>>202260Хаха, по опису точнісінький я, тільки Київ-edition.
Не знаю, що і порадити. Хочу лиш сказати, що на мене мало діє те, що зазвичай радять. Колись в мене було хобі, якому я присвячував себе всього, але вийшло так що я втратив все що мав, і відтоді не викладуюсь нікому й нічому на 100%. Тут кажуть знайди собі хобі. Я знайшов собі нове хобі після років перерви, але щось останнім часом приунив, і більше ці речі не приносять задоволення як раніше. Та й нічого вже не приносить задоволення. Прокидаюсь, і хочу лиш поскоріш заснути.
Кажуть знайти друзів, але теж не розумію навіщо, якщо це недовговічно. Все одно, якщо ти нецікавий невдаха-тягар, ці люди знайдуть когось покраще. Заїбало що кількість друзів постійно варіюється від 0 до 3. Та й взагалі вся ця людська хуйня типу відсутності друзів чи просраної юності, турбує все менше і менше. Люди заїбали, у кожного якесь лайно в голові, у кожного свої проблеми, їх думки й мотивація мені перестають бути зрозумілими з кожним роком все більше. Я ніколи не міг в соціальні інститути. Краще вже піти в монахи, чи в ліс, і звести контактування з людьми до мінімуму.
Про дівку нічого сказати не можу. Ніколи за 18 років не відчував симпатії, до якоїсь із них, щоб вважати своєю пасією. Навіть коли гуляв з ними, ловив себе на думці, що займаюсь самообманом. Якщо якась дівчина здавалась милою, вартувало тільки почекати/погуляти 1 раз і всі почуття зникали. Ніколи не переживав з приводу цнотливісті, відсутності половинки чи іншої хріні, що нормальних
/"нормальних"(потрібне підкресліть) людей мало б турбувати.
Я теж просрав роки, які мали б бути "найкращими в моєму житті" через власну замкнутість. І продовжую це робити частково через ковід частково через власну ущербність.
А щодо думок про самогубство. Звичайно бувають деструктивні думки. Звичайно хотілось би померти. Звичайно, у мене нема об'єктивних причин існувати. Все моє життя це низка поразок і компромісів. Все що я маю це йобане нічого, і над цим нічого я трясусь наче жебрак над дріб'язком монет. Часто хочеться припинити це все. Зникнути безслідно.
Та останнім часом трапляється якась хуйня в знайомих, то помирають батьки, то рак то ще щось. Я відчуваю провину що стільки людей хочуть жить це життя, а я тут рознився. З іншого боу? А що я маю відчувати? Тихо радіти, що в когось у житті трапилось лайно гірше від того яке трапилось з тобою? Не сьогодні так завтра. Хоча я не вірю, що для мене існує хоч якесь завтра. В мене все в житті хуйово, та я не знаю, чи настільки хуйово, щоб всерйоз задумуватись над тим, щоб покінчити з собою.
Підсумовуючи, що я хочу сказати. По-перше іди нахуй. Ти жалюгідний шматок лайна як і я, отже я тебе ненавиджу. Заїбав нити тут.
По-друге ти приречений, просто знай що цей світ не для усіх, і ти ніколи не заповниш розбиту ємність, хоч в якій кількості і що б туди не лив. Можеш спробувати вдаритись в релігію, топити своє горе в алкоголі, чи шукати короткочасного забуття в речовинах, можеш піти на війну з надією, що бог буде милосердним до тебе і подарує скору смерть, можеш в спортзал чи качалку записатись, багато хто так робить, і з одержимістю починає прокачуватись фізично.
По-третє, вибач що обізвав тебе, але ти і справді лох.
Я не знаю, що я вирсав, і перечитувати не збираюсь.
Короче можеш зробить щось з вищеперечисленого, і можливо, тоді, я не даю ніяких гарантій, у тебе з'явиться ілюзія, що в цьому є якийсь сенс, і ти зможеш відволікатись на цю ілюзію, не помічаючи абсурдність і безглуздість нашого буття.
>>202282бля, як ви розумієте, чи є причини йти до психодовбойобів чи ні? я не з тих ідіотів, що самодіагнозують собі депресію, але схоже на те що в мене щось подібне. Хоча я звик недооцінювати свої проблеми, типу в мене ніхто не помирав, в мене нема невиліковної хвороби.
Типу психологи, психотерапевти, ця хуйня коштує немалих грошей, яких у мене нема, в силу того що я вчорашня школота і живу на шиї в їбучих-блядських-навіщо-ви-мене-народили-на-цей-йобаний-світ-якщо-не-можете-забезпечити-мені-щасливого-життя батьків. Типу просити у них гроші? Навіщо? У нашому суспільстві всі чхали на псих. проблеми. Заробляти самому? Можливо. Та й взагалі якось соромно відвідувати цих психів. Ти наче слабка людина.
