>>237326>І коли починаєш критикувати не самого себе, а те, що ти робиш зі своїм життям, то одразу вимальовується низка зауважень та питань, що стосуються недовершеного завдання, і воно тягнеться довго.Треба вміти зсунути критику й обурення від своєї особистості на власні дії. Самокритика дає плоди, коли вона зачіпає підвладні нам речі, та коли роздрочуємо все до "дурний піп хрестив мене" чи "не під тієї зіркою народився", то це вже година пропаща, тут уже пряма дорога до мізкроправа, ну або у вікно. А так, треба злитися правильно, щоби те незадоволення йшло куди треба й не заважало при цьому жити.
>Боятись помилок не треба, їх варто навчитись швидше виявляти та виправляти одразу, без зайвих вагань.Мене більше мучить не так факт того, що я схибив, як те, що помилки переважно є незворотніми. Візьмімо простенький приклад із мого першого поста: сиджу собі я ліниво на дивані й залипаю в мережі. Що, якщо я це далі робитиму через рік? А через 5 років? Іронія в тому, що 5 років тому я те саме робив, тільки не мислив над тим, а що далі й чи правильно я взагалі чиню. З другого боку, чи варто над цим так горювати? Я би собою не був, якби не минулий досвід. Та уроки з нього все ж погано засвоюю.
>"Сумнів—ось причина загальмованості. Для цього підійде легковажність. "У-у-упс, це мабуть випадково, але..."Ні додати, ні заперечити. Ще би десь на потилиці намацати кнопку, котра той сумнів регулює.
Дякую за твій допис, добра їжа для роздумів перед сном.
