⋮⋮⋮
No.
3774
(майже без спойлерів, але це по іншому дозволить вперше переглянути цю картину)
про компанію а24
Кіностудія а24 продає психологічний хорор задовго до виходу фільмів, маркетинг продукту починається з арг до їх проектів, де тебе занурюють в атмосферу фізичними речами реального світу, а фільм - це кінцева, завершення вже початого циклу тут і зараз. Компанія вміє продати андерграунд чи артхаус під видом попкорнового видива, але не підготовлений глядач буде приголомшений від образів та того гнітючого відчуття безнадійного і прикутого до батареї, зневодженого, ледь при тямі, ловлячи дивні примари навколо.
про Backrooms та лімінальні простори
Вперше пікча з'явилась на славнозвісному фочані, з просто шизанутим чи радше сказати, "нетакусьним" підписом"<<300 миль пустих офісних приміщень>>. Здавалось би, як звичайний клерк проживаючи своє лайнове перебування в офісі - записав себе в історію кріпіпасти та запустив свою локальну епопею. Відповідь на це, лімінальні простори.
Це перехідні, пограничні зони. В архітектурі та мережевій естетиці це порожні, безлюдні місця (коридори, зали очікування, нічні супермаркети), які зазвичай переповнені людьми, а тому без них здаються моторошними, ностальгічними та сюрреалістичними.
І це важливий пункт, після якого я б хотів повернутися безпосередньо до фільму. Ключове слово впродовж мого спіча, це ОБРАЗ, саме образи щоразу повертають нас в ті відчуття, наслоюючись один на одного, карбуючи всередині те відчуття, маленького тебе і великого світу довкола, втомлюого очікування в нескінченних коридорах лікарень, роздягальні дитячого садка, величезного торгового центра з безкінечно високою стелею і нескінченними рядами, де тільки певно що мама знала, де тут вихід..., саме така атмосфера стала ключовою фільму по інтернет легенді - Backrooms.
про фільм та інтерпретацію "візуального" сюжету
В першу чергу, і це головне, ми в голові маленької травмованої дівчинки, яка хоч і виросла, але залишилась там, в собі, в тому ж просторі, де росла. Та тепер вона може хоча б дати раду іншим людям, бо стала психіатром та надає терапевтичні послуги. Вона знайомиться з пацієнтом, оцінює його візуально, це 0льовий образ, точка старту. 1рший образ який вона вибудовує по ньому, його портрет ким він був. 2гий образ, його переживання котрі привели його суди. 3тій, ким він став. 4тий, що його ламає. Та останній, 5тий, це вже образ, котрий вона сама створила, гіперболізований, та той, котрий з'їть пацієнта у неї в голові, і ось він, порядок..., її хворий мозок борится з будь чим реальним, він егоїстично боронить себе в постійній агонії самопоглинання. Ця вся історія тільки в її голові, від початку і до кінця, образи котрі вона будує, вбивають будь яку згадку про притомне життя, щоб уберегти себе в минулому. Що разу повертаючись туди з простим питанням "чому?"... і тільки гул мрт не дає спокою переслідуючи тебе навіть там.
загальна оцінка
фільм між 7 та 8
дивовижна робота з візуалом (воно і не дивно, адже руку приклав автор оригінального веб серіалу), образи та постановка кадра викликають те саме відчуття лімінального простору, порівняне із сном зі сходами, звук, атмосфера, до цього складно придратися, але сюжет..., трохи не докручений, або такий, де треба, умовно, як сіль в готовій страві - на смак, тому, по бажанню досолити. Але в любому випадку, шкіла у повному захваті, та що казати про шкілку, дід 60+ сидячий поряд зі мною, теж був в екстазі, але це важко сказати про його малиху(теж 60+), яка після сеансу піде відразу в церкву
як для псих хорора - це впевнений результат, а тим паче в кінотеці а24, вайби сяйва присутні.
