[ Кропивач ] [ a / b / bugs / c / d / f / g / i / k / l / m / p / t / u / ]
Banner

/b/ - Балачки

Name
Email
Subject
Comment
Файл
Пароль (For file deletion.)

File: 1568322531.998153-.jpg ( 205.84 KB , 1024x768 )

⋮⋮⋮   No. 113387

Вітаю, ананасики!
Так вже сталося що я мені треба було купити автомобіль. Цілі для купівлі банальні: щоб свій зад в комфорті по різним локаціям возити, та картошку з буряками на город та з городу катати. Потреби прості і якась Таврія чи Жига покрити їх могла з головою. Ну в крайньому випадку вже вбитий Ланос з-під таксиста. Але промоніторивши всілякі авторія та рст, мене здолав сум через невідповідність моїх фінансових можливостей та пропозиції невидимої ринкової руки. Звісно, можна було взяти за кілько сот долярів якогось Жигуля, але він був би вшатаний на стільки, що згодився б хіба що для доставки моєї грішної душі до Сатани. І то ним би погидували в пеклі. А так як проживаю я в невеликому містечку, то можливостей швидко підправити своє фінансове становище не було ніякого. Тож я продовжував їздити на своїй вбитій Україні, періодично посмикуючи прутня на всілякі гарні самохідні карети і мріючи що одного разу я таки куплю собі щось нормальне.
І ось одного дня небо вирішило зглянутися надімною і надіслало через шелест вітру послання, де за недорого можна було взяти непогане авто. Ну точніше я просто випадково почув розмову двох людей, що проходили біля мого двору, про якогось чоловіка в селі неподалік, який за недорого продає свій автомобіль. Ціна була смішною а авто в доброму стані, тож один з них збирався його сьогодні-завтра взяти.
Окрилений почутим, і вирішивши що настав мій зоряний час, я чимдуш кинувся до хати, вишкріб свою заначку, взяв права, сказав мамці щоб до обіду не чекала (так, мені 28 і я живу з мамою) і хутко побіг на автовокзал. На рахунку була, як мені тоді здавалося, кожна секунда.
На вокзалі мені сказали що автобус до потрібного села буде лишень за три годинни, квитки у водія, а я можу поки що спокійно погуляти. Від цього туман блаженності розтав і я зрозумів яким я був довбойобом, отак просто зриваючись з місця і летючи стрімголов чорт зна куди. Та робити було нічого, я відійшов від каси і вже збирався був йти додому, як до мене підійшов якийсь чоловік.
- Слухай, я чув у тебе автобус не скоро?
- І? - я насторожився.
- Та нічого такого. Просто ми їдемо в тому ж напрямі, - він трохи відхилився і я побачив у нього за спиною жінку з малою дитиною та сивого дідугана, - і могли б підкинути тебе до повороту. Разом і дешевше буде, і веселіше.
- До якого повороту?
- До повороту на село. Там і автобус стає, не бійся. А потім пройдеш хвилин 5 і ти на місці.
Я задумався. Їхати з ними або чекати автобус. Потім знову згадав тих чоловіків за забором.А що як вони перші доїдуть?
- Ну добре, я з вами.
Як виявилося, ні той чоловік, ні дід, ні навіть жінка з дитиною не вели авто. Просто у них був односельчанин, який мав старого РАФіка і періодично їздив у місто на закупи. Він же брав із собою бажаючих. І всі,хто їхав з ним, зкидувались на газ. Чим більше людей їхало, тим менше треба було платити кожному. От вони й шукали собі ще людей на зворотню дорогу. Ну то й біс з ним, мені ж головне було доїхати раніше, тож на ці філософії я просто поклав прутня.
Не дивлячись на близьку відстань, по вбитих дорогах бідний РАФ ледь повз, трусячись та підскакуючи на кожній ямці. Нещасні 13 кілометрів ми їхали майже пів-години. Розмова не клеїлась, тому вся подорож, за виключенням кількох чергових фраз, пройшла в повній мовчанці. Я залипав на неквапливо пропливаючі за вікном краєвиди і уявляв як буду ремонтувати підвіску на своєму майбутньому авто через ці блядські дороги.
На повороті до села мене висадили і показали напрямок куди йти далі. На прощання водій запитав:
- Хлопче, а нащо ти взагалі приїхав сюди? Ти наче не місцевий, нічого не знаєш тут?
- Ну, я чув що тут хтось авто продає, от і приїхав купити.
Пасажири РАФа дивно перезернулись.
- Тут авто продає тільки дід Аскун, - насторожено сказав водій. - Ти часом не в нього збираєшся купляти його?
- Якщо тіки він, то значить в нього.
Сивий дід тихо хмикнув, жінка з дитиною наспіх перехрестилася а чоловік, що підходив до мене на вокзалі, важко зітхнув.
- Ох хлопче, - сказав водій, - не робив би ти цього. Знайди краще щось інше.
- Дякую що підвезли, - сухо сказав я, - але далі вже мені вирішувати.
- Ну, як знаєш.
РАФ тихо рикнув і потрусився далі. Я ж простояв, проводжаючи його поглядом, доки він не зник за кущами, що ростуть обабіч дороги. Цікаво, що б це значило? А й біс з ними, це мені вирішувати яке авто брати! Я повернувся і пішов у вказаному напрямі.
Як і було сказано, за п'ять хвилин я дійшов до села. На його початку висіла невелика вицвівша табличка з назвою. Здалеку нічого не було зрозуміло, тож я підійшов ближче. На ній все ще проглядались старі дивні літери - "Великопрутнівці"...

... далі буде ...

⋮⋮⋮   No. 113395

>>113387
Я прочитав, давай далі.

⋮⋮⋮   No. 113396

Мабуть, кожен із нас, замислившись над цим запитанням. А й справді, для чого ми живемо? На мою думку однозначної відповіді дати не можна. Можливо щоб чогось досягти у житті, але це щось у кожної людини інше! Скоріш за все кожен має сам знайти свою мету і йти до неї!

Для когось сенс життя полягає в майбутньому його дітей, для іншого – в добробуті його батьків, деякі вважають головним в житті свій власний сьогоднішній день.
Але як визначити найголовніше для себе? Визначити та не помилитися в виборі!

У народі кажуть, що в житті треба встигнути зробити три речі: побудувати дім, посадити дерево та виховати сина. Бо дім буде стояти як пам'ятник, коли життя наше наче тонка ниточка обірветься. Також і дерево буде продовжувати приносити свої плоди іншим, навіть якщо нас уже й не буде. І, звичайно ж, добре виховані син чи донька, часточка нас самих, будуть кращим свідченням того, якими ми були при житті.

Я вважаю все це пов'язано зі ставленням до близьких людей. Адже дім ми будуємо не тільки для себе, а для сім'ї, щоби приймати гостей, надавати ночівлю подорожньому. І дерево ми саджаємо не лише для того, аби споживати його плоди самому, але щоби й інші могли насолодитися їхнім смаком. Сина чи дочку ми виховуємо також не стільки для себе, скільки для людини, з котрою вони створять свою сім'ю. Усвідомлення усього цього зігріває серце і дає впевненість у тому, що життя пройшло не даремно.

І різниця між людьми полягає лише в тому що хтось устигне залишити більш яскравий слід у цьому житті, а інший може не зробити навіть, здавалося б, елементарного.

Над цим питанням люди дійсно сушать голови протягом всього свого існування. І рано чи пізно в кожного настає момент, коли хочеться знайти відповідь на запитання: а чи не проходить моє життя даремно? Я вважаю, що кожна людина сама має вирішувати, що для неї найголовніше в житті, що є сенсом саме її життя.

⋮⋮⋮   No. 113397

То ти купив авто чи потрахався з старим дідом в нього в хаті?

⋮⋮⋮   No. 113446

>>113387
Заінтригував. З нетерпінням чекаю продовження.

⋮⋮⋮   No. 113447

Бродовжуй.

⋮⋮⋮   No. 113620 OP

File: 1568410365.06883-.jpg ( 92.31 KB , 960x640 )

>>113387
За такою назвою села я ледь не забувся навіщо сюди приїхав. Великопрутнівці. Хех, дивно.
Але ще дивиніше для мене було шукати чорт зна кого чорт зна де. Приїхав якийсь хій з міста в село купляти авто у діда, про яке почув у себе під забором. І що тут дивніше - назва чи я?
Я рушив по головній і, мабуть, чи не єдиній вулиці села в напрямку так званого центру, сподіваючись побачити хоч когось з місцевих та розпитати їх детальніше. Але окрім побріхуючих собак, нікого довкола не було видно. На плетений забор вистрибнув півень із кривим дзьобом, помахав крилами, вигнув шию і прокричав щось на зразок "Аскунурі-іку-у!" Потім зістрибнув і побрів у своїх справах.
Загалом, здавалося, що в селі людей нема взагалі. Звідусіль відгонило пусткою, хоча на подвір'ях стрічалась скотина а хатки виглядали входженими. Бредучи вперед та розглядуючи все довкола я ловив себе на думці що знаходжусь швидше на тимчасово полишеному знімальному майданчику, аніж в обжитому селі.
За якимось часом попереду почулись голоси. Вони звучали трохи незвично серед цієї природної тиші, але мене це трохи підбадьорило і я пришвидшив крок. Чим ближче я підходив, тим чіткіше ставали голоси. Один щось гучно та емоційно розповідав, просив, грозився та доводив, а другий спокійно та впевнено дискутував з першим. Розмова набувала емоційного накалу, і коли я вже підійшов до двору, де вона відбувалась, з воріт зі словами "Да і хуй с табой і тваєй машинай!" вилетів чоловік, зле зиркнув на мене і чимдуж попрямував туди, звідки я йшов. Я провів його збентеженим поглядом і впізнав одного з тих двох підзаборних. Дивно, якщо він отак пішов то що, авто вже продали? Чи продають занадто дорого? А може воно взагалі не продається? Я збентежено заглянув у двір.
- Еееааа...
- Заходь, - почув я такою інтонацією, ніби мене тут чекали вже давно. І перш ніж я встиг щось подумати, мої ноги самі занесли мене в двір.
В дворі стояв дід. І хоч те, що це саме дід, а не просто підстаркуватий чоловік, було видно відразу, але тримав себе він так моцно і невимушено одночасно, що будь-який мій одноліток-спротсмен із заздрощів здох би і не помітив як. Статура і харизма, гідна короля.
Від цих повністю здорових і гетеросексуальних вражень від іншого чоловіка я вчергове забувся нащо сюди прийшов.
- Теж авто купити хочеш? - запитав він у мене.
- Умгу, - мляво промимрив я.
- Ха, а чутки доволі швидко розлітаються навіть в цій глушині, - весело промовив він. В мене виникло відчуття що всьому зараз прийде гаплик. Але він швидко відреагував на мій настрій: - Гаразд, ходімо зі мною, - і рушив до гаража. Я поплівся за ним, розмірковуючи над тим, що не встиг привітатись відразу і на скільки доречним було б сказати йому "Доброго дня" прямо зараз.
Тим часом господар дійшов до гаража і відкрив двері. Всередині стояла старенька, але цілком доглянута Аскона. Її аристократичний екстер'єр вигідно вирізняв це авто на фоні як звичних Жигулів, так і новіших та кращих транспортних засобів. І що більше я заглядався на неї, то більше і ясніше в голові малювались картини, як я на ній їду по своєму місту, а на мене заглядаються всі няші міста і навіть сусідські дочки що приїжджають із столиці раз на місяць. Короче, в голову мені вдарила сперма і не бажала відступати.
Із солодких мрій мене вивів різкий крик з хати:
- Гіпервпав! Гіпервпав! Гіпервпав!
- Гіпервстав, курво! Сиди і не вийобуйся! - прокричав дід у відповідь. І вже до мене звичним голосом: - Не бажаєш проїхатись?
Проїхатись я, звісно, бажав. Тому він вивів авто з двору і поступився мені водійським місцем.
Ми не швидко їхали по селу. Не дивлячись на загальну роздроченість дороги, авто йшло м'ягко, ніби Волга по трасі національного значення. Я не відчував ні сильних поштовхів, ні ривків, нічого. Лише плавні погойдування та м'які крени на поворотах. Ідеальна їзда.
- Такої підвіски та плавності немає ні на одному авто в світі, повір! - говорив мені власник. І я йому вірив, і вірив беззаперечно.
Ми їхали по сільській вулиці. По тій самі вулиці, по якій я йшов сюди. Але якщо тоді вона була пустою, то зараз по ній снували люди. Хтось займався своїми справами, хтось проводжав нас здивованим поглядом, але село, що здалось мертвим, жило своїм життям. І я розтинав це життя на своїй новенькій Асконі. Чомусь в мене не було відчуття що це не моя Аскона і що її треба було купити. Це моя Аскона і я на ній їду.
- Дивися на них. - казав дід, - дивися на них всіх. Вони дивляться на тебе. Ти їх бачиш лише через це авто. І вони тебе бачать через нього. Ні на яке авто вони б не дивилися, лише на це. Це ж Аскона сімдксят другого року! - і я був з ним згоден. Цілком і повністю.
Ми їхали далі. І раптом серед звичного натовпу я побачив зеленоволосу дівчину. Таку незвичну і чітку на фоні оточуючих, що вмить замилувався. Тим часом вона озирнулась, зміряла нас презирливим поглядом і скорчила мармизу ніби побачила двох хробаків. Я здивувався від такої реакції, але дід опустив скло і прокричав їй "Шоб ти здохла, відьмо! Тьху на тебе!" Потім підняв його і швидко затараторив:
- Єдина нормальна, - він якось дивно зробив наголос на слові "нормальна", - серед всіх, і та, сука, відьма! Скількох чоловіків занапастила! Хто не приїздив до неї - зникав безслідно. Вдова чорна! Тримайся від неї подалі. Хоча що я тобі, потім сам взнаєш.
Я сумно зітхнув. Дівчина була симпатичною.
Щоб розрядити якось атмосферу, я торкнувся до великого, схожого на корабельний, компасу на торпеді. На його рухомій частині замість вказника півночі був вигравіруваний невеликий червоно-чорний кружечок. А на склі тьмяно відсвічувалось кілька зелених точок.
- А це що таке? - запитав я.
- О, це ,можна сказати, надпродвинутий навігатор. Вказує гіпернапрямок і все що ти захочеш. Іноді трохи збоїть, та то таке.
З цього пояснення я нічорта не зрозумів, але дідів настрій різко повернувся до позитиву і це мене влаштовувало.
Подальший наш круїз по селу проходив без ексцесів.Ми то тихо їхали вулицею, то вдавлювали тапку в пол, дражнячи всіх собак. При чому дідові це, схоже, подобалося більше ніж мені. Врешті-решт ми таки повернулися до його дому.
Заїжджаючи до двору я знову почув цей противний крик:
- Гіпервпав! Гіпервпав! Гіпервпав!
Дід, як і тоді, повторив свою чарівну мантру, після якої все завершилось.
- Це таке універсальне закляття, - змовницьки підморгнув він мені. - Після нього будь-хто заспокоюється.
Про будь-кого я не був згоден, але дехто, судячи з реакції, таки від нього заспокоювався.
І ось настав той час, якого я сильно чекав і боявся одночасно - час торгів. Ми стояли біля капоту і дивилися одне на одного. Він хитро на мене, я занепокоєно на нього. А непокоїтись було чому. Авто було, здавалось, у ідеальному стані.Плюс ще деякі плюшки. І ціна, про яку я все ніяк не міг спитати, дуже непокоїла мене. Ну дуже я хотів це авто. Ми деякий час обговорювали враження від поїздки, ціни на бензин та погоду, але, все таки, я наважився.
- Скільки? - жваво випалив я.
- Тисяча! - так само жваво випалив він.
У мене був лише еквівалент п'ятиста доларів. Тож на долю секунди в душу проліз хробак.
- Кропиванців! - так само жваво продовжив він. Я мовчки дістав гаманець і відрахував йому необхідну суму.
- Добре, - сказав він. - А тепер - до офісу юриста!
- Юриста? - перепитав я. - А сервісний центр?
- Не бійся, у нього є ліцензія і право працювати з держбазою.
"Офіс юриста" виявився звичайною хатою. Точніше - кімнатою в хаті. Якраз в том дворі, де гуляв когут з кривим дзьобом. Для проформи нас помаринували трохи в коридорі, а потім покликали до кімнати.
Юрист з дідом видно були старими знайомими, тому що ще з порогу завели розмову про погоду-негоду та врожай буряків. Я тактовно стояв в сторні і відмовчувався, розглядаючи інтер'єр. А розглядати було що - і старий маятниковий годинник, і різблений письмовий стіл, і крісла, що більше підійшли б для тронної зали, і гардини з фантастичними сюжетами, де дракони трахали фей а лицарі вбивали принцес. Зрештою, ті двоє перестали бебикувати і юрист серйозго запитав продавця:
- Ти певен що він підходить для авто?
- Цілком. Вони прийняли одне одного і стануть чудовим тандемом.
- А ти що?
- А явже відпочиватиму.
- Ну добре. Агов, хлопче, йди сюди. І знай, в нас тут все серйозно, так!
Ми втрьох сіли за стіл. Склали договір, підписали документи і за пів-години я навіть мав новенький ламінований тех-паспорт. На мій здивований погляд юрист відповів:
- Я ж казав що в нас все серйозно.
Ми ґречно розпрощались і я від'їхав на своєму щойнокупленому автомобілі. Дорогу назад я приблизно пам'ятав, тож заблукати не боявся.
Дорога до повороту на село зайняла хвилин двадцять. І хоч я пам'ятав, що дійшов ніби швидше, та списав це на суб'єктивну зміну відчуттів від здійснення покупки. На перехресті стояло кілька людей, які, судячи зі всього, чекали автобус. Я запропонував їм під'їхати зі мною, але вони всі як один відмовились. Чомусь не довіряє наш люд таким простим пропозиціям допомоги. Тож я вирішив проїхати цей шлях сам, насолоджуючись поїздкою в тиші. Але не судилося.
Через пів-сотні кілометрів і кількох годин петлянь по вузьких дорогах поміж осик і верб, я раптом зрозумів що заблукав. Дорога видавалась знайомою, але все одно я ніяк не міг зачепитись за якийсь орієнтир і тупо їхав у напрямку, який здавався мені вірним. Така їзда швидко втомлювала, до того ж на землю почали спускатись сутінки. Врешті-решт я виїхав до якогось хутірця. Ідей не було ніяких, і тому я просто зупинив авто і пішов спитати дорогу.
На стук в двері і вікна ніхто не відповів. Швидше за все, господарів не було вдома. Тож я сів на лавку і почав чекати. За пів-години з сутінок до авто підійшла фігура. Вона обійшла його, оглянула, трохи постояла, а потім рушила домене.
- Аскуне, старий ти пердуне, який біс тебе сюди заніс? - пролунав сиплий бас. - Нікого не знайшов то по мою душу прийшов?
- Перепрошую? - відповів я.
Фігура зупинилась.
- О, а ти ще хто? І чого на Асконі Аскуна? Де старий?
- Ну я купив це авто і от...
- Ууу! - фігура підійшла ближче. Це, виявилось, був звичайний чоловік в маскхалаті з гвинтівкою через плече. Він обережно зняв гвинтівку, притулив до стіни і сів біля мене. - Вітаю, юначе, ти виграв джек-пот.
- Дякую. А ви не могли б підказати мені дорогу до міста?
- Ну, це ти не в того спитав. Я добре знаю свою локацію, але не дороги. Тобі краще повернутись і детально про все взнати у старого. Або в когось із села. А я не знаю, не підкажу.
Я тяжко зітхнув. Мене перемагала втома, і я зовсім не міг знов кудись їхати.
- А знаєш, - сказав чолов'яга, - я не проти якщо ти в мене повідпочиваєш. А до завтра наберешся сил і поїдеш куди треба.
Я радо згодився і ми пішли до чоловіка в хату. Він ще збирався мене нагодувати свіжою зайчатиною, але я виключився ледь притулившись до подушеки. Тож зайцем він вечеряв сам.

...Далі буде...

⋮⋮⋮   No. 113621

>>113620
це срання я читати не став, але були мати прикольні в тексті на початку, іди на хій

⋮⋮⋮   No. 113622

>>113620
Просто шикарно. Чекаю продовження.

⋮⋮⋮   No. 113879 OP

File: 1568583524.231004-.JPG ( 1.85 MB , 2816x1872 )

>>113620
Спав я погано. У снах мені верзлися голоси що кликали мене і просили допомогти їм. Кілька разів я зіскакував з ліжка в холодному поту, не розуміючи хто я і де знаходжусь. На ранок в мене дуже боліла голова і я взагалі нічого не розумів. Чоловік, невільним гостем якого я став, зготував мені сніданок, показав у якому напрямі їхати до села і дав трохи їжі в дорогу.
- Бери, тобі потрібніше. А я собі ще зможу зґецити.
І я поїхав. До повороту на село, від якого я вчора пів-дня їхав, сьогодні зомчав за двадцять хвилин. І не встигши толком здивуватися таковому раптовому конвертуванню відстаней, як побачив здалеку старий знайомий РАФ, в який саме сідав дід Аскун. Я зрадів такій неймовірній зустрічі, адже можна було б взнати дорогу звідси відразу в кількох місцевих жителів.
Тим часом РАФ рушив, видавив хмарку сизо-синього диму із своєї вихлопної (цікаво, чим вони його заправляють?) і зник за кущами, оступаючих дорогу. Я придавив на тапку, щоб швидше догнати бусик, пролетів кущі і отетерів. Дорога, що проглядалась відси і аж ген-ген куди, була пустою. Ані найменшого натяку на який-небуть транспорт. Куди він дівся? Невже цей клятий шмат старого металу вміє так швидко їздити? Думки в голові так і роїлися. Я вижав з Аскони все що міг і полетів по дорозі мов комета крізь зоряний пил, намагаючись наздогнати те старе відро. Та все до страки.
Проїхавши так чималу відстань, я занепокоївся - а чи не міг я на швидкості проскочити який порослий поворот чи ще яке відгалудження, куди він зміг би повернути. Чорт! Треба розвертатись і їхати назад. Але проповзши помалу до того самого довбаного повороту на сране село і розглядаючи кожен придорожній кущик, я нічого не знайшов. Ні доріжки, ні стежиночки, ніхія. Тож, лишалося тільки їхати в село і там вже розпитувати дорогу.
Село знову зустріло мене пусткою на вулиці. Коти, кури, собаки і коні - цього було в достатній кількості. Але не людей. Люди, здавалося, були тут в дефіциті і їх завозили сюди лише для вечірнього шоу. І я поїхав в одне місце до єдиної людини, ну окрім діда, котру тут знав. До того юриста з його старою кімнатою і криводзьобим півнем.
Юрист сидів у своїй кімнаті над якимись паперами. Здається, він не дуже здивувався, побачивши мене вдруге.
- А, це ти. Ну сідай, - сказав він байдуже, не відриваючись від паперів. - Чаю хоч?
- Ні, - відповів я чесно. Чаю, як і кави, і чого поміцніше, мені зараз не хотілось взагалі. Я хотів лиш покинути це місце і поїхати додому. - Ви не підкажите, коли старий повернеться?
- Старий не повернеться. Тепер ти замість нього, - все так же байдуже відповів юрист.
- Як? - меке від його слів аж скоройобило. - Але ж...
- Він заплатив перевізнику і поїхав. Назад не повертаються.
- Еее, ну добре, - чомусь ця розмова почала мене гнітити. - А може тоді ви підкажете - як мені виїхати звідси до дому?
- Ти вже вдома. Розслабся і йди роби свою роботу.
- Що? - це збило мене з пантелику. - Яка робота, який дім, ви про що? Що взагалі за хуйня...
- Послухай, МАЛИЙ, - юрист відклав свої папери в сторону і суворо зиркнув на мене що я аж знітився, - я розумію що старий, не попередивши тебе, передав тобі свої справи і звалив до Ясона. Але ти вже сам мав би здогадатись, що прикупив не просту автівку. І якщо ти не знаєш що треба робити, то я коротко все поясню.
На авто старий Аскун виловлював і доправляв душі заблудших безосів на гіперчан. Душі звичайних людей провозить інший візник. Ти його вже бачив. Так от, коли душа відривалась від тіла простої людини - про це дізнавались в канцелярії і по неї приїздив візник відвозити в інший світ. Але душа безоса то є інша штука. Вона звикла ховатись за життя і після смерті її так просто не знайдеш, і в той світ, як не намагайся, не завезеш. Тому було вирішено створити інший гіперсвіт, куди б потрапляли такі душі. І для цього ж треба було задіяти іншого візника. І цим візником будеш ти.
- Що бля? Який візник? Які ще душі?
- Он ті душі, - юрист встав і підійшов до вікна. За вікном виднілась невелика юрма, що заповнила вулицю. - Загалом, більшість з них приходить сюди. Але деякі губляться. І твоя задача - знайти їх за допомогою гіпернавігатора і діправити сюди.
- Гіпершо? - я так і не міг допетрати про що це він.
- Гіпернавігатора. Компаса в машині. А загалом, в бардачку є інструкція, прочитай її.
Я хотів був ще що запитати в юриста, але він раптом заскочив на стіл, прокрутився навколо свої осі, перетворився на півня з кривим дзьобом, і з криком "Аскунурі-іку-у!" вистрибнув у вікно.
Три дні і три ночі я без упину гнав авто. Я хотів покинути це місце так сильно, як ніколи більше. Зрештою, зрозумівши що Аскона теж проклята, я ще день витратив на те, щоб дійти хоч кудись. Але, не дійшовши нікуди, тупо впав знесиленим посеред дороги. Мене знайшов той чолов'яга в дивному маскхалаті, відніс до себе додому і відгодував. Аскона чекала мене в нього на дворі. Після цього я знов повернувся в бісове село.
Все виявилось простіше простого і тупіше тупого. Підписавши контракт купівлі - продажу я підписався на всю цю мутню з пошуком і перевезенням душ під ВПН. Стариган же, не сказавши ніфіга, просто сплавив свої обов'язки на першого зустрічного і відправився ліпити небесні демотиватори. Оплата, яку він взяв за авто, була віддана перевізнику за доставку ще живої душі в той світ. Я ж, якщо знайду собі якого заступника, зможу звалити на всі чотири сторони з цеї діри. Ну а поки що я прив'язаний до неї, і чим далі відїжджаю чи відходжу, тим бідльше розтягується простір довкола мене, і тим більше часу потрібно щоб перетнути певний відрізок шляху. Теоретично, я можу звідси втікти. Але час, який необхідний для цього, наближається до нескінченності. Авто ж моє, як і будь-яка магічна хрінь, для свої роботи не потребує ні бензину, ні газу, нічого. Лише частинки сил душ безосів. Через це і така прив'язка до місцевості.
Тому безоси, продаю Аскону сімдесят другого року. Не бита, не фарбована, вкладень не потрібно. В комплекті кілька касет Бобула та зв'язана зеленокоса відьма в якості талісману на задньому сидінні. Ціна чисто символічна - двадцять кропиванців. Саме стільки мені треба заплатити перевізнику щоб повернутись додому.

⋮⋮⋮   No. 113886

>>113879
Хлопче, це опрутненно, прочитав з великим задоволенням. Дякую тобі.

⋮⋮⋮   No. 113887

File: 1568587328.41483-.webm ( 422.17 KB , 640x480 )


⋮⋮⋮   No. 113906

>>113879
Норм так. Буде чим поповнити ЛОР УБК та карту.

⋮⋮⋮   No. 114181 OP

Бімп

⋮⋮⋮   No. 114186

>>114181
Що "бімп"? Де ще прохолодні байки про Аскон, що прямують запиленими шляхами Кропиваччини?

⋮⋮⋮   No. 114187

File: 1568875632.559858-.jpg ( 94.04 KB , 900x489 )


⋮⋮⋮   No. 114234

>>113620
Має бути:
>Зеленокоса жирна відьма

А в іншому все дуже правдоподібно.

⋮⋮⋮   No. 114236

File: 1568898698.170967-.png ( 166.99 KB , 800x460 )

>>114234
Це ж треба так ненавидіти Яромиру.

⋮⋮⋮   No. 114237

>>114236
>Яромира
А чому всі кажуть жиропотворомира? Ти викаблучитись вирішив?

⋮⋮⋮   No. 114307 OP

>>114186
Вибач, байкогенератор втомився та потребує підзарядки. Але обіцяю, що скоро щось нагенерую.
А так як всесвіт УБК в нас великий та не до кінця наповнений, то й у генеруванні контенту участь може взяти будь-хто

⋮⋮⋮   No. 114314

File: 1568918140.561725-.jpg ( 68.52 KB , 1080x1080 )

Горлаю з фантазій опа, і навіть якось невдобно від того що мій перший трід про аскону і тисячу просто вбогий в порівнянні з цим шидевром.

⋮⋮⋮   No. 114321

>>114314
Бач як людину торкнуло від Аскони. Значить мем хороший, якісна цифрова "трава", треба фірсити.

⋮⋮⋮   No. 114323

>>114236
Та не кажи, якась психольогічна травма просто. А може це той лисий?

⋮⋮⋮   No. 114326

File: 1568919081.891914-.jpg ( 277.69 KB , 960x543 )

Крижана байка, козаче! Назвися, озвуч свій псевдонім. Няші авансом.
>>114323
Який лисий?

⋮⋮⋮   No. 114328

>>114326
Ну був тут один лисий вонабі-муслім, який до неї крашанки підкочував і збирався в Одесу.

⋮⋮⋮   No. 114330

File: 1568919394.157612-.jpg ( 63.46 KB , 1024x683 )

>>113387
Але чому у творі фігурує неканонічна ascona часів Богдана Хмельницького?

⋮⋮⋮   No. 114331


⋮⋮⋮   No. 114332

File: 1568919466.137694-.jpg ( 153.64 KB , 960x657 )

>>114328
До Яромири?
Добрих цицькастих дівок мало йому довкола?

⋮⋮⋮   No. 114333 OP

File: 1568919557.695909-.jpg ( 120.11 KB , 468x720 )

>>114326
Ім'я моє у віках потонуло. Навряд чи згадаєш ти його. І в пам'яті твоїй моїх обрисів вже, мабть, не лишилось або й не було. Та назву я себе, бо душа моя слави просить. Ймення моє - Ливарник-кум.

>>114330
Тому що в мене особливий Безос на особливій Асконі. Інакше бути не може ніяк

⋮⋮⋮   No. 114334

>>114333
Дарма ти так, твої тріди з поробками часів мідної доби пам'ятає місцевий анон.

⋮⋮⋮   No. 114338

File: 1568920121.430705-.png ( 452.69 KB , 1054x496 )

>>114333
> Ливарник-кум
Ого, прямо легендарні люди Кропивачу!

⋮⋮⋮   No. 114347

File: 1568921742.637719-.png ( 389.54 KB , 1890x1417 )

>>114333
> Ім'я моє у віках потонуло.
От не треба тут.
До речі, хайку і танку в /l/ теж ти пишеш?

⋮⋮⋮   No. 114350 OP

>>114347
Лише кілька з них

⋮⋮⋮   No. 114351

>>114350
Все, я вражений до глибини душі і записуюся у твої фанати. Слава Ливарник-куму!

⋮⋮⋮   No. 114352 OP

>>114314
Зате ти надихнувмене на це)

⋮⋮⋮   No. 114353

File: 1568924514.41705-.jpg ( 28.76 KB , 450x309 )

>>114314
>>114352
Тисяча і одна аскона

⋮⋮⋮   No. 114359

>>114352
Ви так один одного хвалите, що, напевно, скоро закохаєтеся.

⋮⋮⋮   No. 114388

>>114359
Синку не заважай, хай дядьки полюбляться

⋮⋮⋮   No. 114448

Полупляться

⋮⋮⋮   No. 116975 OP

Bimp

⋮⋮⋮   No. 116997

>>116975
Я нецікаво пишу, вибач, ОП.

⋮⋮⋮   No. 117478

>>114237
Я так не говорю, не треба
повз

⋮⋮⋮   No. 117496

Прохання уточнити у авторів карти УБК, як розташовані Великопрутнівці по відношенню до Кропивацького міста-держави

⋮⋮⋮   No. 117503

File: 1570452564.990479-.png ( 1.48 MB , 1246x665 )

>>117496
Десь напевно там, я пізніше додам.

⋮⋮⋮   No. 121919

File: 1572094831.814298-.jpg ( 198.23 KB , 720x960 )

Добрий вечір

⋮⋮⋮   No. 121922

оп ти підарас їбаний

⋮⋮⋮   No. 121923

>>121919
Пруфів, що то твоя Аскона, звісно, не буде?

⋮⋮⋮   No. 122087

File: 1572201734.390279-.gif ( 2.37 MB , 500x500 )


⋮⋮⋮   No. 125734

File: 1574014139.739153-.jpg ( 182.96 KB , 1024x717 )

Опе, батьку, пишіть хутчіш продовження вже в стилі зимового оповідання, про поїздку на Асконері в Славське

⋮⋮⋮   No. 164727

File: 1589459375.342908-.jpg ( 257.86 KB , 900x675 )


⋮⋮⋮   No. 167760

Де продовження, курво

⋮⋮⋮   No. 167762

>>167760
В сусідньому треді про майстра дистанційного траху.

⋮⋮⋮   No. 167770

>>167760
Візьми і напиши.

⋮⋮⋮   No. 167781

File: 1590409836.120789-.png ( 270.68 KB , 560x560 )

>>167762
Ливарник-кум ‒ Хфедір, майстер дистанційного траху?

⋮⋮⋮   No. 167786

>>167781
А чи тобі не похуй, анімешка?

⋮⋮⋮   No. 167910

File: 1590431526.964267-.jpg ( 23.43 KB , 582x386 )

>>167786
Пиздуй своєю дорогою, сталкер

⋮⋮⋮   No. 167924

>>167910
Упиздував тобі ногою по єблєту, чухан.



[Return] [Go to top] [Catalog] [Post a Reply]
Delete Post [ ]

[ Кропивач ] [ a / b / bugs / c / d / f / g / i / k / l / m / p / t / u / ]