/b/ - Балачки

Привіт, Кропивач!
Тут така історія. Вона може здатися вам дуже дивною, але я й сам не до кінця розумію (і не хочу), як це сталося.
Давно тут не був. Ще з початку 2019го року. Тоді був якийсь трід про хлопчину, у якого в житті було все не дуже у порядку. Там було щось про те, що у нього нема дівки, майже нема грошей і тому подібне.
Зараніє хочу вас попередити, що в мене можуть проскочувати малоросські слова і зараз вам поясню, чому.
Майже два роки назад я зустрів дівчину. Я тоді пацював в офісі кол-центру однієї відомої поштової фірми. До нас прийшла працювати одна дівчина. Гарненька, кмітлива і охайна. Буду тут її називати просто Н.. Звісно ж, Н проходила стажування разомзі мною...
Не скажу, що то було кохання з першого погляду, бо набута мізантропія у великому місті + робота в жіночому коллективі якось потяг до жінок, скажімо, відбивала, тому перше враження про неї у мене було щось на зразок "вона кінчена, блядь". Але, розговорившись із нею, в мене з часом виникало те відчуття, яке відоме майже кожній людині. Так, панове, то було Кохання! Не різка закоханість, не потяг до одноразової єблі, а саме Кохання.
На анонімні борди, бухло та наркотики я вирішив забити і завдяки Н та почуттям до неї це вийшло дуже легко.
Через 6 місяців ми одружилися. На новий 2020 рік я взнав, що вона вагітна. Я не обісрався, ні. Хоча спочатку це було і боязно, але та дитинка була запланованою, тому сюрприз, можна сказати, вдався. Але біда не в цьому.
Біда у тому, що її батьки живуть у Москві. Для мене це тоді мало, що значило. Н сама була російськомовною, а я, живучи весь час у Києві, якось до цього звик і відносився, як до належного. Особливою русофобією не страждав, але й русофілом не визнавав себе ніколи. Хоча з самого початку в мене й закрадалися де-які сумніви щодо тещі та тестя, але вони були із тих росіян, які Україну пдтримували і не визнавали Крим та Донбас російським. Тим більше, вони й путіна особливо не визнавали, тому мої підозри у їхньому москалізмі розчинилися.
Так склалося, що у мене рано не стало батьків. Мене підтримували дід та бабуся, але у них був вже далеко не той вік, щоб допомагати та підтримувати мене у повнолітті, тому 18 мені стукнуло і я почав опиратися виключно на свої сили. Потім зустрів Н і ми разом зкидувалися та знімали однокімнатну квартиру. Тісно, але вже разом. Дорого, але разом. Потім я змінив роботу на кращу і дефіцит грошей ми відчували лише тоді, коли хотіли от прямо зараз купити авто за 500000 баксів. Звісно, воно нам і нахєр не треба було. Думаю, ви зрозуміли до чого я це сказав. Грошей у нас вистачало.
Але жахливого оберту ця історія почала набирати тоді, коли було це непомітно. Замість вареників Н варила пельмені. Я й вареники не дуже часто їв до цього, бо сім'я у мене жила на одну пенсію, тому пельмені, що Н робила своїми (наголошую!) руками були найсмачнішою стравою у світі. Далі були щі. Я, звісно ж, просив її зварити борщ, але вона казала, що борщ в масквє не гатовят. Ну, я тоді подумав, і справді: нахуя та шароварщина, єслі у Н і щі дуже вкусні.
Потім по вечорам Н частіше і частіше починала ставити Ютуб із новастями расії. Я питав, навіщо? Вона відповідала, що дуже сильно пережива за своїх батьків і хоче знати, що в расєї твориться. Я ж теж, будучи її чоловіком, почав дивтися новасті разом із нею.
Кожного тижня у суботу ми влаштовували романтичний вечір. Сначало то все було нормально: сирна нарізка, нарізка хамону, шоколад і пляшка червоного вина. Потім все те саме, тільки з новастями. У мене, до речі, був до них імунітет, попри те, що я під час навастєй і пив.
Але тут, на додачу, пиздонув карантин. Я підрахував збережені бабки і зрозумів, що на рік цього дебілізму має вистачити, якщо не сильно гуляти. Не сильно гуляли я та моя Н, бо мої бабуся і дідусь померли під час першої хвилі і кошти на їх похорон були витрачені чималі. Далі підвищення на камуналку, отпуск на ніапрєдільонний срок, як казав мій начальник і пішло-поїхало. Н просила вже своїх батьків на предмет провізії. Вони щотижня присилали по пошті різні речі. Мені було трішки соромно перед Н та її батьками, але вони на менезла особливого не тримали, бо чого тільки в житті й у них не траплялося. Розуміли.
І так якось вони бонусом слали нам їхню горілку. Спочатку на ту горілку не звертав уваги взагалі, бо розумів, що якщо я зап'ю, то то вже буде хуйово, бо толерантність до алкоголю і наркотиків у мене висока - я це знав. Горілку ту ми ховали.
Життя продовжувалось, але всі мої потуги з роботою закінчувалися майже нічим: там я не підхожу, там я ще малой, там я неопитний.
Коротше не буду вам розповдати довгу і скушну історію про те, як я дійшов до пляшок горілки, яку нам присилали з москви...
Спочатку пив лише я. Я сидів і пив московиту поряд з Н і дивився російський Ютуб про новини росії. Кожного дня сидів і пив московиту поряд з Н і дивився російський Ютуб про новини росії. Потім я сидів і пив московиту поряд з Н і дивився російський Ютуб про новини сша. Потім я сидів і пив московиту поряд з Н і дивився російський Ютуб про новини України. Потім я сидів і пив московиту поряд з Н і дивився російський Ютуб про новини длнр. Потім знову я сидів і пив московиту поряд з Н і дивився російський Ютуб про новини росії. Потім знову України. Потім ще раз сидів і пив московиту поряд з Н і дивився російський Ютуб про новини України.
Я навіть і не помітив, як настав час Н народжувати. Коли я її запитав про це, она мені відповіла "Так ти же мєня сам папрасіл, щтоби я аборт сдєлала, дарагой? Я і нє протів сама била". Чи варто казати, що мене тоді чуть не трухануло? Серце заболіло так, що, думав, здохну. Тут Н налла нам обом путінки, я випив і мене тоді відпустило. Потім я помітив, що посилки із маскви складалися майже тільки з неї...
Я подзвонив начальнику своєї основної роботи і запитав, коли все почне працювати і коли можна буде вийти на роботу. Він відповів, що все ВЖЕ ПРАЦЮЄ МІСЯЦІ ТРИ, але мене він бачити не хоче після того випадку, коли я написав на дверях нашого офісу "слава росії" і почав співати гімн росії, стоячи в одних обосраних трусах наврпоти офісу. Після цієї новини я вирішив остаточно пригальмуати з путінкой. Дістав свої заначки: в них, звісно ж, ніхуя вже не було. Питаю Н "Де гроші?". Вона відповіла, що її брату дуже треба було гроші, щоб купити зброю та йти воювати за незалежність длнр, тут я їх всі і віддав і навіть пішов взяв кредит у приваті на 10000 грн.
Зараз я сиджу у свого давнього друга. Він живе сам, тому по старій дружбі вирішив мене приховати у себе від Н та коллекторів. Що пропонуєш робити, старий друже Кропивач?
Вмирати не хочу, бо мені лише 20 і вмирати рано. Думаю перезимувати і їхати в інше місто. Яке запропонуєш?