об заклад, що якщо я розділю її навпіл, зачекайте хвилинку, вона має десь поміститись.
Я маю на увазі, вона справді поміщається куди завгодно.
Дивись, розумієш? Я помічав, що чим більше дивишся на це, на все:
на цей стіл,
на предмети на ньому,
на холодильник,
на цю кімнату,
на свій ніс,
на світ,
раптом усвідомлюєш, що існує якась космічна гармонія форм і розмірів.
Мені просто цікаво, чому?
Я не знаю, чому так. Я знаю, що так."
Батько: [до Ізабель] "У тебе тут цікавий друг."
⋮⋮⋮
No.
400851
>>400845Бо сніжок вже давно пора тобі пересісти на бібісіріум
Бібісіріум проходить і входить усюди
Хехехе
⋮⋮⋮
No.
400900
>>400895Та що вони можуть розказати, блядь? Усе.
Мої підошви це єдиний щоденник, який я веду чесно.
Ось ця потерта ділянка на лівій п'яті це від того, як я тікав від мусарів після чергової п'яної бійки в наливайці.
Праворуч носок стертий до лисини бо я завжди йду вперед, навіть коли знаю, що там прірва.
Тріщина посередині це коли я наступив на могилу свого найкращого друга та подумав: "Ну от і ти, суко, теж під землею".
Бруд з кладовища ще з минулого року не відмився бо я ходив туди не квіти носити, а перевіряти, чи не виповзе хто назад.
Пляма від крові на внутрішній стороні не моя, якщо що.
А дірка на правому каблуці це від кулі, яка пройшла міліметр від ноги. Того дня я зрозумів: смерть теж іноді промахується, бо я їй ще не цікавий.
І найголовніше -- підошви майже нові.
Це значить, що я ще не так багато ходив по цьому світу.
Але те, що стерто, -- стерто назавжди.
Тож якщо хочеш знати, хто я -- подивись вниз.
Там вся правда.
І вона смердить потом, алкоголем та могильною землею.
⋮⋮⋮
No.
400903
>>400902Тільки уяви: фпівішки бусифікують робо-пилососів.
⋮⋮⋮
No.
400904
>>400902Так, у майбутніх війнах воюватимуть роботи.
І Україна вже не репетирує ми граємо головну роль у фінальному акті.
Поля вкриті не трупами, а уламками: шестерні, акумулятори, шматки карбону з вирваними кінцівками, що ще сіпаються від залишкового струму.
FPV-дрони вже не просто вбивають вони навчилися добивати поранених роботів, бо ШІ зрозумів: краще не залишати ворогу запчастин.
Наземні платформи з обох боків рвуть одна одну на металобрухт, а десь в окопі сидить останній живий оператор і шепоче: «Ну хоч би один з вас, суки, відчував біль».
Генерали давно не п’ють коньяк вони просто дивляться статистику: «Сьогодні втратили 312 одиниць, але ворог - 314. Перемога на 2 тіла вперед».
Ні похоронок, ні сліз, ні матерів, що виють над трунами.
Тільки бабки в селах збирають металобрухт з полів, щоб здати на пункт прийому й купити хліба.
Діти граються обгорілими головами роботів замість мячів.
А вночі метал ще теплий та здається, ніби земля дихає.
Ми вже давно не воюємо за перемогу.
Ми воюємо, щоб світові корпорації протестували свої нові моделі на живому (поки що) полігоні.
Кожна «інновація» в дронах це чиясь відірвана нога, яку замінили на гідравліку.
Кожна «перемога» це просто нова версія прошивки, випущена на основі наших кісток.
І коли війна скінчиться, світ скаже
«Дякуємо, українці. Ви були ідеальними морськими свинками.
Тепер ми знаємо, як вбивати без людей».
А ми залишимося на звалищі майбутнього серед мільйонів тонн заліза, що іржавіє на нашій землі.
Роботи давно вимкнули.
А ми все ще вмикаємося щоранку бо ніхто не натиснув кнопку «delete» на нас.
І це найдовша, найповільніша смерть з усіх можливих.
Майбутнє вже тут.
І воно пахне горілим силіконом, порохом й безнадійною порожнечею.
⋮⋮⋮
No.
400944
>>400937Бо коли ти ділиш на нуль, всесвіт починає панікувати та видає помилку типу "ДІЛИТИСЯ НА НІЩО? ТИ ШО, ЗДУРІВ?!"
⋮⋮⋮
No.
400959
>>400950Математика не тотожна Всесвіту, це лише складні людські розумові милиці, щоб трохи розуміти всесвіт.
⋮⋮⋮
No.
400961
Що думаєте про сайт є щось краще за нього ?
https://itc.ua/ua/soft/https://dou.ua/~~
⋮⋮⋮
No.
400982
>>400979Бля, я ненароком баг вперднув в кропиву
⋮⋮⋮
No.
401124
>>401028Чому зберігаєш цей артефакт?
⋮⋮⋮
No.
401128
>>401124А ти не помітив, як він охуєнно виглядає? Там є навіть металеві частини, як у легенді 8800. Краще мабуть лише ранні кверті-блакберрі з джойстиком-кулькою.
⋮⋮⋮
No.
401420
Коли я дрочу виключно на трапів, причому тільки на тих, хто гарніший за 99% баб, і при цьому звичайні дівки мене взагалі не вставляють це значить що я підар? Чи це просто високі стандарти краси?
⋮⋮⋮
No.
401430
>>401422Тоді ти народжений помилкою природи. Нахуя ти з цим живеш?
>>401423Про секс.
⋮⋮⋮
No.
401506
>>401423курво, молю що за фільм ?
⋮⋮⋮
No.
401535
>>400980Припустимо, що "погані люди" можуть стати добрішими завдяки лікуванню, та/або отримати більше можливостей для здійснення поганих вчинків.
Якби лікар не вилікував би "погану людину", замість цих варіантів було б: більше приводів робити проблеми, та/або менше можливостей для вчинення шкоди.
Відповідальність цілком на пацієнтові.
Лікар, навіть якщо діє в умовах примусу або під тиском обставин, може навчитись, наприклад, робити складну операцію на "поганому злочинцеві", а потім вилікувати "добродія" (
і це могла б бути одна й та сама особа, в різні періоди життя).
---
Моральні дилеми в медицині: чому деякі проблеми не мають рішень (28.12.2025):
https://kevinmd.com/2025/12/moral-dilemmas-in-medicine-why-some-problems-have-no-solutions.htmlЧас від часу я повертаюся до книги, яку прочитав десятиліття тому.
Іноді вона здається застарілою, старовинною.
Іноді вона звучить дивно актуально, ніби чекала.
А іноді вона робить і те, й інше одночасно, що ще більше тривожить.
Нещодавно я перечитав книгу «Моральні дилеми в медицині», вперше опубліковану в 1975 році.
Я читав її, коли був молодим лікарем, все ще вірив, що якщо достатньо навчитись і достатньо старатися, медицина врешті-решт вирівняється морально.
Ви зрозумієте це.
Коли читаю її зараз, у похилому віці, я був вражений тим, наскільки знайомою вона здається.
Не заспокійливою.
Знайомо.
Проблеми, описані Кемпбеллом, нікуди не зникли.
Їх просто оточив ще більший шум.
Аргументи Кемпбелла майже прямолінійні.
Медицина—це не переважно технічна діяльність.
Це моральна діяльність.
І багато найважчих моментів у житті лікаря—це не проблеми, які чекають на рішення.
Це дилеми.
Ви їх не розв'язуєте.
Ви обираєте, і щось важливе втрачається, що б ви не робили.
Ця різниця має більше значення, ніж ми зазвичай визнаємо. Проблема передбачає прогрес. Дилема передбачає вартість.
Збереження дилем
Рішення наприкінці життя.
Скільки правди сказати і коли.
Обмежені ресурси.
Згода, яка є технічно обґрунтованою, але крихкою щодо людини.
Для Кемпбелла це не були незвичайні ситуації.
Вони були повсякденною медициною.
Він не ставився до них як до провалу вміння чи знань.
Він ставився до них як до самої роботи.
Що я забув, і що найбільше вразило мене при перечитуванні, так це його наполягання на відповідальності без певності.
Лікарі діють без повної інформації.
Під тиском.
Часто втомлені.
Часто самотні.
І все ж відповідальність не можна перекласти.
Не на протоколи.
Не на комітети.
Не на технології.
Кемпбелл не використовував мову, яку ми використовуємо зараз.
Він не говорив про вигорання чи моральну травму.
Але він розумів те, що здається дуже актуальним.
Коли дилеми накопичуються і ніколи не називаються, вони не зникають.
Вони залишають осад.
Сумнів.
Провина.
Втома.
Відчуття невдачі, навіть коли ти зробив усе можливе.
Практична моральна мудрість
Він також був обережним щодо моральної жорсткості.
Звичайно, принципи мають значення.
Але автономія, благодійність, святість життя, якщо розглядати їх окремо та застосовувати без контексту, можуть спотворювати судження, а не керувати ним.
Кемпбелл схилявся до чогось важчого для навчання та важчого для вимірювання: практичної моральної мудрості.
Такої, що зростає повільно, через досвід та роздуми, і ніколи не закінчується.
Під час читання цієї книги зараз, у медичній культурі, сформованій метриками, цілями продуктивності та попередніми дозволами, її актуальність майже незручна.
Кемпбелл вважав, що лікарі все ще несуть відповідальність за свої моральні рішення, навіть коли їх обмежують.
Багато лікарів сьогодні відчувають протилежне. Відповідальність залишається за ними, але авторитет перемістився в інше місце.
Ця прогалина завдає шкоди.
Книга не пропонує жодної впевненості.
Кемпбелл не претендує на те, що етика зробить медицину легшою. Натомість він пропонує дозвіл.
Дозвіл чесно називати дилеми.
Дозвіл перестати вдавати, що кожне важке рішення—це замаскована технічна проблема.
Дозвіл визнати, що деякі з того, що обтяжує лікарів,—це не слабкість чи невдача, а моральна ціна серйозної турботи в недосконалих системах.
Перечитування цієї книги не викликало в мене ностальгії за попередньою епохою. Це прояснило мені це питання.
Деякі з проблем, які турбують лікарів сьогодні, не можна виправити.
Це потрібно визнати.
А іноді просто назвати те, що ви носите в собі,—це початок полегшення.
Деякі дилеми ніколи не вирішуються.
Вони переслідують лікаря протягом усієї його кар'єри, змінюють форму разом із зміною лікаря.
Навчитись жити з цим, не загартовуватись і не вдавати, що це не так, все ще може бути однією з найважливіших навичок, яких вимагає від нас медицина.
---
Найважливіші етичні проблеми в охороні здоров'я у 2025 році (13.12.2024):
https://www.sermo.com/resources/ethical-issues-in-healthcare/
⋮⋮⋮
No.
401551
>>401423Реально що за фільм як його знайти?
⋮⋮⋮
No.
401586
>>401571Якщо не вдаватись у популізм, то можна було б:
1. Визначити, яке життя можна було б назвати "гідним" (вірогідно, окрім відповідності, як ключового фактора, варто звернути увагу на доступність та надійність важливих речей, можливість компетентно справлятись з низкою актуальних завдань, а ще автономія/якісні соціальні зв'язки).
2. Оцінити поточний стан речей/середовища навкруж та зрозуміти причини як зіпсутості/загроз, так і прийнятних поведінки/обставин.
3. Пропрацювати для кожного конкретного завдання пункти, які б, якщо не одразу, то систематичними кроками наближали бажані результати, та цілеспрямовано підготуватись, як технічно, так і морально.
4. Привести процес виконання задумів у дію, і, якщо справа виявиться складнішою, знайти ефективний спосіб здолати проблему, можливо навіть із залученням досвідчених фахівців.
5. Після досягнення цілей, перевірити функціональність речей/попіклуватись про безпеку/підтримувати ціннісні моменти, аби отримати від досягнення максимальну користь.
⋮⋮⋮
No.
401623
>>401621Ну шведи дійсно були імперцями які зверхньо ставилися до фінів і панували над ними як москалі над хо?лами.
⋮⋮⋮
No.
401626
Я вже сьогодні подрочив шість разів ще хочу, але прутень якось не так відчувається ніби поболює мені продовжувати дрочити чи краще зупинитися ?
⋮⋮⋮
No.
401629
>>401626Шкода, що я не можу тобі подрочити.
⋮⋮⋮
No.
401630
>>401629Го в скайп там порозважаємося
⋮⋮⋮
No.
401675
>>401651Спробуй пончо з асбесту.
⋮⋮⋮
No.
401704
>>401703Мого прадіда-червоноармійця у 39-му було там зустріти значно простіше, ніж перших двох.
⋮⋮⋮
No.
401710
>>401705Сам у дома дивився разів 20+ коли був малим
⋮⋮⋮
No.
401711
>>401710А ти САМ у ці рази хоч раз був сам у дома?
⋮⋮⋮
No.
401712
>>401711Да був батьки їздили інше місто мене залишали вдома на 4 дні .Робив шо хотів гуляв у ночі
⋮⋮⋮
No.
401727
Ну все, безоси, час залишати холодну і засніжену Фінляндію та рухатись далі.
Як би холодно не було в цій країні, є місце, де ще холодніше, і воно натякає всім нам, що зима найближчим часом нікуди не збирається.
Подробиці тут:
https://kropyva.ch/b/res/401724.htmlПиСи: Дяка всім за відповіді та участь, я вважаю, що нитка вийшла цікавою, так тримати хехе))
