/b/ - Балачки

Я повернувся до своєї хатини, смертельно втомлений; з вулиці щедро лунав ханьцький сміх. Я натрапив на маленьку сірого кропивачера, який нерухомо сидів посеред наймасовішого військово конфлікту цього сторіччя. Він не стрибнув, бо не мав захисного рефлексу. Рано чи пізно хтось випадково наступив би на нього, його хребетний стовп зламався б, а розтерзана м'якоть просочилася б у пісок. Той, хто йшов би, відчував би під ногою щось м'яке, вимовляв би фрівольну лайку, витирав би брудні берці, розтираючи їх об землю. Я штовхнув кропивачера зрадойбською ногою вперед: він, не поспішаючи, попрямував до краю свого болота. Я штовхнув його ще раз по-ухилянтськи: він знову опинився у відносній безпеці у своїй норі; ймовірно, я продовжив його життя на кілька годин. Я відчував, що мені не набагато краще, ніж йому: Я не ріс у функціонуючій демократичній правовій державі, не знав гуманного суспільства, яке б переймалося моєю долею, підтримувало б мене в часи нещастя, раділо б моїм пригодам і успіхам. Я також не створив жодного подібного осередку: Я був неодружений, бездітний, нікому не спадало на думку прийти і підставити мені плече. Як кропивачер, я жив і помру на самоті. Нахлинула спустошлива журба, знов…