>>171067Прокинулися раптово, лежали в ліжках поряд. Озирнулися. Вдалині між товстих стін виднілися тоненькі вікна, крізь які пробивалося скло. Це був замок. Почало згадуватися пережите жахіття. Дві з гаком доби в пустелі. Чудова зустріч із патрулем Учану. Після посадки на коня майже моментально вирубилися. І це при шаленому трусінні та сидячому положенні.
Найкраще ж було попереду - головне, що дісталися. Сцяпан, перший мандрівник, підвівся і сказав Уладзіміру, що піде на розвідку. Він визирнув у вікно. Найближчий вид складався із типового замкового життя, але замок був побільше, ніж Навінкі. Далі йшов лісостеп, значно краще ніж у рачиних степах. Далі він переривався, була якась річка чи озеро, а потім знову ліс.
Його відволік козак, один з тих, які їх учора врятували. Він стукнув його ззаду по плечу і весело промовив "Агов, брате. Ви дісталися свого призначення. Невдовзі постанете перед Ясоном. Радий?"
Спантеличений білорус відповів "Не те слово. Дякую вам дуже, добрі козакобезоси. Без вас ми би прийшли в пустелю."
Анон розсміявся "Ні, не дякуйте. Ми для того й існуємо, аби анони, які біжать до нас зі срунету не губилися і не вмирали в тій дичині. Стараємося як можемо."
Далі козак гукнув і їм принесли їсти. Потім прийшли двоє анонів, які говорили про щось із патрульною групою і мали оцінюючий погляд. За їхнім наказом булорусів покликали. Вони підійшли.
- "Вітаю, ми адміністратори Князівства Демотиваторів - Курка і Зеро. Як вас звати?"
- "Сцяпан та Уладзімір, ми..."
- "Ч-ч-ч, зараз ми відведемо вас на раду, там ви матимете змогу розповісти всім одразу все. Не витрачайте сил."
Вони сказали, що почекають, поки ті приведуть себе до виду і далі підуть на раду Учану. Поки білоруси одягалися, що кімнату прикрашали гобелени з... буряками (???) і якимось мужиком з мікрофоном, який дивився на глядача. Під деякими з останнім були написи "Іво Бобул співає для тебе", там він ще й пальцем показував у глядача.
