https://uk.wikipedia.org/wiki/ШубінЖодна легенда фольклору Донбасу не обростала такими чутками, як міф про Доброго Шубіна. Але самі гірники зізнаються, що не вірять в забобони, а про дивного духа, який живе глибоко під землею, говорять чи для жарту, чи то повчально. Походження легенди йде корінням в позаминуле століття, коли в шахті панувала важка ручна праця, а небезпека підстерігала на кожному кроці.
«У шахті, - йдеться в переказі, - був господар Шубін. Іноді він може дуже допомогти людині, а інший раз розсердиться і вижене з шахти. Як тільки вийде нагору остання кліть з людьми, він у вигляді сивого діда сідає в кліть і спускається в шахту. Після цього шахта обов'язково виявиться затопленою. А то буває він у вигляді людини-невидимки. Ганяє і ганяє вагони з вугіллям і дає заробити дуже багато »,—цитував свого часу народний епос донецький письменник Іван Костиря.
За іншою версією, підземний дух при житті був звичайним гірником, яким доручали випалювати метан у виробці. Оскільки централізованого провітрювання або датчиків газу тоді не було, боролися з небезпекою примітивними способом: один з шахтарів одягав товстий кожух («шубу»), ліз в гірничу виробку і кидав запалений факел. Від вогню метан спалахував, після чого можна було провітрити лаву і рубати вугілля. Кажуть, ніби одного разу робітникові не пощастило: згорів живцем через спалах газу. Душа бідолахи навіки залишилася під землею—для того щоб попереджати колег про небезпеку. Легенди свідчать, що Добрий Шубін з'являється на очі гірників перед аварією—наприклад, раптовим обвалення.
І хоча багато хто скептично ставляться до таких байок, факт залишається фактом: чимало шахтарів розповідають про дивовижні випадки порятунку, які неможливо пояснити логікою. Наприклад, гірник з Дзержинського Володимир пригадує, як йому вдалося уникнути смертельної небезпеки, пересунувшись на два метри під час роботи. А на те місце, де він стояв на колінах кілька секунд тому, впала величезна брила. «Щось мене повело, смикнуло, і я відійшов. Якби залишився, мене вже Не було б »,—зізнавався шахтар. Його напарник в той раз загинув під завалом.
Донецький письменник Борис Горбатов переказував легенду про «грізного» Шубіна: їм, за розповідями, був шахтар, який посварився з власником-іноземцем і помстився, підірвавши шахту. З тих пір месник нібито блукає по виробках і лякає гірників. Зустріч з ним не віщує нічого доброго. «Кому зустрінеться - тому, значить, скоро амба: завалить», - писав літератор.
...
Ще є не підтверджена легенда про Джона Джеймса Г'юза, британського гірничого інженера родом із Південного Уельсу, який володів шахтою та металургійним заводом, для якого і було потрібно видобувати в його шахті вугілля.
Поселення, утворене біля заводу та шахти, назвали Юзівкою, міста Донецьк.
Перед тим як побудувати шахту він шукав місце, де копати вугілля.
І ось блукає якось Г'юз по околицях селища, що потім Юзівкою назвали, А сам все думає, як би зручніше на вугільну жилу напасти.
Як раптом підходить до нього пастух, стадо в цьому місці степу пас. Високий такий мужик, дід вже майже. Брови у мужика густі та кошлаті на очі висять. А з-під брів очі ясні так і пропалюють. На мужика накидка, на кшталт бурки, довга, ніг не видно. На голові шапка до самих брів насунута. В руці палиця, як посох.
Підходить цей пастух до Г'юзу і каже: "Знаю я, пане, вугілля знайти намагаєшся... Багато шукають, та не багато хто знаходить."
І очима як зиркне!
"Ти мені, пане, пообіцяй, що лиха робити не будеш, робітників своїх не скривдиш. І кордонів дозволених не порушиш, а я тобі за те мапу дам. З тієї мапі розробки вести станеш. Собі, і дітям на покоління вперед добробут забезпечиш.
А порушиш слово, то не гнівайся, біда буде!"
Г'юз і пообіцяв пастуху це все. І ще б більше пообіцяв, якби запитали. А як ту карту побачив, так мало від радості не затанцював. На карті тієї всі родовища, і кращі пласти, і найближчі виходи, як на долоні, видно.
Отямився Г'юз, хотів запитати, як звати того пастуха, та звідки карта у нього така, та чий той пастух, звідки він. Глядь на всі боки, а немає нікого, як і в помині не було!
От дивина! Здивувався Г'юз, не засмутився. І з чого, якщо радість така привалила.
Взявсь за тією картою руду видобувати. І все в нього відмінно виходило. І слово, дивним пастуху дане, тримав чесно.
Та тільки від жадібності немає ліків. Чи не стримався Г'юз, порушив окреслені межі дозволених розробок. І явився йому уві сні той пастух. Очі червоним світяться, з рота ікла звірині переглядають.
"Чи не послухався ти мене, пане, чекай біди!"
І біда не змусила себе довго чекати. Загинув молодший син поміщика, і з дружиною біда трапилась.
Кинувся було Г'юз шукати того пастуха, прощення випросити. І знайшов. Став вибачатись, а пастух дивиться здивовано, ніби вперше бачить. Г'юз йому і карту показує, і нагадати все старається. А пастух знай своє твердить, мовляв, перший раз бачу-чую, знати не знаю, і грамоті не навчений.
Засмутився Г'юз, побрів додому, в дорозі сто раз бачену карту знову розглядаючи. Як раптом, помітив те, що раніше не помічав—нерівну літеру "Ш" в нижньому кутку.
Прийшовши додому, показав це керуючому. А той привів старого рудокопа. Ось глянув дід на ту карту і сказав поміщикові, що не пастух то був зовсім. Те гірський дух Шубін до Г'юзу милість явив. Та не виправдав пан довіри, тепер вже колишню удачу зовсім не повернути, живим би залишитися.
...
А ще він чомусь здався дуже схожим на гнома-стрілка Полум'янакидувача з Дисів.
