>>375254Не думаю, що інтерактивні відео (або розкадровані історії) краще за повноцінну відеогру.
Кислотні кольори зображень погано для зору, читати стає важкувато.
І все ж, на твоєму місці, я б зберігав оптимізм, оскільки навіть не дуже якісні проєкти можуть спонукати інших творців робити чудові речі, в цьому є змагальний момент.
Ти ж не будеш намагатись апелювати до авдиторії інших проєктів, щоб якимись хитрими шляхами вплинути на їхні вподобання, правда?
Уяви, наскільки чудово вибудовувати те, що тобі самому подобається, зробити щось неповторне та окремішне, що репрезентує важливі погляди на світ, намагається дещо намацати малозрозуміле та відкрити ширший пласт цікавих тем...
На думку спадають глибокі, гостросюжетні діалоги з мінімальною кількістю варіантів відповідей у Cave Story, у FEZ, у Superbrothers: Sword & Sorcery та інших.
Загалом, у ретро-фентезійних та науково-фантастичних іграх існує багато того, чого не зазначено в текстових віконцях (хоч деякі з них були розроблені по сюжетам відповідних книжок чи мальописів).
Пам'ятаю одного разу написав розповідь-звіт про один з забігів у The Binding of Isaac, які предмети збирав, які виникали складності та завдання в процесі, якими були асоціації під час проходження тощо.
Тобто сам процес та логіка відеоігор може бути неабияким джерелом натхнення для написання художніх творів.
Можна було б передати той настрій, коли ти малюєш у своєму зошиті різні замальовки та ілюстрації спогадів; знаходиш та поєднуєш, мов у детективі, деякі деталі; відтворюєш у на папері/віртуальному просторі взаємодії; моделюєш ситуації та опрацьовуєш завдання різного рівня складності (не як у збірнику головоломок чи підручнику, а в дусі пригодницької новели).
