/b/ - Балачки

>>387842
>чому я маю поважати старших?
Думаю, перед тим, як відповісти на це питання, можна було б розібрати концепцію соціальної поведінки, яка обумовлена цінностями/можливостями та інтересами/потребами, та взаємодій, що вибудовуються на основі спільного розуміння речей/ідей та спільного прагнення впровадити зміни/встановити межі, в залежності від контексту.

...

Які цінності/можливості варто шанувати/вподоблювати?

Які інтереси/потреби можна вважати гідними уваги/зусиль?

Розуміння яких речей/ідей є пріоритетним та перспективним?

Впровадження яких змін/Встановлення яких меж є актуальним та доречним?

...

Щодо упередженого ставлення: ми можемо критикувати і себе, і інших, бачити причини, отримувати мотивацію від паралельних прикладів, вчитись, та намагатись свідомо та активно боротись з недоліками.

Щодо гуманістичних засад цивілізованого суспільства та культури в цілому: оскільки свобода потребує відповідальності, а володіння речами/інформацією не завжди означає наявність практичного вміння/безпосереднього стосунку...
Варто навчитись не лише бути самостійними щодо прийняття рішень у власному житті...
Не лише мати волю/сміливість/позицію виявляти невідповідності, витримувати життєві складнощі та протидіяти/запобігати шкідливим тенденціям/наслідкам...
А ще й вміти налагоджувати світ навколо, створювати середовище, завдяки якому можливо реалізовуватись та допомагати іншим також, адже і репутація важлива, і відсутність причин для негативних дій/явищ (це стосується не лише поведінки інших людей, а й безперешкодності/надійності/різномаїття простору).

Ну ти ж якогось умовного десятирічного школяра теж особливо поважати не будеш?
Чи ти й до дітей на "Ви" звертаєшся?

>>387889
Але ж це не питання віку, чи навіть зовнішності...
Повага пов'язана з репутацією та базовою людяністю.
Це і про дружність, і про прагнення бути схожим, про вдячність та розуміння цінності пережитого досвіду...
Врешті-решт, важливо розрізняти пусту демонстративність від свідомої жертовності (нас привчили знецінювати справедливий офіціоз та наївний позитив цинічні неуки та брехливі популісти; ми вміємо ненавидіти, але ще не навчились бути мудрими, аби не витрачатись на "драматичні вистави"; люди, котрі мають бажання змінити світ на краще, мають навчитись долати зневагу та дріб'язковість, бути переконливими, рішучими та принциповими, це і є доцільна, зацікавлена у покращенні стану речей лінія поведінки).

>>387889
> Ну ти ж якогось умовного десятирічного школяра теж особливо поважати не будеш?
Вундеркінди заслуговують поваги.
Але і співчуття теж, бо їхні батьки роблять з них ходячі машини знань, щоб реалізувати їхніми зусиллями ті цілі, які самі вони реалізувати у своїй молодості не змогли, бо все проїбали.

>>387890
(оп в треді)
Іноді школярі можуть видати набагато розумніші і логічніші речі за старших. Питання тут саме в тому якого хуя я маю базово от тупо за замовчуванням поважати старих бабів і дідів невідомо від їх бекграунду? Може вони просто хуйові люди(, а скоріш за все хуйові) і типу от тобі мій резпект і шатаут за те що ти ДОЖИВ(?) ну з сучасною медициною і якщо не порушувати правила безпеки то це не проблема.

>>387906
Ну та, можна назвати це "свіжий погляд", це буває корисно, аби оптимізувати переускладнені процеси в наявній системі чи зробити технічне оновлення системи.

Щодо "поваги за замовчуванням": ну, відповідь насправді на поверхні—ввічливість краще за хамство; якщо ти маєш достатньо витримки, аби не опуститись до істеричного сплеску емоцій, і проявляєш відкритість, тактовність, послідовність й грамотність у діалозі, навіть з незнайомою людиною, то це поступово починає спрацьовувати в обидва боки (якщо не було на початку), дає можливість розставити усі крапки над І та дійти спільного знаменника, щоб в подальшому мати менше непорозумінь, і мати більше прихильності (навіть якщо це буде невтручання в особисті справи—цього буває достатньо).

Розумієш, коли в тебе самого не так багато "соціальних балів" та практичного досвіду, краще все ж прислухатись до деяких застережень чи настанов, і в той же час, думати власними мізками; багато важливих деталей часто залишаються "непідсвіченими" і для діалогу у довірливому ключі може бракувати саме прозорості (та доброзичливості) й об'єктивної (іншими словами—критичної) оцінки/позиції.

Для того, аби стати дійсно фахівцем (принаймні, у власних очах), маєш бути самокритичними та відмовитись від різного типу спекуляцій (які лише відволікають від ефективних рішень наявних завдань).
Ну і бачити в інших людях те найкраще, що відчуваєш в собі (ще років у 3-5 познайомився з дією дзеркальних нейронів, коли побачив страждання іншої людини, відчув це десь в районі грудної клітини, і майже підсвідомо проартикулював цей біль, хоча в мене все було норм; але швидко зрозумів, що краще без зайвого драматизму, бо це не зовсім щиро або навіть недоречно виходить).

The Human Condition w/ Neil deGrasse Tyson