>>224713Це проходить. Те саме, багато прокрастиную.
Інколи стається так, ніби життя випробовує тебе на міцність і тобі це подобається.
Знаєш, це все можливо. Все, про що думаєш, згодом набуває форми.
А для того, щоб вилізти із великої купи неприємностей, слід налаштувати своє оточення.
Спершу психологічно та фізично ускладнити ті звички, що заважають досягненню бажаної мети.
Далі можна окреслити умовні пункти важливого завдання, що давно вже назріває або недороблено до логічного завершення.
І з кожною спробою вольовими поштовхами займаєшся вже не самозадоволенням, а муштруванням чогось значущого, правильного.
Так, це тяжко. Так, це довго. Так, часом набридає, а в більшості випадків просто затуплюєшся як сам знаєш хто.
І все одно знаєш це відчуття зробленості, коли ти нарешті зміг виконати таку неможливу штуку.
Це стається завдяки твоїм наполегливості та розсудливості.
А попереду ще багато невідшурупаного залишилось.
Ти впевнений, що ти заслуговуєш на більше, бо це відповідає на запит власного вибагливого сумління.
І все ж це добре, що завжди існує вибір.
«(...) бо й що таке життя людське, як не змагання й невпинне боріння з темними силами, з гріховними пристрастями, з власною слабістю, з дурощами, з надмірною довірливістю?»
