А. Рудницький Арія Довбуша Михайло МінськийАнтін Рудницький, як і його старший брат Михайло, відомий у Львові письменник і літературний критик, зажив собі слави людини радикальних поглядів і принципової позиції.
Музику почав писати ще в 15-річному віці і його мистецький світогляд із юності формувався під впливом новаторських музичних течій.
У сімнадцять вже виступав із власними концертами як піаніст, а за рік здобув першу нагороду на композиторському конкурсі.
Через послідовне намагання модернізувати українську музику, аби вона крокувала у ногу із часом і відповідала європейському рівню, частенько наражався на нерозуміння або й гостру критику з боку колег-музикантів.
Щоправда, це ніяк не зупиняло завзятого новатора–Антін Рудницький впевнено обстоював свої позиції у пресі і в приватних дискусіях.
Народився 1902 р. у с. Луках поблизу Самбора на Львівщині у сім’ї нотаря Івана Рудницького, сина греко-католицького священика Михайла Рудницького, та Іди Шпіґель, доньки єврея-крамаря.
Батьки подолали довгий і тернистий шлях до свого одруження, адже обидві родини чинили серйозний спротив їхнім стосункам.
Однак палке кохання таки перемогло–Іда вихрестилася у католичку (взяла ім’я Ольга) і молодята взяли шлюб у костелі.
Антін був наймолодшою дитиною у родині–мав старших братів Михайла, Володимира, Івана та сестру Мілену.
Середню освіту хлопець здобував спершу у німецькій гімназії у Львові, а на останній восьмий рік навчання перевівся до української академічної гімназії.
1922 р. А. Рудницький виїхав до Берліна, де упродовж чотирьох років навчався у Вищій музичній школі (клас фортепіано в Еґона Петрі й Артура Шнабеля, клас композиції у Франца Шрекера, клас диригування в Юліуса Прювера), яку закінчив 1926 р. Згодом упродовж року вивчав музикознавство у Берлінському інституті, отримавши звання доктора музикознавства.
Також у цей період співпрацював з українським часописом «Літопис Політики, Письменства і Мистецтва»–вів постійну рубрику «Музична Хроніка».
1927 р. А. Рудницький виїхав до Греції, де йому гарантували місце професора Афінського університету.
Проте невдовзі молодий музикант на запрошення українського радянського уряду переїхав до Харкова, де працював другим диригентом Української державної столичної опери та обіймав посаду професора теоретичних дисциплін Харківського музично-драматичного інституту.
1930 р. А. Рудницького запросили до Києва на посаду провідного диригента Київської державної академічної української опери.
Також він викладав на кафедрі диригування Київської консерваторії, очолював нововідкриту Українську державну філармонію.
Невдовзі одружився з відомою українською співачкою Марією Сокіл.
Попри бажання жити й творити в Україні, А. Рудницький, відчувши на собі тиск з боку радянського керівництва, разом із дружиною змушений був у червні 1932 р. повернутися до Галичини.
Спершу на деякий час оселився у Дрогобичі, де керував оркестром Галицького театру і філією Музичного інституту ім. М. Лисенка.
Невдовзі молоде подружжя переїхало до Львова, де А. Рудницький отримав посаду диригента Львівської міської опери й обіймав її до 1934 рр.
Водночас керував польським мішаним хором «Лютня-Мацєж» і вів клас диригування в польській консерваторії.
Разом із Станіславом Людкевичем, Василем Барвінським і Нестором Нижанківським започаткував у Львові Союз українських професійних музик (СУПРОМ).
1935 р. він організував цикл виїзних концертів, побудованих на творчості сучасних українських композиторів,–разом із дружиною виступав у Берліні, Варшаві й Вільнюсі.
У грудні 1937 р. на прохання Митрополита Андрія Шептицького подружжя Рудницьких вирушило у великий концертний тур до США з метою збирання коштів на будівництво «Народної лікарні» у Львові.
Повернулися у серпні 1938 р.–поїздка за океан виявилася успішною.
Водночас А. Рудницький чимало часу віддавав публіцистичній діяльності, активно виступав на сторінках львівської преси із мистецтвознавчими статтями, критичними матеріалами, рецензіями.
Публікувався у «Ділі», «Житті і Знанні», «Назустрічі», «Українській Музиці», «Sygnałach».
Наприкінці 1938 р. разом із дружиною знову виїхав у турне, здійснивши у США та Канаді понад сотню концертних виступів.
Після останнього концерту подружжя Рудницьких спізнилося на корабель, який відпливав до Європи. І так, волею випадку, вони залишилися у США, де їх невдовзі застала світова війна.
Спочатку оселилися у Нью-Йорку, потім разом із польським співаком Яном Кепурою придбали у Томс Рівері птахофабрику й зайнялися фермерством.
На початку 1940-х рр. у родині Рудницьких сталося поповнення–один за одним світ побачили сини Роман і Доріан.
1953 р. А. Рудницький у Філадельфії організував змішаний хор «Кобзар», яким диригував упродовж багатьох років, а також став мистецьким керівником української оперної компанії «Corporation Stars of Opera», яка виступала у Нью-Йорку, Вашинґтоні, Детройті, Чикаґо.
Із 1959 р.–мистецький керівник і головний диригент Союзу українських хорів Америки.
Окрім цього, А. Рудницький не залишив педагогічної роботи–викладав музичні предмети в семінарії та коледжі Св. Василя у Стемфорді.
Із 1958 р. обіймав у посаду професора консерваторії у Філадельфії, із 1962 р.–Музичної академії.
У 1960–70-х рр. активно співпрацював із українським щоденником «Свобода», публікуючи на його сторінках рецензії, критичні статті, нариси про українських композиторів тощо.
Попри поважний вік, залишався активним і продовжував займатися концертною діяльністю–виступав у Німеччині, Україні, Канаді, США.
Помер 1975 р. і похований на цвинтарі Св. Андрія Первозванного у Баунд-Бруку (штат Нью-Джерсі) у США.
Антін Рудницький–талановитий піаніст, диригент, композитор, музикознавець і педагог.
Він є автором багатьох музичних творів, серед яких опери, балети, кантати, ораторії, симфонії, камерні твори, хори, а також музикознавчих праць:
«Українська музика: історико-критичний огляд» (Мюнхен, 1963),
«Про музику і музик» (Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто, 1980),
численних теоретично-критичних публікацій в українській та зарубіжній пресі.
Як музичний критик був гострим на слівце – не любив «завивати в папірчики» і не соромився відверто говорити про дилетантизм і непрофесійність в українській музиці. Жив музикою до останнього свого подиху – так і не скинув отого модерного «музичного вбрання», яке опоненти неодноразово прагнули «порізати на шматки».
https://photo-lviv.in.ua/kompozytor-u-modernomu-muzychnomu-vbranni-abo-kym-buv-antin-rudnytskyj/
