В СРСР земля була у колективній власності.
Після його розвалу селяни отримали землю, але не мали техніки її обробляти, тому вона певний час просто не оброблялася.
В кінці 90-х почали з'являтися орендатори, які мали техніку і гроші. Люди охоче здавали землю в оренду так як отримати можна було хоча би щось.
Фактично Україна таким чином пішла шляхом розвитку великих агрохолдингів, а не малого та середнього фермерства. Кредити на техніку в силу відсутності таких кредитів та поганої економічної ситуації не дозволяли забрати власну землю з оренди під власний обробіток.
Потреба закордону в зерні, ріпаку, соняшнику і т.д. призвели до того, що просто вирощувати зернові набагато вигідніше, ніж займатися тваринництвом чи чимось іншим на землі.
Поголів'я ВРХ, свиней, овець і т д. скоротилося у 5-7 разів, тому купити молоко чи м'ясо рідко у якому селі можна без попередньої домовленості
Таким чином була підірвана економіка сіл.
Що треба було робити?
Оскільки ситуація виникла внаслідок не ринкових методів, то вирішувати її було потрібно такими ж методами. Наприклад, дати змогу брати дешеві кредити на техніку, пальне та добриво усім бажаючим обробляти свою землю власноруч, щоб в Україні утворився клас середніх та малих фермерів.
Яка ситуація на сьогодні?
Села 5+ км від міст вже фактично трупи. Держава скоротила витрати на інфраструктуру: доріг нема, нічого не будують, школи та медпункти закривають.
З сіл виїжають працездатні та ініціативні поповнюючи ряди міської бідноти.
Постійна напруга в суспільстві так як розрив між найбагатшими та найбіднішими продовжує рости (передреволюційний стан).
Зменшення внутрішнього ринку. 100 людей (середній і дрібний фермер) в яких по 100 гривень куплять більше, ніж 99 в яких по 10 гривень, а в одного 8910 (орендатор чи агрохолдинг). Одній людині не потрібно їжі, взуття і всього іншого як на 100 людей.
Демпінг оплати праці вчорашніми селянами у містах.
Навіть по статистиці видно, що останній років 7 активно будуються облцентри Західної України, де чи не половина населення жила в селах, даючи фору містам мільйонникам.
Нерухомість в селах і невеликих містах дешевіє і вже сьогодні є приклади, де за 5 тис. доларів можна купити пристойне житло (яке нікому не потрібне).
Нерухомість і оренда в найбільших містах:Київ, Львів, Одеса злітають до небес і єдина можливість з'їхати від батьків у молодих людей з таких міст, то дочекатися коли скопитає бабка з дідом.
Зменшення асортименту продукції, оскільки агрохолдинги повністю орієнтуються на зовнішній ринок експорту зернових. Вже сьогодні Україна імпортує сало, м'ясо, сир, молоко і т.д., тобто все те, що традиційно еспортувала.
Хтось може сказати, що урбанізація добре і села не потрібні?!
В ситуації, коли росте промислове виробництво як це було в Англії у 19 столітті (майстерня світу) чи в СРСР в період індустріалізації це добре, але виробництво промислової продукції падає з року в рік і крім люмпенізації і утворення гетто у містах ні до чого це не призведе.
Їжа і інші товари продовжать дорожчати. Агрохолдинги не продаватимуть збіжжя в Україні дешево, бо світ купить дорожче і ціни на нього в Україні будуть практично такі ж як і в країнах, які його імпортують. Продукти дорожчатимуть тому, що все більше імпорту і українець, який потрапить у німецький, чеський чи будь-який інший супермаркет у Центрально-Східній Європі зауважить, що ціни там як в Україні, дещо навіть дешевше.
Що буде?
Сільського населення практично не залишиться. Виживуть лише села-передмістя притомних міст.
Навколо міст буде суцільне ніхуя.
Продукти дорожчатимуть, як і життя в цілому.
Нерухомість і оренда у великих містах продовжить злітати в космос, а після того як селяни закінчаться почне дешевшати. Хто має що продати потрібно встигнути до цього моменту.
Квартирами до речі володіють ті ж депутати, олігархи, аграрії, які здають їх новоспеченим містянам люмпенам
https://dilo.net.ua/novyny/ukrayinskyj-deputat-zadeklaruvav-158-kvartyr-i-80-dilyanok/
