/b/ - Балачки

Заїбала вся ця тяганина. Не можу більше. Не знаю, що робити.
Звичайний хікан, жив собі, не тужив - після школи два роки з мамкою; потім через кумівство влаштувався сторожем, 8 років пропрацював і в вус не дув, життя казка - все є, всього достатньо. Що дзвонику домашньому то потрібно, комп добрий, сортир і ліжко; при зарплаті 11к виходило 6-8к відкладати, лол.
Почалася війна - по складах, які я охороняв, два прильоти. Ось і немає у сича роботи.
"Ну, нічого страшного - я грошенят то я вже нормально підкопив, до кінця війни вже точно вистачить"- ось такий наївний я був.
Загалом, переїхав я назад до мамки і став економити максимально. На офіційну роботу влаштуватися не можу - у мене військового квитка немає, а йти зараз у ТЦК, самі розумієте. Про неофіційне оформлення нижче розповім. Щодо служби - я ніби як і не проти був, але типу не зараз думав, спочатку привести себе у форму хотів, щоб у перший же день добривом не стати. Влаштував невеликий спортзал у себе в кімнаті, схуд за рік із 98 до 71 кг. М'язів, щоправда, не набрав ніхуя, але принаймні до 50 віджимань і 11 підтягувань дійшов у якийсь момент.
Коротше, у прийнятну форму себе привів. Настільки, що на мене вже й дівчата задивлятися стали, ну а я на них (хоча раніше й не думав про таке навіть). Ну, і з'явилася в мене незабаром дівчина. Стали жити разом - накопичення стали танути десятикратно.
Думки про армію знову на якийсь час відстрочилися, а на тренування я забив. Через півроку "сімейного" життя форму зовсім розгубив, зараз добре, якщо десятку відіжмуся. Та й іти вже зовсім нікуди не хочеться - дівчина каже, не пущу нікуди, мама теж переживає, сестра молодша, всі кажуть, краще сиди на дупі рівно, не рипайся.
Тепер про роботу з неофіційним офрмленням - таку знайти можна, і не так складно, я за час війни вже дві таких змінив, проте що довше вся ця хуйня триває, то складніше: шукати треба прямо впритул до дому, у межах півтора кілометра, тому що ТЦК, як ви знаєте, усе звіріє і звіріє. Нещодавно ось звільнили з роботи і тепер, з усім цим новим роком, плюс дні народження, я зовсім на нулі, а поблизу вакансій більше немає.
Виїхати нікуди не можна, влаштуватися на роботу не можна, жити не можна. Тільки воювати. Або.
Або інші неофіційні джерела заробітку - зі старих друзів більшість стали або баригами, або закладчиками, або в колл-центрах. Дівчата всі повіями в різних варіаціях, звісно. З нешкідливого більш-менш - брачки.
Мені кореш давно твердить, що я довбоїб через те, що не хочу як він барижити. Він на місяць по 70к отримує (щоправда, живе все одно як бомж і в боргах по вуха, бо все на товар зливає), а я типу невдаха, раз пішов за 6к прибиральником.
І я донедавна на нього з жалем і співчуттям дивився, а зараз задумався... Я ж не зі страху за свою дупу в це не встрявав, а з громадянської позиції; логіка така - я не хочу жити в країні, де дітям продають наркотики, а отже, і сам цього не робитиму, інакше хто я після цього, як на себе в дзеркало дивитимуся, навіщо живу. А зараз... А чи хоче ця країна, щоб я в ній жив? Здається, не хоче.
Я не перекладаю відповідальності з рашки за той піздець, що настав. Просто далі то що? Держава мені залишає два варіанти "по-хорошому": або залишитися з голою дупою, або піти в окоп і в кращому разі залишитися калікою.
Припустимо, піду. Припустимо, ми вже завтра переможемо і війна закінчиться. Далі з країною що? Економіці ще до цього був пиздець - я пам'ятаю, як ми до війни з корешем часто обговорювали, що назріває хана: депозити під 17-20% річних у банках - таке тільки в найбільш пиздецових африканських країнах буває, де валюта може знецінитися за день на сотню відсотків. Нам ще до війни в плані економіки був пиздець і це абсолютно очевидно було.
А зараз це просто смішно обговорювати навіть - у нас на підконтрольні території грошей не вистачає, з яких таких інвестицій у розмірі кількох десятків наших бюджетів ми зруйновані міста відновлювати будемо? Гаразд, ок, усім світом дружно скинуться, відбудуємо неньку. А для кого і ким? Викошено буквально ціле покоління. Ті, хто виїхав, уже хуй повернуться, а не виїхали ті, хто або вже інвалід із ПТСР, або ним стане.
Ну і нахуй воно тоді все це треба?