/b/ - Балачки

Художні критики назвали це оповідання "чуттєвим откровенням бірдмена, або ж диття втраченого учану".

>>160766
> учану
На жаль, не помітив у творі я учану

>>160767
Поміж рядків відчувається вселенський смуток автора по давно страченій борді.

>>160769
втраченій

>>160769
Там є фраза
> пізно восени
А учан ліг рано восени, хоча так, смуток наявний бо ми всю спадщину пропили

>>160762
Блядь, не розумію. Чому бірдмени пишуть ліпше за українських "письменників"?

>>160766
Якби то був учан - героя би кликав бобул своїм співом

>>160773
О панно Інно, панно Інно!
Я — сам. Вікно. Сніги...
Сестру я Вашу так любив —
Дитинно, злотоцінно.
Любив? — Давно. Цвіли луги...
О люба Інно, ніжна Iнно,
Любові усміх квітне раз — ще й тлінно.
Сніги, сніги, сніги...
Я Ваші очі пам'ятаю,
Як музику, як спів.
Зимовий вечір. Тиша. Ми.
Я Вам чужий — я знаю.
А хтось кричить: ти рідну стрів!
І раптом — небо... шепіт гаю...
О ні, то очі Ваші.— Я ридаю.
Сестра чи Ви? — Любив...

>>160762
Я Вас їбав. А Ви стогнали
Тихенько й ніжно, я аж млів.
Та скоро Ви кінчати стали.
А я не міг. Тож додрочив.

>>160762
Вона завжди повертається. Думки впродовж дня і символічні вчинки слугують каталізатором цих "стосунків уві сні". Щоб не зійти з розуму і не почати копирсатись у собі слід спиратися на (заклято-раціональне) освідомлення існування чужого життя інших людей, їх інтересів і поведінки. Таким чином з'являється цілий світ думок-ниток, кожна з котрих виділяється поміж інших ледвепомітними деталями, чарівними ефектами та спорідненими змістами.

"Гарні образи народжують гарні думки, а гарні думки ведуть до красивих дій."
(Платон)

Отже, >>160849-безос виявився правим, і по завершенні вчорашнього для я знову ліг спати.

І знову мене огорнув сон. І знову я перед нею, і знову чую те саме питання:
- Все добре?
Я ствердно киваю. Після її питання:
- То що? Вдалося прилаштувати?
- Ходімо. Це недалеко - відповів я.
Вона ніжно всміхнулась.

Ми попрямували вздовж берега вниз за течією. Над нами, як і раніше, було ясне зоряне небо, по той бік річки розкинулися зарості буряку. Тихий дзюркіт річки і крил кота створює приємну, невимушену атмосферу. Слідкуючи, щоби не спіткнутися і не впасти, ми одночасно дивимося один одному у вічі і на зорі. Раптом я звернув увагу на синяки:
- Чого в тебе очі втомленими виглядають?
- А, ти про це? - вона, всміхаючись, торкнулася рукою до синяків - я часто вночі сиділа, недосипала.
- Це черррррез самотність. - тихо промурчав кіт. - Але це вже зовсім інша історрррррія.
- Менше з тим - сказав я.

Нарешті ми дійшли до дороги. Обійшовши блядей, ми попрямували в напрямку замка-Файначівця. Здалеку виднілися якісь руїни.

- Знаєш, - сказала вона - раніше я частенько любила виходити за межі своєї борди.
Вона показала пальцем. Там ледь виднівся розвалений некоподібний маєток з невеликим будиночком поряд і якоюсь аномалією неподалік.
- Досить часто ходила до Учану й Драматики, іноді заходила на Краут та Форчан. - продовжила вона.
- Тепер нема ні Крауту, ні Учану - сказав я, вказавши на зруйноване місто поряд.
- Якщо ж це Учан, то де ж пам'ятник у вигляді лого при вході?
- Еммм... його... сперли. Словом, це довга історія.
- І що це за замок такий не доглянутий? Раніше його тут не було.
- Це Сашко собі збудував, той що Потурнак. Там частенько кропивчани перечікують вайпи.
- Потурнака знаю.
Проте я помітив, що її щось хвилювало. Вирішив спитати прямо:
- Що трапилось?
- Та нічого, - сказала, відхиливши голову - стільки всього змінилося за ці роки, поки мене не було.
- Всякі зміни на краще - відповів я.
Її настрій помітно піднявся.
- А ця борда ще далеко?
- Та ні, ми вже майже дійшли.

Не зчулися, як вже проходили по Дірявій греблі, що вела до головного входу в місто. Ще треті півні не співали, а у водосховищі виже тихенько бавилися ракопічкурики. Кіт намагався схопити одного з них, проте невдало.
- Ну ось, ми майже на місці. Ти куди далі?
- Не знаю, певно пошукаю по оголошеннях собі житло, щоби переночувати.
- То може якось ще зустрінемося?
- Я не проти. Давай наступної ночі на головній пло...

Я прокинувся від дзвону будильника. Поснідав, вмився і пішов на пари. Врешті добрався до комп'ютера, щоби переповісти цей сон.

Нічиє, ти тут?

бімп

>>160915
Це трохи дивно. Напевно, я з'їхав з ґлузду, але...
Пам'ятаю один свій гротескний сон, де було якось темно і шумно.
Там, серед торгівельної площі блукали неслухняні тіньові монстри, за якими було важко стежити, але світло ліхтарів висвітлювало їхні загрозливі рухи.
Вартовий зі зброєю лише спостерігав у своїй сторожці зверху неподалік.
Біля входу було доволі тихо і на парапеті сиділа заклопотана дівчина.
Спочатку вона посміхається скромно.
- Доброї ночі!
- Доброї.
Потім повільно завмирає від якогось переляку.
- Не підкажете котра година?
- Не знаю. Майже ранок.
І в кінці вона або хтиво хіхікає, або сердито лається.
Напевно, їй була потрібна підтримка, але монстри навколо не звертали майже ніякої уваги і мені здавалось, що вона може ними керувати з допомогою свого шарму або якогось чарівного предмету.
На мене це якось не сильно вплинуло, але я не відчув її потяг до пригод та здатність призупиняти час.
Може це була її подруга, хто зна...

>>160915
...Отже, стояв я в домовлений час на центральній площі коло пам'ятника Кропивницькому. В руках тримав букет блакитних квітів і невеличкий пак, які я купив незадовго до закриття магазинів. Сподіваюсь, їй сподобається.

І ось, через кілька хвилин вона виходить: вбраніша, охайніша та з лицем ясним: швидше за все вона виспалась таки. Вручаю і кажу їй:
- Привіт, це тобі.
Вона такого наче не чекала, але, швидше за все, їй сподобалось. Видно лиш було, що настрій її помітно піднявся.
- Дякую дуже! - сказала вона.
Полегеньку я на себе беру ініціативу:
- Ну що, ходімо в кіно.
- Ходімо!

Було вже далеко після опівночі, проте, як не дивно /с/інотеатр ще працював. Хітом цього сезону був фільм "Кіна не буде", тому ми купили два квитки на останні ряди. Те, що кіно крутили під відкритим небом, додавало атмосфери невимушеності. Сидячи на останніх рядах в майже порожньому залі, ми мимохіть торкнулись рук один одного, після чого перетнулись і наші погляди. Після фільму я спитав:
- Ну, як фільм?
- Гарний фільм, сподобався, а тобі як?
- Чесно кажучи, фільм, хоч і не дотягує до рівня форчанівських фільмів, вийшов цікавим.
- Що тобі сподобалось найбільше? - знову спитав я.
Вона відвела голову й зашарілась. Більше я не хотів її змушувати почуватись незручно, тому ми спокійно пішли.

Поверталися ми, вже тримаючись за руки. Була її черга вести, тому я спитав:
- Ми зараз куди?
- Давай додому до мене.
В принципі це був чи не єдиний варіант, бо по опівночі в місті робити майже нічого: окрім театру відкритий тілько манґа-бар в /а/, проте до нього йти далеченько звідси.

Прийшли ми на диво швидко, оскільки вона знайшла квартиру на центральній площі, з балконом, що виходить на море. Будинок на диво охайний і чистий. Піднявшись на третій поверх, вона жестом запросила мене увійти. Я лагідно одчиняю двері, заходжу і роззуваюсь.

Квартира була досить просторою як на двокімнатну та чистою. В кошику у спальні спав кіт. Роздягнувшись, ми пішли на кухню. Нічия взялася готувати чай. Під час готування вона втамувала мою цікавість щодо ціни:
- Цю квартиру я взяла за десять тисяч кропиванців, майже задарма.
Я здивувався такій дешевій ціні.
- Справа в тому, що через виїзд якомусь анону терміново треба було збути її.
- Тепер зрозуміло.

Нарешті чай був готовим, а печиво стояло на столі. Нічия сіла і перехопила ініціативу:
- Можеш мені дещо пообіцяти?
- Так?
Вона помітно захвилювалась. Як і я.
- Можеш мене час від часу провідувати? Хоча би раз у тиждень? Справа в тім, що я страждаю від самотності. Кіт мене підтримує, проте часто цього недостатньо.
Це одкровення вразило мене до глибини дкші: як ж її проблеми схожі на мої. Я не подав виду. Проте спільні проблеми все ж ліпше вирішувати спільно.
- Звісно, - погодився я - я тут недалеко живу, тому проблем це не спричинить. Ти також можеш до мене приходити, коли зможеш, буду вдячним.
- Добре!
Її настрій миттєво піднявся.
- Скоро світанок, ходімо на балкон - запропонував я.
- Давай.

Ми перемістились на балкон. Попиваючи чай, ми годинами мило балакали про те-се. Небо почало розвиднюватися. Врешті запанувала тиша. Я вдивлявся в її прекрасні блакитні очі, а вона, в свою чергу, в мої. Це була мить істини, тому я зібрав сили і тихо, лагідно промовив:
- Ти мені подобаєшся.
- Ти мені теж. Не залишай мене - відповіла вона.
- Я тебе ніколи не покину.
Небо ставало все яснішим. Наші обличчя, рухомі невидимою силою, почали наближатись. На вулиці майже нікого не було, а на пірсі потихеньку почали прокидатись мартини. Ми в унісон закрили очі і обняли один одного. Раптом я подумав, що зафейлю, проте прогнав дурну думку. Зійшло сонце. Це була найкраща мить в мому безосібному житті. Всі свої почуття ми висловили в одному-єдиному поцілункови. Закінчивши, ми востаннє за оповідь глянули один на одного і вже не могли відірвати погляди...

Нарешті я цього ранку встав сам по собі. Без будильника, без нічого. За вікном було ясно й співали пташки. В мене був радісний настрій, адже попереду був зовсім новий день.

Кіне...

- Стійте! - викрикнула Ні-чян - Найкращий спосіб віддячити та допомогти мені - це творчість. Пишіть історії, малюйте арти, словом, наповнюйте цей світ новими барвами!

І пост-скриптум: з того моменту ми стали зустрічатися щодня. Навіть так: ми стали зустрічатися. Більшість моїх життєвих проблем вирішилась. Або я їх вирішив. Подорожі додали в світ нові враження, а Нічия - натхнення.

Тепер точно кінець. Цієї історії.

>>161066
Кульна гішторія, пиши жче

бімп

>>161087
Точно не можу згадати те, як починався той дивний сон.
...шукав таку собі А(люзію), щоб поговорити, попутно зустрічаючи цікавих людей в групах чи окремо.
І, раптом зупинившись на місці біля моста з натовпом, намагався пояснити схему цієї локації одному із Знайомих.
Там були: кам'яна набережна, каскад сходів посередині, павільйон дешевої їдальні, старовинна бібліотека, поштове відділення з пташками у клітках, ряд крамниць (одна була з різнобарвними ліхтариками під деревом, а інша походила на вагон потяга), якісь трансформаторні станції, фабрика з трубами, звідки вилітали звуки годинникових механізмів, та річковий порт, де знаходились піратські кораблі.
Все це знаходилося у храмоподібній теплій печері, було ясно і були хмари, значить зверху падало світло крізь отвір, а внизу була водойма і навіть кілька водоспадів.
...
Було багато темних вулиць, тунелів, провулків, сходів і будинків.
Ми зустрілися зі Знайомим зовні будівлі, поспілкувались хвилин 40 у прискореному відтворенні і зайшли всередину тихого напівспустошеного помістя.
Здається, ми спочатку обговорювали місця і людей, а потім почали тему функціональної геометрії споруд і появою скарбів у підземеллях.
Довго намагавсь пояснити, що там не вистачає тієї свободи, яка могла б вирішити певні завдання з редагуванням "шарів реальності" з усіма деталями в пам'яті. Він все товдичив про безкінечну компактність фракталів.
...
На третьому поверсі була велика кімната з дерев'яною підлогою, приємним жовтим освітленням, старими меблями і м'яким килимом.
Там знаходився посміхаючийся Нелюд з рюкзаком.
З нього він витягнув два невеликих пластикових контейнера з чорними кульками, схожими на собачий корм.
Він відійшов зі Знайомим у бік і хотів щось обговорити без мене, але я почув дещо.
...
Знайомий сказанув, що вони були зроблені в лабораторії як ліки проти старіння.
Почались неприємні розмови про мене.
Він відповів, що точно не знає, але щось ще не скоро.
Нелюд запитав мене про моє ставлення до експериментів і довгий час намагався відшукати в рюкзаку запальничку.
Запитав про те, чи я йому довіряю і сказав що знає про мене достатньо, щоб стати другом.
...
Пролунав скрип дверцят, каблуків по підлозі і в кімнату прийшла милого виду журналістка у довгому шарфі і поштовою сумкою.
Підійшовши до неї майже впритул, почав пояснювати те, чому ми тут знаходимось.
Весь цей час мовчала і дуже сильно нагадувала Алюзію.
Ми йшли синхронно у ногу, поряд.
"- Ти забагато на себе узяв."
Склалося таке враження, що вона мене рятує.
"- ... Коли ми збираємося в таких місцях, ми шукаємо свободи, затишку, усамітнення."
"- Коли ми в родині, то відбувається якесь непорозуміння ..."

Прокинувшись, подумав, що якщо вести розповідь від кінця до початку, то моменти набувають іншого, в чомусь правильного сенсу. Десь на шляху була підказка, що відкриває скарбничку, а там...
Що було там, зверху?
І що трапилось з іншими?
Як треба було правильно вчинити?
І як подолати відчуття того, що ти ніколи не вмів і не зможеш бути тим, ким завжди хотів бути для інших, але не для себе?

Бімп

>>161086
Аноне, маєш хист. Закінчи Туриста, будь ласка. Поверни Пепе додому.

>>161412
Я, до речі, хотів, проте задумку автора в Туристі мені ніяк вловити не вдається а без неї 4 частина буде сухою, лаконічною і короткою - три речення

>>161429
В такому разі, напиши, як би ти продовжив історію і закінчив її. Може у когось руки доберуться щось написати і він врахує твої думки для збагачення історії.

>>161433
- експедиція до курки
- перемови з куркою
- епілог (повернення до міста, при тому завершуватися повинно перед початком обіцяної в 2й частині екскурсії, очевидно маючи на увазі, що після неї він вирушив додому)

>>161435
Це очевидно. А цікаві повороти сюжету і деталі?

>>161452
> задумку автора в Туристі мені ніяк вловити не вдається
Відповідно жодних деталей уявити не можк

Хіба напишу ззгодом абзац насамкінець

І ще, Пепе може залишити пару даблзів Курці на пам'ять. залишити не прямо в руки, а коли йшов, непомітно кинути в поштову скриню

>>160762
> кіт ж
це пиздець

>>161463
Не любиш котиків?

...Після повернення до готелю Пепе перевірив все ще раз. Цього разу паспорт був на місці. Вмившись, Пепе влягся спати. Попереду новий день...

Наступного ранку Пепе прокинувся і бадьоро зібрався. За вікном було ясно, доносилися співи з яромирного кварталу, повівав легенький вітерець. Пепе знав, що на нього вже чекають, і хутко вийшов з апартаментів, на цікаву та захоплюючу екскурсію...