>>364991"Житло жителя України було двокамерним—складалося з опалюваної хати, та неопалюваних сіней.
Пізніше, в залежності від заможності хазяїна, погодних умов, особливостей етнокультурних контактів з іншими народами, почата опалюватися обидві частини житла, або інколи вони мали різні входи.
Трикамерний гни житла був відомий з XV ст.
В такому житлі були сіні, хата та комора.
Хата та комора розташовувалися з різних боків від сіней.
Інколи замість, комори була друга хата.
Таке розташування набуло розділу хати на дві половини.
Стіни житла зводились з місцевих будівельних матеріалів залежно від ресурсів та можливостей забудовників.
Існувало два типи конструкції стін—зрубний і каркасний.
Перший зустрічався зрідка, переважно в районах, багатих на лісоматеріали.
Каркас заповнювався глиною, перемішаною з соломою.
У ряді районів поряд з глиною та соломою вживалося каміння.
Підлога в хат була також глиняною, дощана зустрічалася дуже рідко." (ст. 33)
"Таким чином, на Україні уже в XV ст. побутувало трикамерне житло (хата + сіни + комора) з різними локальними варіантами. Характерними рисами української хати є, насамперед, побілка і чотирисхила, по-різному трактована солом'яна покрівля.
Але з цієї характеристики вилучаються хати Полісся та Карпат.
Існують локальні варіанти вибіленої української хати.
У великих групах типів української хати виділяються ще дрібніші підгрупи, виникнення яких пояснюється місцевими історичними та географічними умовами.
На Лівобережжі, Слобожанщині, частково на Київщині дерев'яні господарські прибудови тут, не мажуться зовсім, а каркасні з не дерев'яним заповненням мажуться жовтою глиною.
Низький гладкий солом'яний дах має на фасадній та причілковій стінах виступи або галерейки.
Хати оздоблюються різьбою по дереву, печі фарбуються яскравими глинами.
Хати Правобережжя, зокрема Поділля, мають високу покрівлю з уступами, глиновалькові стіни з пластичною обробкою (пілястри тощо) та різнокольоровим пофарбуванням, з розписом ззовні і зсередини.
Тут існують і лісостепові варіанти.
Виділяються хати Півдня з двосхилим або глиняним покриттям (в тому разі, коли він служив і стелею, і дахом), пластичною обробкою та багатим пофарбуванням стін і фронтів.
Хати Півдня більш вузькі у зв'язку з відсутністю дерева.
Хати Опілля, Покуття і частили Буковини обмазані й побілені.
Чотирисхила покрівля має уступи; традиційний тридільний план всередині.
Особливо виділяється житло карпатського регіону — гуцулів, бойків та лемків.
Вигляд гуцульської хати, на противагу її внутрішньому оформленню, стриманий і суворий (декоровані тільки маленькі причілки).
Перед входам до хати, вздовж фронтальної стіни гуцули завжди влаштовують піддашки або Ґанки, житлові будинки мають чотирисхилі дахи, їх нахил коливається від 30 до 60°.
Найпоширеніше покриття драницями.
Бойківські хати чіткі, гармонійно пропорційні. Дахи бойківських будинків стрімкі та високі. Висота видимого ззовні зрубу до даху коливається в межах відношення: 1:2,5 - 1:3,5.
На випущених консольно підвалинах «стременах» влаштовувалися відкриті та частково закриті галереї, переважно декоровані різьбленням.
Одвірки часто мали трапецієвидну форму.
Розміри будівель на Лемківщині та її складових частин такі ж самі, як на Бойківщині.
Дахи лемківських хат дещо нижчі від бойківських.
Зруб декорований глиною та вапном.
У східній Лемківщині вдавалися до багатоколірного декору зовнішніх стін.
Будівництво житла, його конструктивне рішення залежало переважно від будівельного матеріалу.
У північних лісових районах України, а також в Карпатах та Прикарпатті основним матеріалом вважалося дерево.
У лісостепових районах, крім деревини, використовували глину, камінь.
Таким чином, на півночі, у гірських районах найпоширеніші стіни із зрубів, а в лісостеповій—каркасні;
на півдні—монолитні.
На Україні, зокрема, в гірський і Північних районах, а також у лісостеповій частині, були хати зрубні та каркасні з дерев'яним заповненням горизонтально.
Старі житла будувалися з дерев'яних колод (кругляків), пластин, брусів.
Використання кругляка характерне здебільшого для лісових
районів України.
З метою доцільного використання, а також для естетичного оформлення житла стіни споруджувалися з колотих або пилених пластин, плоский бік яких повернутий всередину будинку.
Хата починалася зі зрубу, що мав переважно товсті смоляні колоди, їх безпосередньо клали на каміння.
Тільки на Поліссі підвали зводилися на «штандарах», тобто вкопаних в землю один коло одного палів, на які клали зруб.
Зрубини на рогах будівлі зв'язувалися врубками різних конструкцій.
Для зрубів з протез, як і з колод, найпоширенішою формою в'язання були в руські еугли [вузли?], варіанта в охлоп та в охряпку.
Це поняття охоплює три способи
виконання врубок: в цівку, в канюк та в замки.
На Україні існувало 14 прийомів наріжних з'єднань зрубів, але вони поширилися пізніше." (ст. 45-46)
Методичні вказівки до самостійної роботи з дисципліни «Етносоціологія» (2016):
https://www.dstu.dp.ua/Portal/Data/7/16/7-16-mzs40.pdfМожна висунути припущення, що ця "історія з синьо-жовтими стінами" походить з релігійних чи інших, в т.ч. суто творчих, канонів/уявлень.
"Постановка завдання.
В Україні храмове малярство виконується на замовлення мецената або релігійної громади, які доручають художникові виконати церковний розпис в обумовленому стилі.
Консерватизм української сільської громади закладений в ментальності українців і викликаний острахом порушення канонічності християнської віри. Тандем творчої оригінальності художника Миколи Гавриліва та прогресивних поглядів пароха церкви о. Василя Говгери створив безпрецедентний витвір мистецтва, що репрезентує духовний світ українців.
Виклад основного матеріалу.
Початок ХХ ст.—час значної перерви у розвитку українського храмового малярства, який тривав до початку Перебудови.
У країні соцреалізму місця для церковного мистецтва не було.
Спраглість духовного організму української нації показала всю свою силу після 1991-го.
В Україні з’являються митці, які своєю неординарною творчістю та філософським осмисленням
біблійних сцен створюють атмосферу, що дає відчути не тільки душевний стан вірян, які нарешті здобули свій храм, а й відображає стан епохи, рівень психологічного сприйняття, катастрофу людського падіння і злету.
Таким філософом, митцем на Західній Україні є Микола Гаврилів, творчі роботи якого супроводжуються неабиякою цікавістю та неоднозначними дописами критики.
Справжню вибухову реакцію викликав розпис церкви у селі Верин на Львівщині, збудованій за проєктом архітектора Євгена Нагірного.
Церковний розпис зроблено за підтримки, систематичних консультацій і благословення отця Василя Говгери—доктора теології, людини прогресивної і демократичної.
Ідея церкви як основного фундаменту української держави об’єднує всі біблійні сюжети у єдину композицію. Розпис церкви має складну композиційну побудову.
По горизонталі церква барвами розділена на три частини: світ земного духовного життя—пастельні вохристі тони, які переходять у блакитні та сині—світ євангелістів, пророків та святих отців церкви, а також світ найвищої духовної досконалості—золоті, сонячні кольори.
Автор розпису підсилив і вертикальне членування церкви.
За традицією українського храмобудування, українські церкви тридільні: притвор, храм вірних і вівтарна частина. Своїми розписами художник підкреслив особливість і окремішність кожної з частин, і разом з тим—їх цілісність у структурі церкви." (ст. 146)
"МIСТ: мистецтво історія сучасність теорія" (2014):
https://mari.kyiv.ua/sites/default/files/inline-images/pdfs/MIST-10.pdfСиньо-жовті Бровари: в кольори національного прапора фарбують багатоповерхівки та подвір’я (8.09.2014):
https://mpz.brovary.org/sino-zhovti-brovari-v-kolori-natsionalnogo-prapora-farbuyut-bagatopoverhivki-ta-podvir-ya/
