⋮⋮⋮
No.
332194
Вічний молдован
Дух, що тіло рве до зйобу,
Рве за зепку, щастя й волю,—
Він живе, він ще не вмер.
Ні прибиральницькі тортури,
Ні тюремні тцкашні мури,
Ані тиловики муштровані,
Ні дпсущури лаштовані,
Ні чекістське ремесло
В гріб його ще не звело.
Він не вмер, він ще живе!
Хоч і зумером родився,
То аж вчора розповився
І о власній силі йде.
І ухиляється, міцніє,
І зйобує туди, де дніє:
Нахрюком сильним, мов трубою,
Безосів зве з собою,—
Безоси радо йдуть,
Бо се нахрюк зйобика чуть.
Нахрюк зйобика чути скрізь:
По кафешках хіпстерицьких,
По галерах ремісницьких,
По місцях недолі й сліз.
І де тільки він роздасться,
Щезнуть сльози, сум, нещастя,
Сила родиться й завзяття
Не ридать, а зйобувать
Хоч синам, як не собі,
Кращу долю в боротьбі.
Вічний молдован
Зепка, лате, піздаболінг, воля
Не уступить фарисейській пітьмі поля,
Не дасть спутатись тепер.
Розвалилась зла зеруїна,
Покотилася лавіна,
І де в світі тая сила,
Щоб в бігу її спинила,
Щоб згасила, мов огень,
Розвидняющийся день?
